Поверхневий дренаж та водовідведеня

Сьогодні власники приміських будинків приділяють все більшу увагу додатковому облаштуванню своєї ділянки, зокрема захисту від поталої води та опадів. Весною та восени майже усі ділянки тою чи іншою мірою затоплені водою, що, звісно ж, спричиняє певні проблеми. Для захисту приміських ділянок від надлишку води нині використовують спеціальні дренажні та системи поверхневого відведення. Ці складні комплекси забезпечують поглинання зайвої води, яка накопичується поблизу поверхневих шарів ґрунту, у підвалі та біля фундаменту житла. Надлишок вологи на ділянці загрожує не лише тимчасовими незручностями, але й серйозними матеріальними втратами: псуванням газонів, загибеллю садових рослин, погіршенням якості будматеріалів, скороченням терміну служби фундаментів, ландшафтних конструкцій й інженерного устаткування, підтопленням підвальних приміщень. Щоб уникнути усього цього, досить обладнати ділянку дренажною системою. Системи водовідведення та дренажу - це надійний спосіб надовго будинок або котедж від зайвої води.

Дренажна система здатна цілком осушити підфундаментну частину будинку і, тим самим, захистити будинок від руйнування. Збирання та відведення дощової і поталої води - це вже не додаткова, а обов'язкова «опція» в інженерному рішенні кожної присадибної ділянки. Зайве свідчення цьому - різноманіття вітчизняних і зарубіжних виробників на ринку, які запропонували своє устаткування для поверхневого дренажу. Багато проблем виникає внаслідок випадання дощу і снігу. Для боротьби з наслідками дощу розроблено спеціальні дренажні системи - так звані зливні каналізаційні (поруч із водостічними ринвами: скажімо, під трубою, яка зливає воду з даху, передбачено отвір для підземного стікання, оснащений спеціальними фільтрами, які відбирають велике сміття і бруд). Крім того, на ділянці повинна бути мережа дощових колодязів із фільтрами, які збиратимуть воду, що накопичується на поверхні й у верхніх шарах ґрунту після дощу. З таких колодязів вода найчастіше потрапляє у комунальну каналізацію чи, за її відсутності, тече спеціальними трубами - дренами - в інші відведені місця: кювет, яр, велику стічну канаву. У колективних користувачів при цьому вода проходить через великий водяний колодязь із водонепроникними стінами (колектор), де збирається уся вода з інших водостоків і дрібних зливів, розташованих на ділянці.

В окремих випадках, крім систем поверхневого водовідведення, ділянка повинна бути обладнана системою глибинного (підземного) дренажу для зниження рівня ґрунтових вод. Глибинний дренаж необхідний тоді, коли ділянка розташована в низині, заболочена, знаходиться поблизу природних водоймищ, а також, якщо передбачається експлуатація простору під будинком (підвал, цокольний поверх, підземний гараж тощо). По трубах, прокладених у підземних каналах (дренах), надлишок ґрунтових вод відводиться за межі ділянки, в колектор або спеціальний колодязь. Від системи глибинного дренажу можуть відмовитися тільки власники високо розташованих ділянок із добре дренувальними піщаними ґрунтами, коли рівень ґрунтових вод знаходиться нижче 1,5 м. Системи поверхневого і підземного дренажу прокладають паралельно, як правило, під одним ухилом. Одні проектувальники вважають поєднання цих двох систем неприпустимим, тому що це може призвести до ще більшого підіймання грунтових вод і підтоплення підвальних приміщень; інші допускають такий варіант за умови облаштування колектора глибинного дренажу з урахуванням додаткового навантаження від системи поверхневого дренажу. Поверхневий дренаж.Поверхневий дренаж використовують для збирання і відведення води на тротуарах, дорогах, газонах дачних і присадибних ділянок, котеджів. Залежно від використання елементів водовідведення, є два основні типи поверхневого дренажу: точковий і лінійний. Найбільш раціональним є поєднання цих двох систем, що дає змогу знизити протяжність каналів зливної каналізації, зменшити обсяг земляних робіт. Нині на ринку широко представлені системи поверхневого водовідведення, які відрізняються конструкцією, матеріалом, типорозмірами, допустимим навантаженням, асортиментом основних і додаткових елементів, способами монтажу і стикування з каналізаційною системою, а також дизайном і, звичайно, ціною. Розробка й створення системи поверхневого дренажу вирішують проблему відведення дощових і поталих вод у місті або за його межами. Однак ефективна дія водовідведення й строк його служби безпосередньо залежить від якості обраних матеріалів. Сумнівна економія може призвести до необхідності швидкої заміни окремих елементів і навіть цілого водовідводу, що спричинить зайві проблеми й додаткову витрату коштів. Точковий дренаж і водовідведення.Точковий дренаж використовують для збирання води в конкретних локальних місцях ділянки. Це чудове доповнення до загальної дренажної системи, особливо, коли потрібен дренаж будинку чи дачних забудов.

Системи точкового водовідведення і дренажу можуть бути встановлені під дощовими трубами, даховими водостоками, у придверних приямках, під поливальними кранами та в інших місцях, де потрібен точковий збір великої кількості води. Точковий водовідвід можна використовувати разом із лінійним дренажем (тераси, балкони, в'їзди в гараж або ж на ділянку, доріжки тощо). Для облаштування точкового водовідведення необхідні дощоприймачі, дощові водовідводи, зливні відстійники, зливні заслінки, решітки для дощоприймачів, трапи. Для збільшення терміну служби фундаментів і вимощення будівель, запобігання підтопленню підвальних приміщень, відведення атмосферних опадів із покрівель будівель необхідно вирішувати питання щодо збирання води, яка стікає по водостічних трубах. Деякі виробники випускають увесь комплекс обладнання для облаштування покрівельного водостоку і подальшого відведення води у зливну каналізацію. Виробники, які займаються тільки проблемами поверхневого наземного дренажу, передбачають можливість стикування виготовленого ними водозбірного устаткування (дощоприймачів, зливних водовідводів) безпосередньо з покрівельними водостоками. Таким чином, уся вода з покрівлі, оминувши фундамент і вимощення будівлі, відразу ж потрапляє в систему зливної каналізації. Оптимально, якщо систему дренажу розробляють на стадії проектування будівлі. Це дає змогу заздалегідь обладнати місця для розміщення дощоприймачів під кожним даховим водостоком.

Дощоприймачі— це ємності з відводами для під'єднання до зливної каналізації. Сама ж каналізація складається із ПВХ-труб, зібраних і укладених у траншею під ухилом. Після збирання труби засипають грунтом, але спочатку їх перевіряють на герметичність: вода, вилита в дощоприймач, повинна в тому ж об'ємі вийти на виході. Оскільки разом із потоком води в дощоприймач потрапляє дрібне сміття і рідкий бруд, бажано вибирати пристрої, оснащені вбудованими корзинами для збирання сміття. Це значно спрощує обслуговування системи. Для видалення неприємних запахів дощоприймачі можуть комплектуватися вбудованими сифонами (гідрозасувами тощо). За необхідності можна нарощувати висоту дощоприймачів, встановлюючи їх один на одного. Залежно від місця застосування, вибирають дощоприймачі із пластику або чавуну. Перші актуальні для використання на заміських ділянках, газонах, території біля будинків. Другі, завдяки своїй міцності, незамінні на автомобільних дорогах із великим навантаженням. Корозійна стійкість чавуну дає змогу дощоприймачам витримувати агресивний вплив дорожніх солей, а висока щільність матеріалу забезпечує опір до стирання й морозостійкість. Залежно від конструкції дощоприймача, даховий водостік можна під'єднувати до нього вертикально зверху або горизонтально через спеціальну насадку. Відповідно до інструкції більшості виробників, пристрої точкового дренажу потрібно монтувати на бетонну основу. При дотриманні технології монтажу основне навантаження припадає на закривні грати, які вибирають залежно від класу механічного навантаження, необхідної пропускної спроможності й дизайну навколишнього ландшафту. Спеціальні системи точкового водовідведення з ґратами для очищення взуття встановлюють у приямок перед входом до будинку або монтують у конструкцію ґанку. Система включає брудозбиральний піддон із дренажним отвором, який може бути під'єднаний до каналізації безпосередньо або через вертикальний відвід із сифоном, опорну сітку і очисні грати. Виробники пропонують піддони з ударостійких пластиків і полімербетону. Для підвищення терміну служби конструкції пластикові та бетонні піддони можуть мати металеве окантування. Випускають різноманітні типи очисних ґрат: з оцинкованої сталі з комірчастою або сітчастою структурою; алюмінієві зі вставками з гуми, репсу, повсті; копрові доріжки тощо. У тих випадках, коли пристрої точкового водовідведення планують використовувати для збирання води з поверхні певної яка полягає у створенні ухилів із чотирьох боків, що сходяться в центрі до точки збору води, в якій встановлюють водозбірний пристрій. Кількість водовідвідних елементів на одиницю площі розраховують відповідно до інтенсивності опадів, пропускної здатності дренажного пристрою, характеру поверхні (ухил, шорсткість). Дреновану площу ділять на ділянки за кількістю точок водовідведення. Така підготовка поверхні пов'язана зі значним обсягом земляних робіт. Тому для облаштування водовідведення на великій території доцільно скористатися лінійною системою поверхневого дренажу. Лінійний дренаж і водовідведення.Системи лінійного водовідведення і дренажу використовують для збирання води на великій площі. На відміну від системи точкового дренажу, облаштування лінійного водовідведення не потребує серйозної підготовки поверхні - досить виконати плоскі ухили з обох боків від лінії водостоку. В результаті знижується ймовірність осідання ґрунту, збільшується площа водозбору, скорочується протяжність каналів зливної каналізації, яку набагато складніше встановлювати й обслуговувати, аніж поверхневе водовідведення. Вода по плоских ухилах збирається в систему збудованих у лінію водостічних каналів.

Лінійне водовідведення є системою заглиблених ринв (водозбірних каналів, водостоків), закріплених цементним розчином або вмонтованих у доріжки й вимощення, і пісковловлювачів - ємностей, у яких затримується винесений потоком води пісок і дрібне сміття. Зверху водостоки і пісковловлювачі закривають знімними металевими або чавунними захисно-декоративними ґратами. Ґрати запобігають потраплянню в систему сміття, листя, а також убезпечують переміщення пішоходів і транспорту. Через систему вертикальних і горизонтальних відводів лінійна дренажна система з'єднується зі зливною каналізацією. Випускають ринви з бетону, фібробетону (бетону, армованого скловолокном), полімербетону, оцинкованої та нержавіючої сталі, ударо- і морозостійких штучних матеріалів - ПВХ, поліетилену високої щільності, поліпропілену тощо. Найпоширенішими є ринви з пластику або бетону, які мають свої переваги. Пластикові канали (ринви) підходять для облаштування лінійного водовідведення практично на будь-якій території: у заміському житловому будівництві, на територіях АЗС і автостоянок, промислових підприємств і закритих паркувань. Вони здатні витримувати високі навантаження та, завдяки пружності матеріалу, мають стійкість до ударів - навіть до сильних і різких. Пластиковим ринвам не страшний вплив хімічноактивних речовин, що часто застосовують на станціях техобслуговування й АЗС. Матеріал, із якого виготовляють канали, витримує температуру від -40 до +95°С і не змінює своєї структури навіть після кількох сотень циклів заморожування-відтавання. Застосування легких ринв дає змогу облаштувати систему водовідведення на більших площах без значних транспортних видатків, що є ще однією їхньою перевагою. Однак на територіях із найвищим рівнем навантаження не обійтися без бетонних каналів. їх виготовляють на сучасному устаткуванні, вони мають найвищу якість, велику міцність і довговічність. Для одержання такого результату використовують метод вібропресування: напівсуху бетонну суміш піддають вібрації у прес-формі під дією високого тиску. Готові вироби мають максимально низьке, практично нульове вологопоглинання, а отже, підвищується їхня стійкість до перепаду температур і морозостійкість. Вібропресування забезпечує гладку поверхню канатів, завдяки чому вони чудово відводять воду й не заростають навіть після багаторічного застосування. 1, нарешті, підвищується точність геометричних розмірів виробів, що дає змогу створювати ефективні системи водовідведення без зазорів і щілин.

Пластикові й бетонні канали (ринви) випускають у кількох варіантах. Там, де немає необхідності або можливості встановлювати ринви великої глибини - на підземних автостоянках, багаторівневих паркінгах, місцевості з кам'янистим ґрунтом - ідеальним рішенням є дрібносидячі канали. Для розрахунку системи лінійного водовідведення складають гідропроект. Кількість водостоків й інших елементів дренажної системи, як правило, перевищує розрахункові дані, тому що, окрім площі дренажу, пропускної здатності дренажних пристроїв, інтенсивності опадів, враховують моменти, пов'язані з організацією і дизайном ландшафту. Залежно від місця установлення, необхідної пропускної здатності підбирають водостоки необхідної ширини. Більшість виробників пропонують водостоки стандартної довжини - 1000 і 500 мм. Оптимальними для застосування в приватному будівництві вважають водостоки шириною 100-130 мм, для місць із підвищеною інтенсивністю водозбирання потрібно використовувати канали шириною до 200 мм. При виборі певної системи також рекомендують звертати увагу на діаметр відводів. Стандартні каналізаційні труби мають діаметр 110 мм. Якщо дренажна система виконана з відводами інших діаметрів (80, 100 мм), то для її під'єднання доведеться додатково використовувати перехідники. Висота каналу (монтажна глибина) важлива тільки в тих випадках, коли дренаж виконують на якійсь обмеженій за висотою основі. Наприклад, при облаштуванні водовідведення з відкритих терас, балконів, експлуатованих покрівель тощо, використовують мілкосидячі водостоки. Водозбірні канали встановлюють у траншею на шар бетону (марка і товщина бетонного шару залежать від рівня навантаження на систему). Монтаж починають з установлення пісковловлювача в нижній позначці траси. Далі шнуром позначають лінію укладання каналів. Щоб бруд із дренажної системи не засмічував каналізаційні труби, під'єднання водостоків до системи каналізації бажано здійснювати через пісковловлювач, вертикальне під'єднання через сифон. Більшість виробників з'єднання основних елементів здійснюють за схемою «шпунт у паз», що полегшує монтаж і виключає горизонтальне зміщення каналів, а деякі рекомендують додатково використовувати герметизувальні складники. Уніфікація елементів і модульний принцип монтажу дають змогу легко зібрати лінійну дренажну систему будь-якої довжини і конфігурації. Щоб з'єднати канали під кутом, їх розпилюють або розрізають (залежно від матеріалу, з якого вони зроблені) і стикують «у вус». Для зручності монтажу деякі виробники пропонують готові кутові елементи, а також конструкції ринв, із яких безпосередньо на місці монтажу легко зібрати Т- або хрестоподібну конструкцію. Існує кілька варіантів облаштування ухилу для ефективного водовідведення: за рахунок облаштування ухилу ґрунту; за рахунок використання каналів, внутрішня поверхня яких має ухил; а також організація ступінчастого ухилу за рахунок застосування каналів різної висоти. Пластикові ринви мають малу вагу і товщину, тому для їх укладання простіше підготувати траншею з ухилом. Для організації ухилу при використанні каналів із бетону слід використовувати вироби, внутрішня поверхня яких вже має ухил, або застосувати ступінчасту схему з різновисотними водостоками. Дрени.Ключове значення для правильного функціонування дренажної системи має її «кровоносна система» - дрени. Це спеціальні труби з верхніми отворами для приймання води. Дрени розміщують у спеціально виритих канавах, які засипають піском, щебенем, гравієм і закладають родючим ґрунтом. Важливо - правильно розрахувати діаметр дрен, глибину і кут залягання, спосіб їхнього укладання. Зокрема, добре себе зарекомендували лінійна і контурна системи. На щастя, сьогодні є фірми, готові взяти на себе весь технічний бік справи. Нерідко можна обійтися простою водовідвідною канавою, яка скеровує стоки убік, скажімо, дороги. А от власникам ділянок, рельєф яких не дає змоги розв'язати проблему так просто, обов'язково варто поміркувати над спорудженням складнішого комплексу. Дуже важливо визначитися із вибором дренів із різних матеріалів. На ринку представлено керамічні, бетонні, з нержавіючої сталі, азбестоцементні і пластикові труби. Власнику приватного будинку найчастіше доводиться зіштовхуватися із двома останніми різновидами. Фахівці рекомендують саме пластикові труби, які відрізняються оптимальною ціною, легкістю в монтажі, екологічною безпекою. До речі, варто згадати про проблему «взаємодії» каналізації та дренажу. Для полегшення побуту рекомендують зливати так звані сірі стоки з ванни, мийки, пральної машини у дренажну систему, де вода зможе очиститися природним шляхом. А от потоки з туалету, звичайно ж, треба розділяти і скеровувати в спеціальні очисні споруди - септики. Ґрати.При дотриманні технології монтажу водозбірної системи основне навантаження припадає на закривні грати, тому при виборі типу ґрат, насамперед, потрібно орієнтуватися на рівень допустимого навантаження. Відповідно до міжнародного стандарту DIN EN 1433 існує 6 рівнів навантаження. У приватному будівництві, як правило, застосовують водовідвідні системи із рівнем навантаження А15 - для зон із пішохідним і велосипедним рухом і рівнем В125 - для в'їздів, парковок легкових автомобілів, приватних гаражів. Захисні грати можуть бути виготовлені з полімерних матеріалів, чавуну з оцинковуванням і без, нержавіючої і оцинкованої сталі, міді, пластичного оцинкованого заліза. За типом пропускних отворів грати бувають комірчастими, щілинними, перфорованими. У приватному малоповерховому будівництві найчастіше використовують комірчасті або щілинні грати. Вони менше засмічуються, мають оптимальну пропускну здатність. Закривні ґрати - це той елемент дренажної системи, який у буквальному розумінні «лежить на поверхні», тому при їх виборі, окрім експлуатаційних якостей, звертають увагу і на зовнішній вигляд. Також враховують необхідність додаткового обслуговування в процесі експлуатації. Наприклад, чавунні ґрати без оцинковування необхідно регулярно, приблизно раз на рік, покривати спеціальним захисним складником, інакше поверхня швидко покриється іржею і виглядатиме непрезентабельно. Більшість сучасних виробників пропонують різні системи для швидкого безрізьбового кріплення ґрат (клямки, кліпси тощо), інші пропонують антивандальні варіанти кріплення ґрат на болтах, які можна зняти тільки за допомогою спеціального інструменту. Для очищення водостічних каналів досить зняти з водостоку захисні ґрати, вичистити бруд щіткою чи скребком або просто промити канал струменем води з поливального шланга. Насоси. При встановленні дренажної системи часто дуже актуальним є питання відкачування води, яка накопичується у колекторі, басейні чи колодязі. Добре, коли через особливості рельєфу чи близькість єдиної каналізаційної мережі можливий прямий злив води без втручання техніки. Коли цього немає, фахівці рекомендують застосовувати спеціальні відкачувальні прилади. Зокрема, до таких механізмів належать глибинні дренажні. Якісний насос може працювати довгі роки, не потребуючи ремонту й обслуговування. Його також можна використовувати для поливання ділянки водою з дренажного колектора. Вимоги до насосів досить прості. Це має бути агрегат, здатний перекачувати потрібну кількість води на потрібні відстані трубами невеликого діаметра, забезпечуючи заданий напір. При цьому бажано, щоб механізм насоса був надійно захищений від шкідливого впливу забруднених і ґрунтових вод. Окрім того, оскільки в стоки часто потрапляють тверді та волокнисті елементи, не зашкодить і різальний механізм. Корпус і робоче колесо таких агрегатів виготовляють як із нержавіючої сталі, так і з чавуну, що забезпечує їм додаткову надійність. До речі, подібні насоси можна застосовувати не тільки при дренажі - за їх допомогою осушувати й басейни. Адже однією із їхніх переваг є компактність і легкість транспортування. Бетон або пластик - вибір матеріалу труб.Традиційним матеріалом для виготовлення водостоків довгий час був бетон. Звичайний цементний бетон має низку добре відомих недоліків. Під впливом вологи в умовах змінних температур він швидко руйнується, тому термін служби ринв з цементного бетону невеликий. їх основна перевага - низька ціна. Для збільшення терміну служби бетонні ринви комплектують підсилювальними металевими або чавунними накладками. Набагато довговічніші різні сучасні модифікації бетону. Фібробетон - композиційний матеріал, який отримують на основі цементу і дрібного наповнювача, армований лугостійким скловолокном. Армування підвищує характеристики міцності бетону: стійкість до динамічних, температурно-вологісних дій. Матеріал набуває великої ударостійкості, пружності, тріщиностійкості, водонепроникності, що значно збільшує термін служби дренажної системи. Хорошими експлуатаційними характеристиками вирізняються системи поверхневого водовідведення - водостоки, дощоприймачі, пісковловлювачі, брудозбиральні піддони, зроблені з полімербетону. Це високоміцне з'єднання мінеральних наповнювачів - граніту і кварцу. Полімерний бетон у два рази міцніший і легший за бетон. Він володіє більшою міцністю на розтягування і стискання, опором до стирання, практично нульовим водопоглинанням, високою морозостійкістю (витримує 400 циклів заморожування-відтавання), хімічною і біологічною стійкістю. Як показує досвід використання полімербетонних конструкцій у різних підземних комунікаціях, термін їх експлуатації - понад 30 років. Гладша поверхня каналів із полімербетону забезпечує кращу пропускну здатність і самоочищення, ніж у водостоків із цементобетону. На жаль, полімербетонні конструкції не лише найнадійніші, але й одні з найдорожчих. Для облаштування дренажу присадибної ділянки оптимальним можна визнати застосування водозбірних конструкцій із полімерних матеріалів. Сучасні пластики володіють морозостійкістю, високою ударною міцністю, зносостійкістю. Для підвищення стійкості до ультрафіолетового випромінювання і агресивного середовища в них вводять різні стабілізатори. Зрозуміло, гарантувати всі ці властивості можна тільки в тому випадку, якщо ми маємо справу з оригінальною сертифікованою продукцією, а не з підробками, властивості яких непередбачувані. Серйозною перевагою пластикових каналів є їх мала вага, що полегшує транспортування системи і її установлення. Гладка поверхня пластикових водостоків збільшує їх пропускну здатність, перешкоджає заливанню. Пластикові канали легко монтувати. За рахунок малої товщини матеріалу при монтажі пластикових каналів простіше виконати їх укладання в ґрунт під необхідним ухилом. Канал з пластику легко вкоротити на потрібну довжину безпосередньо на місці монтажу. Ще одна перевага пластикових водостоків - можливість робити уніфіковані елементи з варіантами вертикального (нижнього) і горизонтального (бічного) з'єднання з трубою. Як правило, пластиковий водостік передбачає декілька варіантів розташування отворів для стикування з каналізацією. Монтаж системи спрощується, якщо виробник може запропонувати різноманітний асортимент. При виборі необхідно звертати увагу на асортимент основних і додаткових елементів (кутових ринв, патрубків тощо), простоту монтажу й обслуговування, зручність з'єднання з каналізаційною системою. Облаштування дренажу на садовій ділянці.Здоров'я будь-якого саду залежить від вмісту вологи у ґрунті. Недостача вологи усувається установленням системи поливання, а її надлишок - установленням дренажної системи. Багато садівників стикаються з проблемою надлишку вологи на ділянці. Відкачувати воду немає сенсу, тому що вона весь час прибуватиме. Вирішити цю проблему допомагає установлення на ділянці дренажної системи. Дренаж - це розгалужена система каналів, по яких відводиться ґрунтова вода від будівель за межі ділянки у водоприймач. Водоприймачем може бути лиман, річка або канал уздовж дороги. Якщо таких немає, то встановлюють колодязь діаметром 4,25 м і глибиною 2-3 м із насосом, що відкачує воду з дренажу за межі ділянки. Такий колодязь укріплюють залізобетонними або пластиковими кільцями діаметром 1 м, а зверху закривають кришкою з чавуну або полімерного матеріалу. Дренажні канали повинні мати ухил 2 см на кожні 10 м у бік водоприймача. Це збільшує швидкість відведення води. Для осушення ділянки в шарі щебеню, битої цегли або гальки, які добре пропускають воду, прокладають дренажні труби паралельно з трубами зливної каналізації в одній траншеї. Будувати дренаж треба, починаючи від водоприймача - найглибшої частини системи. Під закритий колектор, по якому вода надходитиме із дрен у водоприймач, прокладають траншею. Потім прокладають дренажні траншеї. Прийнятний діаметр дрени і колектора - 5-7 см на ділянці площею не більше 15 соток. На ділянках із глинистим ґрунтом відстань між дренами повинна становити 10 м, із суглинком - 20 м, а з піщаним - від ЗО до 50 м. Оптимальна глибина залягання дренажу: - для глинистих ґрунтів – 1,5 м; - для піщаних ґрунтів – 0,6 м; - для торф'яних ґрунтів – 0,3 м. Траншеї викопують шириною не менше трьох діаметрів дрени. У вириту траншею укладають полотно геотекстилю, який запобігатиме заливанню фільтрувального шару і дрен. Потім засипають щебенем на товщину, що дорівнює діаметрові дрени, після чого укладають дрену, засипають щебенем на половину висоти траншеї, укутують вільними кінцями геотекстилю та засипають ґрунтом. При правильній експлуатації дренажна система служить близько 50 років. По місцях, де прокладена система, не можна їздити важкою технікою. Якщо ґрунт сильно утрамбований, його треба розпушити для водопроникності. Один раз на два роки дренажні труби слід промивати для запобігання їх замуленню. Для цього водопровідний шланг під'єднують до відкритого краю колектора і струменем води під сильним тиском промивають дренажну систему 20-30 хвилин. Труби для дренажу виготовляють із поліетилену, поліпропілену і полівінілхлориду, що мають високу стійкість до дії кислот і лугів. Альтернативні варіанти дренажу ділянки.Окрім традиційних пристосувань для поверхневого дренажу, нині з'явилися різні додаткові й альтернативні методи боротьби з надлишком вологи на присадибних територіях.

Газонні ґрати (стільникові панелі) для трав'яного покриття, які дають змогу забути про заборону ходіння по газонах. Покриття на 90% заростає травою, яку рекомендують регулярно скошувати, як і будь-який газон. При цьому забезпечується ефективний дренаж, поверхня ґрунту захищається від ерозії, толочення, псування автомобільними шинами. За водопроникністю ділянки, обладнані газонними ґратами, практично не відрізняються від звичайного трав'яного покриву.

Волога вільно надходить у ґрунт через вічка, залишаючи ділянку перед будинком завжди сухою. Панелі пофарбовані у зелений колір, їх виготовляють із поліетилену високої щільності і вони витримують навантаження до 200 т/м2. Газонні ґрати укладають на піщано-гравійну подушку, товщина якої залежить від рівня навантаження. Також новим видом твердого екологічно безпечного покриття є німецька розробка «TerraWey». Покриття «TerraWey» - це суміш будь-яких фракційних інертних матеріалів (кварцовий пісок, граніт, гравій, скло тощо) і двокомпонентного полімерного зв'язувального (його склад запатентований фірмою-розробником технології «TerraWey»). За міцністю і зносостійкістю нове покриття перевершує асфальтове. В той же час його пориста структура пропускає у ґрунт повітря і вологу, забезпечуючи хороший дренаж і газообмін для кореневої системи рослин. Доріжки в парку і саду, дитячий або спортивний майданчик, стоянка автомобілів навіть у сильний дощ залишаються сухими. Оскільки покриття не затримує вологи, воно не замерзає, на ньому не утворюється ожеледь. Велика еластичність порівняно з асфальтом або бетоном, хороше зчеплення з підошвами взуття знижує навантаження на стопу, зменшує втому суглобів ніг.

«TerraWey» має унікальні естетичні можливості. Використовуючи різноманітні наповнювачі, додаючи полімерні пігменти, можна виготовляти покриття різних кольорів, з різноманітними малюнками й орнаментами. Світлопропускна здатність «TerraWey» дає змогу виконати внутрішнє підсвічування, змонтувавши під покриттям оптоволоконні джерела світла. Для якісного виконання дренувальних функцій покриття «TerraWey» укладають на піщано-щебеневу основу (технологія схожа з укладанням асфальту). Всі компоненти в певній пропорції змішують у міксері, масу укладають шаром необхідної товщини, розрівнюють і через добу по покриттю можна ходити. «TerraWey» вирізняється високою ремонтопридатністю. Зіпсовані ділянки вирізають і заново заповнюють складником. Для прибирання поверхонь із покриттям «TerraWey» можна використовувати звичайну мітлу, їх можна мити струменем води зі шланга. Для очищення від снігу застосовують пластикові шкребки, збиральні машини з гумовим або пластиковим покриттям робочих деталей. Єдине обмеження: не можна застосовувати металеві інструменти, тому що вони зіпсують покриття.

Глибинний дренаж – особливості та можливості

Дренаж– це розгалужена система каналів, по яких відводиться ґрунтова вода від будівель за межі ділянки у водоприймач. Водоприймачем може бути лиман, річка або канава уздовж дороги. Якщо таких немає, то встановлюють дренажний колодязь. Іноді воду з колодязя відкачують насосом в найближчу канаву, кювет або каналізаційний колодязь. Дренажні канали повинні мати ухил 2 см на кожні 10 м у бік водоприймача (це збільшує швидкість вибування води). Для дренажу використовують азбоцементні, керамічні та пластмасові труби (полімерні, поліетиленові, полівінілхлоридні) діаметром від 50 до 200 мм і більше. Щоб труби не замулювалися, а отворине закупорювалися частинами ґрунту, передбачають спеціальні оболонки з фільтрувальних матеріалів. При правильній експлуатації дренажна система слугує близько 50 років. У місцях, де прокладена система, не можна їздити важкою технікою. Якщо ґрунт дуже утрамбований, його треба розпушити для водопроникності. Один раз на два роки дренажні труби треба промивати для запобігання їх замуленню. Для цього водопровідний шланг під’єднують до відкритого краю колектора і струменем води під сильним тиском промивають систему 20–30 хвилин.

Крім систем поверхневого водовідведення, ділянку можна обладнати системою глибинного (підземного) дренажу для зниження рівня ґрунтових вод. Такий дренаж необхідний тоді, коли ділянка заболочена, розташована в низині чи поблизу природних водоймищ, а також якщо передбачається експлуатація приміщення під будинком (підвал, цокольний поверх, підземний гараж тощо). По трубах, прокладених у підземних каналах (дренах), надлишок ґрунтових вод відводиться за межі ділянки в колектор або спеціальний колодязь. Від системи глибинного дренажу можуть відмовитися тільки власники розташованих високо ділянок із добре дренувальними піщаними ґрунтами, коли рівень ґрунтових вод нижчий, ніж 1,5 м. Системи поверхневого і підземного дренажу прокладають паралельно, як правило, під одним ухилом.

Деякі проектувальники вважають поєднання цих двох систем неприпустимим, тому що це може призвести до ще більшого підіймання ґрунтових вод і підтоплення підвальних приміщень; інші допускають такий варіант за умови облаштування колектора глибинного дренажу з урахуванням додаткового навантаження від системи поверхневого дренажу. Для нормальної експлуатації дренажної системи в місцях повороту роблять приховані (на 0,5 м нижче від поверхні землі) або оглядові залізобетонні чи пластикові колодязі. Для осушення ділянки в шарі щебеню, битої цегли або гальки, які добре пропускають воду, прокладають дренажні труби паралельно з трубами зливної каналізації в одній траншеї. Будувати дренаж потрібно, починаючи від водоприймача – найглибшої частини системи. Під закритий колектор, по якому вода надходитиме із дрен у водоприймач, прокладають траншею. Потім прокладають дренажні траншеї. Прийнятний діаметр дрени і колектора – 5–7 см на ділянці площею не більше 15 соток. Оптимальна глибина залягання дренажу: для глинистих ґрунтів – 1,5 м; для піщаних – 0,6 м; для торф'яних – 0,3 м. Дренаж може бути відкритим (дренажні канави) і закритим (з використанням дренажних труб). Різновидом закритого дренажу є м’який дренаж (при його облаштуванні не застосовують дренажних труб).

Відкритий дренаж.Відкритий дренаж – найпростіший. Він збирає і відводить поверхневу воду під час дощу і танення снігів, незначно знижуючи рівень ґрунтових вод, але часто і цього цілком достатньо. Відкритий дренаж особливо ефективний, коли ділянка розташована на схилі. Послідовність облаштування відкритого дренажу. Прокопують по периметру ділянки відкриті дренажні канави шириною 0,5 м і глибиною 0,6–0,7 м. Стінки канави «скошують» під кутом 30° і трамбують. Зазвичай вода відводиться в стічну канаву, спільну для декількох ділянок. Ця канава завжди повинна бути нижче від рівня відкритого дренажу ділянки для ефективної роботи системи. Для перехоплення води, що стікає зверху зі схилу, впоперек нього риють канави, які виводять воду за межі ділянки до спільного поздовжнього водостоку.

Закритий дренаж.Закрита дренажна система – це система каналів,у влаштованих під землею. Найчастіше їх роблять з труб діаметром 10 см і більше. Послідовність виконання робіт при облаштуванні закритого дренажу. Викопують траншею глибиною 0,3–1,5 м і шириною 0,3–0,5 м (ширина траншеї має бути не менше трьох діаметрів дрени) з невеликим ухилом у бік дренажного колодязя або, якщо є можливість, у бік природного водостоку. Напрямок прокладання закритого дренажу добре видно під час дощу по струмочках дощової води,що стікають з ділянки, проте краще користуватися результатами геодезичної зйомки.

Дно траншеї вистилають шаром піску і щебеню. На підготовлену подушку укладають дренажні труби. На ділянках із глинистим ґрунтом відстань між дренами повинна становити 10 м, з суглинком – 20 м, а з піщаним – від 30 до 50 м. Зазвичай прокладають декілька дрен у вигляді ялинки, центральна дрена збирає воду з бічних дрен і відводить її за межі ділянки або в дренажний колодязь.

Заповнюють траншею щебенем і піском, створюючи водоносний шар. Зверху конструкцію засипають ґрунтом, на який укладають шар дерну. М'який дренажМ'який дренаж з'явився після винаходу тектону і геотекстилю. Тектон здатний вбирати і утримувати воду, а геотекстиль слугує фільтром – не пропускає сміття крізь дренаж. Прокладання м'якого дренажу простіша, ніж дренажних труб.

Послідовність виконання робіт при облаштуванні м’якого дренажу Викопують дренажну траншею глибиною 0,4–0,7 м і шириною 0,3–1 м з ухилом у бік стікання води. Укладають на дно траншеї тектон. Аби запобігти заливанню фільтрувального шару, стелять геотекстиль, щоб закрити ним дно і стінки траншеї (геотекстиль слід брати з запасом 30 см для напуску). На геотекстиль насипають шар щебеню (дренажу) заввишки близько двох третин глибини канави. Загортають щебінь геотекстилем внапуск. Зверху насипають шар піску та засипають ґрунтом.

Дренажний колодязь. Якщо немає зручнішого водозбірника для стоку води, дренажну систему підводять до дренажного колодязя глибиною 2–3 м із насосом, що відкачує воду з дренажу за межі ділянки. Об’єм дренажного колодязя визначають за розмірами осушуваної ділянки. Для зміцнення і запобігання замулюванню стінки колодязя обкладають не скріпленими цементним розчином цеглинами, щоб вода могла просочуватися крізь них. Колодязь засипають битою цеглою або бутовим каменем, а зверху для запобігання замулюванню укладають дерен. Колодязь укріплюють залізобетонними або пластиковими кільцями діаметром 1 м, а зверху закривають кришкою з чавуну або полімерного матеріалу.

Дренаж підпірної стіни. Якщо дренажна система не має стоку, біля підпірної стіни буде поступово накопичуватися вода. Вона не тільки зробить ґрунт болотистим і непридатним для росту рослин, а й призведе до руйнування цегляної або кам'яної кладки. Цьому можна запобігти, проклавши біля основи підпірної стінки одиночну гілку дренажу з необхідним ухилом. Щоб підсилити відтік води, у фронтальній частині підпірної стіни роблять відвідні отвори або короткі відрізки труб (через 1,5–2 м у другому або третьому ряді кладки).

Дренаж фундаменту будинку.Навколо будинку по периметру прокладають дренажні трубки з отворами. Їх укладають під землею на відстані 1 м від фундаменту будівлі. При цьому один з кутів дренажної системи, прокладеної навколо будинку, повинен бути вище протилежного. Дренаж лежить в похилій площині, а в спеціально створеній низині накопичується вода. Вона просочується із землі в дірочки дренажних трубок і по похилій стікає в один кут системи. У точці перетину стоків влаштовують дренажний колодязь, заглиблений в землю на 40–50 см. У такому випадку вода в дренажних трубках не буде застоюватися, а наявність колодязя дасть змогу господарю будинку періодично чистити всю дренажну систему, адже з часом дренажні труби замулюються, отвори забиваються часточками ґрунту. Колодязі рекомендують встановлювати на кожному другому вигині труби.