Засоби регулювання зовнішньої торгівлі

 

Розвиток МТ тісно пов'язаний з розробкою iнструментiв її регулювання на національному і міжнародному рівнях.

Сучасна зовнішньоторговельна політика - це взаємодія двох тенденцій: протекціонізму і лібералізації. Процеси, що відбуваються в даний час у МТ, свідчать, що лібералізація стає її провiдною тенденцією. На це вказують зниження митних зборiв, посилення конкурентної боротьби на світовому ринку, що пiдвищує відкритість національних економік. Разом з тим поряд з лібералізацією МТ існує і протилежна протекціоністська тенденція. Така політика активно використовується країнами, що здійснюють структурні перетворення, з відносно слабкою в конкурентному відношенні економікою. Метою цієї політики є захист вітчизняних виробників, збереження за ними певної частки внутрішнього ринку і робочих місць.

Держави, проводячи протекціоністську політику, використовують інструменти, які можна поділити на дві основні групи:

1. тарифні обмеження (мита);

2. нетарифні обмеження (квоти, ліцензії, угоди про "добровільне" обмеження експорту, державна монополія зовнішньої торгівлі).

Hайбiльш розповсюдженим засобом регулювання зовнішньої торгівлі є мито. Мито - це податок, який справляється державою при перетинанні товаром митного кордону країни.

При використанні мита переслідуються наступні цілі:

- одержання додаткових доходів у держбюджет;

- регулювання зовнішньоторговельних потоків;

- захист національних виробників.

Мита поділяються на:

I. У залежності від характеру зовнішньоторговельної операції:

* імпортні (на ввезений товар);

* експортні (на товар, що вивозиться. У розвинутих країнах не використовуються);

* транзитні (з товару, який перевозиться через територію країни).

II. У залежності від методики встановлення рівня мита:

* специфічні (встановлюються у вигляді фіксованої суми з одиниці виміру товару: штуки, ваги, обсягу, площі. Використовуються частіше для оподатковування сировинних товарів);

* адвалоpнi (встановлюються у вигляді відсотка від деклаpованої вартості товару);

* змішані (тут товар обкладається одночасно і специфічним i адвалорним митом. Наприклад, мито стягується в розмірі 30% від вартості ввезеного товару, але не більш 100 ЄВРО).

III. У залежності від ставки мита, яка використовується:

* преференційні (чи привілейовані) - особливо пільгові, котрі можуть дорівнювати нулю. Використовуються в зонах вільної торгівлі чи митних союзах;

* договірні - мінімальні по величині мита. Використовуються при режимах найбільшого сприяння в торгівлі;

* генеральні - загальні мита по максимальних ставках. Звичайно їхній рівень у 2 - 3 рази вищий, ніж у договірних. Використовуються на товари з країн, торгові відносини з якими не передбачають режим найбільшого сприяння в торгівлі, а також на товари, країна походження яких не встановлена.

IV. Особливі різновиди мита:

* сезонні мита, що можуть використовуватися при ввозі і вивозі товарів. На Україні встановлюються на термін не більш 4-х місяців з моменту їхнього застосування;

* спеціальні мита - застосовуються в якості захисних і відповідних засобів у наступних випадках:

- при ввозі в країну товарів у таких кількостях і на таких умовах, що вони заподіюють шкоду вітчизняним виробникам;

- для припинення дій учасників зовнішньоекономічної діяльності, що порушують загальнодержавні інтереси в якій-небудь галузі, а також для припинення несумлінної конкуренції;

- як відповідну міру на дискримінаційні чи недружні дії з боку іноземних держав;

* антидемпінгові мита - застосовуються при ввозі на митну територію товарів за ціною, що істотно нижче їхньої конкурентної ціни в країні експорту і якщо це зниження загрожує заподіяти шкоду вітчизняним виробникам подібних товарів. Ці мита носять каральний, штрафний характер і спрямовані на боротьбу з демпінгом (продаж товарів за непринятними цінами). Мита стягуються з всього обсягу товару, що поставляється, і досягають значних сум.Розмір мита залежить від різниці між ціною на товар, що належить експортеру, і ціною на аналогічний товар, що реалізується на внутрішньому ринку.

* компенсаційні мита - використовуються у випадку ввозу на митну територію товарів, при вивозі чи виробництві яких прямо чи побічно використовувалися дотації.

Застосуванню спеціальних, антидемпінгових, компенсаційних мит передує розслідування, проведене у вiдповiдностi з законодавством.

Мита поєднуються в митному тарифі. Останній являє собою реєстр (список) оподатковуваних митом товарів із зазначенням митних ставок. Митний тариф будується таким чином, щоб рівень оподатковування збільшувався одночасно зі збільшенням ступеня обробки товару. Наприклад, середні ставки тарифів у США, країнах ЄС і Японії в залежності від ступеня обробки товарів складають:

 

Таблиця 7.1

Середнi ставки тарифiв у розвинутих країнах(%)

	США	ЄС	Японія
на сировину	1,8	1,6	1,4
на напівфабрикати	6,1	6,2	6,3
на готові вироби	7,0	7,0	6,4

 

У цілому митнi ставки мають тенденцію до зниження. За даними Світового банку за останні 150 років у розвинутих країнах вони зменшилися з 30-50% до 6-7%. У країнах, що розвиваються, їхній рівень значно вищий - 30-40% у середньому, оскільки вони мають потребу в захисті молодих галузей промисловості. Хоча і тут спостерігається вищезгадана тенденція.

 

Таблиця 7.2

Країни, що розвиваються: середній рівень

номінального тарифу (%)

Регіон	1985 р.	1995р.
Південна Азія	80,48	52,70
Африка	37,20	36,60
Латинська Америка	44,05	14,65
Східна Азія	29,15	20,70

 

Крім тарифних інструментів зовнішньоторговельної політики після другої світової війни одержали поширення нетарифні бар'єри. Країни використовували їх з метою збереження жорсткого контролю за платежами по міжнародних угодах у процесі відновлення післявоєнної економіки. Потім у результаті активної діяльності ГАТТ почалися процеси лібералізації МТ, що торкнулися насамперед рівня митних тарифiв. Така ситуація призвела до збільшення нетарифних обмежень, яких у даний час нараховується більш 50 видів. Вони активно використовуються не тільки країнами, що розвиваються, але і розвинутими. Поширення нетарифних бар'єрів в індустріально розвинутих країнах відбивають наступні дані:

 

Таблиця 7.3

Нетарифні бар'єри у провiдних промислово розвинутих країнах (кiлькiсть позицiй)

Країна	Кво-ти	Технічні бар'єри	Держав-на моно-полія	Прикор-дон. режим	Внутріш-ні подат-ки і збори	Субси-дії	Усьо-го
США
Японія
Німеччина
Великобри-танiя
Франція
Італія

 

Усі нетарифні засоби регулювання поділяються на двi групи:

1. перша група - засоби, що спрямовані на пряме обмеження експортно-імпортних операцій. Метою є захист і регулювання розвитку національних галузей економіки;

2. друга група - заходу щодо стимулювання експорту.

Перша група містить у собі:

* Імпортні й експортні податки і збори (прикордонний податок; гербовий, муніципальний, фрахтовий збір, збір на розвиток національного експорту, ПДВ, акциз і т.п.);

* Кількісні обмеження на імпорт чи експорт (т.зв.” квоти”). Основна їх ціль: зберегти за собою певну частку ринку. Спеціальною формою квотування, що цілком забороняє торгівлю з якою-небудь країною чи яким-небудь товаром є ембарго.

* Державні імпортні й експортні ліцензії. Ліцензійна система передбачає, що держава через спеціально уповноважене відомство видає дозвiл на зовнішньоторговельні операції. Ліцензії можуть бути разові (індивідуальні) і генеральні. Перші видаються під здійснення однієї конкретної експортно-імпортної угоди й і містять докладну інформацію про неї. Другі видаються на визначений період (звичайно рік) для здійснення зовнішньоторговельних операцій;

* Угоди про “добровільне” обмеження експорту. Є формою самообмеження поставок, якi фактично нав'язанi іноземному експортеру під погрозою застосування більш жорстких санкцій. Таке самообмеження практикується у вигляді граничних обсягів постачань чи підвищення цін. В даний час укладено більш 100 подібних угод, насамперед в текстильній, швейній, взуттєвій промисловості, чорній металургії, електроніці, автомобілебудуванні;

* Державна монополія зовнішньої торгівлі - надання виключних прав державним компаніям на здійснення зовнішньоторговельних операцій з конкретним товаром (військова продукція, медикаменти, тютюн, алкогольні напої й ін.);

* Адміністративні формальності. Це національні правила проведення експортно-імпортних операцій, що відрізняються від загальноприйнятих;

* Технічні і санітарні бар'єри. Являють собою перевірку відповідності імпортованої продукції міжнародним і національним стандартам по якості, безпеці, нормам екології й охорони здоров'я, вимогам до упакування і маркірування.

Друга група включає:

* експортні субсидії - надання коштів експортеру, що дозволяє йому значно знизити ціну товару;

* експортні кредитні субсидії - кредити експортеру, що видаються на пільгових умовах і дозволяють знизити ціну товару;

* державне страхування експортних кредитів - надання урядових гарантій експортеру, що дозволяють йому одержувати пільгові кредити комерційних банків;

* податкові пільги для експортерів;

* стимулювання національного виробництва - умова, що передбачає державні закупки товарів, вироблених в країнi, навіть при їх більш високій ціні в порівнянні з вартістю аналогічних імпортних виробів.

На Україні процес формування зовнішньоторговельної політики пройшов ряд етапів. На першому етапі (1991-1994 рр.) регулювання здійснювалося шляхом використання експортних, а не імпортних обмежень, тобто уряд діяв у напрямку протилежному рекомендаціям макроекономічної теорії. Широко застосовувалися вивізне мито, ліцензування експорту, квотування (охоплювало до 300 найменувань товарів - близько 60% українського експорту), індикативні експортнi ціни, узгодження зовнішньоторговельних контрактів, спеціальний режим експорту “стратегічно” важливої продукції (тільки окремі підприємства - т.зв. “експортні уповноважені” - одержували право на експорт певної продукції). Основною причиною експортних обмежень було відставання реформи ціноутворення й істотна різниця між внутрішніми і світовими цінами. Імпорт на цьому етапі регулювався мало. Ввізні мита були введені тільки в 1993 р., їхня величина коливалася в основному від 0 до 10%, у результаті в 1996 р. тільки 8% внутрішнього ринку споживчих товарів належало вітчизнянiй продукції. Фактично відбулася зупинка власного виробництва.

Для другого етапу (1995-1996 рр.) була характерна відносна лібералізація експорту і формування засобів регулювання імпорту. Список експортних товарів, якi пiдлягали квотуванню або лiцензуванню, істотно скоротився (зернові, дорогоцінні метали і їхні руди, відходи і брухт чорних металів, алкоголь і тютюнові вироби, а також ті товари, до яких могли бути застосовані антидемпінгові санкції - виробу зі сталі, текстиль, хімічні товари). Періодично вводилися мита на експорт великої рогатої худоби, шкіри і металобрухт. Зберігалися індикативні ціни і режим реєстрації контрактів у Міністерстві зовнішньоекономічних зв'язків, особливо бартерних. В імпорті на цьому етапі починає використовуватися протекціонізм. Мита виросли до 40-100% (сільгоспмашини, меблі, автомобілі, цемент, хутро, алкогольнi і тютюнові вироби - максимальні мита зросли до 200-350%). Наприкінці 1995 р. були введені ПДВ і акциз на імпорт. З засобів нетарифного регулювання стали використовуватися імпортні ліцензії на фармацевтичні товари, косметику, хімічні засоби захисту рослин, аудiо-вiдео записи й ін.

Третій етап (1997-2000 рр.) став етапом подальшої лібералізації експорту і переходу до класичного протекціонізму. Квотування і ліцензування експорту збереглося тільки на дорогоцінні метали і їхні руди, окремі категорії чорних металів і виробів з них, текстильну продукцію, деякі хімічні товари. Крім того періодично вводилися заборони чи обмеження на експорт брухту чорних і кольорових металів, а також у 1999 р. 23% вивізне мито на насіння соняшника. Перелік індикативних експортних цін скоротився до 17 позицій. Що ж стосується імпорту, то наприкінці 1996р. була прийнята Концепція трансформації Митного тарифу України відповідно до системи ГАТТ до 2005 р. Передбачається на протязі 10 років імпортні тарифи довести до середньозваженого рівня 14%, максимальні ставки для промислових товарів не будуть перевищувати 30%, а для сільськогосподарських - 70%. При цьому високі імпортні мита можуть застосовуватися до товарів, що виробляються чи можуть бути вироблені в Україні (хімічні товари, вироби з чорних металів, літаки цивільної авіації, сільськогосподарські продукти, машини й устаткування для сільського господарства, предмети розкоші і легкові автомобілі).

Концепція передбачає використання трирiвневої тарифної системи з низькими ставками на сировину, середніми - на напівфабрикати і більш високими - на готові вироби, що відповідає умовам підтримки національних виробників. У 1997 р. був прийнятий Закон “Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції”, у якому посилювалося тарифне регулювання цієї сфери (середні ставки мита - 30-50%), запроваджувалося сезонне мито на імпорт і квотування в розмірі до 10% від вітчизняного виробництва відповідної продукції. У 1999 р. були прийняті закони, якi регулювали питання захисту національного ринку від субсидованого і демпінгового імпорту.

Митний тариф України, що діє в даний час, являє собою перелік товарів, якi згрупованi на базі міжнародної класифікації. Кожному товару відповідають різні рівні ставок митних зборiв у залежності від режимів, застосовуваних по вiдношенню до країн походження товару.

Новий тариф передбачає не тільки адвалорний порядок нарахування ставок мита, але й можливість використання специфічних і комбiнованих ставок. Застосовується також податок на додану вартість, який обчислюється з величини, що включає митну вартість товару, імпортне мито і суму акцизу. Отже, спостерігається тенденція до фіскального обкладання імпорту. У порівнянні з національним виробництвом імпортні товари ставляться у явно невигідне становище не тільки тому, що обкладаються додатковими високими зборами, але й у зв'язку з явно завищеною базою для стягування податку на додану вартість.

Важливу роль у регулюванні МТ, в усуненні перешкод для її розвитку грають різні міжнародні економічні організації.

Об'єктивна потреба в міжнародному регулюванні торгівлі за допомогою єдиних норм і правил почала відчуватися ще в 30-ті роки, коли однобічні протекціоністські дії урядів різко звузили можливості світової торгівлі.

До другої світової війни головним засобом регулювання МТ були двосторонні торгові договори. Після закінчення війни були спроби створення міжнародної торгової організації, що могла б забезпечити глобальну координацію цієї сфери. Заснувати на цьому етапі Свiтову Організацію Торгiвлi через гострі розбіжності мiж країнами не вдалося. Але в 1947 р. у Женеві 23 державами був підписаний договір про створення ГАТТ (Генеральна угода з тарифів і торгівлі). З 1 січня 1995 р. на базі ГАТТ стала діяти CОТ (Свiтова Організація Торгiвлi). ГАТТ/СОТ - це багатостороння угода, що містить принципи, правові норми, правила здiйснення і державного регулювання зовнішньої торгівлі.

Основні принципи ГАТТ:

- недискримінація в торгівлі, що передбачає взаємне надання, з одного боку, режиму найбільшого сприяння по відношенню до експортних, імпортних і транзитних операцій, а з іншого боку, національного режиму, що зрівнює в правах товари вітчизняного й імпортного виробництва по податкам і зборам, а також правилам, що регулюють внутрішню торгівлю;

- режим найбільшого сприяння, що означає надання сторонами, що домовляються, одна однiй тих прав, переваг і пільг, якими користується чи буде користуватися в них будь-яка третя держава. Цей принцип може поширюватися на ввіз і вивіз товарів, мита, промисловість, мореплавання, правове становище юридичних і фізичних осіб;

- використання переважно тарифних засобів захисту національного ринку, усунення імпортних квот і інших нетарифних обмежень;

- прогресивне зниження митних тарифів шляхом проведення багатостороннiх переговорів;

- надання преференційного режиму в торгівлі з країнами, що розвиваються;

- розв”язання виникаючих торгових суперечок шляхом переговорів;

- взаємність у наданні торгово-політичних поступок.

На протязi перших десятиліть діяльність ГАТТ була майже цілком зосереджена на лібералізації МТ шляхом зниження митних тарифiв. У результаті рівень мита знизився майже в 10 разів.

Робота цієї організації здійснюється шляхом багатостороннiх переговорів - раундів. З початку роботи ГАТТ було проведено 8 раундів. Найбільше значення в сфері регулювання МТ мав Уругвайський раунд 1986-1994 р., на якому були прийняті наступні угоди:

1. Угода про створення СОТ;

2. Генеральна Угода по торгівлі послугами (ГАТС);

3. Угода по торгових аспектах інвестиційної діяльності (ТРИМ);

4. Угода по торгових аспектах прав інтелектуальної власності (ТРИПС);

5. Меморандум про врегулювання протирiч.

В даний час членами ГАТТ/СОТ є більш 130 держав. Крім того подано більш 60 заявок на вступ у цю організацію (у тому числі Україною в 1993 р.) і ці країни одержали статус спостерігачів. Сьогодні діяльність СОТ спрямована в основному проти нетарифних бар'єрів.

Угода про створення СОТ вимагає від країни, що тiльки вступає в цю органiзацiю, прийняття на себе таких же зобов'язань, що вже взяті країнами-засновниками. Кожен член СОТ повинен забезпечити відповідність своїх законів і нормативних актів всім угодам, що прийнятi цiєю організацією. Країна повинна взяти на себе зобов'язання насамперед по відношенню до доступу товарів на внутрішній ринок у відповідь на надання їй загальних умов діяльності на зовнішніх ринках. У ці умови входять:

- ставки імпортного мита;

- засоби нетарифного регулювання;

- технічні і санітарні норми;

- участь у міжнародних економічних санкціях.

Участь у СОТ дає ряд переваг, насамперед на країну поширюється режим найбільшого сприяння в торгівлі. У результаті можна скористатися тарифами інших країн, якi постiйно знижуються. Вітчизняна продукція не буде пiдпадати під дискримінаційні обмеження. Україна зможе захищати свої торгові права від неправомірних дій інших країн під егідою СОТ. В даний час Україна дискримінується насамперед по продукції металургійної, текстильної і хімічної промисловості.

З іншого боку, вступивши у СОТ, Україна повинна в значній мірі зменшити захист внутрішнього ринку, що може бути несприятливим для вітчизняного виробництва.

Регулювання міжнародної торгівлі також здійснюється в межах їхньої компетенції Міжнародною торговельною палатою, ЮНКТАД (Конференція ООН по торгівлі і розвитку), Головними функціями яких є заохочення міжнародної торгівлі; визначення принципів і політики міжнародної торгівлі; ведення переговорів і розробка багатостороннiх правових актів у сфері торгівлі; узгодження політики урядів і регіональних економічних угруповань у сфері торгівлі.

Регулюванням міжнародної торгівлі послугами в рамках окремих галузей займаються спеціалізовані міжурядові організації, що діють під егідою ООН: IКАО - організація міжнародної цивільної авіації; IМО - міжнародна морська організація; ВПС - всесвітній поштовий союз; ВООЗ - всесвітня організація охорони здоров”я; ВТО - всесвітня туристська організація. Так, наприклад, остання встановлює стандарти утримання готелів і ресторанів, а IКАО уніфікує правила перельотів і експлуатації повітряного транспорту і т.п.