Навчаємось писати твір. – Харків, 2010. – 27 с.

Головне управління освіти і науки

Харківської обласної державної адміністрації

Харківська спеціалізована школа-інтернат „Ліцей міліції” Харківської обласної ради

НАВЧАЄМОСЬ ПИСАТИ ТВІР

Харків

Рекомендовано методичною радою Харківської спеціалізованої школи-інтернату „Ліцей міліції” Харківської обласної ради

Протокол № 3 від 04.01.2010 р.

Рецензенти: Мірошниченко В.М., доцент кафедри ділової іноземної мови та перекладу, Національний політехнічний університет „Харківський політехнічний інститут”, кандидат філологічних наук

Автор- укладач:

Гончарук Наталія Григорівна, вчитель української мови та літератури, ХСШІ „Ліцей міліції”, спеціаліст вищої категорії, старший учитель.

 

Навчаємось писати твір. – Харків, 2010. – 27 с.

 

 

Робота містить виклад теоретичних положень, схеми, зразки-приклади відтворення окремих частин тексту, поради щодо структури та оформлення творів.

На допомогу учням та абітурієнтам у самопідготовці до написання твору-роздуму на ЗНО. Крім того, автор використовуючи власний досвід роботи, розкриває систему аналізу й перевірки вмінь і навичок абітурієнтів при виконанні творчих робіт.

Серед видів робіт на ЗНО найбільш складним – за структурою, володінням значної кількості знань, реалізацією вироблених навичок – є власне висловлювання, підготовка до написання якого потребує досить багато часу. Крім орфографії, синтаксису й пунктуації, слід повторити все про будову тексту, стилі й типи мовлення і т. ін.

Із курсу української мови учні дізналися про три типи мовлення: розповідь, опис, роздум. Кожен із них вимагає своєї специфіки відтворення. На ЗНО учні пишуть твір-роздум, але й інші типи мовлення також можуть бути відтворені як окремі абзаци, що тісно переплітаються із основним текстом. Тому є потреба приділити увагу кожному із трьох типів мовлення:

Методика підготовки до твору має враховувати природну структуру мовної діяльності, до якої входять:

- орієнтація в ситуації спілкування;

- орієнтація у змісті висловлювання;

- планування;

- реалізація задуму (відтворення тексту);

- контроль (перевірка і вдосконалення написаного).

Орієнтація в ситуації спілкування породжує мотив, дає усвідомлення мети, від якої залежатиме головна думка і стильове оформлення тексту. Осмислення теми твору дозволить окреслити обсяг змісту (але в будь-якому разі не менше 100 слів), зібрати і систематизувати необхідний матеріал, визначити підтеми, на які розчленовується тема, і визначитись із особливостями викладу кожного абзацу.

 

Твір-розповідь	Твір-опис	Твір-роздум
Учнівський твір, в якому розповідається про події, що розгортаються в часовій послідовності. Структура 1.Зав’язка 2.Подія у розвитку 3.Кульмінація 4.Розв’язка Для твору-роздуму характерні часові відношення, а тому між реченнями послідовний зв'язок.	Учнівський твір, в якому подається впорядкований перелік ознак предмета, явища, особи. Структура 1.Загальні відомості про предмет 2.Враження про нього 3.Найхарактерніші ознаки 4.Оцінка предмета Види Науковий, художній, діловий. Для твору-опису характерні просторові відношення (однорідності). Тому між реченнями паралельний зв'язок.	Учнівський твір, в якому висловлюються певні думки, міркування й підтверджується їх правильність та робляться висновки. Структура 1.Твердження або теза 2.Доказ (доведення) 3.Висновок Для роздуму характерні причинно-наслідкові відношення.

 

На ЗНО найчастіше учням пропонують тему твору-роздуму, яка передбачає підтвердження або спростування думки, висловленої у вигляді цитати відомої людини, крилатої фрази, народної мудрості. Наприклад:

- Помилка – шлях до самовдосконалення.

- Уміння конструктивно розв’язувати конфлікти – ознака зрілої особистості.

- Де сила панує, там правда мовчить.

- Рубає дерево легко лиш той, хто не садив дерев ніколи.

- Неосвіченість – ніч розуму, ніч безмісячна і беззоряна. (Цицерон)

- Бути Людиною просто і складно.

- Раює тьма, коли душа – руїна, до світла кличе лиш Господня вість… (Святослав Праск).

Таким чином, учні отримують можливість не лише висловити власну позицію, продемонструвати не пересічність своїх поглядів, а й продемонструвати вміння писати як роздум-ствердження, так і роздум-заперечення, або роздум із доведенням від супротивного. В останньому вмотивовується неправильність висунутого основного положення (тези), тобто заперечується; після доведення її хибності робиться відповідний висновок.

Кожен учень знає, що твір складається з трьох частин: вступної, яка містить тезу і покликана привернути увагу читача до роздуму; основної, мета якої – аргументація позиції автора; і заключної, яка містить висновки до всього висловлювання. А тому перед тим, як писати твір, варто провести відповідну підготовчу роботу и насамперед – скласти план. Дехто з учнів не бачить доцільності у складанні плану й уникає цього виду діяльності, мотивуючи тим, що план сковує думку. Варто вже зараз надати учням усвідомлення того, чим зумовлена така необхідність, а також практикувати даний вид діяльності на уроках. План - дисциплінуючий фактор, що сприяє ґрунтовному обдумуванню теми. Можна вдатись до складання як простого, так і складного плану. Він може бути сформульований у вигляді розповідних чи питальних речень, а також цитат.

Дуже важливо цікаво і правильно розпочати висвітлення теми, тобто написати вступ до роботи, який би не був трафаретним, стандартним, а привертав би увагу читача до теми, збуджував би не лише думки, а й почуття. Але тут варто застерегти учнів від можливих помилок: не варто вдаватися до цікавих відступів, які не пов’язані з основною частиною; не забувайте, що вступ має містити тезу (наявність і правильність якої під час перевірки оцінюється в 2 бали).

Теза – коротко сформульована основна думка твору, статті, доповіді, правильність якої слід довести. Цей термін походить із грецької мови, де означав акцентовану смислову частину стопи вірша. Отже, як бачимо, по суті теза зберегла свою ідею ключового рівня у формуванні думки, перемістившись із системи віршоскладання до текстотворення взагалі. У тезі подається гіпотеза висловлюваної проблеми, тож саме теза є відправною точкою наших міркувань. Для того щоб шлях розгортання думки, її аргументації та резюмування був правильним, слід чітко сформулювати тезу, виголосивши таким чином проблему. Формі тези притаманна стислість, а змістові – певна абстрактність, узагальнення думки. Теза є характерним компонентом роздуму, що як тип мовлення відрізняється від розповіді та опису наявною змістовою індивідуалізацією, а це дає можливість висвітлити проблему в нестандартному ракурсі, що може не збігатися або суперечити загальноприйнятому. Головне, знайти переконливі аргументи. Наведімо декілька прикладів:

1. Добро і зло – поняття відносні, адже в житті мало що буває однозначним: те ж добро для когось може стати злом, і навпаки.

2. Що ви знаєте гірше від боягузливості? Більшість вважає, що це вада слабких і нікчемних. Я вважаю, що гірше від боягузливості – відсутність будь-якої совісті. Хоробра, але безсовісна людина здатна лише на прояв хоробрості звіра.

3. Я вважаю, що для більшості людей Батьківщина – це перш за все незабутні враження дитинства і юності, найдорожчі спогади минулого. І тому в яку б країну не занесло життя людину, вона має пам’ятати своє етнічне походження, бо в ньому – її природна сутність, натура і душа.

 

На наступному етапі роботи над твором центр уваги переміщається на добір фактичного матеріалу. Від цього етапу значною мірою залежить успішне виконання завдання. Для цього потрібно провести добір фактичного матеріалу за всіма доречними напрямками (українська та всесвітня література, історія України та світова); наслідком систематизації матеріалу має стати визначення підтем, які, будучи частинами теми, вичерпують її зміст. Таким чином перевіряється не лише вміння логічно мислити, зіставляти факти з роздумами, синтезувати знання на основі прочитаного, а й оцінюється загальний рівень обізнаності учня.

При доборі фактичного матеріалу з художньої літератури для аргументації власної позиції важливою рисою творчої роботи є її конкретність. Тому, підбираючи матеріал з літературного тла, варто розкривати суть не загальними фразами, а заглиблюватись в аналіз епізодів, характеристику персонажів, аргументувати свій вибір того чи іншого твору, персонажа, не забуваючи вказувати їх назву та автора.

Конкретності учнівському твору завжди надають цитати. Дехто з учнів захоплюється вживанням великої кількості цитат, а тому в такому творі мало, як правило, самостійних думок. Цитат має бути небагато, вони повинні бути невеликими, чіткими за змістом і тісно пов’язаними з викладом думок. Адже у творі-роздумі мають знайти відбиття уміння учня висловлювати власне ставлення до аналізованого, робити власні узагальнення і світоглядні висновки на основі використаного матеріалу. Тобто, пишучи твір, учням слід заговорити своїми словами про те, що саме їх схвилювало, що викликало роздуми над життям, яке виховне значення має для них наведений епізод.

Звертаючись до сторінок історії (чи всесвітньої, чи історії України), учні мають нагоду аргументовано та переконливо презентувати власну думку, яку було зазначено в тезі. Доречність фактів, їх життєвість і різноманітність не лише стануть важелем успіху, а й суттєво збагатять учнівське висловлювання. Іноді без історичної канви неможливо довести тезу взагалі. Наприклад, аргументуючи закономірність перемоги добрих діянь над злими, не можна обійтися без наведення історичних прикладів поразок диктатур чи загарбницьких війн, з якою б метою чи місією вини не відбувалися (релігійною чи ідеологічною); або, говорячи про місце подвигу в житті, не можна не згадати конкретних людей, які здійснили такі подвиги і стали відомі всьому світові чи певному народові. Конкретика завжди переконлива, бо зумовлена життєвим досвідом, що у свою чергу впливає на формування певних стереотипів сприймання дійсності людиною. Використання прикладів з історії свідчить про обізнаність та поінформованість мовця, що позитивно впливає на загальний інтелектуальний виклад тексту, а разом із тим на оцінювання.

 

Досить важливим є виклад учнем власного досвіду як фактичного матеріалу для аргументації власної позиції. З цього приводу не буде зайвим використання риторичних запитань. Наприклад:

Варіант 1

Одна моя знайома весь час скаржиться, що в неї немає справжніх друзів. Все в неї є: і магнітофон, і косметика, і різні цікаві дрібнички. І дарує досить часто вона їх своїм знайомим. А ось друзів нема, і на душі у неї погано. Я думаю: а що вона зробила, щоб придбати друзів? Чим вона цікава? Що вміє сама? Мабуть, нічого. Їй не слід думати, що людину можна зробити другом, давши їй поносити модну річ чи щось подарувавши. Друзів треба завойовувати. Не дивитися на людей з презирством. Не поводитися із ними нахабно. Не ставити себе вище за інших. Бути привітним і лагідним, поважати людей, частіше усміхатися. Тому я порадила знайомій дівчині проаналізувати свою поведінку і попрацювати над собою. Треба бути цікавою людиною. Для цього – більше читати, відвідувати різні гуртки, мати якесь хобі. І тоді, я сподіваюсь, моя знайома знайде собі справжнього друга.

Варіант 2

Що значить бути щасливою людиною? Що таке щастя? Я відчув себе щасливим третього жовтня. У цей день я святкував свій день народження. Рано-вранці по телефону мене поздоровив мій куратор. Коли прийшов до коледжу, то отримав багато поздоровлень і подарунків від однокласників. Потім поїхав додому, а хата повна гостей. У цей день я отримав три телеграми – мене вітали друзі, які живуть далеко і яких я не бачив кілька років. Мене поздоровляли сусіди, і я відчував у цей день той самий стан, назва якому – щастя. Може, завтра, через місяць чи через рік все зміниться. Але не будемо заглядати далеко вперед. І врешті-решт я власним щоденним існуванням заслуговував на це щастя.

 

Основне у творі-роздумі – дошукатися причинових зв’язків, розкрити їх, залучити читача до сприймання авторських думок і переконати його, пройти через сумніви й вагання до відповіді або актуалізувати питання, на яке ще немає відповіді. Такі ознаки можна помітити в наступних прикладах:

 

Дружба – це особливий тип моральних стосунків між людьми. Дружба – це найнеобхідніше для життя, бо просто неможливо жити без друзів.

З вірним другом легше йти по життєвому шляху, легше долати труднощі. Він завжди прийде на допомогу, не зрадить, ніколи не підведе. З другом не страшні ніякі негаразди. Коли в тебе є надійний товариш, то горе відступає, і радість світлішає, і сили додаються. З ним можна поговорити, порадитися, помріяти або просто помовчати.

Дружити можуть тільки рівні між собою люди, незалежні один від одного, впевнені один в одному. На мою думку, найстрашніше в житті людини – це втратити друга, якого ти знав і якому довіряв.

На мою думку, помиляються ті, хто вважає, що у щасті немає друга. Друг людині потрібний завжди: у горі і радості, щасті і тяжких хвилинах життя. Мені більше подобається слова Сенеки, який сказав, що щастя ніколи не ставило людину на таку висоту, щоб вона не потребувала друга. І це дійсно вірні і справедливі слова.

 

Як уже зазначалося вище, конкретності учнівському твору завжди надають цитати, використання яких вимагає особливої уваги; адже залучення посилань, влучних висловів та інших сентенцій до тексту, що мають автора, припускається, якщо учень їх відмінно пам’ятає, оскільки ніяких записів вступник при собі не має. Добре, якби абітурієнт знав цитований матеріал на пам’ять із пунктограмами, як у першоджерелі. Треба підібрати цитати відповідно до плану і якнайточніше відтворити їх на чернетці, а потім опрацювати. Цитат не повинно бути багато, бо втрачається їхня цінність. Але вони повинні бути виразними, влучними до якогось слова чи всього попереднього речення, лаконічними. Цитати виконують різні функції. Є цитати-ідеї. Це епіграфи. Їх виносять вгору перед твором, зазначають прізвище автора, і більше ніяких пояснень біля них бути не може. Переважно це поетичні рядки або афоризми. Цитати-тези, або докази, використовуються в основній частині твору, ними яскраво виражається основна думка твору. Це, як правило, висловлювання класиків, відомих діячів, вчених, письменників, критиків. Такі цитати передаються як пряма мова, відповідно зберігаються велика літера і пунктуація. Наприклад:

Як відомо, Леся Українка шукала й утверджувала героїв у житті й літературі. Про це в статті «Леся Українка» О.І. Білецький писав так: «У 90-их роках поезія Лесі Українки остаточно стає утвердженням героїзму як принципу, як норми поведінки»; «Добре вимовлене слово – це вже музика», - писав К.С. Станіславський.

Проте найбільше доводиться у письмовому творі вживати цитат-аргументів, що виконують роль ілюстрацій. Це уривки з художнього тексту, які наводяться у творі як приклади. Вони вводяться в текст так:

Вживання займенників другої особи створює у текстах колорит невимушеної розмови, дружньої співбесіди, щирого признання:

Мій давній друже! Мушу я з тобою

Розстатися надовго…(Леся Українка)

Цитата може бути частиною речення, і тоді вона виділяється тільки лапками, наприклад: слова М.Рильського «Музична ріка – найкраща характеристика для творчості нашого Павла Тичини» підкреслюють особливу, рідкісну музичність поезії, художнього світосприймання П.Тичини.

Цитату можна скорочувати, залишаючи найвиразнішу її частину, опускати непотрібні частини, а на місці скорочень і пропусків ставити в межах лапок три крапки.

Коли написана основна частина твору, варто замислитись, яким буде його висновок. Зазначимо, що він значно конкретніший, ніж теза. У висновку резюмується чітка позиція автора щодо гіпотетичного розв’язання поставленого питання, і ця позиція є безпосереднім інформаційним витоком із авторського міркування, прикладів. В оформленні висновків слід користуватися вставними конструкціями, наприклад: отже, таким чином, нарешті, можна зробити висновок, підсумовуючи свою роботу, хочу зазначити тощо. Варто зазначити, що кожен висновок чітко фіксує позицію автора, особливо якщо назва твору передбачала неоднозначність розв’язання проблеми або складність у її розв’язанні. Наприклад: «Помилка – шлях до самовдосконалення», «Бути Людиною просто і складно».

Будь-який твір немислимий без виявлення, аналізу й усунення помилок, без удосконалення тексту, тобто без того комплексу операцій, який прийнято називати редагуванням. У роботі над поліпшенням висловлювань необхідно керуватися певними критеріями. Таким орієнтиром є знання мовних норм і уявлення про комунікативні якості мовлення. Редагування мусить мати міцну теоретичну основу. У ході її застосування необхідно спиратися на науково обґрунтовану класифікацію помилок і мовних недоліків, правильно кваліфікувати кожне порушення мовних норм, бо тільки розуміючи суть помилки, осмисливши, яку норму порушено, учень зможе свідомо усунути недолік, добиваючись поліпшення якості висловлювання. Л.М. Толстой сказав, що писати – це значить знайти єдино правильний порядок слів. Перевіряти порядок слів можна за схемою: де знаходиться підмет, присудок, група підмета (підмет з означенням), група присудка (присудок з додатком і обставиною), де стоять звороти, відокремлення, підрядні речення, чи є вставні конструкції, звертання. Така робота допоможе надати думкам логічної послідовності, а тексту – структурованості, застереже від пунктуаційних помилок.

Підсумуємо весь вищевикладений матеріал у вигляді коротких універсальних правил, що покликані зорієнтувати учня на написання будь-якого твору (класного, домашнього, на ЗНО).