Міжнародно-правова охорона навколишнього середовища.

Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і природокористування

 

 

На підставі природоохоронного права в Україні діє система державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і природокористування. Це сукупність структурних елементів, які взаємопов'язані і виконують функції управління й контролю за процесами збереження і відновлення елементів природи, її систем, які складають єдине ціле - біосферу.

До цих структурних елементів належать органи управління в природокористуванні - юридично відокремлені державні, самоврядні і громадські органи, які здійснюють організаційно-розпорядчі, координаційні, консультативні, організаційно-експертні, контрольні функції для забезпечення екологічної безпеки, втілення принципів екологічної політики держави, раціонального використання природних ресурсів.

Державне управління здійснюють органи загального управління –

Кабінет Міністрів України,

Президент України,

Верховна Рада України,

її Комітет з екології та раціонального використання природних ресурсів.

Вони здійснюють екологічну політику держави.

Президент

ü формує екологічну політику держави,

ü оголошує за погодженням з Верховною Радою зони надзвичайного екологічного стану,

ü гарантує здійснення конституційних положень в галузі екологічних відношень між людиною, суспільством та природним середовищем.

Уряд

ü реалізує визначену Верховною Радою України екологічну політику;

ü забезпечує розробку і втілення державних, міждержавних екологічних програм;

ü встановлює порядок розробки та затвердження екологічних нормативів, лімітів використання природних ресурсів, викидів і скидів забруднюючих речовин;

ü встановлює порядок визначення плати та її граничні розміри за використання природних ресурсів, розміщення відходів;

ü приймає рішення про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

ü керує зовнішніми зв'язками України в галузі охорони природного середовища;

ü координує діяльність міністерств, відомств в питаннях охорони довкілля, які є органами спеціального управління і контролю в галузі природокористування.

До таких органів віднесені Міністерство охорони навколишнього природного середовища, Міністерство охорони здоров'я, Міністерство аграрної політики, Міністерство праці та економіки. Вони

ü здійснюють комплексне управління в галузі природокористування;

ü погоджують проекти природоохоронних актів,

ü розробляють нормативи плати за спеціальне використування природних ресурсів,

ü здійснюють державний контроль за станом природи, її компонентів,

ü мають право вимагати від фізичних та юридичних осіб усунення порушень природоохоронного законодавства,

ü тимчасово призупиняють роботи, що ведуться з порушенням законодавства,

ü можуть анулювати дозволи та встановлювати обмеження на видобуток і використання природних ресурсів.

Важливе значення мають Державні комітети як органи спеціального ресурсного управління:

ü по земельних ресурсах,

ü з водного господарства,

ü з метеорології,

ü рибного господарства,

ü стандартизації.

Вони, як і міністерства, мають певні права, але кожен в своїй галузі.

Неабияку роль виконуть місцеві органи самоуправління - обласні, районні, міські, селищні, сільські. Вони

ü розробляють для своїх територій програми охорони довкілля,

ü здійснюють заходи з ліквідації наслідків екологічних аварій та катастроф,

ü встановлюють на підлеглій їм території розміри плати за спеціальне (платне) користування природними ресурсами,

ü погоджують проекти на розміщення, будівництво, функціонування будь-яких об'єктів, що можуть забруднювати довкілля.

ü Важливе значення в галузі управління екологічними відносинами мають громадські організації: Українська екологічна академія наук, Українське товариство охорони природи, Українська екологічна асоціація, Українська природоохоронна організація "Зелений світ". Громадські природоохоронні об'єднання мають право:

ü розробляти і пропонувати свої природоохоронні програми;

ü утворювати фонди охорони природи;

ü брати участь у проведенні державними органами перевірок виконання підприємствами, установами і організаціями природоохоронних планів і заходів, дотримання вимог відповідного законодавства;

ü проводити громадську екологічну експертизу тощо.

 

Контроль за дотриманням вимог природоохоронного законодавства здійснює природоохоронна прокуратура, як загальнодержавного рівня, так і місцевого - обласні, районні, міські та районні у містах. Вони мають право контролю за виконанням вимог загальнодержавного природоохоронного законодавства, використання коштів для здійснення природоохоронних заходів.

Суперечки з питань навколишнього середовища вирішуються в судовому порядку, арбітражним судом, Радами народних депутатів у встановленому Законами України порядку. Міри реагування контрольних органів за порушення екологічних нормативів такі:

1. Рекомендувати підприємствам обмежити скидання в навколишнє середовище шляхом введення або поліпшення очисних споруджень; накласти штраф, покарати адміністрацію.

2. Призупинити або заборонити будівництво, яке відбувається з порушенням екологічного законодавства.

3. Заборонити реалізацію проектів будівництва, які не пройшли екологічної експертизи.

4. Заборонити випуск і реалізацію продукції, яка не відповідає екологічним нормативам.

 

До функцій управління, незалежно від рівня, віднесені:

ü облік природних ресурсів,

ü створення кадастрів - земельного, водного, лісового, родовищ корисних копалин, тваринного світу та інших;

ü планування використання і відтворення природних ресурсів,

ü здійснення моніторингу (спостереження, прогнозування) та інформування громадськості про стан довкілля;

ü контроль за використанням і відновленням природних ресурсів;

ü вирішення спорів про право природокористування;

ü дотримання нормативів екологічної безпеки - ГДК, ГДР, ГДС, ГДЕН.

Здійснення цих функцій базується як на основних принципах державного управління - плановість,

§ компетентність,

§ участь громадськості,

§ невідверненість дії законів,

§ науковість,

§ раціональність, платність за спеціальне користування природними ресурсами.

Отже, мета управління природокористуванням є реалізація положень природоохоронного законодавства, контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів з охорони природи, раціональне використання природних ресурсів.

 

Міжнародно-правова охорона навколишнього середовища.

Після утворення Європейського Економічного Союзу (1987 року), отримує поширення ініціатива Франції в галузі сумісної міждержавної охорони природи. Вона стала поштовхом для створення багатьох видів міждержавних структур. ЄЕС, потім Європейська Рада (ЄР) з 1973 року послідовно розробили та реалізували чотири програми з охорони довкілля. Протягом останніх десятиріч намітилася чітка тенденція вирішення багатьох питань екологічної безпеки на міждержавному рівні.

Міжнародна-правова охорона навколишнього середовища - це сукупність принципів і норм міжнародного права, що регулюють дії держав по запобіганню й усуненню збитку навколишньому середовищу від різних джерел, а також по раціональному використанню природних ресурсів.

Розвиток міжнародного права по охороні навколишнього середовища (МПОС) відбувається в основному договірним шляхом. За даними програми ООН по навколишньому середовищу (ЮНЕП) у даний час зареєстровано 152 багатосторонніх договори в цій галузі.

З них можна відзначити такі:

1.Захист глобального навколишнього середовища від ядерного зараження регламентується Конвенцією про фізичний захист ядерних матеріалів (1980 p.), Конвенцією про оперативне оповіщення про ядерну аварію (1986р.) і Конвенцією про допомогу у випадку аварії або радіаційної аварійної ситуації (1986 p.).

2.3ахист навколишнього середовища від збитку в результаті використання військових засобів, передбачений Договором про заборону випробувань ядерної зброї під водою (1963) і у космічному просторі (1976 p.), Конвенцією про контроль за трансграничним переміщенням небезпечних відходів і їхнього використання (1989 p.).

3. Захисту атмосфери від забруднень присвячена Віденська конвенція про охорону озонового прошарку (1985 р.) і Монреальський протокол до неї (1987 p.), рамкова Конвенція про зміну клімату (1992 p.).

4. Ряд регіональних договорів присвячені захисту міжнародних прісноводних басейнів (Рейна, Амазонки й ін.); захисту флори і фауни присвячені ряд Конвенцій, прийнятих у 1972р., 1979 р., 1985 р., 1992

5.Необхідно згадати такі регіональні договори по охороні морів як: Конвенція про захист Середземного моря від забруднень (Брюссель 1976 p.), Угода про співробітництво по боротьбі з забрудненнями Північного моря нафтою й іншими шкідливими речовинами (1983 p.), Конвенція про захист морського середовища басейну Балтійського моря (Хельсінкі 1992 р.) і інші.

Особливістю міжнародного права по захисту навколишнього середовища є помітна роль міжнародних актів (декларацій, стратегій, принципів поводження і т.п.), що часто називаються "м'яким правом". Типовою у цьому плані є Стокгольмська Декларація ООН із проблем навколишнього середовища 1872 p., яка вперше на глобальному рівні визначила підходи до вирішення екологічних проблем. Не володіючи обов'язковою юридичною чинністю, декларація безумовно має великий вплив. Аналогічно може бути оцінений, документ Конференції ООН по навколишньому середовищу і розвитку 1992 р. - Декларація Ріо-де-Жанейро (оновлене склепіння узгоджених принципів міжнародного співробітництва по охороні навколишнього середовища).

Україна приєдналася до всіх видів Міжнародного співробітництва в галузі охорони природи і раціонального використання природних ресурсів. Міністерство охорони навколишнього середовища і ядерної безпеки України підтримує робочі контакти з Європейською економічною комісією ООН, Всесвітньою метеорологічною організацією, програмами ООН по охороні навколишнього середовища (ЮНЕП, ЮНЕСКО, ЮНИДО і т.д.). Воно організовує і контролює виконання 25 міжнародних договорів, конвенцій і протоколів в галузі охорони навколишнього середовища, укладених за участю України.

Україна активно співпрацює з експертами в галузі охорони навколишнього середовища Всесвітнього банку, Європейського банку реконструкції і розвитку глобального екологічного фонду. Україна включена в розробку міжнародних проектів по Чорному морю, басейну Дунаю і т.д.

 

 

Назва закону	Дата прийняття
Закон України «Про охорону атмосферного повітря»	16 жовтня 1992 року
ЗаконУкраїни «Про природно-заповіднжй фонд України»	16 червня 1992 року
Закон України «Про тваринний світ»	3 березня 1993 року
ЗаконУкраїни «Про екологічну експертизу»	9 лютого 1995 року
Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»	8 лютого 1995 року
ЗаконУкраїни «Про пестициди і агрохімікати»	2 березня 1995 року
ЗаконУкраїни «Про поводження з радіоактив­ними відходами»	30 червня 1995 року
ЗаконУкраїни «Про відходи»	5 березня 1998 року
ЗаконУкраїни «Про захист рослин»	14 жовтня 1998 року
Закон України «Про захист людини від впли­ву іонізуючих випромінювань»	14 січня 1998 року
ЗаконУкраїни «Про рослинний світ»	19 січня 1999 року
ЗаконУкраїни «Про захист населення і тери­торій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру»	8 червня 2000 року
Закон України «Про загальнодержавну про­граму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки»	21 вересня 2000 року
Закон України «Про зону надзвичайної еко­логічної ситуації»	13 червня 2001 року
ЗаконУкраїни «Про охорону земель»	19 червня 2003 року
ЗаконУкраїни «Про захист населення і тери­торій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру»	3 лютого 2004 року
Закон України «Про екологічну мережу України»	24 червня 2004 року
Закон України «Про внесення змін до статті 12 Закону України «Про загальні засади по­дальшої експлуатації і зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення зруйно­ваного четвертого енергоблоку цієї АЕС на екологічно безпечну систему»	29 червня 2004 року
Закон України «Про екологічний аудит»	24 червня 2004 року
Закон України «Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної без­пеки»	24 червня 2004 року