Для визначення реальної заробітної плати індекс номінальної заробітної плати ділиться на індекс цін.

ЗПреал = ЗП ном / ІЦ

Законодавче встановлюється мінімальна заробітна плата. Вона становить розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт). Згідно з Законом України "Про оплату праці" суб'єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування, власники, об'єднання власників або їх представницькі органи, працівники.

В Україні діє тарифна система, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифну систему оплати праці використовують для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та відповідальності за розрядами тарифних сіток. Вони є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати. Розмір заробітної плати в різних країнах неоднаковий. Існують національні відмінності заробітної плати. Вони обумовлені неоднаковими розмірами величини вартості робочої сили, яка залежить від обсягу природних і історично існуючих життєвих потреб, витрат на виховання працівника, продуктивності та інтенсивності праці в країні. Законом України "Про оплату праці" встановлено, що розмір мінімальної заробітної плати (а від цього залежать всі тарифні ставки і посадові оклади) визначається з урахуванням: вартості величини мінімального споживчого бюджету з поступовим зближенням рівнів цих показників в міру стабілізації та розвитку економіки країни; загального рівня середньої заробітної плати; продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов.

 

2. Прибуток є складною та неоднозначною в трактуванні економістів категорією. У найзагальнішому вигляді за кількісного підходу до його аналізу прибуток — це надлишок над витратами виробництва, або загальний дохід (виручка) підприємства за вирахуванням витрат виробництва. Відповідно до виду витрат розрізняють бухгалтерський прибуток — це валова виручка за мінусом зовнішніх (бухгалтерських) витрат, і економічний прибуток — це виручка за мінусом зовнішніх і внутрішніх (економічних) витрат.

З'ясування сутності прибутку передбачає визначення його джерел. Варто запам'ятати, що існують теорії, які по-різному трактують якісний зміст категорії прибутку.

Першою теорією прибутку була теорія меркантилістів, які стверджували, що прибуток виникає в зовнішній торгівлі в результаті різниці між зовнішніми і внутрішніми цінами.

Класична політекономія в особі А. Сміта і Д. Рікардо джерелом прибутку вважала працю. Рікардо розкрив залежність між прибутком і заробітною платою, тим самим він обгрунтував економічні засади суперечностей між капіталістами і найманими робітниками.

Марксистська економічна теорія визначає прибуток як перетворену форму додаткової вартості, яка являє собою неоплачену працю найманих робітників.

Неокласична теоріястверджує, що прибуток є результатом взаємодії всіх чинників виробництва.

Показником ефективності використання капіталу є норма прибутку (Р’) – це відношення додаткової вартості до всього авансованого капіталу у відсотках:

Одержання прибутку – безпосередня мета виробництва. Тому капітали направляються туди, де вище норма прибутку. Таким чином, норма прибутку регулює капіталовкладення.

Сутність прибутку виявляється через функції, які він виконує. Це: показник оцінки діяльності підприємства, регулювання розподілу ресурсів між суб'єктами підприємництва, галузями і сферами виробництва, стимулювання розвитку галузей.

 

4. Земельнарента – цеекономічнаформа реалізації земельної власності. Земельнарента – це плата за користування землею. Розрізняють диференціальну ренту І та ІІ ступеня, абсолютну ренту та монопольну ренту.

Кількісно земельна рента являє собою надлишкову додаткову вартість, що привласнює земельний власник за надання своєї землі у володіння і користування орендарю. На відміну від інших сфер матеріального виробництва надлишковий доход у землеробстві здобуває фіксований довгостроковий характер і виступає у формі диференціальної ренти.

Диференціальна рента I(ДР І) утвориться не на всіх землях, а на кращих і середніх за природною родючістю чи місцем розташування до ринку збуту земельних ділянках.

Умови формування диференціальної ренти І: відмінності в природній родючості земель; відмінності у віддаленості земельних ділянок до ринку збуту (причому це розходження виміряється не в кілометрах, а в транспортних витратах; ділянка може бути близько розташованою від ринку збуту, але знаходиться за гірським перевалом, тому доставка продукції на ринок буде вкрай ускладненою)

Причинаутворення диференціальної ренти І – монополія на землю як об’єкт господарювання, тобто виключне право хазяїна використовувати кращу чи середню родючість земель чи близькість ринку збуту.

Джерелодиференціальної ренти I – більш продуктивна праця сільськогосподарських робітників на кращих і середніх за природною родючістю чи місцем розташування до ринку збуту земельних ділянках.

Диференціальна рента II (ДР ІІ) утвориться на кращих і середніх за економічною родючістю земельних ділянках.

Умоваутворення диференціальної ренти ІІ – це відмінності в економічній родючості земель чи у продуктивності додаткових капіталовкладень у землю. Економічна родючість – це сума природної і штучної родючості; остання створюється людьми.

Штучна родючість земель створюється внаслідок додаткових інвестицій, що направляються на інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва. Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва – це такий спосіб його розвитку, при якому додаткові інвестиції забезпечують приріст продуктивності підприємства. Традиційними напрямками інтенсифікації сільськогосподарського виробництва вважаються: механізація, меліорація, хімізація. Сучасними напрямками інтенсифікації сільськогосподарського виробництва є: селекція і насінництво, генна інженерія, використання біотехнології і мікропроцесорів для вирощування культур у закритому ґрунті й у тваринництві.

Причинаутворення диференціальної ренти ІІ – монополія на землю як об’єкт господарювання, що надає виключне право хазяїну використовувати кращу чи середню економічну родючість земель.

Джерелодиференціальної ренти ІІ – це більш продуктивна праця працівників сільського господарства на відносно кращих і середніх за економічною родючістю земельних ділянках.

Абсолютна земельна рента утворюється на всіх землях незалежно від родючості чи місцерозташування земельних ділянок до ринку збуту.

Причинаутворення абсолютної ренти -монополія приватної власності на землю, тобто виключне право землевласника розпоряджатися землею, в силу чого орендні договори в сільському господарстві укладаються на тривалий термін і сільськогосподарський капітал не бере участь в утворенні середньої норми прибутку. Тому сільськогосподарські продукти продаються не за ціною виробництва, а за вартістю. А їхня вартість вища за ціну виробництва, тому що органічна побудова капіталу в сільському господарстві нижче, ніж у промисловості.

Монопольну земельну ренту(МЗР) сплачує споживач рідких за якістю сільськогосподарських продуктів, що виробляються на землях з винятковими природними умовами, тому що ціна на ці продукти визначається високим попитом та обмеженою пропозицією (наприклад, рідкі сорти винограду, цитрусові, особливі сорти троянд тощо).

Умовиутворення монопольної земельної ренти:

- обмеженість умов виробництва рідких сільськогосподарських продуктів;

- умови виробництва рідких сільськогосподарських продуктів не відтворюються.

Причинамонопольної ренти – висока монопольна ціна, що встановлюється на рідкі сільськогосподарські продукти.

Земля не є продуктом праці, а виходить, не має вартості, але має ціну. Таким чином, ціна землі є категорією ірраціональною.

Ціна землі – цепокупна ціна не самої землі, а тієї земельної ренти, що приносить дана ділянка.

Ціна землі – це капіталізована рента чи рента, перетворена в капітал. Теоретично ціна землі визначається за формулою:

,

де ЦЗ – ціна землі; ЗР – земельна рента; N_Б% – норма банківського відсотку.

Реальна ціна землі кожної земельної ділянки визначається в залежності від співвідношення попиту та пропозиції на нього.

З розвитком суспільства ціна землі росте. Це пояснюється наступними причинами:

− приватизація землі, перетворення її в товар істотно впливає на ціноутворення внаслідок збільшення орендної плати, а отже і на зростання цін;

− зростає земельна рента внаслідок зростання диференціальної ренти I і диференціальної ренти II;

− з ростом населення збільшується попит на сільськогосподарську продукцію, а врожайність у сільському господарстві росте відносно повільно;

− значна частина земель вилучається із сільськогосподарського обороту і займається під капітальне і житлове будівництво, дороги, аеродроми, військові бази тощо;

− розвивається індустрія відпочинку і туризму, що приводить до росту монопольної земельної ренти.

 

4. Позичковий капітал – це відокремлена форма промислового капіталу, грошовий капітал, власник якого (кредитор) надає його іншим особам у тимчасове користування за обумовлену плату у вигляді відсотка.

Джерела тимчасово вільних коштів: амортизаційний фонд; частина коштів, що вивільняється в ході кругообігу промислового капіталу внаслідок розбіжності в часі актів продажу готового товару і купівлі сировини; частина прибутку; капітали рантьє – людей, що живуть на відсотки від розміщених у банк коштів; вільні грошові кошти населення; тимчасово вільні грошові кошти держави.

Особливості позичкового капіталу:

1 Власником капіталу є один суб'єкт (банкір), а застосовує його інший суб'єкт (промисловець).

2 Позичковий капітал має особливу форму руху, що описується всього однією стадією: Г-Г’. (Г’= Г + %)

3 Позичковий капітал має особливий спосіб відчуження – він відчужується за допомогою позики: тобто на умовах повернення, терміновості і платності.

4 Позичковий капітал виступає як особливий товар, а відсоток – як плата за користування цим товаром. Однак у дійсності відсоток не є ціною, тобто грошовим вираженням вартості позичкового капіталу, оскільки сам цей капітал виступає в грошовій формі.

5 Позичковий капітал – це сама фетишистська форма капіталу, що приховує дійсне (справжнє) джерело походження прибутку банкіра. По формі його руху здається, начебто гроші самі приносять гроші.

6 Позичковий капітал – сама паразитична форма капіталу навіть з капіталістичної точки зору. Промисловому капіталісту здається, що банкір, нічим не ризикує (тому що позика видається під заставу), гарантовано одержує доход від використання позичкового капіталу іншим суб'єктом.

Позичковий відсоток – це частина додаткової вартості (середнього прибутку), яку функціонуючий підприємець уступає банкіру за користування позикою.

Безпосередньо норма відсотка залежить від співвідношення попиту та пропозиції на ринку позичкових капіталів: якщо зростає пропозиція позичкових капіталів при даному попиту на них, то норма відсотка падає, а якщо підвищується попит на позичковий капітал, то норма відсотка зростає.

Джерелом позичкового відсотка є додаткова вартість, створена в сфері матеріального виробництва.

Норма позичкового відсотка є відношенням величини позичкового відсотка до позичкового капіталу.

Розрізняють номінальну і реальну ставки відсотка.

Номінальна ставка відсотка – це процентна ставка, виражена в грошах за поточним курсом.

Реальна ставка відсотка дорівнює номінальній ставці відсотка за вирахуванням темпу інфляції.

Фактори, що впливають на ставку відсотка:

· Ризик. Чим вище ризик, тим більший позичковий відсоток буде стягувати кредитор, щоб компенсувати цей ризик.

· Терміновість. За інших рівних умов довгострокові позики звичайно надаються за більш високими ставками відсотка, ніж короткострокові. Це обумовлене тим, що в майбутньому кредитні ресурси теоретично можуть бути розміщені багаторазово на більш привабливих умовах.

· Розмір позики. Чим більше розмір позики, тим нижче ставка відсотка, тому, що адміністративні витрати великої і дрібної позики приблизно ті ж самі в абсолютному вираженні.

· Обмеження умов конкуренції на ринку. З виникненням менш конкурентного середовища в банків з'являється можливість підвищувати ставки позичкового відсотка.