III. Вивчення нового матеріалу.

Урок № 24

Клас: 10

Тема. Кримінальне право

Мета: охарактеризувати кримінальне право, поглибити знання учнів, отримані в дев'ятому класі, удосконалити навички роботи з документами, уміння давати правову оцінку на­ведених ситуацій, формулювати власне ставлення до про­блем, пов’язаних із злочинністю та кримінальною відпові­дальністю.

Очікувані результати: Після опрацювання теми учні зможуть: дати визначення кримінального права та назвати його джерела;

• дати визначення співучасті у вчиненні злочину, назвати співучасників;

• пояснити, що таке злочин, розкрити його склад;

• пояснити, що таке обставини, які пом’якшують та обтяжу­ють кримінальну відповідальність;

• назвати види злочинів, навести приклади;

• назвати стадії скоєння злочину;

• назвати ознаки і підстави кримінальної відповідальності, види кримінальних покарань;

• розкрити особливості кримінальної відповідальності не­повнолітніх.

Базові поняття і терміни: «кримінальне право», «злочин», «склад злочину», «співучасть у злочині», «кримінальна відповідальність», «кримі­нальне покарання».

Обладнання уроку: підручник, схема «Ознаки злочи­ну».

Структура уроку

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань, умінь і навичок

III. Вивчення нового матеріалу

1. Загальна характеристика кримінального права.

2. Поняття злочину, склад злочину. Види злочинів.

3. Стадії скоєння злочину. Співучасть у злочині.

IV. Узагальнення та систематизація знань, умінь і навичок

V. Підсумки уроку

VI. Домашнє завдання

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ.

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК.

Бесіда на повторення

1. Які відносини регулює кримінальне право?

2. Що таке злочин?

3. Як не стати жертвою злочину?

4. Якими є наслідки злочину для особи та суспільства?

Підбиваючи підсумки бесіди, учитель зауважує, що стан злочинності в державі є однією з найбільш гострих проблем. Злочини різних видів скоюються в різних сферах суспільного життя, у їхній основі лежать різні мотиви, вони тягнуть за собою різні наслідки, проте усі злочинні діяння об’єднує те, що вони завдають шкоди суспільству й кожній особі.

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА.

Розповідь учителя

Назва «кримінальне право» — це система правових норм, що визначають, які діяння є злочинами і які міри покарання належить застосовувати до осіб, що їх скоїли.

Норми кримінального права встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання слід застосувати до осіб, що вчинили ці злочини. Злочин і покарання — це ті суспільні явища, які визначають­ся нормами кримінального права. Саме відносини, що виникають у зв’язку із вчиненням злочину і застосуванням за це певних покарань, і становлять предмет кримінального права. Оскільки злочини мають підвищену суспільну небезпечність для суспільних відносин, держава застосовує за їх вчинення й найбільш гострі примусові заходи — кримінальні покарання. Застосуван­ня покарання — це метод правового регулювання відносин, що виникають у зв’язку з вчиненням злочину.

Основною функцією кримінального права як галузі права є охоронна функція, оскільки воно охороняє властивими йому заходами ті суспільні відносини, що регулюються іншими галузями права. Ці галузі права, регу­люючи певні суспільні відносини, сприяють їх розвитку й реалізації. Кри­мінальне право охороняє ці відносини від злочинних посягань. Так, норми цивільного права регулюють відносини, що складаються у сфері власності. У кримінальному ж праві внаслідок його охоронної функції встановлюються каральні санкції за злочини проти власності. Зокрема, у розділі VI Особливої частини Кримінального кодексу України передбачено кримінальну відпові­дальність за крадіжку, грабіж, розбій, шахрайство, вимагання, знищення і пошкодження майна та інші злочини проти власності.

Крім охоронної, кримінальне право виконує також регулятивну функцію, адже, забороняючи вчинювати суспільно небезпечні діяння, норми кримі­нального права в той же час вимагають певної правомірної поведінки. Кри­мінальний закон, який набрав чинності, уже самим фактом свого існування впливає на поведінку людей. Для більшості громадян вимоги кримінального закону цілком відповідають їхнім уявленням про належну, правомірну по­ведінку. Частина громадян виконує заборони кримінального закону, боячись відповідальності й покарання. Тим самим здійснюється регулятивна функція кримінально-правових норм, попередження злочинів. Визначеність правових приписів, фіксуючи межу між злочинною і незлочинною поведінкою, чітко визначає можливість людини здійснювати свої права і свободи відповідно до закону, чітко уявляти, що дозволено, а що заборонено кримінальним за­коном.

Відповідно до Конституції України кримінальні закони видає лише Верхо­вна Рада України. Жодні інші державні органи або посадові особи не право­мочні видавати норми кримінального права. За цією ознакою кримінальне право відрізняється від інших галузей права (наприклад, норми цивільно­го права можуть встановлюватися урядом, норми адміністративного пра­ва — навіть органами влади на місцях). Отже, кримінальне право знаходить свій вираз тільки в законах. Відтак, основним джерелом кримінального пра­ва є кримінальний закон.

Кримінальний кодекс України був прийнятий 5 квітня 2001 р. Він містить 447 статей і поділяється на Загальну та Особливу частини, які, у свою чергу, поділяються на розділи.

Базовими положеннями Кримінального кодексу є такі:

· визнання того, що законодавство України про кримінальну відповідаль­ність становить Кримінальний кодекс, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права;

· закріплення основоположних принципів цивілізованого кримінального права: немає злочину, немає покарання без вказівки на те в законі; за­стосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією за­бороняється; підставою для кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, пе­редбаченого Кримінальним кодексом;

· закріплення в кодексі принципу особистої та винної відповідальності фізичних осіб;

· поширення в Кримінальному кодексі положень, спрямованих на поси­лення боротьби з організованою злочинністю;

· розширення системи покарань, альтернативних позбавленню волі, формування санкцій Особливої частини від менш суворих покарань до більш суворих;

· остаточна відмова від смертної кари як виключної міри покарання, вста­новлення довічного позбавлення волі лише за злочини, що пов’язані з умисним убивством людини за обтяжуючих обставин;

· зниження покарання у вигляді позбавлення волі за необережні злочини;

· уведення в Кримінальний кодекс низки нових норм, що забезпечують можливість звільнення від кримінальної відповідальності та покарання;

· уведення до Особливої частини низки заохочувальних норм, Що стиму­люють позитивну посткримінальну поведінку винного;

· декриміналізація діянь, суспільна небезпечність яких не є великою і бо­ротьба з якими вважається достатньою шляхом застосування заходів адміністративно-правового, дисциплінарного, цивільно-правового або іншого впливу.

2. ПОНЯТТЯ ЗЛОЧИНУ, СКЛАД ЗЛОЧИНУ. ВИДИ ЗЛОЧИНІВ.

Розповідь учителя

Найнебезпечнішим проявом протиправної поведінки, яка завдає шкоди людям, суспільству й державі, є злочин.

Злочином називають суспільно небезпечне винне діяння (дія або безді­яльність), передбачене Кримінальним кодексом України, вчинене суб’єктом злочину.

Ознаки злочину:

· Суспільна небезпечність — це оціночна категорія, що характеризуєть­ся певними діями або бездіяльністю, завдає шкоди або створює загрозу спричинення такої шкоди об’єктам, які охороняються кримінальним за­коном.

· Кримінальна протиправність означає, що тільки те діяння, яке прямо пе­редбачене кримінальним законом як злочин, може вважатися злочином.

· Винність означає, що злочинним діянням вважається таке діяння, яке здій­снене умисно або через необережність. Там, де немає вини, немає і злочину.

· Караність як одна зі складових злочину означає, що за будь-який злочин у законі встановлено певний вид і термін покарання.

За Кримінальним кодексом України не є злочином діяння, що формально містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але не заподіяло і не могло заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній осо­бі, суспільству або державі.