Принцип відповідності антропогенного навантаження при­родно-ресурсному потенціалові регіону.

СЕМІНАР

З дисципліни: «Екологія»

На тему: «Еколого-економічні проблеми використання природних ресурсів»

 

Підготувала:

Студентка групи ЗЕ 2-1

Піддубна Катерина

Перевірила роботу:

Король Л.О

 

 

Черкаси 2016

План:

1. Природні ресурси України. Класифікація та економічна оцінка ресурсів. Ресурсозабезпечення.

2. Принципи раціонального природокористування.

3. Основні важелі механізму природокористування. Адміністративний механізм екологічного стимулювання.

4. Еколого-економічні методи управлінням раціонального природокористування.

5. Показники економічної та соціальної ефективності природоохоронних заходів. Напрями природоохоронної діяльності.

 

Джерела:

http://myukraine.info/uk/geography/resources/

http://ua.textreferat.com/referat-9266-4.html

http://buklib.net/books/22971/

http://uchebnik-online.com/128/415.html

http://buklib.net/books/24313/

 

Територія України характеризується унікальністю фізико-географічних та геологічних умов, що сприяло формуванню значних обсягів природних ресурсів та їх різноманітності.

 

Земельні ресурси

За оцінками спеціалістів, на території України зосереджено чверть світових запасів чорноземів.

Українські чорноземи унікальні. Вони сформувалися під степовою рослинністю в умовах клімату, який, на відміну від степів Євразії, найбільш м’який та вологий. За своїм фізичним, хімічним, агрохімічним та мінералогічним складом серед ґрунтоутворювальних порід український чорнозем вважається найкращим. За якісним складом ґрунтів та продуктивністю угідь Україна вважається однією з найбагатших держав світу.

В структурі ґрунтового покриву України площа чорноземів становить 60,4 млн. га, з яких 69% - це сільськогосподарські угіддя, у структурі яких 78% припадає на ріллю.

До найважливіших критеріїв оцінки якості ґрунту належить вміст гумусу. Дослідженнями ґрунтового шару встановлено, що середній вміст гумусу в ріллі становить 3,2%. Ґрунти з найбільшим вмістом гумусу зосереджені в Харківській області – 4,9% гумусу, Кіровоградській та Дніпропетровській по 4,5%.

Земельний фонд України характеризується високими біопродуктивними властивостями. За оцінками вчених, при оптимальній структурі землекористування, відповідному рівні землеробства країна в змозі прогодувати 300-320 млн. чоловік.

Прийнята в 1996 році Конституція України визначила землю основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

 

 

Корисні копалини

Україна за багатством мінерально-сировинних ресурсів є однією з провідних держав світу. Займаючи 0,4% суші, вона володіє 5% світових запасів корисних копалин загальною вартістю понад 11 трлн. дол. США. Копалини зосереджені у 9000 родовищах. За деякими видах корисних копалин Україна займає провідне місце серед країн СНД, Європи і світу.

Основною вугільною базою України є Донбас, де промисловий видобуток вугілля ведеться з 1795 року. Донбаський вугільний басейн розташований на території Донецької та Луганської областей, східні його райони простягаються до Ростовської області Російської Федерації. Загальна його площа складає 60 тис. кв. м, а його вугільні запаси оцінюються у 109 млрд. тон.

Нафта i природний газ зосереджені у Днiпровсько-Донецькому (80%) та Причорноморсько-Кримському нафтогазоносних регіонах. Перспективними щодо розробки вважаються нафтові та газові родовища на континентальному шельфі Чорного та Азовського морів. Власні потреби України у нафті покриваються на 10-15%, у газі - на 25%. Розвідано 3 млрд. тон торфу та горючих сланців.

Залізні руди залягають у Криворізькому (18.7 млрд. тон), Кременчуцькому (4.5 млрд. тон), Бiлозерському (2,5 млрд. тон) та Керченському (1,8 млрд. тон) залізорудних басейнах. Найбільші у світі поклади марганцевих руд містяться у Нікопольському басейні. Як значні оцінюються родовища нікелевих, хромітових, титанових, ртутних (2 місце у світі), поліметалевих руд.

За покладами нерудних корисних копалин Україна посідає провідне місце у Європі та світі. Родовища озокериту та самородної сірки - найбільші у світі. Поклади графіту найбільші на європейському континенті. В Україні з давніх часів ведеться видобуток кам’яної та калійної солі.

На території країни також відкриті родовища коштовного i напівкоштовного каміння (берил, аметист, бурштин, яшма, гірський кришталь, морiон тощо). Останніми роками розвідано понад 15 родовищ золота.

Мінерально-сировинна база України має значний економічний потенціал, необхідний для забезпечення подальшого розвитку національної економіки, зокрема металургійної, хімічної, промисловості, виробництва кераміки та будівельних матеріалів.

Водні ресурси

Найбільшу цінність мають чисті прісні води, дефіцит яких дедалі більше відчувається в Україні. Водні ресурси України становлять поверхневі і підземні води.

Основним елементом прибутку водного балансу України є атмосферні опади, загальний обсяг яких, за різними оцінками становить, 366 – 377 км3. Через значні втрати на випарування на поверхневий місцевий стік припадає лише 50 км3. Водні ресурси поповнються за рахунок транзитного стоку Дунаю, Дніпра, Сіверського Дінця і сумарно становлять майже 210 км3. Частина поверхневого стоку (Тиса, Прут, Західний Буг) загальним обсягом 14 км3. виходять за межі України.

Хоч найбільший обсяг стоку припадає на Дунай, головну роль у водозабезпеченні господарства України відіграють річки басейну Дніпра. Стік Дніпра біля Києва становить приблизно 44 км3., Дніпропетровська 53.4 км3., а далі дещо зменшується у зв’зку великим випаровуванням з поверхні Каховського водосховища Обсяг стоку інших річок значно менший: Дністра – 6.3 км 3., Сіверського Дінця – 5.0 км3., Південного Бугу – 3.4 км3.

З трьох тисяч озер України лише 30 (1 %) мають площу більшу як 10 км3. В основному прісні озера розміщені Поліссі (найбільше Світязь – 24.2 км2.), закритих солонуватих і солоних озер та лиманів – на узбережжях Азовського і Чорного морів (найбільше Сасик – 210 км2., Тілігульський лиман – 160 – 170 км2., Ялпуг – 149 км2.). Ресурси прісних озерних вод становлять 2.3 км2., солонуватих і солоних - 8.6 км3. Значно поповнюються ресурси поверхневих вод за рахунок будівництва водосховищ і ставків.

Найбільший каскад водосховищ створений на Дніпрі, де збудовано шість великих водосховищ об’ємом 43.8 км3.: Каховське (площа – 2255 км2., об’єм – 18.2 км3.), Кременчуцьке (2250 км2., об’єм – 13.5 км3.), Києвське (922 км2., об’єм – 3.73 км3.), Дніпровське (410 км2., 3.3 км3.), Канівське (675 км2., 2.62 км3.), Дніпродзержинське (567 км2., 2.45 км3.).

Чорне та Азовське моря, що омивають територію України можна розглядати як альтернативне джерело водних ресурсів, але оскільки ці води вимагають опріснення, а отже і значних затрат коштів і енергії, в найближчі роки їх використання малоймовірне. І вони є дуже забруднені внаслідок викидів неочищених вод рядом великих підприємств чорної металургії, хімічної, нафтохімічної, вугільної промисловості.

Найбільшу кількість води мають західні області, де на 1 км2. площі припадає від 100 до 600 тис. м3. місцевого стоку. Найменше забезпечені водою південні області. Так у Донецькій, Запорізькій Дніпропетровській, Одеській і Херсонській областях на 1 км2. території припадає від 5 до 40 тис. м3. води на рік, а на одного жителя – від 130 до 400 м3. В областях Полісся на км2. території нараховується від 75 до 100 тис. м3. на рік, а на одного мешканця від 1500 до 2000 м3. В областях лісостепової зони на 1 км2. площі водні ресурси складають 50-70 тис. м3. на рік, збільшуючись до 125 тис. м3. у східній і західній частині зони. На одного жителя тут налічувалось від 500 до 1500 м3. води на рік.

Україна має великі запаси підземних вод, які здебільшого використовуються для водопостачання і зрошення. Сумарна кількість підземних вод у зоні активного водообміну складає 18.6 км3. на рік. В межах України підземні води зосереджені в окремих артезіанських басейнах, серед яких найбільші Дніпровсько-Донецький, Волино-Подільський і Причорноморський.

Найбільші річки України: Дніпро, Південнй Буг, Псел, Дністер, Сіверський Донець Горинь, Десна, Інгулець, Ворскла, Случ, Стир, Західний Буг і т. д.

У цілому запаси водних ресурсів із розрахунку на одиницю площі і на одного жителя України займає одне з останніх місць у Європі, та й по території держави розміщені нерівномірно.

 

Лісові ресурси

Площа лісового фонду становить 9.400 тис. га. (14.2 % площі території України), що значно менша ряду розвинутих країн. Запаси деревини в Україні становлять 1.3 млрд. м3. У віковій структурі лісів переважають молодняки і середньовікові та пристигаючі насадження (понад 90 % усіх лісовкритих площ).

Лісистість у різних частинах і регіонах держави нерівномірна. Так, в Українських Карпатах зайнято лісами 40.5 % площі, у Кримських горах – 32.0 %, на Поліссі – 26.1 %. У Лісостеповій зоні цей показник становить – 12.2 %, а в Степовій – 3.8 %. До найбільших лісистих територій належать Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська, Волинська і Чернівецька.

Нерівномірність розміщення лісових ресурсів є наслідком різних природних умов, але більшого впливу господарської діяльності людей, яка звелася до варварського винищення лісів.

В Україні є сприятливі для прискореного росту деревини, бо пересічний приріст на 1 га лісопокритої площі становить 4м3. Причому на деревостани високої продуктивності припадає 75 % покритих лісом земель. Переважають хвойні породи (сосна, ялина) – 54 % і твердолистяні (дуб, граб, бук) – 40 %. Сосна (35 %) зосереджена в основному, на Поліссі, ялина (16 %) в Карпатах, дуб (18 %) на Поліссі і в Лісостепу, бук (13 %) на Поліссі в Лісостепу і в Криму.

За господарським значенням і функціями ліси України поділяють на дві групи:

І група – водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі, а також ліси спеціального цільового призначення (48 % площі усіх лісів держави)

ІІ група – ліси, що мають захисне та експлуатаційне призначення (52 % площі усіх лісів держави).

 

Кліматичні ресурси

Територія України лежить у помірно континентальній області помірного кліматичного поясу. Значні зміни висоти сонця над горизонтом, тривалості дня, циркуляція атмосфери, а також характеру підстилаючої поверхні у різні пори року в помірному поясі визначають закономірне чергування сезонних типів погоди (показано на карті).

Зима в Україні характеризується морозною погодою з випаданням снігу і встановленням снігового покриву. Триває вона 3 – 4 місяці, а починається у кінці листопада, коли утворюється тривкий сніговий покрив. Приходить зима до нас з північного сходу і найпізніше досягає Криму

Весна на теренах України найраніше настає на південному заході і широко просувається на північний схід. Бувають заморозки, викликані вторгненням холодного арктичного повітря з півночі. Весна закінчується цвітінням акації, середня добова температута 15 С.

Літо тепле, на півдні – спекотне. Максимальні температури повітря спостерігаються у серпні. Цей місяць характеризується часто безхмарною посушливою погодою. По всій території країни проходять грози та зливи. На літо припадає близько 40 % річної норми опадів.

Осінь у нас порівняно тепла і тривала, з ясними і сонячними днями та прохолодними ночами, інколи з приморозками. Негода із затяжними дощами і низькими температурами настає під кінець осені.

У помірно континентальній області клімату України виділяють на рівнині антлантико-континентальну і континентальну підобласті, а у Карпатах – закарпатську і карпатську.

Клімат України є в цілому сприятливий для життя і діяльності людини. Кліматичні умови враховують коли вибирають місця для будівництва житла, господарських об'єктів, транспортних шляхів. Однак для клімату країни характерні деякі несприятливі погодні явища, а саме: град, туман, зливи, посухи у літку, пилові бурі.

Від клімату залежить також рівень, тривалість використання родючості і продуктивності грунтів. Теоритичною основою високої продуктивності грунтів є врахування біологічних вимог культур. Беручи до уваги потреби сільськогогосподарських культур у теплі і опадах та агрокліматичне районувань території України, можна зробити висновок, що в північно-західних районах можуть визрівати найвимогливіші до тепла ярі культури, озима пшениця, а на південному заході і сході –вимогливіші до тепла культури (агрокліматичне районування на карті).

 

Рекреаційні ресурси

У структурі рекреаційних ресурсів України виділяють дві складові частини: природну і соціальну-економічну.

Загальна площа земель, придатних для рекреаційного використання становить 9.4 млн. га. Майже 10 % усіх лісів державного фонду мають рекреаційне значення. Особливе місце в системі рекреаційного використання території України посідає Кримський півострів. Пересічна тривалість сприятливого для рекреації періоду становить 175 – 190 днів, комфортного – 65 - 80 днів.Мінеральні лікувальні води різного складу виявлені майже в усіх областях, але найбільша їх кількість джерел на Закарпатті. Запаси лікувальних грязей зосереджені в південних і північно-західних областях. На базі грязевих покладів функціонують найстаріші в Україні курорти: Бердянськ, Євпаторія, Куяльник та інші.Соціально-економічні рекреаційні ресурси в країні формують культурні об’єкти, пам’ятки історії, архітектури та інші. Найбільше їх у Львові, Криму і Чернігівській області.

Специфічною складовою частиною рекреаційних ресурсів є соціальні та природні об’єкти, явища, події, походження яких тісно пов’язане із територією України та землями тієї зарубіжної країни, в межах якої вони первісно виникли. На території України налічується кількасот таких об’єктів, окремі з них мають світове та європейське значення.

 

Раціона́льне природокори́стування — використання природних ресурсів в обсягах та способами, які забезпечують сталий економічний розвиток, гармонізацію взаємодії суспільства і природного середовища, раціоналізацію використання природно-ресурсного потенціалу, економічні механізми екологобезпечного природокористування.

У загальному вигляді принципи раціонального природокористування можуть бути сформульовані так:

1. Принцип «нульового рівня» споживання природних ресурсів.

Цей принцип використовується в багатьох економічно розвинутих країнах для регулювання споживання первинних переробних ресурсів у державному масштабі. Називається він так через те, що за нульовий рівень береться обсяг первинних природних ресурсів, використаних підприємством за попередній рік, а на наступний — перевищення цього рівня споживання обмежується в державному масштабі чітко визначеним коефіцієнтом (це може бути для певних видів ресурсів 2—7 відсотків). Дотримання коефіцієнта обов’язкове, оскільки з порушника стягується штраф, який може перевищити прибутки підприємства.

Принцип відповідності антропогенного навантаження при­родно-ресурсному потенціалові регіону.

Дотримання цього принципу дозволить уникнути порушень природної рівноваги завдяки чітко визначеному збалансованому циклові використання і відновлення. Таке порушення законів функціонування природних систем відбувається у двох випадках:

а) за перевищення рівня антропогенного навантаження. Це виражається в надмірній концентрації виробництва. Протягом багатьох років у практиці територіального планування виходили з того, що собівартість виробництва продукції знижується при збільшенні концентрації виробництва. При цьому не лише ігнорувались обмежені відновлювальні властивості природно-ресурс­ного потенціалу регіону; часто-густо споживання окремих видів ресурсів виробництвом перевищувало їх наявність. Так виникли регіони гостроекологічної кризи в Україні — в Донбасі, Придніпров’ї, а в Росії — на Уралі, в Поволжі й Кузбасі тощо.

Особливо багато еколого-економічних проблем спричинила концентрація виробництва у великих містах. «Економічність» розраховувалася без обчислення затрат на створення об’єктів необхідної інфраструктури. Часто не брали до уваги те, що вартість інфраструктури у великому місті значно перевищує її створення у малому й середньому. Крім того, не враховувалися затрати на заходи з охорони довкілля від забруднення відходами виробницт­ва. Така практика планування призвела до того, що в усіх великих містах і промислових центрах спостерігається сильне забруд­нення довкілля відходами виробництва. Через надмірну концентрацію промисловості впровадження природоохоронних заходів перетворюється у велику проблему;

б) за невідповідності спеціалізації виробництва специфіці при­родно-ресурсного потенціалу. Така невідповідність спостерігається у рекреаційних регіонах України — Криму, Карпатах, де найоптимальніше використання рекреаційних ресурсів сприяло б формуванню рекреаційного комплексу і виробництва, яке його обслу­говувало б. Проте розвиток галузей важкої промисловості та інших екологічно небезпечних галузей призвів тут до погіршення якості повітря, питної води і навіть деяких мінеральних джерел.