Класифікація моделей діяльності психологічних служб
Сьогодні практичні психологи у межах психологічних служб здійснюють багато різних видів професійної діяльності. Вони працюють у різних соціальних сферах, взаємодіють з різними об'єктами психологічної допомоги, надають психологічну підтримку у вирішенні широкого спектра професійних та особистісних проблем своїх клієнтів.
Це обумовлює об'єктивну необхідність упровадження різних моделей діяльності психологічної служби, які визначають зміст, спрямованість та особливості її діяльності. При цьому модель психологічної служби розуміють як систему теоретико-методичних, організаційних та етичних принципів, технологій, методів та форм надання психологічної допомоги, яка визначає специфіку діяльності практичних психологів у конкретній соціальній сфері.
Різноманітні моделі діяльності психологічної служби доцільно класифікувати за такими критеріями:
- об'єктно-цільовими: категорія об'єктів психологічної допомоги; пріоритетність надання психологічної допомоги; безпосередність/опосередкованість психологічної допомоги;
- організаційно-функціональними: територіально-організаційна підпорядкованість практичних психологів; їх професійно-кількісний склад;
Об'єктно-цільові моделі діяльності психологічних служб
Моделі психологічної служби, які реалізуються у певній соціальній сфері (бізнес, освіта, медицина тощо), зорієнтовані на надання психологічної допомоги переважно певному типу об'єктів, і, відповідно, ми можемо умовно виділяти "суспільну", "організаційну", "групову", "особистісну" моделі психологічної служби.
Так, наприклад, психологи, що працюють у сфері політики, зорієнтовані переважно на реалізацію "суспільної" моделі психологічної служби, оскільки основним об'єктом психологічної допомоги тут виступає суспільство, великі соціальні групи (нації, народи, політичні партії тощо). І, відповідно, політичні психологи мають бути підготовлені насамперед до врахування соціально-психологічних закономірностей діяльності таких соціальних груп.
Психологи, які працюють у сфері бізнесу (в психологічних службах банків, фірм, великих корпорацій), традиційно зорієнтовані насамперед на психологічну підтримку діяльності організації загалом, про що свідчить, зокрема, той факт, що відповідний напрям психології, який займається дослідженням зазначених проблем та інтенсивно розвивається на Заході, має назву "організаційна психологія". Тому робота психологічної служби має бути побудована у відповідності з "організаційною" моделлю психологічної служби, а практичні психологи при визначенні практичних завдань повинні враховувати насамперед основні психологічні механізми діяльності та розвитку організації, її взаємодії з соціальним середовищем.
Психологи, які працюють у сфері політичної, організаційної психології, психології управління, шкільної, сімейної психології тощо повинні орієнтуватися також на "групову" модель психологічної служби, оскільки одним із основних об'єктів психологічної допомоги тут виступають малі соціальні групи (як формальні – трудові та навчальні колективи, сім'я, так і неформальні, що утворюються і функціонують в рамках колективів та поза їх межами). А це означає, що психологи, які працюють в рамках цієї моделі психологічної служби, у своїй діяльності мають враховувати основні механізми діяльності та розвитку малих соціальних груп (утворення малих груп, їх динаміки, групової ідентифікації, міжгрупової взаємодії тощо).
І, звичайно, психологи, які мають відношення до клінічної, медичної психології, мають бути зорієнтовані насамперед на роботу в рамках "особистісної" моделі психологічної служби, оскільки основним об'єктом надання психологічної допомоги тут виступає особистість. Тому практичний психолог, який працює у цій сфері, має знати насамперед основні психологічні механізми розвитку особистості та причини його відхилень, володіти різними психотерапевтичними засобами впливу на особистість тощо.
Вибір практичним психологом певної соціальної сфери і, відповідно, орієнтація на певну модель психологічної служби передбачає оволодіння певними видами професійної діяльності (діагностування, корекція, консультування та ін.), які враховують специфіку конкретної соціальної сфери та види завдань, які необхідно розв'язувати. Зміст та спрямованість різних видів діяльності практичних психологів (відповідно до різних моделей психологічної служби) мають розроблятися представниками академічної психології (в тісній співпраці із практичними психологами) і входити у зміст їхньої вузівської та післядипломної підготовки.
Звісно, робота практичного психолога переважно в рамках тієї чи іншої моделі передбачає оволодіння ним також іншими моделями. Приміром, організаційний психолог має бути обізнаний також і з "особистісною" моделлю психологічної служби, оскільки йому доводиться працювати з управлінським та виконавчим персоналом організацій, а також із "суспільною" моделлю, оскільки будь-яка організація при визначенні стратегії та етапів свого розвитку має враховувати соціально-економічні особливості розвитку суспільства. Разом з тим, пріоритетною є "організаційна" модель, якій мають бути підпорядковані всі інші.
Наступним критерієм, за яким доцільно класифікувати об'єктно-цільові моделі психологічної служби, може виступати "пріоритетність надання психологічної допомоги різним категоріям об'єктів". Відповідно до цього критерію, можна виділити дві основні моделі психологічної служби.
Першу модель умовно можна назвати "екстремальною" моделлю психологічної служби, яка орієнтована на надання термінової психологічної допомоги певним категоріям об'єктів в силу їх особливого "екстремального" (пріоритетного) статусу в певному соціумі, який обумовлений негативним впливом на них тих чи інших соціально-економічних, психофізіологічних та соціально-педагогічних чинників.
Другу модель можна назвати "стабільною" моделлю психологічної служби, яка надає психологічну допомогу всім категоріям населення та організаціям в стабільних, нормальних умовах її життєдіяльності.
"Екстремальна" модель психологічної служби характеризується двома основними аспектами: така служба спрямована на надання психологічної допомоги лише певним, найбільш "екстремальним" категоріям населення, працівникам організацій, членам колективів; така допомога переважно обмежується часовими рамками, тобто вона надається терміново. Наприклад, в рамках "суспільної" моделі діяльності психологічної служби до таких "екстремальних" категорій населення можуть бути віднесені: біженці; люди, які потерпіли від природних катаклізмів, міжнаціональних конфліктів; безробітні; хворі на СНІД тощо.
При реалізації "організаційної" моделі це можуть бути, наприклад, такі працівники організацій, які не можуть адаптуватися на робочому місці, які перебувають у ситуації "загостреного" конфлікту з адміністрацією чи колегами, пережили екстремальні ситуації, наприклад, під час техногенних інцидентів, які перебувають у ситуації професійної кризи тощо.
У рамках "групової" моделі може йтися, приміром, про роботу із певними соціальними групами (підлітків, які вживають наркотики, проживають у сирітських притулках, тощо).
В рамках "особистої" моделі об'єктом психологічної допомоги можуть виступати окремі особистості, наприклад, жінки, які зазнали насилля, діти, які значно відстають в навчанні тощо.
"Стабільна" модель психологічної служби характеризується такими особливостями: вона розрахована на роботу з усіма категоріями населення. працівниками організацій, членами колективів, тобто і з тими, хто має досить стабільний соціальний і професійний статус; надання такої допомоги має бути "розгорнутим" у часі, тобто здійснюватися планомірно.
Так, в рамках "суспільної" моделі це може бути, наприклад, проведення тренінгів з керівниками політичної партії з метою оптимізації їхньої політичної діяльності. В "організаційній" моделі це може виявлятися, приміром, у "проектуванні" професійної кар'єри працівників організації з урахуванням їхніх кар'єрних орієнтацій. В "груповій" моделі може йтися про оволодіння членами сім'ї способами спілкування з дітьми з метою їх гармонійного сексуального виховання. В рамках "особистісної" моделі це може бути, наприклад, навчання дітей та дорослих прийомів рефлексії та самоаналізу з метою оптимізації особистісного та професійного зростання, оволодіння прийомами проектування життєвого шляху тощо.
Порівнюючи між собою особливості "екстремальної" й "стабільної" моделей психологічної служби, варто відзначити два важливих, на наш погляд, аспекти.
По-перше, слід сказати, що у процесі застосування "екстремальної" моделі практичними психологами надається психологічна допомога у вузькому значенні слова, або власне психологічна допомога. Тобто мається на увазі здійснення практичними психологами таких видів діяльності, як корекція, консультування, психотерапія. Тоді, як при "стабільній" моделі надається психологічна допомога у широкому значенні слова, яку можна визначити як "психологічну підтримку", "психологічний супровід" тих або інших видів діяльності чи форм поведінки. І при цьому використовуються, поряд із психологічним консультуванням, такі форми роботи психолога, як психологічна просвіта, діагностика, експертиза, профілактика, прогнозування тощо.
По-друге, чим більш розвинутим в соціальному та економічному плані є суспільство, тим більше воно орієнтоване, на використання поряд із "екстремальною", "стабільної" моделі психологічної служби.
Аналіз діяльності психологічної служби системи освіти показує, що в Україні вона працює за «екстремальною» моделлю. Це виявляється в тому, що основним об'єктом психологічної допомоги цієї служби виступає дитина як найменш захищена в соціально-економічному, психофізіологічному плані особистість, яка потребує найбільшої підтримки. І особливо ті категорії дітей, які належать до груп "ризику" (мають затримки психічного розвитку, відстають у навчанні, проживають у неблагополучних сім'ях, вживають наркотики, здійснюють правопорушення тощо).
Підтримуючи ідею про те, що саме ці категорії об'єктів дійсно потребують психологічної допомоги в першу чергу, все ж таки хочемо звернути увагу на те, що в рамках шкільної психологічної служби повинна все більше впроваджуватися і "стабільна" модель, за якої психологічна допомога має надаватися і дорослим, що є соціально зрілими та захищеними особистостями (вчителі, адміністрація тощо). Це пов'язано з тим, що інтенсивний темп нинішнього професійного та особистісного життя, особливо в період соціальних трансформацій, які переживає наша держава, потребує від людини сильного психічного напруження, використання додаткових інтелектуальних та емоційних ресурсів, і у розв'язанні цих проблем психологічна служба може надати відповідну допомогу. А своєчасне розв'язання цих проблем, у свою чергу, буде позитивно впливати на самопочуття та розвиток дитини в школі.
Слід також зазначити, що саме в рамках "стабільної" моделі може здійснюватися психологічне забезпечення діяльності освітніх організацій (психологічне обґрунтування концепції діяльності освітньої організації. визначення стратегії її взаємодії з іншими організаціями, створення психологічних умов для становлення позитивного іміджу освітнього закладу, організація ефективної діяльності "управлінської команди" тощо). Зазначені проблеми досить часто залишаються поза увагою шкільної адміністрації та шкільних психологів у нашій країні, водночас, як показує досвід, вони посідають чільне місце у діяльності освітніх організацій на Заході.
"Безпосередня" та "опосередкована" моделі психологічної служби. Ще одним критерієм класифікації об'єктно-цільових моделей психологічної служби є безпосередність (опосередкованість) надання психологічної допомоги. Відповідно до цього критерію, можна виділити дві моделі психологічної служби – "безпосередню" і "опосередковану". Особливості цих моделей можна розглянути на прикладі діяльності шкільної психологічної служби.
Перша модель, орієнтована на свого роду "модель лікаря", головними завданнями якого є профілактика та виправлення відхилень у психічному розвитку особистості школяра. Саме про таку модель психологічної служби можна говорити як про безпосередню – коли психологічна допомога надається практичним психологом безпосередньо особистості (групі, організації), яка її потребує. І саме тут надається власне психологічна допомога, психологічна допомога у вузькому значенні слова (корекція, консультування, психотерапія).
Друга модель базується на тезі про те, що шкільний психолог є членом педагогічного колективу і бере безпосередню участь у реалізації виховних цілей школи. При цьому шкільного психолога варто розуміти як члена педагогічного колективу, який реалізує свої специфічні функції переважно не прямо через учнів, а через учителів, класних керівників, адміністрацію школи, а також через учнівське самоуправління. На думку А.М.Моісеєва, згідно із цією моделлю, психолог дотримується курсу на взаємодію та співробітництво з учителем, не замість учителя, а разом з учителем; від аналізу педагогічної практики до її психологічного пояснення, спільного з педагогом пошуку корекційних засобів і знову до практики. Саме цю модель психологічної служби можна визначити як опосередковану - коли психологічна допомога надається людині (групі, організації) не безпосередньо психологом, а опосередковано насамперед через членів колективу, адміністрацію, друзів, і досягається це передусім завдяки формуванню психологічної культури, спільному пошуку разом із психологом адекватних способів дій, які б сприяли наданню психологічної підтримки тому об'єкту, якій її потребує. Слід зазначити, що при такій моделі надається реальна психологічна допомога у широкому значенні слова, коли велика увага приділяється психологічній просвіті, профілактиці, діагностиці, експертизі, прогнозуванню. Разом з тим, здійснюються і консультування, корекція, психотерапія, якщо в цьому є потреба.
У вітчизняній практиці переважає "безпосередня " модель, коли здебільшого лише від психолога, який працює в організації, очікують певного кардинального впливу на поведінку та діяльність людей, до того ж, досить швидкого. Водночас, очевидно, що в організаціях, де працюють сотні людей (освітніх чи бізнесових), практичний психолог не в змозі один надати психологічну допомогу багатьом людям, які її потребують. Тому формування психологічної культури працівників, населення і, як наслідок, все ширше впровадження "опосередкованих" моделей психологічної служби буде сприяти більш ефективному розв'язанню проблем діяльності організацій та збереження при цьому психічного здоров'я працівників, забезпеченню їх професійного та особистісного росту.
