Система вищої освіти у Фінляндії, Гельсінський університет та внесок Матіаса Кастрена у розвиток наукових досліджень угро-фінських народів

Історія фінських університетів сягає своїм корінням у XVII століття, а сьогодні країна володіє однією з найрозвиненіших мереж ВНЗ у Європі. Авторитет Фінляндії у сфері вищої освіти загальновизнаний у всьому світі. Фінляндія - країна, що визнана всім міжнародним співтовариством у сфері надання якісної освіти у найрізноманітніших галузях знання. Здебільшого система фінської вищої освіти (Далі – ВО) представлена саме університетами, які орієнтовані на надання академічних знань, а також політехніками (аналог інститутів - професійно орієнтовані ВНЗ), які надають практичну освіту (спеціальності у галузях транспорту, менеджменту і бізнесу, комунікацій, технологій, сфери обслуговування, туризму, охорони здоров'я тощо).

Університетська система виходить із принципу тісного зв'язку між науковими дослідженнями та навчанням. Основна функція таких ВНЗ - займатися науковими дослідженнями та на основі їхніх досягнень здійснювати навчання. Характерною рисою навчання у професійних ВНЗ - тісний зв'язок із виробництвом. Система інститутів була створена у Фінляндії в дев'яності роки, у результаті чого був сформований неуніверситетський блок у мережі вищих навчальних закладів країни. Інститути виникли на базі колишніх технікумів шляхом підвищення рівня навчальних програм і розвитку загальнодержавної мережі регіональних ВНЗ, які у Фінляндії одержали найменування інститутів-політехнікумів.

Всі університети країни є державними, які надають студентам безкоштовну вищу освіту. Іноземці також можуть розраховувати на таку можливість. Всі студенти державних вищих навчальних закладів в обов'язковому порядку повинні оплачувати тільки незначні внески за навчальні матеріали та членство в студентському союзі (в цілому сума складає до 100 євро в рік) Найбільш потрібними та актуальними в університетах є природні і гуманітарні науки, технології.

Першою сходинкою ВО у Фінляндії є отримання ступеня бакалавра (3-4 роки, залежно від спеціалізації, обов'язкове проходження практики). Наступна ступінь, магістерська, видається після вивчення 180 залікових одиниць при вже отриманому ступені бакалавра. В цілому, це займає повних 5 років навчання. Крім ступенів загальноприйнятих (бакалавр, магістр, доктор), фінські ВНЗ надають ще й проміжну сходинку, яка знаходиться приблизно між ступенями магістра та доктора - це ліцензіат. Докторантура у Фінляндії займає приблизно 4 роки роботи.

Для того, щоб стати студентом одного з ВНЗ Фінляндії, потрібно скласти ряд вступних іспитів, які проводять, як правило, на всіх факультетах. Складність іспитів і кількість балів, які потрібно набрати, безпосередньо залежать від напряму і спеціалізації факультету. Багато з факультетів мають квоти на прийом студентів з інших країн, тому перш, ніж подавати документи і готуватися до вступу, необхідно з'ясувати всі нюанси. Обов'язковою умовою при вступі на бакалаврат чи магістратуру в будь-який фінський університет є наявність сертифіката міжнародних курсів англійської, таких як TOEFL, IELTS, який підтвердить тверде знання мови.

Кожен з фінських університетів має право в індивідуальному порядку вирішувати, чи попередня освіта іноземного студента є еквівалентною тій, яка потрібна. Як правило, абітурієнтам з країн колишнього СНД дають можливість вступати до ВНЗ Фінляндії, маючи звичайний шкільний атестат. Ті ж, хто вже провчився кілька років у вітчизняному ВНЗ або має закінчену ВО, мають право на перезарахування дисциплін, які збігаються з тими, які включає програма обраного фінського університету.

Навчання у всіх фінських ВНЗ, переважно, проводиться шведською або фінською мовами, але деякі університети і політехніки можуть запропонувати кілька програм англійською мовою (інформаційні технології, логістика і ділове адміністрування), кількість яких постійно зростає через стрімке підвищення популярності фінської освіти серед випускників шкіл різних країн.

Всього ж у Фінляндії нараховуються 20 університетів і 29 інститутів. До цього числа входять 10 ВНЗ широкого профілю, три університети технічної спрямованості, три вищі економічні школи, а також 4 вищих художніх навчальних заклади і військовий ВНЗ - коледж національної оборони. Навчання в інститутах організовано у формі залікових програм на одержання дипломів і ступенів, затверджених міністерством освіти. Проте інститути самостійно встановлюють зміст курсів і циклів навчання.

За обміном студенти можуть приїжджати до Фінляндії в рамках програм обмінів ЄС, наприклад, «Сократес/Еразмус» та «Леонардо да Вінчі». Студенти зі США - по лінії ISEP (міжнародної програми з обміну студентами), а молодь зі скандинавських країн - у рамках системи «Норд плюс». Є студентський обмін по лінії програми ЄС «ТЕМПУС/ТАСІС» для країн СНД та Монголії, а також стипендіальна програма для співробітництва між північними країнами, балтійськими державами й північно-західною Росією. Інформацію із цих програм можна одержати у міжнародних відділах при своїх університетах і ВНЗ.

Університети або інститути пропонують багато видів різного додаткового інформаційного й іншого обслуговування, включаючи консультації для іноземних студентів, доступ у студентські бібліотеки, користування комп'ютерними класами, послугами Інтернету, спортивними спорудами.

Гельсінський університет (САЙТ: https://www.helsinki.fi/en/university)– є найстарішою і найбільшою установою академічної освіти у Фінляндії, міжнародного наукового співтовариства 40000 студентів і дослідників. У міжнародних рейтингах університетів, Гельсінський університет, як правило, входить в перші 100 університетів. У 2015 році Університет Гельсінкі зайняв 76 місце у рейтингу Times Higher Education World University, 96-у – у QS World University Ranking і 67-е місце у Shanghai Ranking.

Університет Гельсінкі був заснований у місті Турку в 1640 році, і університет продовжує святкувати свій ювілей з дня створення Королівської академії Турку, 26 березня. Університет переїхав в Гельсінкі під час російського правління Фінляндії в 1828 році, і коли Фінляндія отримала свою незалежність, він був перейменований в Гельсінський університет.

Королівська академія Турку була одним з чотирьох національних університетів Шведського королівства у той час. Його наукова спільнота складалася з 11 професорів і 250 студентів. Викладання і дослідження було пов'язано з викладанням лютеранської теології і європейського гуманізму. Науково-дослідні теми того часу досліджували структуру Всесвіту, природу матерії, правила механіки і ресурси Землі.

Після того, як Фінляндія увійшла до складу царської Росії в 1809 році, університет був значно розширений. Однак, після пожежі 1827 року рішенням імператора Миколи I переведений із Турку в Гельсінгфорс і отримав назву Олександрівський, на честь покійного брата імператора Олександра I. Згодом Імператорський Олександрівський університет став Гумбольдтівським університетом науки і повчання, в якому вивчали людство і його оточення через науковий метод. Після того, як Фінляндія отримала свою незалежність у 1917 році, університет отримав головну роль у формуванні національної держави і його добробуту. Члени громади університету всіляко розширювали міжнародну співпрацю та економічний розвиток.

Наразі Гельсінський університет своїм основним завданням вважає вирішення глобальних проблем та створення нових способів мислення для кращого майбуття людства. З 1 серпня 2005 року університет згідно з європейським стандартом Болонського процесу пропонує навчання на бакалаврів, магістрів і докторських ступенів. Університет є членом LERU, Unica (університети в столицях Європи). В університеті навчається близько 38 000 студентів (в тому числі 5500 аспірантів).

У Гельсінському університеті працює близько 8000 чоловік. З них 55% є викладачами і науковцями. Половину з них складають жінки. Загалом в університеті є 11 факультетів, які розміщені у 4 корпусах: the City Centre, Kumpula, Meilahti and Viikki. Також університет має дослідні станції у Hyytiälä, Värriö, Kilpisjärvi and Kenya. Так,у 2014 році дослідники з Гельсінського університету видали 10,389 публікацій. З цих рецензованих наукових публікацій 85% англійською мовою.

Серед відомих випускників Гельсінського університету знаходимо президентів Фінляндії Лаурі Христіан Реландер (1925 – 1931), Евінд Свінхувуд (1931—1937), Юго Паасиківі (1946—1956), православного митрополита Амвросія (Яаскеляйнен), першого Європейського омбудсмена (1995—2003), фінського політичного і державного діяча Якоба Седерман, фінських письменників Юхані Ахо, Міка Тоймі Валтарі, Гелла Вуолійокі, математиків Ларса Альфорса, Фелікса Іверсена, філологів Гейккі Паасонен, Матіас Кастрен і філософів Ейно Кайла, Тууре Лехен, фінського скульптора та лікаря Вальтер Магнус Рунеберг та Іоганн Вільгельм Рунеберг, фінського кінорежисера, сценариста, актора Ренні Харліна та багато визначних діячів Фінляндії.

Одним із найвизначніших персоналій Фінляндії заслужено вважають Матіаса Кастрена (1813 – 1853) – фінського вченого-лінгвіста, філолога та етнографа, який своїми працями фактично поклав початок науковому дослідженню низки угро-фінських народів Північної Європи й Західного Сибіру (саами, комі, марійці, обські угри — ханти і мансі), а також ненців, кетів тощо.

Свій професійний шлях Матіас Кастрен розпочав ще до вступу у 1828 році до Александрівського університету в Гельсінки, коли змалку заробляв собі на життя вчителюванням, навчаючи молодших віком дітей. В університетські році Кастрен спочатку присвятив себе вивченню грецької та давньоєврейської мов, маючи намір, як і батько, піти служити до церкви. Та згодом майбутній засновник угрознавства цікавиться іншими мовами і цілком присвячує себе дослідженням фінської та інших фіно-угорських мов, фольклору та міфології фіно-угрів та захищає дисертацію з теми «Про спорідненість відмінків фінської, естонської та саамської мови». Значення постаті Матіаса Кастрена у тому, що він фактично став фундатором теоретичного угрознавства й вивчення деяких неугорських народів Сибіру, а також зібрав велику кількість матеріалу, залишаючи свою цінність і до сьогодення. Кастрен самотужки створив писемність на латинці для деяких народів; саме його працю використали вже у СРСР, спочатку «створюючи» абетки для хантів, ненців, а потім роблячи переклади у

1930-х роках на кирилицю.