Інтегративна соціально-економічна система підприємства та система управління

Функціонування сучасних підприємств стикається з безліччю проблем, частина з яких є типовими і можуть бути вирішені фахівцями за допомогою звичайних технологій розробки та реалізації рішень. Для вирішення нетипових проблем потрібні спеціальні технології для розробки рішень. Іноді рішення частини проблем може бути не під силу як керівникам, так і фахівцям. Набір таких проблем характеризує підприємство як один із найскладніших об'єктів для дослідження. Особливий інтерес представляє система управління промисловим підприємством, постійне вдосконалення якої є головним завданням керівника.

Сучасне виробниче підприємство – це самостійний, організаційно та економічно відносно відособлений суб’єкт господарювання, характерними властивостями якого є свобода у прийнятті господарських рішень, відповідальність за підтвердженими законом зобов’язаннями та ін. Виробниче підприємство є складною соціально-економічною системою, яка, з одного боку, підпорядковується або входить до складу системи більш високого ієрархічного рівня (територіальної та національної системи господарювання, галузі або підгалузі промисловості), а з іншого – відіграє інтегративну роль щодо здійснення функцій цілевизначення, координації та керівництва діяльністю виробничих підсистем більш низького рівня, які належать до її внутрішнього складу (підрозділи, групи та окремі працівники). [97]. Стан і динаміка процесів функціонування та розвитку виробничого підприємства насамперед визначається впливом на нього змін зовнішнього оточення або внутрішніх трансформацій, пов’язаних із самоорганізацією виробничо-економічної системи.

Підприємство як система складається з безлічі елементів, які знаходяться у стані постійної взаємодії між собою. Ці елементи різним чином комбінуються та утворюють більш укрупнені формування – компоненти. На будь-якому підприємстві (чи організації) можна виділити два компоненти – підсистема управління (суб'єкт) і керована підсистема (об'єкт).

В усіх випадках для управління об’єктом суб’єкт використовує певну інформацію. Таким чином, здійснюється управлінський вплив (зміна стану об’єкта). Для того, щоб даний вплив мав стійкість щодо управління, зворотний зв'язок від об’єкта до суб’єкта повинен бути обов’язковим. Більш того, суб’єкт та об’єкт управління не існують ізольовано від усього, що їх оточує, і від усього, що має місце навколо них і не тільки. Так, наприклад, фінансова криза, погіршення економічної ситуації, землетруси, активізація вулканів тощо – є середовищем існування підприємства (організації), а отже, свого роду суб’єктом управління по відношенню до управлінця (менеджера, власника бізнесу тощо – об’єкта управлінської діяльності). Тобто така інформація є для менеджера керуючою, а з іншого боку – інформацією зворотного зв’язку, яка показує не стільки стан об’єкта управління, а стан того, що має місце навколо суб’єкта та об’єкта. Таким чином, аксіомою управління є те, що всі об’єкти мають керований характер, і не існує таких процесів, які б ніким і нічим не керувалися, а існували самі по собі.

Підприємство як керована соціально-економічна система складається з наступних основних підсистем: 1) соціальної, 2) фінансово-економічної, 3) технічної, 4) технологічної, 5) організаційно-управлінської, 6) маркетингової та 7) інформаційно-методичної [123, 385, 368, 391]. Дамо їм коротку характеристику.

1. Соціальна підсистема (персонал)– це основний найбільш оперативний елемент всієї системи управління підприємством. Вона включає сукупність його працівників, які мають необхідну професійну підготовку та певний досвід практичної діяльності і покликана задовольнити потреби організації у кваліфікованих кадрах та ефективно використовувати останні з урахуванням можливостей самореалізації кожного працівника, оскільки працівники соціально-економічної системи є найціннішими активами. Цикл управління соціальною підсистемою включає: 1) розробку кадрової політики підприємства – визначення цілей і задач, основних напрямків та принципів управління. Прогнозується і планується кадрова робота (визначається потреба в кадрах та шляхи вирішення цієї потреби); 2) організацію комплектування підприємства кадрами – етап, який передбачає проведення найму, відбору персоналу, професійну підготовку, а також постійне підвищення кваліфікації (англ. life long learning – навчання протягом цілого життя); 3) формування стабільних виробничих колективів – адаптація працівників, управління їх професійним ростом, реалізація механізму матеріальної та нематеріальної мотивації, дисципліни праці.

2. Фінансово-економічна підсистема – це частина господарського механізму, що включає сукупність фінансових і економічних методів, способів, інструментів і важелів, через які здійснюється регулювання фінансово-економічних процесів і відносин з метою ефективного впливу на кінцеві результати діяльності підприємства. У структурі фінансово-економічного механізму існує підсистема забезпечення, фінансово-економічні методи (планування, прогнозування, регулювання, ціноутворення, аналіз, облік), фінансові відносини (інвестування, кредитування, оподаткування, страхування), фінансово-економічні важелі (прибуток, ціни, податок, амортизація, кредит, цінні папери, пільги, санкції та ін.).

Управління фінансово-економічною підсистемою включає розробку стратегічних і поточних планів, визначення розміру фінансових ресурсів (капіталу) для здійснення діяльності підприємства, джерел їх формування, напрямків використання, облік та контроль за виконанням поставлених завдань тощо.

3. Технічна підсистема – це управління матеріально-технічними ресурсами для здійснення виробничої, торговельної чи іншої господарської діяльності підприємства. Елементами технічної підсистеми підприємства є всі основні фонди, що знаходяться в його розпорядженні, а також обігові фонди (сировина, паливо та інші матеріальні ресурси). Основними завданнями матеріально-технічної підсистеми підприємства є: 1) створення належних матеріальних умов для здійснення виробничої, торгівельної та іншої діяльності; 2) доставка товарів і сировини; 3) зберігання необхідних товарних запасів і сировини; 4) механізація та автоматизація розвантажувально-навантажувальних робіт; 5) надання послуг споживачам; 6) створення належних умов для праці персоналу, а також підвищення продуктивності праці персоналу.

4. Технологічна підсистема підприємства – це сукупність взаємозалежних технологічних засобів, предметів виробництва й виконавців для виконання в регламентованих умовах виробництва заданих технологічних процесів або операцій [389]. До умов виробництва відносять: інтенсивність надходження сировини, заготовок, параметри енергопостачання, параметри навколишнього середовища та ін.. Ієрархічно технологічні підсистеми мають чотири рівні: технологічна підсистема операцій, процесів, виробничих підрозділів і підприємств. Крім цього, технологічні підсистеми поділяються на види за різними класифікаційними характеристиками (за характером спеціалізації, виконання технологічних процесів (операцій), зв’язку, за рівнем автоматизації тощо).

5. Організаційно-управлінська підсистема націлена на забезпечення тенденції стійкого зростання прибутковості та оптимального економічного розвитку підприємства протягом довгострокової перспективи його господарської діяльності, що у сукупності сприятиме збільшенню ринкової вартості суб’єкта господарювання. Сюди входить реалізація спеціальних процедур (організації, інформаційного забезпечення, управління, контролю), спрямованих на забезпечення сталого зростання прибутковості, оптимальної мобілізації та реалізації потенціалу економічного розвитку підприємства у довгостроковій перспективі його господарської діяльності, що призводить до збільшення ринкової вартості суб’єкта господарювання та відповідає основній меті, цілям і завданням загальної системи управління промисловим підприємством. Організаційно-управлінська підсистема, використовуючи певні управлінські важелі, справляє безпосередній вплив на матеріально-технічну та інформаційно-комунікативну підсистеми. Саме тому вироблення системного розуміння окремих проблем і теорій менеджменту є обов’язковим. А це можливо за умови осмислення роботи керівників з точки зору системної організації їх праці.

6. Маркетингова підсистема – це комплекс найбільш значущих, суттєвих відносин, які забезпечують пристосування (адаптацію) фірми як СЕС до зовнішнього ринкового середовища завдяки ефективному обміну. Серед важливих компонентів системи маркетингу на підприємстві слід визначити: 1) цілі маркетингу, 2) канони (ідеологія), 3) процес маркетингу, 4) маркетинг-мікс, 5) функції, 6) завдання маркетингу, 7) структура.

Основними завданнями підсистеми маркетингу є: комплексне дослідження ринку; виявлення потенцій потреб та їх розвиток; планування товарного асортименту, цін, комунікаційної політики; розроблення заходів повного задоволення потреб; розроблення заходів, спрямованих на управління та організацію виробництва [371].

В ідеальному варіанті підсистема маркетингу не здатна існувати поза концепціями холістичного маркетингу (інтрамаркетингу) – кола ідей, пов'язаних з альтернативним способом мислення в маркетингу (холістична парадигма від грецького слова "холос" – цілісність, цілісність, єдність). Холістичний маркетинг – це в першу чергу особливий, цілісний образ мислення, а не набір певних рецептів і технологій.

7. Інформаційно-методична підсистема – це сукупність організаційних і технічних засобів для збереження та обробки управлінської інформації з метою забезпечення інформаційних потреб соціально-економічної системи. Головний елемент такої підсистеми – інформаційна технологія, яка представляє собою систему методів і способів збирання, накопичення, зберігання, пошуку та обробки інформації на основі застосування засобів обчислювальної техніки.

Глобальне завдання інформаційно-методичної підсистеми – це управління інтелектуальним капіталом (справедливе трактування суті інтелектуального капіталу за Т. Стюартом звучить так: "Інтелектуальний капітал – це ті знання, які залишилися в компанії, коли працівники пішли додому") [482]. Тому управління знаннями є невід’ємним елементом інформаційно-методичної системи підприємства.

Таким чином, складність функціонування і розвитку системного об'єкта проявляється не тільки в тому, що він складається з великої кількості компонентів та елементів (багатьох підсистем), а й у тому, що у процесі формування структури складної системи усуваються деякі суперечності на окремих етапах створення і розвитку системи, а також на різних рівнях її функціонально-структурної організації. Розуміння того, що підприємства є складними відкритими системами, в які входить кілька взаємозалежних підсистем, допомагає менеджерові позбутися однобічного діагностування проблем і прийняття коригувальних дій. Застосування системного підходу до управління виробництвом дасть можливість менеджерам побачити підприємство в єдності складових його частин, які нерозривно пов'язані із зовнішнім середовищем.

Система управління представляє концепцію взаємопов’язаних і взаємозалежних частин – компонентів: наукових знань і практичних навичок щодо керування різними об’єктами (людиною, процесом, організацією) для забезпечення їх конкурентоспроможності в ринкових умовах і всебічного задоволення потреб при оптимальному використанні ресурсів.

Побудова ефективної системи управління включає наступні її основні підсистеми:1) цільова; 2) забезпечувальна; 3) функціональна; 4) керуюча; 5) керована; 6) науково-методична; 7) зовнішня (рис. 1.1). Розглянемо виділені підсистеми детальніше.

Рис. 1.1. Структура системи управління підприємством [Розроблено автором]