Порушення вимог законодавства про охорону праці (ст. 271 КК).

В ч. 1 ст. 271 КК зазначено, про порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці службовою особою підприємства, установи, організації або громадянином – суб’єктом підприємницької діяльності, якщо це порушення заподіяло шкоду здоров’ю потерпілого.

Тобто, ст. 271 КК охоплюються порушення загальних правил охорони праці, які поширюються на всі галузі та види виробництва, стосуються всіх працівників і забезпечують безпеку осіб, пов’язаних з виробництвом. Такі правила передбачені Конституцією України, законами України: “Про охорону праці”, від 14 жовтня 1992 р. № 2694-XII (зі змінами та доповненнями станом на 17.02.2011 р.); “Про пожежну безпеку”, 17 грудня 1993 р. № 3745-XII (зі змінами та доповненнями станом на 17.02.2011 р.); “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” 24 лютого 1994 р. № 4004-XII (зі змінами та доповненнями станом на 17.02.2011 р. № 3038-VI); Кодексом законів про працю України, постановами Кабінету Міністрів України, відомчими нормативно-правовими актами (інструкціями, положеннями, правилами), а також нормативними актами підприємств, установ, організацій (накази, розпорядження керівників з питань охорони праці) тощо.

Законодавство про охорону праці регулює відносини між власником підприємства, установи, організації (або його відповідним уповноваженим) та працівником з питань безпеки, гігієни праці й виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці на всій території України.

Відповідно до ст. 6 Закону України “Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 р. № 2694-XII, умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Відповідальність за ст. 271 КК настає за порушення вимог законодавства про охорону праці на виробництві, натомість відповідальність за порушення вимог законодавства щодо безпеки осіб під час здійснення іншої діяльності залежно від конкретних обставин справи настає за статтями КК про злочини проти життя та здоров’я особи, у сфері службової діяльності, проти довкілля тощо.

Як виробництво слід розуміти не тільки діяльність, пов’язану безпосередньо зі створенням продукції, а й будь-яку діяльність підприємства, установи, організації чи громадянина-суб’єкта підприємницької діяльності, в основі функціонування якої лежить праця людини, спрямована на одержання суспільно-корисного результату.

Основним безпосереднім об’єктом злочину є конституційне право людини і громадянина на безпечні умови праці. Додатковим обов’язковим об’єктом виступає здоров’я особи.

Потерпілим від злочину може бути особа, яка має постійний або тимчасовий зв’язок з даним підприємством, установою, організацією чи з виробничою діяльністю громадянина – суб’єкта підприємницької діяльності, тобто учасник виробничого процесу.

Визнання особи потерпілим не залежить від того, перебуває особа в трудових відносинах з об’єктом, де стався нещасний випадок на виробництві, чи пов’язана з ним іншими відносинами – адміністративними (учні, студенти-практиканти, відряджені), цивільно-правовими. Водночас не можуть визнаватися потерпілими від цього злочину особи, не пов’язані з даним виробництвом, зокрема представники контролюючих органів, громадяни, які випадково опинилися на території підприємства, установи, організації, де з ними стався нещасний випадок, замовники продукції чи послуг, особи, які мешкають поблизу підприємства. Заподіяння шкоди таким особам у зв’язку з діяльністю виробничого підрозділу залежно від конкретних обставин справи дає підстави кваліфікувати вчинене як злочин у сфері службової діяльності, злочин проти життя та здоров’я особи, проти довкілля.

Об’єктивна сторона характеризується:

1) діянням (дією або бездіяльністю);

2) наслідками у вигляді шкоди здоров’ю (ч. 1 ст. 271 КК) або загибелі людей чи іншими тяжкими наслідками (ч. 2 ст. 271 КК);

3) причинним зв’язком між діянням і наслідками, а також

4) місцем вчинення злочину.

Терміном “ порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів ” охоплюється недотримання вимог Закону України “Про охорону праці”, а також правил, які прийняті з метою охорони громадян від виробничих травм і професійних захворювань в процесі їх виробничої діяльності. Це, зокрема, правила техніки безпеки, виробничої санітарії, правила збереження і використання легкозаймистих або їдких речовин.

При засудженні особи, винної в порушенні вимог законодавства про охорону праці, суд у вироку має указати, які конкретно пункти (параграфи) нормативних актів були порушені, і описати суть порушення, що мало місце.

Порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці шляхом дії полягає у вчинках, які заборонені відповідними правилами (наприклад, вказівка про проведення певних робіт у шкідливих для здоров’я умовах чи з використанням неналежного обладнання, інструментів). Переважно цей злочин характеризується бездіяльністю, що має місце при невиконанні дій, які особа повинна була вчинити відповідно до існуючих нормативних вимог (наприклад, незабезпечення індивідуальними засобами захисту, відсутність контролю за проведенням робіт і дотриманням при цьому правил безпеки праці підлеглими працівниками, допуск до роботи осіб, які не мають відповідної підготовки чи не проінструктовані з питань охорони праці).

Під законодавчими та іншими нормативно-правовими актами про охорону праці, вимоги яких порушуються при вчиненні цього злочину, слід розуміти Закон України “Про охорону праці”, КЗП, інші закони України, міжнародні договори, укази Президента України, постанови КМ, відомчі нормативно-правові акти (інструкції, положення, правила), а також нормативні акти підприємств (накази, розпорядження керівників підприємств, установ, організацій з питань охорони праці). Ст. 271 КК охоплюється порушення так званих загальних правил охорони праці – тих, які стосуються всіх працівників і спрямовані на попередження заподіяння шкоди будь-яким особам, пов’язаним з виробництвом. Порушення спеціальних правил безпеки (які стосуються виконання робіт з підвищеного небезпекою, діють на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах, ядерної або радіаційної безпеки) цією статтею не охоплюються і, за наявності підстав, потребують кваліфікації за ст. ст. 272–274 КК.

Оскільки диспозиція ч. 1 ст. 271 КК є бланкетною, то при застосуванні цієї статті слід встановлювати не лише те, які саме нормативно-правові акти порушено при вчиненні цього діяння, а й конкретно визначити, вимоги яких саме статей, пунктів, параграфів не дотримано винним, а також розкрити суть допущеного порушення.

Правила техніки безпеки та інші правила охорони праці дуже різноманітні. Їх можна розділити на загальні та спеціальні. Загальні – це правила, які мають значення для кожного підприємства, спеціальні – для окремих галузей промисловості, сільського господарства. До інших правил охорони праці відносяться правила виробничої санітарії та гігієни, зберігання і використання легкозаймистих або їдких речовин, допуску до роботи неповнолітніх та ін.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є місце його вчинення. Ним є місце, де здійснюється виробництво, – підприємство, установа, організація або підприємницька діяльність громадянина – суб’єкта такої діяльності.

Термін “ створювало небезпеку ” (ч. 1 ст. 271) припускає наявність реальної можливості загибелі або травмування людей, їхнього захворювання внаслідок порушення вимог законодавства про охорону праці.

Заподіяння шкоди здоров’ю потерпілого (ч. 1 cт. 271 КК) передбачає захворювання людей внаслідок порушення вимог законодавства про охорону праці або травмування потерпілого, яке потягло заподіяння середньої тяжкості або легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або короткочасну втрату працездатності. За частиною 1 ст. 271 КК наслідком злочину є “шкода здоров’ю потерпілого”. Необхідно встановлювати причинний зв’язок між порушенням правил і цим наслідком.

Наприклад, вирокомДрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 травня 2010 р. було визнано С. винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 271 КК України та призначено йому покарання у вигляді 510 (п’ятсот десять) гривень 00 коп. штрафу.

Так, С. працюючи на посаді майстра виробничої дільниці № 2 Товариства з обмеженою відповідальністю “Дрогобичспецбуд”, що розташоване в м. Дрогобичі по вул. Горішня Брама, 185, Львівської області, будучи відповідно до наказу № 18-оп від 23.08.2009 року призначеним відповідальною особою за ведення будівельних робіт по 32-х квартирному житловому будинку, та відповідно до п. 7 та п. 20 посадової інструкції виконавця робіт (виконроба) та майстра будівельних робіт, затвердженої 18.12.1995 р., зобов’язаним забезпечити суворе виконання усіма робочими правил техніки безпеки, вимог охорони праці, – забезпечувати високу виробничу і трудову дисципліну серед робочих, 15.12.2009 р. всупереч ч. 6 ст. 18 Закону України “Про охорону праці”, п. 3.17 “Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці”, які передбачають, що не допускаються до роботи працівники, у тому числі посадові особи, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці. Не провівши навчання та перевірки знань з охорони праці, допустив до виконання робіт по муруванню зовнішніх стін другого поверху 32-х квартирного будинку в м. Дрогобичі по вул. Шептицького, муляра П. В результаті таких дій С. муляр П. 15.12.2009 р. біля 15.00 год. здійснюючи мурування простінку віконного прорізу, в порушення правил техніки безпеки прийняв самостійне рішення продовжити мурувати простінок з лоджії другого поверху, яка не була огороджена і не використовуючи при цьому запобіжного паска, оступився та впав на землю, в результаті чого одержав тілесні ушкодження, які за ступенем тяжкості відносяться до категорії середніх, що не були небезпечними для життя, а викликали тривалий, понад три тижні, розлад здоров’я.

У частині 2 ст. 271 КК встановлена відповідальність за те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки.

Під нещасними випадками з людьми (ч. 2 ст. 271 КК) необхідно розуміти заподіяння смерті, тяжкого, середньої тяжкості або легкого тілесного ушкодження, яке причинило короткочасний розлад здоров’я або короткочасну втрату працездатності хоча б одній особі. При цьому додаткова кваліфікація за статтею про злочини проти життя та здоров’я особи не потрібна.

Відповідно до ст. 9 Закону України “Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 р. № 2694-XII за працівниками, які втратили працездатність у зв’язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, зберігаються місце роботи (посада) та середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатності або до встановлення стійкої втрати професійної працездатності. У разі неможливості виконання потерпілим попередньої роботи проводяться його навчання і перекваліфікація, а також працевлаштування відповідно до медичних рекомендацій.

Час перебування на інвалідності у зв’язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і в пільгових розмірах у порядку, встановленому законом.

Якщо внаслідок порушення законодавства про охорону праці не настали наслідки, передбачені ст. 271 КК, але підприємству або робітникові спричинена майнова шкода, настає відповідальність у дисциплінарному, адміністративному або цивільному порядку, а якщо така шкода буде істотною – за відповідними статтями чинного Кодексу. Так, зокрема, порушення вимог законодавства про охорону праці за відсутності передбачених ст. 271 КК наслідків тягнуть адміністративну відповідальність за ч. 2 ст. 41 або за ст. 93 КпАП.

Якщо порушенням вимог законодавства про охорону праці була спричинена шкода здоров’ю стороннім особам, винна особа відповідатиме залежно від характеру злочинних дій за статтями про службові злочини або злочини проти особи.

Злочин проти життя і здоров’я особи матиме місце і у випадку, якщо порушення вимог законодавства про охорону праці спричинило тілесні ушкодження або смерть домашній робітниці, шоферу та іншим особам, що працювали у окремої особи за наймом.

Порушення правил, що забезпечують безпеку виробництва, якщо воно заподіяло майнову шкоду підприємству або працівнику, але не створило небезпеки для життя або здоров’я громадян, не охоплюється ст. 271 КК. У такому випадку службова особа буде відповідати в дисциплінарному, адміністративному або цивільному порядку, а якщо така шкода буде істотною, – ст. 364 або 367 КК.

Способи порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці різноманітні. Це порушення може виявитися в не проведенні відповідного інструктажу або у відсутності чи несправності спеціальних пристроїв для безпечної роботи механізмів, верстатів, електромереж, засобів індивідуального захисту (маски, окуляр, захисних щитів під час плавлення металу, спеціального одягу, спеціального взуття тощо), неналежна перевірка знання працівниками правил техніки безпеки та ін.

Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння шкоди здоров’ю потерпілого.

Суб’єкт злочину спеціальний. Крім загальних ознак суб’єкта злочину, він наділений ще й спеціальними ознаками, а саме:

1) є службовою особою підприємства, установи, організації або громадянином – суб’єктом підприємницької діяльності;

2) несе спеціальні обов’язки з охорони праці.

Такі обов’язки покладаються на службових осіб спеціальними наказами адміністрації, посадовими інструкціями, випливають із займаної посади чи в зв’язку із попередньою діяльністю. Наприклад, такі обов’язки має керівник підприємства, який особисто взявся керувати виконанням певних робіт. Громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності несуть обов’язки з охорони праці найнятих ними працівників на підставі закону.

Відповідальність за порушення правил охорони праці настає незалежно від форми власності підприємства, на якому працює службова особа.

У разі порушення вимог законодавства про охорону праці іншими службовими особами вони, з урахуванням обставин справи, можуть нести відповідальність за службові злочини або злочини проти особи за відповідними статтями чинного Кодексу.

Порушення вимог законодавства про охорону праці робітником або службовцем, які не є суб’єктами вказаного злочину, якщо таке порушення спричинило каліцтво або загибель іншого робітника чи службовця, утворює склад злочину проти життя або здоров’я особи.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується, як правило, складною формою вини: до самого порушення вимог законодавства про охорону праці особа ставиться умисно (інколи – необережно), а до його суспільно небезпечних наслідків – тільки необережно.

Якщо порушення вимог законодавства про охорону праці було способом умисного заподіяння шкоди життю та здоров’ю людей, то такі діяння кваліфікуються з врахуванням конкретних обставин справи як диверсія (ст. 113 КК) або як умисні злочини проти життя та здоров’я особи.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 271 КК – штраф до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 271 КК – виправні роботи на строк до двох років або обмеження волі на строк до п’яти років, або позбавлення волі на строк до семи років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох років або без такого.

Порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою (ст. 272 КК)

У ч. 1 ст. 272 КК зазначено про порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою на виробництві або будь-якому підприємстві особою, яка зобов’язана їх дотримувати, якщо це порушення створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров’ю потерпілого.

Відповідно до ст. 18 Закону України “Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 р. № 2694-XII працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, повинні щороку проходити за рахунок роботодавця спеціальне навчання і перевірку знань відповідних нормативно-правових актів з охорони праці. Перелік робіт з підвищеною небезпекою затверджується центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Вивчення основ охорони праці, а також підготовка та підвищення кваліфікації спеціалістів з охорони праці з урахуванням особливостей виробництва відповідних об’єктів економіки забезпечуються центральним органом виконавчої влади в галузі освіти та науки в усіх навчальних закладах за програмами, погодженими із центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 р. № 1107 “Про затвердження Порядку видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки” до робіт з підвищеною небезпекою належать:

1. Технічний огляд, випробування, експертне обстеження, технічне діагностування машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, що зазначені у додатку 3 до Порядку видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки та пункті 1 додатку 7 до такого Порядку.

2. Монтаж, демонтаж, налагодження, ремонт, технічне обслуговування, реконструкція машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, що зазначені у додатку 3 до Порядку видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

3. Виробництво, переробка, розподіл та застосування шкідливих небезпечних речовин 1, 2 і 3 класу небезпеки, а також аміаку, водню та продуктів розділення повітря.

4. Вибухові роботи та роботи, пов’язані з використанням енергії вибуху.

5. Утилізація зброї, звичайних видів боєприпасів та виробів ракетної техніки.

6. Газонебезпечні роботи та роботи у вибухопожежонебезпечних зонах.

7. Переробка нафти, вуглеводневих газів і конденсату.

8. Спорудження магістральних газопроводів, нафтопроводів і продуктопроводів (нафтопродуктопроводів, аміакопроводів, етиленопроводів тощо), систем газопостачання природним та зрідженим газом.

9. Роботи з вироблення агломерату, коксу, розплавів чорних і кольорових металів та сплавів на основі таких металів, заготовок для прокатного виробництва, готового прокату, металевих труб і феросплавів.

10. Буріння, експлуатація та капітальний ремонт свердловин під час геологічного вивчення і розробки родовищ корисних копалин.

11. Зберігання балонів, контейнерів, цистерн та інших ємностей із стисненим, зрідженим, отруйним, вибухонебезпечним та інертним газом, їх заповнення, спорожнення і ремонт.

12. Роботи в діючих електроустановках напругою понад 1000 В та в зонах дії струму високої частоти.

13. Підземні та відкриті гірничі роботи.

14. Маркшейдерські роботи.

15. Роботи в колодязях, шурфах, траншеях, котлованах, бункерах, камерах, колекторах, замкнутому просторі (ємностях, боксах, топках, трубопроводах).

16. Земляні роботи, що виконуються на глибині понад 2 метри або в зоні розташування підземних комунікацій чи під водою.

17. Водолазні роботи.

18. Роботи верхолазні та скелелазні, що виконуються на висоті 5 метрів і більше над поверхнею ґрунту, з перекриття або робочого настилу, та роботи, що виконуються за допомогою підйомних і підвісних колисок, механічних підіймачів та будівельних підйомників.

19. Зведення, монтаж і демонтаж будинків, споруд, зміцнення їх аварійних частин, електропрогрівання бетону та електророзморожування ґрунтів.

20. Будівництво, ремонт, експлуатація та ліквідація підземних споруд, не пов’язаних з видобутком корисних копалин.

21. Лісосічні роботи, трелювання, транспортування та сплав лісу.

22. Роботи із збагачування корисних копалин.

23. Зварювальні, газополум’яні, наплавні роботи.

24. Обстеження, ремонт та чищення димарів, повітропроводів.

25. Роботи із збереження та переробки зерна.

26. Звалювання та розпилювання блоків природного каменю.

Відповідно до зазначеної постанови до машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки належать:

1. Устаткування, пов’язане з використанням, виготовленням, переробкою, зберіганням, транспортуванням, утилізацією чи знешкодженням небезпечних або шкідливих речовин.

2. Технологічне устаткування та лінійні частини магістральних газопроводів, нафтопроводів, продуктопроводів (нафтопродуктопроводів, аміакопроводів, етиленопроводів тощо).

3. Технологічне устаткування, лінійні частини та їх елементи систем газопостачання природним і зрідженим газом суб’єктів господарювання та населених пунктів, а також газовикористовуюче обладнання потужністю понад 100 кВт.

4. Технологічне устаткування систем промислового та міжпромислового збору нафти і газу.

5. Технологічне устаткування об’єктів нафтогазовидобувної промисловості.

6. Технологічне устаткування для утилізації зброї, звичайних видів боєприпасів та виробів ракетної техніки.

7. Гірничошахтне та гірничорятувальне устаткування.

8. Устатковання для видобутку та транспортування корисних копалин відкритим способом.

9. Конвеєрні стрічки для вугільної, гірничорудної, нерудної, металургійної та коксохімічної промисловості.

10. Устатковання для дроблення, сортування, збагачення корисних копалин і огрудкування руд та концентратів, технологічне обладнання з переробки природного каменю.

11. Устатковання та технічні засоби для виготовлення, використання і транспортування вибухових матеріалів і виробів на їх основі, комплекси для їх переробки та зберігання.

12. Технологічне устатковання хімічної, біохімічної, нафтохімічної, нафтогазопереробної, металургійної, коксохімічної, ливарної, олійно-жирової, ефіроолійної, деревообробної промисловості, хлор- та аміаковикористовуючих виробництв.

13. Технологічне устатковання для целюлозно-паперового виробництва, переробки пластмас, полімерних матеріалів і гумотехнічних виробів.

14. Електрообладнання, призначене для експлуатації (застосування) у вибухонебезпечних зонах.

15. Електричне устатковання електричних станцій та мереж, технологічне електрообладнання напругою понад 1000 В.

16. Парові і водогрійні котли теплопродуктивністю понад 0,01 МВт.

17. Посудини, що працюють під тиском понад 0,05 МПа.

18. Трубопроводи пари та гарячої води з робочим тиском понад 0,05 МПа і температурою води вище 110° С, які підлягають реєстрації в територіальних органах Держгірпромнагляду.

19. Вантажопідіймальні крани і машини, ліфти, ескалатори, траволатори, канатні дороги, підйомники, зокрема будівельні, та фунікулери.

20. Технологічні транспортні засоби, що підлягають реєстрації в територіальних органах Держгірпромнагляду.

21. Атракціони підвищеної небезпеки стаціонарні, пересувні та мобільні.

В свою чергу, до робіт з підвищеною небезпекою, які виконуються на підставі декларації відповідності матеріально-технічної бази роботодавця вимогам законодавства з питань охорони праці та промислової безпеки належать:

1. Радіологічний (дозиметричний) і піротехнічний контроль.

2. Виготовлення та випробування вантажозахоплюючих пристроїв (стропів, траверсів, грейферів, захватів).

3. Експлуатація і ремонт водозбірних споруд.

4. Продавлювання тунельних конструкцій під будинками, спорудами, магістралями і водоймищами, крім земляних робіт, що виконуються на глибині понад 2 метри або в зоні розташування підземних комунікацій чи під водою.

5. Роботи із застосуванням піротехнічних виробів.

6. Експлуатація, обслуговування, ремонт технологічного устаткування харчової, переробної, поліграфічної, легкої та текстильної промисловості.

7. Ремонтні, монтажні, будівельні та інші роботи, що виконуються на висоті понад 1,3 метра, крім робіт верхолазних та скелелазних, що виконуються на висоті 5 метрів і більше над поверхнею ґрунту, з перекриття або робочого настилу та робіт, що виконуються за допомогою підйомних і підвісних колисок, механічних підіймачів та будівельних підйомників.

8. Навчання з питань охорони праці працівників; професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації працівників, які залучаються до виконання робіт підвищеної небезпеки.

До машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, що експлуатуються (застосовуються) на підставі декларації відповідності матеріально-технічної бази роботодавця вимогам законодавства з питань охорони праці та промислової безпеки

1. Машини, механізми, устаткування для буріння, ремонту свердловин на суходолі і в акваторії моря.

2. Машини, механізми, устаткування для харчової, переробної, поліграфічної, легкої та текстильної промисловості.

3. Ковальсько-пресове устаткування.

Багато робіт, що виконуються на виробництві, характеризуються підвищеною небезпекою, оскільки ймовірність настання небезпечних наслідків при їх виконанні набагато вища, ніж при звичайних роботах. Порушення правил безпеки при виконанні таких робіт може призвести, наприклад, до обвалів у шахтах, значних за кількістю потерпілих нещасних випадків, падіння людей з висоти, спричинення значної матеріальної шкоди.

Ст. 272 передбачає відповідальність за порушення правил безпеки при виконанні не всіх видів робіт, а тільки деяких з них, які характеризуються найбільш високим рівнем небезпеки для працівників та оточуючих осіб. Це гірничі, будівельні та інші роботи.

Гірничі роботи – це роботи з геологічного розвідування родовищ корисних копалин (крім нафти і газу) з механічним порушенням поверхні; будівництва, реконструкції, ремонту гірничих підприємств; збагачення корисних копалин, що видобуваються, включаючи дроблення, розмелювання, концентрацію або промивання видобутих матеріалів; будівництво та ремонт підземних споруд, не пов’язаних із добуванням корисних копалин (наприклад, метрополітена, тунелів) та ін.

Будівельні роботи – це земляні, кам’яні, монтажні, опоряджувальні, навантажувально-розвантажувальні, заготівельні та інші роботи, які проводяться на будівельному майданчику в зв’язку з будівництвом, ремонтом, переносом, реконструкцією або зносом житлових приміщень, приміщень побутового або іншого призначення, а також роботи не на будівельному майданчику, але пов’язані з ремонтом, прокладанням інженерних мереж, комунікацій теплопостачання, водопостачання та ін.

Інші роботи – це однопорядкові з гірничими та будівельними роботи, які також відзначаються небезпечністю для людей, таким же високим рівнем можливості спричинення шкоди життю або здоров’ю (наприклад, вибухові роботи, не пов’язані з виробництвом на вибухонебезпечних підприємствах або в вибухонебезпечних цехах).

За статтею 272 КК може наставати відповідальність і при порушенні правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою у зв’язку з підприємницькою діяльністю, яка здійснюється без передбаченої законом державної реєстрації чи без одержання ліцензії на види діяльності, які підлягають ліцензуванню, або з порушенням умов такого ліцензування, а також при зайнятті забороненими видами підприємницької діяльності або діяльності, за яку відповідальність установлено окремими статтями Особливої частини КК. У випадках поєднання порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою з діяннями, передбаченими іншими статтями Особливої частини КК, вчинене має кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених статтею 272 КК та відповідною статтею Особливої частини КК, наприклад, статтями 202–204, 263 КК.

Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є безпека праці при виконанні робіт з підвищеною небезпекою.

Потерпілим внаслідок злочинних діянь, передбачених ст. 272 КК, є працівник виробництва. У випадках заподіяння шкоди стороннім особам, відповідальність настає або як за службовий злочин (наприклад, службова недбалість), або як за злочин проти життя і здоров’я.

Об’єктивна сторона злочину характеризується:

1) діянням – порушенням правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою на виробництві або будь-якому підприємстві,

2) наслідками у вигляді загрози загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків (ч. 1 ст. 272 КК) або у вигляді загибелі людей чи інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 272 КК);

3) причинним зв’язком між діянням і наслідками.

Крім того, обов’язковими ознаками об’єктивної сторони складу цього злочину є обстановка і місце його вчинення.

Для складу злочину порушення відповідних правил ведення робіт є наявним за диспозицією цієї статті. Форма власності підприємства значення не має.

Диспозиція ст. 272 є бланкетною, що означає необхідність звернення (для з’ясування змісту порушення, про яке в ній говориться) до правил, що регламентують заходи безпеки при виконанні робіт, передбачених цією статтею.

Порушення правил безпеки може полягати у вчиненні дії, забороненої правилами (чи сукупності таких дій), або бездіяльності – невиконанні дій, які особа могла і повинна була вчинити. Для ква­ліфікації діяння за ст. 272 КК важливе значення має визначення змісту правил безпеки, які порушено. При цьому не має значення, яким нормативно-правовим актом вони встановлені, – це можуть бути не лише акт під назвою “правила”, а й закон, постанова, інструкція, положення, наказ, стандарт тощо. Потрібно вказати на конкретну статтю, пункт, параграф, які порушено, та визначити, у чому саме полягає порушення тих чи інших нормативних вимог.

Обстановка вчинення злочину полягає у тому, що діяння має місце в ході виконання робіт з підвищеною небезпекою.

Слід зазначити, що ст. 272 КК не охоплюється порушення правил безпеки під час виконання деяких видів робіт з підвищеною небезпекою. Це роботи, відповідальність за порушення правил безпеки яких регламентована спеціальними нормами Особливої частини КК(ст. ст. 273, 274 КК).

Місцем вчинення даного злочину є виробництво або будь-яке підприємство. Під виробництвом слід розуміти місце, де відбувається процес створення матеріальних благ – виготовлення промислової продукції, вирощування сільськогосподарських рослин тощо. При цьому не має значення, здійснюється створення цілком нових засобів виробництва або предметів споживання, чи їх переробка, реконструкція, ремонт. Відповідальність за ст. 272 КК настає за порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою як під час масового чи серійного виробництва, так і при виготовленні дослідних чи експериментальних зразків продукції, їх випробуванні.

Підприємство – це вид виробничої установи (установи, на якій здійснюються виготовлення, переробка, ремонт та інші дії з продукцією), де зосереджені верстати, обладнання та містяться підрозділи, що виконують адміністративні, фінансові, постачальницькі та інші функції.

В якості суспільно небезпечних наслідків, які повинні наступити в результаті порушення правил безпеки, диспозиція ст. 272 вказує на:

– створення загрози загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків (ч. 1);

– заподіяння шкоди здоров’ю потерпілого (ч. 1);

– загибель людей (ч. 2);

– інші тяжкі наслідки (ч. 2).

Загроза загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків полягає в таких змінах у стані виробничих об’єктів, підприємств, внаслідок яких виникає реальна небезпека настання реальної шкоди вказаним у ст. 272 КК охоронюваним суспільним відносинам.

Реальність загрози визначається з урахуванням наявності чи відсутності людей, матеріальних об’єктів у сфері дії шкідливих факторів, які приводяться до руху порушеннями правил виконання робіт з підвищеною небезпекою; кількістю та ступенем шкідливості певних речовин; тривалості, місця та часу вчинення діяння тощо. Тяжкість ймовірних наслідків визначається залежно від цінності благ, які поставлено під загрозу; кількості осіб, які можуть потерпіти від вибуху, обвалу, дії інших факторів; розміру можливих матеріальних збитків, інших конкретних обставин справи;

Причинний зв’язок у цьому злочині має складний характер. Такий зв’язок складається, принаймні, з двох ланок: а) між дією або бездіяльністю, яка полягає в порушенні правил безпеки при виконанні робіт з підвищеною небезпекою, та виникненням або активізацією шкідливих, потенційно небезпечних факторів (тих, які створюють поки що абстрактну небезпеку заподіяння шкоди); б) між виникненням абстрактної небезпеки та наслідками, вказаними в ч. 1 або ч. 2 ст. 272 КК. Отже причинний зв’язок можна констатувати лише тоді, коли встановлено обидві ланки (ланцюги) причинності.

Злочин вважається закінченим з моменту настання відповідних наслідків, вказаних в ч. ч. 1 і 2 ст. 272 КК.

Так, наприклад вироком Бородянського районного суду Київської області від 13 листопада 2009 року було визнано К. винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.272 КК України та призначене йому покарання у вигляді штрафу в розмірі 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.

К, будучи зареєстрованим як фізична особа – підприємець, здійснював діяльність пов`язану з лісопильним та стругальним виробництвом, виробництвом дерев`яних будівельних конструкцій та столярних виробів, у зв`язку з чим зобов`язаний забезпечити безпеку технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, що використовуються працівниками підприємства, найняв працівників, з якими заключив трудові договори та допустив їх до роботи на чотирьохсторонньому деревообробному станку, на якому відсутнє захисне огородження ремінних передач електромоторів; на стрічковій пилорамі, де відсутнє захисне огородження ремінної передачі електромотора та цепної передачі; на торцювальному станку, який теж не оснащений захисним огородженням, а також до роботи на чотирьох заточувальних станках, де відсутні захисні екрани, що може призвести до травмування чи загибелі працівників.

Суб’єкт злочину спеціальний. Ним є особа, яка зобов’язана дотримувати правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою. Обов’язки по дотриманню правил можуть покладатися на особу в зв’язку із обійманою посадою чи виходячи з характеру виконуваної роботи.

На практиці це найчастіше керівники ділянок, виконроби, бригадири, інженери, майстри та інші службові особи, що відповідають за дотримання правил безпеки. Суб’єктом злочину можуть бути також рядові працівники на виробництві.

До робіт з підвищеною небезпекою на виробництві чи будь-якому підприємстві можуть бути допущені лише повнолітні особи. Відповідно, й обов’язки по виконанню правил безпеки покладаються лише на осіб, які досягли 18-річного віку. З такого віку настає і кримінальна відповідальність за ст. 272 КК. Якщо ж діяння, що становлять собою порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою, вчинила особа, яка не досягла 18-річного віку (наприклад, вчинивши відповідні дії самовільно), то вона підлягає відповідальності за статтями про злочини проти життя і здоров’я особи чи злочини проти власності.

Суб’єктивна сторона злочину визначається ставленням винного до наслідків і характеризується необережністю. Виною у цьому складі злочину охоплюється знання винним правил, порушення яких йому інкримінується. Про це може свідчити факт проведення інструктування перед роботою, складання іспитів чи заліків на знання відповідних правил, наявність посвідчень на право управління певними механізмами тощо.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 272 КК – штраф до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 272 КК – обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на строк до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Інші злочини у сфері безпеки виробництва Порушення правил безпеки на вибухонебезпечних під­приємствах або у вибухонебезпечних цехах (ст. 273 КК) Відповідно до статті 273 КК як правила безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах слід розуміти будь-які нормативно-правові акти (закони, постанови, інструкції, правила тощо), що містять відповідні норми. При цьому слід мати на увазі, що вони не обмежуються лише правилами поводження з вибуховими речовинами, за порушення яких передбачено кримінальну відповідальність у ст. 267 КК. Правила попередження вибухів та захисту від вибухів, які діють на вибухонебезпечних підприємствах і в цехах, охоплюють не лише поведінку з вибуховими речовинами, а й вимоги до дотримання технологічної дисципліни, виконання окремих видів робіт на виробництві, де такі речовини не використовуються. Належність підприємства (цеху) до вибухонебезпечних визначається категорією і класом виробництва, встановленими технологічним регламентом. Тому суди повинні звертати увагу на наявність у справах про злочини, передбачені ст. 273 КК, нормативних документів (наказів, положень, регламентів тощо) про віднесення підприємства (цеху) до певної категорії (класу) вибухонебезпечності (ППВСУ “Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини проти безпеки виробництва” від 12 червня 2009 р. № 7). Для визначення змісту порушення правил вибухобезпечності суди мають звертатися до відповідних законодавчих, відомчих чи локальних нормативних актів. Основним безпосереднім об’єктом злочину є безпека на вибухонебезпечних підприємствах чи у вибухонебезпечних цехах, а додатковим обов’язковим об’єктом – життя та здоров’я особи. Потерпілими від злочину, передбаченого ст. 273 КК, можуть бути як працівники вибухонебезпечних підприємств (цехів), так і сторонні особи. Об’єктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням – порушенням правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах; 2) наслідками у вигляді створення загрози загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків, заподіянням шкоди здоров’ю потерпілого (ч. 1 ст. 273 КК) або у вигляді загибелі людей чи інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 273 КК), 3) причинним зв’язком між діянням та наслідками, а також 4) місцем вчинення злочину. На вибухонебезпечних виробництвах діють правила та інструкції, що містять норми, які за своїм призначенням поділяються на дві групи: загальні та спеціальні. Правила вибухобезпеки – це спеціальні правила (інструкції), які поширюються виключно на вибухонебезпечні підприємства (цехи, споруди, дільниці). Вони поділяються на правила вибухозапобігання (їх мета – усунути можливість вибуху) і правила вибухозахисту (їх мета – захистити людей та матеріальні цінності від вибуху, коли він все ж таки станеться). Один нормативний акт щодо безпеки виробництва може містити як загальні, так і спеціальні правила вибухобезпеки. Наприклад, Правила безпечної експлуатації електроустановок споживачів затверджені наказом Держнаглядохоронпраці України від 9 січня 1998 р. № 4 є обов’язковими для всіх споживачів та виробників електроенергії, незалежно від їх відомчої належності та форм власності на засоби виробництва. У той же час, підрозділ 7.3 цього нормативного акта “Електроустановки у вибухонебезпечних зонах” містить спеціальні правила вибухонебезпеки, які поширюються тільки на вибухонебезпечні підприємства. Порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах та вибухонебезпечних цехах полягає у діях, які заборонені правилами (наприклад, проведення роботи з використанням відкритого вогню у шахті з підвищеною концентрацією вугільного пилу), або у бездіяльності – невиконанні дій, які винний міг і повинен був вчинити (неввімкнення вентиляції, невжиття заходів при виявленні того, що кількість вибухових речовин в певному складі пере­вищує допустиму тощо). Під правилами безпеки на вибухонебезпечних підприємствах та вибухонебезпечних цехах слід розуміти будь-які нормативно-правові акти (закони, постанови, інструкції, правила тощо), що містять відповідні норми. При цьому на вибухонебезпечних підприємствах та в цехах діють як загальні правила охорони праці (їх порушення, за наявності підстав, кваліфікується за ст. 271 КК), так і спеціальні, так звані правила вибухобезпеки, призначені для попередження вибухів та максимального зменшення шкідливих факторів тих вибухів, яких не вдалося уникнути. Правила вибухобезпеки не зводяться до правил поводження з вибуховими речовинами, порушення яких передбачено самостійною статтею Особливої частини (ст. 267 КК). Правила попередження вибухів та захисту від вибухів, які діють на вибухонебезпечних підприємствах та у вибухонебезпечних цехах, охоплюють не лише поведінку з вибуховими речовинами, а й вимоги по дотриманню технологічної дисципліни, виконання окремих видів робіт на виробництві, де такі речовини не використовуються. Для конкретизації обвинувачення у справах цієї категорії необхідно посилатися на відповідні статті Закону України “Про охорону праці”, статті, пункти (параграфи) законодавчих та інших порушень нормативних актів і розкривати суть допущених порушень. Місцем вчинення злочину є вибухонебезпечні підприємства або вибухонебезпечні цехи. Це підприємства і цехи, функціонування яких пов'язане з постійною небезпекою (загрозою) вибуху. Під ви­бухом звичайно розуміють процес вивільнення великої кількості енергії в обмеженому об'ємі за короткий проміжок часу. В техніці розрізняють різні види вибухів: хімічний (моментальне згоряння газів, пилу, волокноподібних, вибухових та інших речовин); ядерний (виділення енергії елементарних речовин при їх поділі або синтезі); електричний (потужні електричні розряди); тепловий (виділення енергії перегрітої пари); кінетичний (виділення енергії при зіткнен­ні предметів); пружного стиснення (наприклад, балонів Із стисне­ним газом). Однак спеціальні норми до вибухонебезпечних відно­сять лише підприємства, де є загроза тільки хімічного вибуху. З огляду на це, до вибухонебезпечних підприємств не належать опалювальні котельні, бойлерні, паросилові цехи, трансформаторні підстанції, і, відповідно, порушення правил безпеки на них не по­винно кваліфікуватися за ст. 273 КК. Вибухонебезпечність конкретного підприємства чи цеху визначається при його проектуванні, визначенні чи зміні технології компетентними державними органами, які здійснюють нагляд за дотриманням безпеки виробництва або ж адміністрацією певного об’єкта. Залежно від виду та кількості вибухонебезпечних речовин, які знаходяться на підприємстві, їх концентрації, використовуваних технологій визначаються категорія чи клас вибухової або пожежно-вибухової небезпечності. Перелік об’єктів та промислових підприємств з підвищеним рівнем вибухопожежонебезпеки, які підлягають щорічному пожежно-технічному обстеженню, затверджено наказом МВС. Слід мати на увазі, що до цього переліку не включено об’єкти, підконтрольні органам державного гірничого нагляду. Згідно з Переліком об’єктів та промислових підприємств з підвищеним рівнем вибухопожежонебезпеки, які підлягають щорічному пожежно-технічному обстеженню, затвердженим наказом МВС України від 5 вересня 1998 р. № 5 вибухонебезпечними є: дільниці зарядки стартерних акумуляторних батарей; газогенераторні для отримання ацетилену; цехи з виготовлення комбікормів, білково-вітамінних добавок та трав’яного борошна, гранулювання комбікормів та трав’яного борошна, дроблення сухого сіна, соломи; машинні та апаратні відділення аміачних холодильних установок, склади аміаку; приміщення для зберігання кисню в балонах; приміщення для шліфування дерев’яних і пластмасових виробів тощо. Місцем вчинення передбаченого ст.273 КК злочину не можуть визнаватися об'єкти невиробничого призначення, наприклад, опалювальні котельні, бойлерні, паросилові цехи, трансформаторні підстанції тощо. Водночас порушення правил вибухобезпеки у виробничих підрозділах, які перебувають у складі військових частин, навчальних закладів чи наукових установ і які в установленому порядку віднесені до певної категорії вибухонебезпечності, охоплюється статтею 273 КК. Злочин вважається закінченим з моменту настання відповідних наслідків, вказаних в ч. ч. 1 і 2 ст. 273 КК. Порушення на вибухонебезпечному підприємстві (у цеху) інших правил безпеки, наприклад про охорону праці, не містить ознак передбаченого ст. 273 КК злочину. У такому випадку зазначене діяння слід кваліфікувати за ст. 271 КК. Не можна також кваліфікувати за ст. 273 КК діяння, що викликало вибух і заподіяло шкоду здоров’ю потерпілого або загибель людей на виробництві, не віднесеному в установленому порядку до вибухонебезпечного. Такі дії залежно від конкретних обставин належить кваліфікувати як службову недбалість (ст. 367 КК), злочини проти безпеки виробництва (ст. 271, 272 КК) або проти життя та здоров’я особи (ст. 119, 128 КК). Порушення на вибухонебезпечному підприємстві (у цеху) встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, якщо воно могло спричинити вибух чи пожежу або спричинило вибух, за відсутності людських жертв, інших тяжких наслідків підлягає кваліфікації за частиною першою ст. 273 КК. Те саме діяння, якщо воно спричинило вибух і пожежу з наслідками, які не є тяжкими, кваліфікується за сукупністю частини першої ст. 270 КК і частини першої ст. 273 КК. Порушення на вибухонебезпечному підприємстві (у цеху) встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, якщо воно спричинило вибух і пожежу, що призвело до загибелі людей, майнової шкоди в особливо великому розмірі або інших тяжких наслідків, має кваліфікуватися за сукупністю частини другої ст. 270 КК та частини другої ст. 273 КК. Те саме діяння, якщо воно спричинило пожежу з такими ж наслідками, належить кваліфікувати за сукупністю частини другої статті 270 та частини першої ст. 273 КК. Суб’єкт злочину спеціальний. Це особа, яка досягла 16 років, працює на вибухонебезпечному виробництві і зобов’язана дотримувати правила вибухобезпеки. Суб’єктивна сторона злочину частіше за все характеризується умислом стосовно порушення правил (мотивом, як правило, є бажання спростити та прискорити виконання виробничого завдання). Можливе також порушення правил з необережності (наприклад, коли винна особа забула вимкнути електроприлад). При настанні суспільно небезпечних наслідків ставлення до них суб’єкта може бути тільки необережним. Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 273 КК – виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 273 КК – обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на строк від двох до десяти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.   Порушення правил ядерної або радіаційної безпеки (ст. 274 КК). Відповідальність за порушення правил ядерної та радіаційної безпеки спрямована на забезпечення захисту людини, а також природного середовища від шкідливого впливу ядерних та радіоактивних матеріалів. До підприємств атомної енергетики відносяться місця перебування ядерних установок (спорудження і комплекси з ядерними реакторами, у тому числі атомні станції, судна, космічні і літальні апарати та інші транспортні засоби; спорудження і комплекси з промисловими, експериментальними і дослідницькими ядерними реакторами і ядерними стендами; спорудження, комплекси, полігони, установки і пристрої з ядерними зарядами для використання в мирних цілях, інші утримуючі ядерні матеріали, спорудження й установки для виробництва, використання, транспортування ядерного палива і ядерних матеріалів). Закон України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” від 8 лютого 1995 р. роз’яснює такі поняття, як радіаційна безпека, ядерні матеріали, радіоактивні матеріали. Радіаційна безпека – це дотримання допустимих меж радіаційного впливу на персонал підприємства, населення та навколишнє середовище, які встановлені нормами, правилами та стандартами з безпеки. Недотримання вказаних правил може призвести до радіаційної аварії – події, внаслідок якої втрачено контроль над ядерною установкою, джерелом іонізуючого випромінювання, і яка призводить або може призвести до радіаційного впливу на людей та навколишнє природне середовище, що перевищує допустимі межі, встановлені нормами, правилами і стандартами з безпеки. Радіоактивні матеріали – це природного або штучного походження джерела іонізуючого випромінювання, радіоактивні речовини і ядерні матеріали, що перебувають у будь-якому фізичному стані в установці або у виробі чи в іншому будь-якому вигляді і щодо яких діють спеціальні правила поводження. Ядерна безпека – це дотримання норм, правил, стандартів та умов використання ядерних матеріалів, що забезпечують радіаційну безпеку. Ядерні матеріали – це будь-які вихідні або спеціальні розщеплювальні матеріали (уран, торій у вигляді металу, сплаву, хімічного концентрату, будь-який інший матеріал, що містить зазначені речовини в певній концентрації, або спеціальний матеріал, що розщеплюється). Джерело іонізуючого випромінювання – це фізичний об’єкт, крім ядерних установок, який містить радіоактивну речовину, або технічний пристрій, який створює або при певних умовах може створити іонізуюче випромінювання. Небезпека радіоактивних матеріалів як одного з видів джерел загальної небезпеки полягає в тому, що випромінювання шкідливо впливає на живі організми, передусім – на людину. Порушення правил ядерної та радіаційної безпеки можуть призвести до попадання вказаних матеріалів у навколишнє середовище (ґрунт, воду, продукти харчування), що створює велику небезпеку для людей. Як правила ядерної або радіаційної безпеки, за порушення яких встановлено кримінальну відповідальність за ст. 274 КК, слід розуміти будь-які законодавчі та нормативно-правові акти, які регламентують вимоги безпеки на виробництві щодо робіт з радіоактивними матеріалами, тобто матеріалами, здатними до самовільного поділу, що супроводжується виділенням тепла, а також альфа-, бета- і гамма-випромінюванням, порядок обігу яких регламентовано спеціальними законодавчими і нормативними актами (закони України: від 8 лютого 1995 року N 39/95-ВР “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”, від 30 червня 1995 року N 255/95-ВР “Про поводження з радіоактивними відходами”, від 14 січня 1998 року N 15/98-ВР “Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання”, від 19 листопада 1997 року № 645/97-ВР “Про видобування і переробку уранових руд”, від 11 січня 2000 року № 1370-XIV “Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії”; постанова Кабінету Міністрів України від 6 грудня 2000 року № 1782 “Про затвердження Порядку ліцензування окремих видів діяльності у сфері використання ядерної енергії”; Умови та правила провадження діяльності з виробництва джерел іонізуючого випромінювання, затверджені наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 20 березня 2001 р. № 11; Загальні положення забезпечення безпеки атомних станцій, затверджені наказом Державного комітету ядерного регулювання України від 19 листопада 2007 року № 162; Вимоги та умови безпеки (ліцензійні умови) провадження діяльності з використання джерел іонізуючого випромінювання, затверджені наказом цього ж Комітету від 2 грудня 2002 р. № 125, тощо). Основним безпосереднімоб’єктом злочину є безпека виробництва, на якому застосовуються радіоактивні матеріали, а додатковим обов’язковим об’єктом – життя та здоров’я особи. Потерпілими від злочину, передбаченого ст. 274 КК, можуть бути як працівники виробництва, на якому використовуються ядерні або радіаційні матеріали, так і сторонні особи. Оскільки законодавчо встановлені спеціальні правила ядерної і радіаційної безпеки на виробництві фактично зводяться до правил проведення робіт з радіоактивними матеріалами, доступу до них, їх зберігання, використання, утилізації, є підстави вважати, що предметом цього злочину є радіоактивні матеріали. Об’єктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням у вигляді порушення правил ядерної або радіаційної безпеки; 2) наслідками у вигляді створення загрози загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків, заподіянням шкоди здоров’ю потерпілого (ч. 1 ст. 274 КК), або у вигляді загибелі людей чи інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 274 КК); 3) причинним звязком між діянням і наслідками, а також 4) місцем вчинення злочину. Диспозиція ст. 274 є бланкетною. Для з’ясування, які правила порушені, необхідно звернутись до відповідних нормативних актів, інструкцій, положень. Норми і правила ядерної та радіаційної безпеки транспортування і зберігання ядерних матеріалів та радіоактивних речовин, фізичного захисту ядерних матеріалів, конструювання та експлуатації обладнання атомних станцій і джерел іонізуючих випромінювань затверджує Міністерство екології та природних ресурсів України. Для вирішення питання про віднесення конкретної речовини, виробу до радіоактивних матеріалів необхідно призначення експертизи. Це тим більш потрібно, коли зважити на те, що не всі радіоактивні речовини та вироби з їх використанням становлять небезпеку для людей і навколишнього середовища. У випадку призначення експертизи доцільно поставити й питання про найменування радіоактивного матеріалу та про те, якими нормативними актами реґламентується порядок його використання. Порушення правил ядерної або радіаційної безпеки може бути вчинено шляхом дії – виконання дій або бездіяльності, і полягає, зокрема, у: допуску до робіт в умовах радіоактивного випромінювання працівників, не забезпечених засобами дозиметричного ко­нтролю; непроведенні дезактивації обладнання; порушенні порядку утилізації відпрацьованих джерел іонізуючого випромінювання; використанні ядерної енергії без отримання належних дозволів, передбачених законом. Під правилами ядерної або радіаційної безпеки слід розуміти будь-які нормативно-правові акти, які регламентують вимоги безпеки щодо робіт з радіоактивними матеріалами. Ст. 274 КК передбачає порушення правил ядерної та радіаційної безпеки на виробництві, тобто на підприємствах, в установах, організаціях, цехах, які виробляють, зберігають, транспортують, використовують радіоактивні речовини та джерела іонізуючих випромінювань, здійснюють їх захоронення, знищення чи утилізацію зобов’язані дотримуватись норм ядерної та радіаційної безпеки, відповідних санітарних правил, а також норм, встановлених іншими актами законодавства, що містять вимоги радіаційної безпеки. Відповідальність за ч. 1 ст. 274 настає, коли порушення на виробництві правил ядерної та радіаційної безпеки створило загрозу, тобто реальну можливість загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров’ю потерпілих. Ч. 2 ст. 274 КК передбачає реальне настання загибелі людей або інших тяжких наслідків, саме тоді цей злочин є закінченим. Інші тяжкі наслідки – це заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній чи кільком особам, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом або більше особам, значних матеріальних збитків державній, громадській організації або громадянам, тривалий простій підприємств, цехів або їх виробничих дільниць, значна економічна шкода внаслідок порушення правил ядерної або радіаційної безпеки на виробництві. При застосуванні вказаної статті треба встановити наявність причинного зв’язку між діями особи та наслідками, що настали. Суб’єктом злочину є службова особа, яка згідно з службовими обов’язками зобов’язана виконувати правила ядерної і радіаційної безпеки та забезпечувати їх дотримання іншими. Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 274 КК, може характеризуватися умислом або необережністю. Особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій щодо порушення правил ядерної або радіаційної безпеки, передбачає те, що ці дії створюють можливість загибелі людей або заподіяння інших тяжких наслідків, і бажає або свідомо допускає створення такої можливості. У випадках несвідомого порушення правил має місце необережність – особа не передбачає, що вона створює можливість людських жертв або інших тяжких наслідків, хоч повинна була і могла це передбачити. Ставлення особи до тяжких наслідків, що реально настали (ч. 2 ст. 274 КК), може бути лише необережним. Це означає, що особа, порушуючи правила, передбачала можливість загибелі людей або інших тяжких наслідків, але легковажно розраховувала на їх відвернення, або не передбачала наслідків, що настали, хоч повинна була і могла їх передбачити. Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 274 КК – обмеження волі на строк до чотирьох років або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 274 КК – позбавлення волі на строк від трьох до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Порушення правил, що стосуються безпечного використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд(ст. 275 КК). Стаття передбачає відповідальність в двох напрямках виробничої діяльності: при використанні промислової продукції та при експлуатації будівель і споруд. Основним безпосереднім об’єктом злочину є безпека використання промислової продукції та безпечне використання будівель і споруд, а додатковим обов'язковим його об’єктом – життя та здоров’я особи. Предметом злочину є: 1) промислова продукція; 2) будівлі і споруди. Промислова продукція – це продукти діяльності, створені для задоволення потреб інших людей, суспільства в цілому в умовах ма­шинного високотехнологічного, як правило масового, виробництва. Для промислової продукції (на відміну від кустарних виробів, експериментальних зразків, результатів навчальних вправ чи наукових дослідів) характерним є її виготовлення в умовах налагодженого ви­робництва, з використанням відлагоджених технологій, за наявно­сті креслень та іншої нормативно-технічної документації, контролю за якістю тощо. До промислової продукції належать засоби вироб­ництва і товари народного споживання як створені заново, так і реконструйовані чи такі, що пройшли ремонт в заводських умовах. Будівлі і споруди –це будь-які штучні, створені людьми будівельні об’єкти – житлові будинки, склади, цехи, мости, тунелі тощо. Великі масштаби і вартість будівель і споруд, їх значення для задо­волення різноманітних потреб, те, що ними користується багато людей, обумовлює необхідність дотримання спеціальних вимог що­до проектування, самого будівництва, а також експлуатації. Об’єктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням у вигляді порушення правил, що стосуються безпечної експлуатації будівель і споруд; 2) наслідками у вигляді загрози загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або у вигляді заподіяння шкоди здоров’ю потерпілого (ч. 1 ст. 275 КК), або у вигляді загибелі людей чи інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 275 КК); 3) причинним зв'язком між діянням і наслідками, а також 4) часом вчинення злочину. Порушення вказаних правил може бути вчинене шляхом дії або бездіяльності і може полягати у; даванні вказівки про виготовлення промислової продукції з матеріалів, заборонених для використання через високу токсичність, легкозаймистість; дозволі на зменшення товщини несучих стін в ході проектування будинку; відсутності ко­нтролю за діями інших працівників тощо. До правил, що стосуються безпечного використання промислової продукції, а також безпечної експлуатації будівель і споруд, належать стандарти (державні, галузеві, стандарти підприємств), будівельні норми і правила (БНІП); окремі рішення компетентних ор­ганів про заборону використання певних матеріалів, сировини, на­півфабрикатів (наприклад, м'яса, виробленого на територіях, де оголошено карантин у зв'язку з інфекційними хворобами тварин); акти, в яких встановлено гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин в готовій продукції; приписи державних інспекторів. Час вчинення цього злочину визначено окремо щодо кожного з предметів злочину. При цьому вказівка на цю ознаку злочину в диспозиції ст. 275 КК зроблена таким чином, що нею охоплюються всі періоди створення промислової продукції або будівель і споруд та використання їх споживчих властивостей. Під розробленням продукції розуміються попередні етапи її створення, на яких закладаються умови безпечності готових виробів — видача завдання, визначення параметрів, яким мас відповідати продукція, вибір матеріалів, обладнання та технологій, які будуть використовуватися. Конструювання включає створення проектно-технологічної документації (креслень, технологічних карт), яка використовуватиметься при виготовленні продукції та контролю за її якістю (безпечністю). До виготовлення продукції належать всі види технологічних операцій, в ході яких із сировини, напівфабрикатів, комплектуючих створюється нова продукція або ж відбувається відновлення якості раніше створених виробів в ході їх промислової реконструкції, ремонту. Як зберігання слід оцінювати дії, спрямовані на збереження продукції від втрати, пошкодження. Під час (в ході, у зв’язку з) виконання кожного із вказаних ета­пів можливе вчинення дій, які впливають на безпеку готової продукції в ході наступного її використання, тобто вживання за цільовим призначенням, вилучення споживчих властивостей. Не охоплюється ст. 275 КК заподіяння шкоди в процесі створення промислової продукції внаслідок порушення правил охорони праці. За наявності підстав такі дії слід кваліфікувати за ст. 271 КК. До проектування належать дії, які полягають в розробці плану будівель і споруд, включаючи вибір місця його розташування, встановлення вимог до майбутнього об'єкта, матеріалів, з якого він буде створений, та обладнання, що буде в ньому встановлене, виготовлення креслень та іншої будівельної документації, вибір комплектуючих, а також технології, інструментів, виконавців робіт тощо. Будівництво ж включає власне процес спорудження об'єкта від пошукових і геодезичних робіт до його прийняття в експлуатацію. Проектування і будівництво будівель і споруд з дотриманням існуючих вимог є запорукою безпеки готових об'єктів. При цьому під експлуатацією будівель і споруд розуміють їх використання за цільовим призначенням. Ст. 275 КК встановлена відповідальність за шкоду, заподіяну в ході експлуатації вже готових, завершених будівництвом об’єктів. Порушення правил безпеки в ході будівельних робіт кваліфікується з урахуванням конкретних обставин за ст. ст.271, 272 КК чи іншими статтями Особливої частини КК. Не охоплюються об'єктивною стороною розглядуваного злочину діяння, вчинені в ході утилізації продукції, демонтажу будівель і споруд. Злочин вважається закінченим з моменту настання відповідних наслідків, вказаних в ч. ч. 1 і 2 ст. 275 КК. При застосуванні вказаної статті необхідно з’ясувати, які саме правила порушені, в чому це виразилось, як треба було діяти згідно з правилами. Наприклад, в Положенні про безпеку та надійну експлуатацію виробничих будівель і споруд, затвердженому наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 27 листопада 1997 р. № 32/288 вказано, що виробничі будівлі і споруди в процесі експлуатації, а також у період її тимчасового припинення повинні