Випадки, за яких визначення фруктозаміну не придатне для діагностики

- коти з гіпертіреозом можуть мати занижену концентрацію фруктозаміну незалежно від рівня глікемії, а вміст загального білка може знаходитись у референсних межах, - причиною таких змін є прискорений метаболізм білків унаслідок надлишку тіреоїдних гормонів;

- собаки з ознаками цукрового діабету на фоні гіпотіреозу – фруктозамін не рекомендується визначати для контролю за рівнем глікемії через сповільнений обмін білків унаслідок дефіциту тіреоїдних гормонів;

- тварини з ознаками гіпоальбумінемії, що найчастіше виникає незалежно від ступеня глікемії призводить до порушення синтезу фруктозаміну.

 

Глікоген

Глікоген – основний запасний полісахарид вищих тварин, належить до класу гомополісахаридів, його мономером є α, D – глюкоза. Для більшості тканин глікоген є власним енергетичним запасним матеріалом, а глікоген печінки використовується для підтримання рівня глюкози у крові та в організмі в цілому. Найбільший вміст глікогену у печінці (6 - 8%, деколи до 12%), дещо менший вміст глікогену у м’язах. За патологій, викликаних у першу чергу генетичними аномаліям, спостерігається накопичення глікогену у тканинах – глікогеноз. Обмін глікогену регулюється гуморально: синтез глікогену, глікогеногенез, стимулюється інсуліном, а його розпад, глікогеноліз, стимулюється адреналіном, глюкагоном. На обмін глікогену впливають статеві гормони, гормони щитоподібної залози.

 

Причини збільшення концентрації глікогену у печінці:

- інфекційні захворювання;

- хвороби системи крові, що супроводжуються значним лейкоцитозом;

- злоякісні захворювання.

 

Причини зменшення концентрації глікогену у печінці:

- дефіцит легкоперетравних вуглеводів;

- тривале надмірне фізичне навантаження;

- гіпоглікемія новонароджених поросят;

- кетози.

Причини різних видів глікогенозів:

- дефіцит глюкозо – 6 –фосфатази;

- дефіцит кислої α –глюкозидази;

- дефіцит α – глюконфосфорилази.

 

За глікогенозів введення глюкагону, адреналіну не впливає на розщеплення глікогену, у крові спостерігається гіпоглікемія. Найчастіше дані патології є результатом спадкових порушень синтезу того чи іншого ферменту.

Молочна кислота

Молочна кислота (лактат) є кінцевим продуктом гліколізу і глікогенолізу, також утворюється в результаті молочнокислого зброджування целюлози у рубці жуйних. Існують суттєві відмінності у вмісті даної сполуки у венозній та артеріальній крові.

Збільшення вмісту молочної кислоти називають гіперлактатемією.

 

Причини збільшення концентрації молочної кислоти:

- будь-яка форма гіпоксії (анемії, в т.ч. інфекційного походження, правець, асфіксія новонароджених, серцева і легенева недостатність);

- міоглобінурія коней, міозити, міодистрофії;

- гострі кровотечі;

- пухлини;

- шок;

- ацидоз рубця (виражена гіперлактатемія)

- цироз печінки, гострі гепатити, отруєння печінки;

- панкреатити;

- введення ацетилсаліцилової кислоти;

- підвищення вмісту піровиноградної кислоти;

- дефіцит вітамінів групи В, зокрема В₁;

- у жуйних – наявність у кормах легко перетравних вуглеводів.

 

	Увага! Виявлення молочної кислоти у шлунковому соку є наслідком низької концентрації хлоридної кислоти, що виникає при раку шлунка та при непрохідності шлунка.

 

Піровиноградна кислота

Піровиноградна кислота – продукт окислення молочної кислоти, що утворюється у аеробному гліколізі, також піровиноградна кислота може утворюватись при дезамінуванні амінокислот тощо.

 

Причини збільшення концентрації піровиноградної кислоти:

- дефіцит вітаміну В₁;

- збільшення вмісту молочної кислоти;

- паренхіматозні захворювання печінки, жирова гепатодистрофія;

- гострі інфекційні захворювання;

- цукровий діабет;

- серцева недостатності;

- отруєння, токсикози;

- фізіологічне збільшення у новонароджених (рівень кислоти вищий у 2 – 3 рази порівняно з дорослими тваринами).

 

 

Фруктоза

Фруктоза (плодовий цукор, левулоза) – моносахарид, що входить до складу сахарози та інших олігосахаридів. Фруктоза, як і інші моносахариди, перетворюється у глюкозу, тому її збільшення у крові може свідчити про порушення функцій печінки або про дефіцит одного з ферментів, що беруть участь у обміні фруктози. Фруктоза відіграє специфічну роль у деяких метаболічних процесах, зокрема, у самців вона секретується пухирцями сім’яників і служить енергетичним джерелом для сперматозоїдів.

 

Рівень фруктози у еякуляті є показником якості сперми та індикатором андрогенності (статевої зрілості самців).

 

Причини підвищення концентрації фруктози:

- спадковий дефіцит ферменту фосфофруктокінази;

- ессенціальна фруктозурія;

- захворювання печінки.

 

Галактоза

Галактоза – моносахарид, що є складовою частиною лактози (молочного цукру), входить до складу гліколіпідів нервової тканини. У печінці вона легко трансформується у глюкозу. Здатність печінки здійснювати перетворення галактози на глюкозу використовується у якості проби – тесту на толерантність до галактози.

Порушення метаболізму галактози спостерігається за галактоземії, яка виникає за порушення діяльності одного з ферментів, найбільш вивченим є паталогічне явище, пов’язане із дефіцитом уридилтрансферази. При збільшенні галактози у крові збільшується її концентрація в тканинах. У тканинах ока вона відновлюється ферментом альдозоредуктазою до багатоатомного спирту галактитолу. Накопичення цього спирту призводить до розвитку катаракти. За умов накопичення галактози у печінці, знижується рівень неорганічного фосфату, у результаті виникають процеси порушення функцій печінки, а потім і нервової системи.

 

Причини підвищення концентрації галактози крові:

- недоношені новонароджені;

- пізні терміни вагітності;

- період лактації;

- вроджена спадкова хвороба – дефіцит галактокінази.

 

Сіалові кислоти

Сіалові кислоти – похідні нейрамінової кислоти, які присутні у всіх тканинах та рідинах організму тварин та людини, у деяких мікроорганізмах. Сіалові кислоти є поліфункціональні сполуки з сильними кислотними властивостями. У вільному вигляді сіалові кислоти майже не зустрічаються, входять до складу складних речовин. У молекулах цих складних речовин сіалові кислоти займають кінцеве положення і за рахунок негативного електричного заряду надають молекулам витягнутої форми і, як наслідок, високу в’язкість речовин, які містять сіалові кислоти.

Сіалові кислоти входять до складу клітинних мембран, їх вміст визначає тривалість життя клітин. Процес старіння еритроцитів обернено пропорційно залежить від вмісту сіалових кислот у їх мембранах. Сіалові кислоти входять до вуглеводної частини глюкопротеїдів і маскують залишки цукрів, що є антигенними детермінантами і відіграють важливу роль у імунних реакціях, зменшуючи імуногенні властивості нормальних і пухлинних клітин. Вміст сіалових кислот підвищується при запальних процесах або підвищенні проліферації клітин. Також відомі випадки спадкового підвищення вмісту сіалових кислот, первинні механізми цього явища до кінця не вивчені.