Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань

 

Нині законом України "Про охорону праці" передбачена обов'язкова компенсація шкоди, заподіяної внаслідок здійснення професійної діяльності як у разі виникнення негативних зрушень у стані здоров'я працівників, так і у разі їх смерті. Причому ком­пенсація шкоди, заподіяної працівникові, яка призвела до погіршання стану його здо­ров'я або зумовила виникнення смертельного випадку, здійснюється Фондом соціаль­ного страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань згідно з Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричини­ли втрату працездатності".

Крім того, роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати додаткові виплати потерпілим та членам їх сімей відповідно до колективного або трудового договору.

За працівниками, що втратили працездатність у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або внаслідок професійного захворювання, зберігаються місце роботи (посада) та середня заробітна плата впродовж усього періоду відновлення працез­датності або до часу встановлення стійкої втрати професійної працездатності. У разі неможливості виконання потерпілим трудової діяльності на попередньому місці ро­боти проводяться його перенавчання та перекваліфікація, а також подальше праце­влаштування.

 

Крім того, в законі України "Про охорону праці" сформульовані головні організа­ційно-фінансові принципи проведення соціального страхування від нещасних випад­ків на виробництві, підкреслено, що у разі незабезпечення вимог щодо охорони праці власник відраховує кошти, які витрачаються на соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань за підвищеними тарифами, ко­трі періодично переглядаються залежно від рівня виробничого травматизму і ступеня шкідливості умов праці.

На жаль, проблеми охорони праці у численних економічних та соціальних програ­мах, які реалізуються сьогодні, не є пріоритетними. І, отже, як наслідки недостатньої уваги до цієї проблеми слід відзначити високий рівень виробничого травматизму та професійної захворюваності. Нині ризик стати жертвою нещасного випадку на ви­робництві в Україні у 5-8 разів вищий, ніж у розвинених країнах світу. Проблема стає ще більш складною через суттєву зміну ролі держави у цій справі, за якою сьогодні залишаються законодавчі функції, створення на національному рівні ефективних сис­тем управління охороною праці та соціального захисту потерпілих на виробництві, контроль за їх функціонуванням тощо.

В країні з кожним роком зростає кількість підприємств із різними формами влас­ності, в тому числі недержавної, все відчутнішими стають наслідки порушень зако­нодавств про працю та охорону праці: на багатьох недержавних підприємствах від­сутні колективні договори та трудові угоди, не проводяться попередні та періодичні медичні огляди тощо.

Таке становище призводить до того, що багато важливих питань охорони праці своєчасно не розглядаються або зовсім не вирішуються, значно скоротився обсяг на­уково-дослідних робіт за означеною проблемою. З появою підприємств із різними формами власності багато з них вийшли з-під фінансового захисту держави, і, таким чином, усі витрати, пов'язані із нещасними випадками, має нести те підприємство, на якому трапилась трагічна подія, тобто трудовий колектив залишається наодинці зі своєю проблемою, адже фінансові можливості невеликих підприємств не є значни­ми. Більше того, в окремих ситуаціях деякі підприємства ліквідуються і залишають напризволяще потерпілих та їх сім'ї.

У більшості розвинених країн державна соціальна політика базується на суспіль­ній думці про те, що жертви військових дій або праці повинні мати право на окремі особливі переваги у соціальному захисті. Відповідно саме держава, а не збанкрутіле або збідніле підприємство, має виконувати функції організатора профілактичних заходів як на регіональному, так і на галузевому рівнях, здійснювати соціальне страху­вання працівників від нещасних випадків на виробництві тощо.

Травма - єдине, чого не можна запланувати у господарській діяльності, а сьогодні більшість підприємств та бюджетних закладів і установ неспроможні акумулювати достатні страхові ресурси на випадок компенсації шкоди потерпілим працівникам.

Відповідно необхідно досягти такого рівня державної підтримки, коли на відповід­ному законодавчому підґрунті будуть відрегульовані взаємовідносини:

• потерпілих на виробництві, роботодавців та фахівців страхової сфери з пи­тань компенсації шкоди, заподіяної життю і здоров'ю працівників під час виконання ними трудових обов'язків;

• роботодавців та фахівців страхової сфери з питань усунення шкідливих і не­безпечних виробничих чинників.

До числа провідних принципів організації діяльності Фонду необхідно віднести:

• забезпечення обов'язковості страхування всіх працівників, учнів та студентів протягом періоду здобуття професійних навичок і умінь та безпосереднього здійснен­ня професійної діяльності;

• добровільність страхування для осіб, які забезпечують себе роботою само­стійно;

• оплата страхових внесків тільки роботодавцями;

• формування стратегії витрачання страхових коштів на солідарній основі;

• управління страхуванням представниками працівників, роботодавців та дер­жавних органів на паритетних засадах під наглядом держави на основі соціального партнерства;

• економічна зацікавленість суб'єктів страхування у процесі реального поліп­шення умов та безпеки праці;

• надання державних гарантій у сфері забезпечення страхування.

 

Провідними функціями Фонду є страхування працівників та реєстрація під­приємств.

 

Для страхування працівника від нещасних випадків на виробництві його згода або заява не потрібні, тобто страхування здійснюється у знеособленій (безособовій) фор­мі. Сам факт прийняття на роботу або вступу до навчального закладу людини свідчить про те, що вона застрахована і це не залежить від того, сплатив чи не сплатив роботодавець відповідні страхові внески. Проте у будь-якому разі застрахованій особі мас видаватися відповідне свідоцтво за встановленою формою.

Фонд також проводить обов'язкову реєстрацію роботодавців (підприємств, за­кладів, установ) незалежно від форм власності, адже саме така реєстрація надає мож­ливість визначити основні потоки фінансових надходжень до його казни. За законом кожний роботодавець має здійснити реєстрацію свого підприємства, закладу, устано­ви в районному або міському відділенні Фонду.

Тому, реалізуючи державну політику в галузі соціального захисту людей праці, Фонд:

• повністю компенсує шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, виплачує йому або членам його сім'ї одноразову допомогу, втрачений заробіток у разі тимчасової непрацездатності, пенсію при частковій втраті працездатності або у разі смерті потерпілого, організовує поховання померлого, ви­плачуючи усі пов'язані з цим витрати;

• організовує лікування потерпілих та, у випадку необхідності, їх перекваліфі­кацію, здійснює працевлаштування осіб з відновленою працездатністю;

• налає допомогу інвалідам у вирішенні соціально - побутових питань, організо­вує їх участь у громадському житті тощо.

Фінансування Фонду здійснюється, в основному, за рахунок внесків роботодавців:

• для підприємств - з віднесенням на валові витрати виробництва;

• для бюджетних установ та організацій - із асигнувань, що виділені на їх утримання.

Працівники не несуть ніяких витрат, пов'язаних зі страхуванням від нещасних ви­падків. Водночас необхідно відзначити, що кошти Фонду не включаються до складу державного або місцевих бюджетів і використовуються виключно за призначенням.