Взаємозв`язок економічної теорії і економічної політики

Економічна теорія виконує позитивну функцію і відповідає на питання "що" і "чому" відбувається в реальній економіці. Економічна політика виконує переважно нормативну функцію і вирішує питання "що треба зробити", щоб досягти певних цілей економічного і соціального розвитку. Однак дати відповідь на питання "що треба зробити" економічна політика не може без залучення економічної теорії.

Дії урядовців, політиків, бізнесменів більшою мірою залежать від економічної теорії, ніж це здається на перший погляд. Можна зробити висновок, що економічні теорії приховано панують над нами незалежно від того, чи знаємо ми що-небудь про них, чи ні. Той чи інший захід економічної політики завжди можна віднести до певного напряму економічної теорії так само, як ці теорії мають сукупність властивих саме їм уявлень про інструменти і механізми економічної політики.

Наприклад, класична економічна теорія вважає найкращою економічною політикою таку, яка передбачає мінімально можливе втручання держави в економіку. За цією концепцією (А. Сміт, Д. Рікардо, Дж. С. Мілль, ф. Еджуорт, А. Маршалл, А. Пігу) краща економічна політика - це економічна політика державного невтручання.

Кейнсіанська економічна теорія, навпаки, розглядає втручання, що спрямоване на стимулювання сукупного попиту, життєво необхідним для функціонування ринкової системи, яка, за Дж. М. Кейнсом, втратила властивості саморегулювання. Основу кейнсіанської концепції макроекономічної політики становила ідея поєднання бюджетного регулювання з кредитно-грошовою політикою. Пріоритетні цілі - повна зайнятість, стабілізація економічного циклу, сталі темпи економічного зростання. Державний бюджет використовується як найважливіший інструмент економічної політики. Кредитно-грошова політика розглядається як важіль, що виконує допоміжну по відношенню до бюджетної політики функцію. Дефіцитне фінансування державних видатків є засобом стимулювання сукупного попиту.

На думку прихильників кейнсіанської концепції макроекономічної політики, внаслідок дефіциту бюджету утворюється ефект розширення.сукупного попиту і зростання виробництва. При цьому робилось важливе припущення, що реальні темпи зростання виробництва перевищуватимуть темпи зростання цін. Проте інший ефект полягає в тому, що державний попит заміщує приватний, скорочує приватні інвестиції, що негативно впливає на реальне виробництво. Протидіяти цьому повинна політика низьких відсоткових ставок з метою стимулювання приватних інвестицій.

Неоліберальна концепція економічної політики спирається на фундаментальні цінності ринкової економіки і класичної традиції в економічній теорії, відстоює принцип невтручання держави безпосередньо в господарський процес і одночасно принцип втручання держави в процес формування і захисту "конкурентного господарського порядку". Головні цілі економічної політики - забезпечення державою умов для економічної свободи всім суб'єктам господарювання, недопущення формування монополій, децентралізація економічної влади, протидія процесам її концентрації, державний захист і підтримка конкурентного порядку, регулювання соціальних проблем. Один із фундаторів неоліберальної концепції В. Ойкен у своїй праці "Основні принципи економічної політики" (1950р.) зробив висновок, що політика невтручання з часом провокує перехід до політики інтервенціонізму, тобто до безпосереднього втручання держави в господарський процес, внаслідок чого зростає залежність самої держави від владних економічних угруповань. Холи держава не регулює господарський порядок, первісна економічна свобода для всіх перетворюється в реальну економічну владу для небагатьох, в кінцевому рахунку в монополію і, при певних умовах, в диктатуру, або в загальну групову анархію, державне безвладдя.

Праця В. Ойкена - це наочний приклад того, як безпосередньо пов'язані економічна теорія і економічна політика. Займаючись проблемами економічної політики, В. Ойкен, врешті-решт, прийшов до нових нестандартних теоретичних висновків, а саме, що принцип невтручання держави в господарський процес повинен обов'язково доповнюватись регулюванням конкретних форм ринку, які забезпечують конкурентний господарський лад. Більш чи менш державності - така постановка питання проходить поза суттю проблеми. Йдеться не про кількісну, а про якісну проблему. Звідси випливає важливий висновок для економічної політики в умовах перехідної економіки: економічна політика держави повинна бути спрямована не на абстрактну мету "переходу до ринку" (що дуже подібне до такої ж самої абстрактної мети "переходу до комунізму"), а на створення конкретних форм ринку, які грунтуються на реальній конкуренції та недопущенні монополізації економічної влади.

Неоконсервативний напрям економічної теорії кореспондує з монетаристською концепцією макроекономічної політики, яка концентрує увагу на антиінфляційних заходах економічної політики, регулюванні обсягу грошової маси, відокремленні бюджетної та кредитно-грошової політики, забезпеченні бюджетної рівноваги. Важливою функцією держави є контроль за темпом зростання пропозиції грошей, який повинен відповідати темпам реального економічного зростання і очікуваній інфляції.

Монетаристська концепція відкидає можливості використання грошової політики для фінансування бюджетного дефіциту, якщо цей дефіцит призводить до таких коливань грошової маси, які перевищують реальний темп економічного зростання.

 

4.Відмінності між економічною теорією і політичною економією та основні функції цих наук.

При порівнянні наведених визначень предмета обох наук стає очевидною певна розбіжність між ними. Економікс вивчає дії людей, окремих суб'єктів у різних сферах суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, обміні, розподілі та споживанні матеріальних благ), а політична економія — відносини між людьми в процесі праці (яка передбачає їхню дію).

Значніші розбіжності існують між цими науками при порівняльному аналізі інших визначень їх предметів. Так, політична економія є наукою про закони, які управляють виробництвом, обміном, розподілом та споживанням матеріальних благ у людському суспільстві. Ці закони об'єктивні, тобто не залежать від волі й свідомості людей. Предметом дослідження економікс можуть бути економічні закони, але вони розглядаються не як об'єктивні, а як закони імовірності. Різниться добір законів для вивчення. Так, політична економія вивчає закон вартості, закон попиту і пропозиції, закони грошового обігу, закон концентрації виробництва тощо. Економікс оперує насамперед такими законами, як закон рідкісності, закон спадного попиту, закон спадної дохідності, закон зменшення віддач та ін.

Надзвичайно поширеним в економікс є таке потрійне визначення її предмета: «Які товари та послуги виробляти, як виробляти і для кого». У цій тріаді суперечливий передусім другий елемент: «як виробляти товари та послуги». Відповідь на це запитання повинна давати не економіка, а інші науки, зокрема технологія промисловості, а також певною мірою різні галузеві розділи економічної науки (економіка будівництва, економіка сільського господарства тощо). Крім того, таке визначення предмета економікс (усі три аспекти) означає намагання авторів розкрити проблему не на рівні сутності, а тим паче глибинної внутрішньої сутності, а на рівні явища, зовнішніх, поверхових зв'язків. Водночас воно свідчить про більш прикладний характер економікс, яка узагальнює досягнення конкретних економічних дисциплін.

Отже, намагаючись уникнути нечіткості формулювань предмета економіки, можна запропонувати загальне визначення предмета економічної науки.

Економіка (грец. oikonomike — ведення домашнього господарства) — наука про економічні відносини між людьми в процесі праці, безпосереднього виробництва товарів і послуг, а також у сфері їх обміну, розподілу та споживання.

У визначенні йдеться про економічні відносини (на відміну від виробничих відносин), оскільки поняття «економіка» є ширшим від поняття «виробництво».

Завданням кожної науки є розкриття сутності явищ і процесів, що вивчаються, та законів їх розвитку. Тому доцільно від наведеного загального визначення предмета економічної науки перейти до конкретнішого, глибшого. Справді, відносини між людьми в усіх сферах суспільного відтворення здійснюються на рівні як зовнішніх, випадкових, так і внутрішніх, глибинних, причинно-наслідкових зв'язків. Так, окремий товаровиробник може одного дня продати свій товар за одну ціну, другого — за іншу. Продаючи товар, він вступає у певні зв'язки з покупцями цього товару. З першого погляду (рівень зовнішніх, поверхових зв'язків) товаровиробнику здається, що ціна товару визначається лише попитом і пропозицією. При цьому завдання економічної теорії полягає в тому, щоб з'ясувати, що є основою ціни, як на неї можуть впливати попит і пропозиція товарів та інші фактори. Це означає, що шукати правильну відповідь слід на рівні внутрішніх, глибинних, причинно-наслідкових, сталих зв'язків. Якщо такий підхід застосовувати до всіх економічних явищ та процесів, то наступною конкретизацією предмета економічної науки будуть не просто виробничі зв'язки й відносини між людьми у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання товарів і послуг (або дії людей у цих сферах), а економічні закони, що управляють цими процесами. Адже економічний закон — це і є внутрішньо необхідні, сталі, сутнісні (в тому числі причинно-наслідкові) зв'язки між різними економічними явищами та процесами.

Отже, між політичною економією, яка є ядром економічної теорії, і економікс можна виокремити основні відмінності:

1. Політична економія (значною мірою й сучасна економічна наука) більше уваги приділяє з'ясуванню сутності економічних законів, а економікс щодо деяких найбільш фундаментальних понять економічної науки перебуває на рівні поверхових, зовнішніх взаємозалежностей. Так, у центрі логічної системи економікс — категорія ціни, яка зумовлена не витратами суспільно необхідної праці, а витратами виробництва і корисністю речі (що, у свою чергу, визначається оцінкою споживачем корисності товару або послуги, точніше, корисністю останнього екземпляра, який задовольняє найбільш значущу (вагому) потребу). У політичній економії центром логічної системи є категорія вартості, яка визначається насамперед витратами суспільно необхідної праці й лежить в основі ціни товару.

2. Політична економія досліджує причинно-наслідкові зв'язки між економічними явищами і процесами, а економікс лише констатує певні висновки й узагальнення, не прагнучи дослідити їх причини. Такий підхід значною мірою відповідає вимогам позитивної економічної теорії, яка лише констатує факти, але не оцінює їх, а отже, робить зайвими низку фундаментальних економічних категорій (наприклад, економічна ефективність, соціальна ефективність, економічна політика тощо) і непотрібним з'ясування причин економічної кризи, соціальної диференціації суспільства. Основою такого підходу є застаріла позитивістська філософія, яка відкидає категорію «причинність» та заміняє її поняттям «функціональна залежність». Вона вигідна інтересам економічно і політично пануючого класу.

3. Економікс, порівняно з політичною економією значно більше уваги приділяє з'ясуванню відносин між людиною та речами (зокрема, ресурсами). Водночас виробничі відносини між людьми завжди пов'язані з речами, з привласненням матеріальних благ та послуг. У таких двоїстих відносинах відображаються певні сторони діалектичної взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин. Так, у процесі праці людина використовує верстати, машини, устаткування, сировину, отже, при цьому виявляється техніко-економічне відношення людини до речей. Економікс більшою мірою вивчає таке відношення, що випливає із самого визначення її предмета.

4. Економікс визначальною сферою суспільного відтворення називає обмін (що у методології втілюється в міновій концепції), тоді як політична економія — сферу безпосереднього виробництва (а отже, дотримується принципу примату виробництва).

5. Економікс декларує індивідуалізм, приватну власність, відкидає колективні цінності, тоді як економічна теорія — оптимальне поєднання приватних і колективних інтересів, а отже, плюралізм типів і форм власності.

Предметом економічної науки є не лише виробничі відносини, що входять до складу економічних відносин і є елементом економічної системи. Тому неправомірно ототожнювати економічні та виробничі відносини, з одного боку (оскільки це призводить до ототожнення економічної теорії та політичної економії), і виділяти у складі виробничих відносин техніко-економічні відносини (крім них, деякі автори ще виокремлюють організаційно-економічні відносини) — з іншого (оскільки при цьому ототожнюється структура економічних і виробничих відносин).

Спираючись на зміст понять «політична економія» та «економічна теорія», друга галузь знань повинна значно менше уваги приділяти проблемам економічної політики (а отже, промислової, наукової, структурної, бюджетної, кредитної, цінової та інших конкретних видів такої політики), оскільки це пов'язано з активною діяльністю держави. Наявні також деякі інші відмінності між цими науками.

Сучасна економічна теорія (передусім політична економія) виконує три основні функції: практичну, пізнавальну, теоретичну і світоглядну.

Практична функція полягає у всебічному обґрунтуванні необхідності та шляхів удосконалення прогресивних форм власності, що найбільше відповідають інтересам людини, колективу, суспільства; розробленні наукових основ управління господарською практикою; обґрунтуванні наукових організаційно-господарських форм та у пошуку найадекватніших форм розв'язання економічних суперечностей. Це дає змогу виробляти науково обґрунтовані рекомендації щодо підвищення ефективності виробництва для забезпечення зростання життєвого рівня населення. За глибокої економічної кризи, що охопила в 90-ті роки XX ст. економіку України, практична функція економічної теорії полягала ще й у тому, щоб знайти найраціональніші шляхи виходу з цієї кризи, обґрунтувати оптимальні напрями переходу від командно-адміністративної до регульованої ринкової або змішаної економіки. Економічна теорія повинна більше уваги, ніж політична економія, приділяти проблемам підвищення ефективності виробництва, господарського механізму, ефективності форм власності, вести пошук нових організаційно-господарських форм (що відрізняє її від економікс). Важливим завданням економічної теорії є вивчення досвіду світового розвитку, запозичення на цій основі найпрогресивніших соціально-економічних форм розвитку світової цивілізації.

Отже, економічна теорія є основою економічної політики, обґрунтування правильних дій суб'єктів господарювання у сфері практичної діяльності. Ця функція економічної теорії найповніше виявляється з поділом її на нормативну (пояснює економічні явища і процеси, сприяє виробленню економічної політики, конкретних рекомендацій уряду та іншим суб'єктам господарювання) і позитивну (констатує факти, не оцінюючи їх).

Пізнавальна (методологічна) функція обґрунтовує метод (в тому числі його структуру) пізнання сутності економічних законів та категорій і форм їх вияву, властиві їм внутрішні суперечності, механізм їхньої дії. Лише на основі всебічної реалізації цієї функції можна виконати практичну і теоретичну функції економічної теорії. Пізнавальна функція є методологічною основою для інших майже 50 економічних дисциплін. У комплексі економічних наук виділяють галузеві (економіка промисловості, сільського господарства та ін.), міжгалузеві (економічна географія, статистика та ін.), функціональні (фінанси, менеджмент, маркетинг та ін.), історико-економічні (історія народного господарства, історія економічної думки та ін.) тощо.

Теоретична функція полягає у розкритті процесу еволюції різних економічних систем, зокрема економічних, у тому числі виробничих відносин у взаємодії з продуктивними силами в системі економічних законів, понять і категорій.

Світоглядна функція покликана формувати новий тип економічного мислення і, отже, сучасний світогляд людини. «Ідеї економістів і політичних діячів — і коли вони правильні, і коли помилкові, — мають набагато більше значення, ніж прийнято вважати, бо насправді лише вони управляють світом», вважав англійський економіст Джон Кейнс (1883—1946). Він дещо перебільшував роль ідей, але цінні економічні теорії, які відповідають вимогам часу, відіграють надзвичайно важливу роль у соціально-економічному прогресі суспільства. Як свідчать вказані особливості економікс, вона частково виконує лише практичну функцію.

Глибшому визначенню предмета економічної теорії сприяє з'ясування сутності двох аспектів суспільного способу виробництва.