Управлінські рішення повинні задовольняти ряду вимог, з яких найбільш істотними є здійснимість, своєчасність, оптимальність, законність, повноважність, справедливість, несуперечність, простота, стислість і ясність викладу.
Здійснимість рішення полягає в тому, що для його реалізації повинні бути створені всі необхідні передумови. Видача завдань підлеглим без урахування можливостей їх виконання є досить поширеним недоліком управління, що знижує його ефективність. По-перше, таке рішення не можна виконати, тому очікуваний результат не буде отриманий, а це може призвести до невиконання ряду інших пов'язаних з цим рішень, що при частому повторенні призводить до порушень в управлінні. По-друге, у скрутному становищі опиняється виконавець, що одержав нездійсненне завдання. Якщо він спробує виконати таке завдання, то лише втратить час, марно витратить матеріальні засоби і не досягне результату, що може бути сприйнято як недбалість, халатність. А якщо він відмовиться від виконання цього рішення, то ризикує бути звинуваченим в порушення трудової дисципліни. У результаті неминучий конфлікт між керівником і підлеглим. Американський фахівець в галузі управління Г. Емерсон назвав такий тип управління «вовчим».
Своєчасність рішення полягає в правильному виборі моменту його прийняття та реалізації. Цей момент визначається з урахуванням сформованої ситуації і можливості її зміни. Однаково шкідливі як передчасні рішення, для реалізації яких ще не дозріли умови, так і запізнілі, необхідність в яких уже відпала. Для вироблення ефективного рішення потрібен час, а його часто не вистачає. В умовах науково-технічної революції і реформування економіки України протиріччя між своєчасністю прийняття і якістю рішення ще більше загострюється. Тому від керівників потрібне володіння методами підготовки ефективних рішень у короткі терміни. У критичних ситуаціях, коли на прийняття складного рішення є мало часу, слід віддавати пріоритет своєчасності: краще своєчасно прийняти недостатньо обгрунтоване рішення, ніж із запізненням - добре обгрунтоване. Однак стосовно практичної діяльності справедливий такий принцип: краще прийняти невчасне рішення, ніж не приймати ніякого.
Оптимальність рішення забезпечується вибором у кожній конкретній ситуації найкращого з усіх варіантів за прийнятим критерієм з урахуванням наявних обмежень за часом, ресурсами, вимогам ринку і т.п. Для того, щоб управління в цілому було оптимальним, кожне з усього комплексу управлінських рішень також має бути оптимальним або близьким до нього. Основними умовами досягнення оптимальності рішення є компетентність осіб, що підготовляють і приймають його, а також системний підхід і конкретність.
Законність рішення обумовлюється його відповідністю до діючих законодавчих і нормативних актів. Рішення, прийняті в порушення існуючого законодавства і встановлених норм, є неправомірними і підлягають скасуванню. Тому управлінські рішення повинні бути обгрунтовані не тільки в спеціальному, але і в правовому відношенні.
Правомочність (владність) рішення характеризується наявністю в керівника відповідних правових повноважень, що дозволяють приймати подібні рішення. Рішення, прийняті суб'єктом керування, що не володіє необхідними повноваженнями, не мають юридичної сили і не є обов'язковими до виконання.
Справедливість - категорія морально-правового і соціально-політичної свідомості. Вона виражає вимоги відповідності між працею і винагородою, правами та обов'язками, проступком і покаранням, заслугами і заохоченням і т. п. Невідповідності в цих стосунках сприймаються як несправедливість. Несправедливі рішення викликають почуття образи в працівників, по відношенню до яких вони застосовуються, знижують їх трудову і суспільну активність, викликають конфлікти, негативно впливають на морально-психологічний клімат у колективі, підривають авторитет керівника, що приймає такі рішення.
Несуперечність і спадкоємність рішень полягає в тому, що вони не повинні містити логічних протиріч у міркуваннях і доказах, а також суперечливих думок. Сам факт встановлення логічної суперечливості в рішенні робить його неспроможним. Рішення також не повинно суперечити іншим рішенням, прийнятим раніше і прийнятим одночасно з ним. За взаємопов'язаним питань повинні дотримуватися наступність і узгодженість рішень. Наприклад, нерідко доводиться стикатися з тим, що рішення, спрямовані на підвищення продуктивності праці, знаходяться в суперечності з рішеннями про підвищення якості продукції. Наявність такого роду протиріч дезорієнтує виконавців, підриває авторитет керівників.
Простота, ясність і стислість викладення дозволяють надати рішенню офіційний характер, виключити можливість неправильного його розуміння, скоротити час на з'ясування змісту. Особливої простоти, ясності і стислості потребують усні рішення, що передаються по ланцюжку підпорядкованості через кілька інстанцій.
