Соціально-економічний розвиток України в хvі – хvіі СТ.

Тема 10. Люблінська унія. Соціально-економічний устрій України в XVI – XVII ст.

ЛЮБЛІНСЬКА УНІЯ 28 червня – 1 липня 1569 р.

Люблінська унія – остаточне об’єднання у 1569 р. Великого князівства Литовського та Королівства Польського в єдину державу Річ Посполиту. У результаті українські землі, що були під владою Великого князівства Литовського увійшли до Королівства Польського.

Причини Люблінської унії:

- Ослаблення Литви у Лівонській війні з Московським царством (1558 – 1583 рр.).
- Неспроможність Литви захистити південні кордони від татарських нападів.
- Прагнення Польщі отримати українські землі й залежних селян.
- Прагнення українських, білоруських та литовських шляхтичів (феодалів) отримати широкі права та привілеї, які мали польські землевласники.

Результати Люблінської унії:

§ Утворювалась держава Річ Посполита (в перекладі з польської мови – республіка)

§ Князівство Литовське зберігало автономію (часткову самостійність) з окремою адміністрацією, судом, фінансами, військом, законами.

§ Існувала спільна зовнішня політика, монета й законодавство, яке здійснювалося на основі Литовських статутів.

§ Для Польщі та Литви передбачався єдиний правитель, який одночасно був королем польським і великим князем литовським.

§ Влада короля була обмежена і не передавалась по спадковості. Короля обирала на сеймі.

§ Уся влада належала спільному сеймі. Сейм складався з сенату та палати послів. До сенату входили король, вище духовенство, урядовці та найвпливовіші феодали. Палата послів складалася із обраних шляхтичів.

§ Шляхтичі мали право не підкорятися королю, тому Річ Посполиту називають шляхетською республікою.

§ Українські землі, які належали Литві, переходили під владу Польщі.

На українських землях утворювалось шість польських воєводства: Руське (Галичина), Белзьке, Брацлавське (Східне Поділля), Волинське, Київське та Подільське. У 1618 р. за результатами Деулінського перемир’я між Річчю Посполитою та Московським царством до Польщі були приєднані Чернігово-Сіверські землі, на яких було утворене сьоме Чернігівське воєводство.

 

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ В ХVІ – ХVІІ ст.

Після Люблінської унії 1569 р. польська шляхта, якій польські королі давали грамоти на так звані «порожні» землі, почала наступ на центральні українські землі. Так в Україні почали з’являтися латифундії польських шляхтичів.

Латифундії – великі феодальні маєтки.

Польська шляхта використовувала придбані землі для виробництва сільськогосподарських продуктів, особливо пшениці, яку вивозили в Західну Європу. Активно поширюється фільваркове господарство.

Фільварки – це великі багатогалузеві феодальні господарства, основані на примусовій праці селян, а частина продукції яких іде на продаж.

Поширення фільварків було зумовлене збільшенням попиту на зерно в країнах Західної Європи.

Від Люблінської унії найбільше постраждали українські селяни. Вони втратили право на землю, була збільшена панщина (дні відпрацьовування на поміщика).

Панщина – відробіткова рента, коли селяни вимушені були безкоштовно працювати на землі феодала.

Волині панщина досягала трьох днів на тиждень. Дещо кращим було становище селян у малозаселених південних районах України. Для заохочення селян заселяти ці землі оголошувалися слободи .

Слободи – тимчасові пільги (звільнення від панщини та повинностей), які надавались селянам, що заселяли неосвоєні землі.

Але незабаром ці тимчасові пільги були скасовані. Поступово обмежувалося право селян переходити від одного феодала до іншого.

У 1588 р. у Речі Посполитій був виданий Третій Литовський статут, який офіційно запровадив кріпацтво на українських землях.

Кріпацтво – залежність селян від феодала, яка полягала в «прикріпленні» до землі. Тобто селянам заборонялося переходити від одного феодала до іншого. Фактично селяни перетворилися на власність феодалів і вимушені були працювати на нього.