Друга половина XX ст., особливо повоєнний період, характеризується зростанням уваги до прав і свобод людини, які набули статусу аксіоматичної загальнолюдської цінності. Тема їх захисту й забезпечення стала головною як у міжнародному, так і в національному праві. Іманентна риса індивіда, що характеризує його як представника всього людського роду, - його права, які є позатери- торіальними і позанаціональними. Вони становлять загальносвітову, загальнокультурну цінність незалежно від націй, ідеологій, релігій, а тому давно стали об'єктом міжнародно-правового регулювання. У радянській філософській і правничій літературі домінувала позиція, згідно з якою визнавався пріоритет суспільства над особою, а суспільних і державних інтересів - над інтересами індивіда. Зведені до абсолюту відповідальність перед суспільством і підпорядкованість йому людини, виправдовуючи тоталітарний режим, обґрунтовувалися тим, що індивід - істота суспільна, яка не може жити в суспільстві й бути вільною від нього. Людина, як найвища соціальна цінність, має бути вільною саме в суспільстві, а не від суспільства. Права людини є безпосередньо чинним правом і можуть застосовуватися «contralegem»- проти закону, якщо він суперечить фундаментальним правам людини: не відображає природно-правові начала, не відповідає загальновизнаним міжнародно-правовим принципам і нормам про права людини і громадянина, прийнятий нелегітимним органом державної влади тощо.
У суспільному житті України ніколи не було пріоритету прав і свобод людини щодо інститутів держави. Одержавлення соціальних процесів, диктат влади, її патерналістське ставлення до народу перешкоджали формуванню громадянського суспільства й демократичних правових інститутів. У свою чергу, через те, що особистість пригноблена, витіснена на периферію соціальних зв'язків, суспільство не змогло вибудувати ефективних економічних, правових і політичних відносин, стати дійовим партнером державної влади. Сьогодні в Україні поступово змінюються пріоритети і теза «не людина для держави, а держава для людини» стає ключовою формулою державної політики. За нинішніх умов будь-яка політика, програма або модель розвитку держави, суспільства втрачають свій сенс, якщо не мають людського виміру, не спрямовані на потреби конкретної особи. Ідеологічним обґрунтуванням процесу становлення громадянського суспільства в Україні, на думку провідних учених, стають: а) концепція індивідуалізму, згідно з якою людина розглядається як першооснова суспільного й політичного устрою, найвища соціальна цінність; б) принцип непорушності приватної власності; ліберальне розуміння свободи, що не обмежується взаємовідносинами між людиною й державою, коли політична свобода розглядається тільки як засіб для реалізації особистої волі; г) ідея місцевого самоврядування, що передбачає диференціацію й відносну автономію різних форм публічної влади.
Кожен індивід має свою неповторну особистість, яка потребує для свого розвитку свободи й розмаїття можливостей. Людська натура не зводиться до родової суті чи «сукупності суспільних відносин»; особа здатна збагачувати, змінювати й розвивати свою індивідуальність, лише користуючись повною свободою від будь- якого зовнішнього примусу, в тому числі політичного й суспільного. Права й свободи людини є необхідними в екзистенційному значенні як елемент її соціального буття, без чого вона не може існувати як суб'єкт суспільних відносин, бути соціально та юридично дієздатною, реалізувати свою життєву програму. Саме вона перебуває в центрі суспільства, а тому основні характеристики, що її стосуються, зокрема природний суверенітет, свобода й незалежність, переносяться й на громадянське суспільство, визначаючи його глибинну сутність. Становлячи собою добровільну асоціацію (союз) вільних і незалежних індивідів, це суспільство, отже, і саме є суверенним, вільним і відкритим'.
Проблема муніципальних прав та свобод є відносно новою для нашої юридичної науки. Після своєї постановки ще в другій половині 80-х років минулого століття в радянській науці М. С. Бондарем4вона отримала подальший розвиток також і в українській науковій літературі.
Вітчизняний дослідник І. Л. Литвиненко права людини у сфері місцевого самоврядування визначає як такі, що забезпечують реальні можливості кожному члену територіальної громади брати участь у вирішенні всіх питань місцевого значення, в управлінні комунальною власністю, використовувати всі матеріальні і духовні надбання, що розподіляються за територіальним принципом, відчувати на собі всі позитивні наслідки діяльності самоврядних органів, спрямовані на реальне забезпечення прав і свобод, життєвих потреб та інтересів людини. При цьому насамперед слід зазначити,що ці права та свободи характеризуються наявністю як загальнихознак, властивих усім іншим суб'єктивним правам та свободам, такі деяких особливостей муніципально-галузевого порядку. Важливою характеристикою муніципальних прав та свободє той факт, що у своїй нормативній основі вони мають конституційний зміст і конституційний рівень свого юридичного закріплення. Це має принципове значення з точки зору аналізу співвідношення конституційних прав та свобод з інститутом муніципальних прав та свобод. Перелік конституційних норм, які регламентують відносини щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина у сфері місцевого самоврядування, доволі значний, зокрема, це: право громадян знайомитися в органах місцевого самоврядування з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею (ст. 32); право громадян брати участь у місцевих референдумах, вільно обирати й бути обраними до органів місцевого самоврядування (ст. 38); право громадян на рівний доступ до служби в органах місцевого самоврядування (ст. 38); право громадян проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про які завчасно сповіщаються органи місцевого самоврядування (ст. 39); право громадян на індивідуальні чи колективні звернення (петиції) до органів місцевого самоврядування (ст. 40); право громадян користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону (ст. 13); право громадян користуватися для задоволення своїх потреб об'єктами права комунальної власності (ст. 41); право громадян на соціальний захист, яке гарантується створенням мережі комунальних закладів для догляду за непрацездатними (ст. 46)право громадян, які потребують соціального захисту, на отримання від органів місцевого самоврядування житла безоплатно або за доступну дня них плату (ст. 47); право громадян на безоплатне отримання медичної допомоги в комунальних закладах охорони здоров'я (ст. 49); право громадян на освіту, яке забезпечується доступністю і безоплатністю освіти в комунальних навчальних закладах (ст. 53); право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55); право громадян на відшкодування за рахунок місцевого бюджету матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56).
Наведений перелік муніципальних прав і свобод не є вичерпним, його можна суттєво розширити, якщо проаналізувати статути територіальних громад. Так, згідно зі ст. 14 Статуту територіальної громади міста Харкова члени територіальної громади мають право: а) безпосередньо брати участь у здійсненні місцевого самоврядування в різних формах прямого волевиявлення; б) обирати і бути обраними в органи місцевого самоврядування; в) брати участь у місцевому референдумі; г) брати участь у здійсненні контролю за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування у встановлених законом і цим Статутом формах; ґ) одержувати повну й достовірну інформацію про діяльність органів і посадових осіб місцевого самоврядування, знайомитися, у встановленому порядку, з документами та іншими матеріалами органів місцевого самоврядування; д) одержувати копії правових актів органів і посадових осіб місцевого самоврядування; е) направляти індивідуальні та колективні звернення (скарги, заяви, пропозиції) в органи та посадовим особам місцевого самоврядування й одержувати на них відповіді у встановлені законом терміни; є) на персональний прийом посадовими особами органів місцевого самоврядування; ж) вносити пропозиції про перегляд чинних правових актів органів і посадових осіб місцевого самоврядування, що суперечать Конституції України і законам України; з) доступу до служби в органах місцевого самоврядування; и) брати участь у створенні органів самоорганізації населення; і) бути присутніми на відкритих засіданнях колегіальних органів місцевого самоврядування в м. Харкові; ї) бути членами комісій, робочих груп, які утворюються при органах та посадових особах місцевого самоврядуванн1.
Варто звернути увагу, що правовий статус людини в системі місцевого самоврядування характеризується органічною єдністю індивідуальних муніципальних прав та свобод, які належать кожному жителю окремо і можуть бути реалізовані окремим жителем - членом територіальної громади - незалежно від інших її членів (право на доступ до служби в органах місцевого самоврядування, індивідуальні звернення), та колективних муніципальних прав та свобод, реалізація яких можлива лише за допомогою колективних дій усіх чи більшості жителів - членів територіальної громади (на місцевому референдумі, місцевих виборах, зборах, громадських слуханнях, внесенням місцевих ініціатив, колективних звернень). Окрім наведеної класифікації, у спеціальній літературі виділяють «моральні» та «позитивні», загальні та особливі, основні та додаткові, першочергові (суттєві) та другорядні (менш суттєві), класичні та соціальні, агентно-професійні, духовно-культурні та природно- антропологічні, індивідуальні та колективні, «старого» й «нового» покоління, матеріальні й процесуальні, суб'єктивні та програмні, вартісні та невартісні права й свободи людини і громадянина. їх аналіз має важливе значення для розвитку місцевого самоврядування в Україні, адже в більшості прав людини і громадянина є і муніципально-правовий вимір їх реалізації.
Муніципальні права та свободи мають рельєфно виражені характеристики щодо уособленого системного утворення, для якого властива внутрішньоструктурна диференціація як певної сукупності правових можливостей у сфері муніципальної демократії, що поширюють свою дію на всі основні сфери людської життєдіяльності (політичну, економічну, соціальну, культурну та ін.) у територіальному аспекті (місцевому та регіональному) її прояву, що дозволяє виділити відповідні види (політичні, економічні, соціальні, культурні та інші) та відносно самостійні групи (індивідуальні та колективні) муніципальних прав та свобод. У той же час для муніципальних прав та свобод характерні ознаки внутрішньої єдності, збалансованості та взаємозумовленості як цілісного нормативно-правового утворення, що власне і становить єдиний за своїм функціональним призначенням та юридичними характеристиками самоуправлінський (муніципальний) статус людини і громадянина.
Права людини в місцевому самоврядуванні є різновидом загальних конституційних прав громадян (про які йшлося вище), однак реалізація цього виду прав має свої особливості. Дія того щоб конкретизувати цю особливість, необхідно використовувати категорію муніципальна правосуб'єктніспгь особи, яка включає муніципальну правоздатність, дієздатність і дел іктоздатність громадян у сфері місцевого самоврядування. Аналізуючи муніципальні права, необхідно відзначити таке: а) практично всі життєві інтереси та устремління людина реалізує саме на локальному рівні функціонування соціуму як член територіальної громади; б) саме на локальному рівні людина індивідуально чи разом з іншими в межах територіальної громади продукує так звані локальні інтереси, що стосуються широкого спектра індивідуальних та групових, колективних прав і свобод.
Основною доктринальною ідеєю, яка закріплена на конституційному рівні, є те, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності органів публічної влади. Отже, реалізація муніципальних прав та свобод людини і громадянина значною мірою залежить від повсякденної роботи органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, від забезпечення належних соціально-культурних, політичних, матеріальних, фінансових та інших умов розвитку територіальних громад.
http://www.studfiles.ru/preview/5776202/page:9/
