Основні підходи до визначення поняття «організація». Роль організацій в сучасному суспільстві

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІЗАЦІЙ

 

План.

1. Основні підходи до визначення поняття «організація». Роль організацій в сучасному суспільстві

2. Класифікація організацій

3. Внутрішнє середовище організації та його складові

4. Підсистеми внутрішнього середовища організації

5. Зовнішнє середовище організації

 

Основні підходи до визначення поняття «організація». Роль організацій в сучасному суспільстві

 

Поняття «організація» належить до провідних категорій організаційної науки.

Термін «Організація» має декілька значень. Академічний словник української мови зафіксував активне вживання слова «організація» в 4-х різних значеннях.

1. Дія за значенням (організувати, організуватися; організовувати, організовуватися.) Якщо дія триває довший час і виконується групою людей, то вона є процесом організовування чогось, упорядковування, улаштовування (організація праці, організація діяльності, організація управління тощо).

2. Об’єкт, система, що має складну внутрішню структуру (підприємство, цех, відділ, служба)

3. Стан впорядкованості тої чи іншої сукупності предметів, явищ (внутрішня форма, структура системи);

4. Об'єднання людей, суспільних груп, держав на базі спільності інтересів, мети, програми дій (Організація Об'єднаних Націй, профспілкова організація). У цьому значенні під організацією розуміється соціальний інститут, створений засновниками на грунті спільності інтересів, як правило, економічних, політичних, культурних, спортивних.

Перші три визначення поняття «організація» можуть використовуватися по відношенню до усіх без винятнку систем: технічних, природних, соціальних. Вони взаємодоповнюють одне одного (усі без винятку системи мають внутрішню структуру, яка має певний стан впорядкованості і здатні певним чином діяти, аби підтримувати таку упорядкованість). Що стосується четвертого визначення, то воно використовується лише по відношенню до соціальних систем.

Виходячи із вищезазначених підходів, поняття «організація» може розглядатися в статиці та динаміці. У статиці — це деяке цілісне утворення (соціальне, технічне, фізичне, біологічне), що має цілком певну місію. У динаміці вона виступає у вигляді різноманітних процесів з впорядкування елементів, формування та підтримки цілісності природних об’єктів, що створюються або вже функціонують. Ці процеси можуть складатися з цілеспрямованих дій людей або з природних фізичних процесів, тобто мати самоорганізуючий початок.

Таким чином організацію можна розглядати відразу з двох сторін:

- як систему – це внутрішня впорядкованість, узгодженість та взаємодія частин цілого, що обумовлена його побудовою та цілями;

- як процес – це сукупність цілеспрямованих дій, що зумовлюють утворення необхідних зв’язків. Встановлення кількісних і якісних просторово-часових зв’язків є сутністю організації як процесу.

Як вже було зазначено в минулих темах, в теорії менеджменту організація розглядається перш за все як група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети або цілей. Таке визначення є різновидом четвертого підходу до визначення цього терміну, але його формулювання містить в собі складові, що можуть об'єднувати усі підходи до визначення поняття «організація».

Перш за все організація являє собою соціальну систему. Це група людей, які мають спільну мету і об`єдналися заради її досягнення. Але досягнути такої мети можливо лише в процесі постійної свідомої координації діяльності усіх учасників такої групи. А це призводить до необхідності формування складних внутрішніх організаційних структур (розподіл праці між учасниками організації, встановлення системи взаємовідносин між ними, делегування повноважень, прав, обов`язків, відповідальності тощо). В процесі функціонування організації, як складної соціальної системи доводиться виконувати різноманітні дії, пов`язані з упорядкуванням усіх процесів, які там відбуваються. Таким чином організація є одною із найважливіших загальних функцій управління.

Організації оточують сучасну людину впродовж усього її життя. В організаціях — дитячих садах, школах, інститутах, установах, клубах, партіях — люди проводять величезну частину свого часу. Якщо революції XIX ст. (духовні і політичні) перетворили людину з істоти патріархальної в суспільну, то революції наступного століття зробили її людиною організації.

Основна життєдіяльність людей в сучасному суспільстві і, зокрема, економічна діяльність, відбувається в організаціях. Якщо в доіндустріальному суспільстві основними осередками трудової діяльності були домашні господарства, то в сучасному індустріальному суспільстві такими суб'єктами є різні організації. На ключову роль організацій в сучасному суспільстві звертає увагу відомий вам один з найбільш авторитетних дослідників процесів управління організаціями, американський економіст, нобелевський лауреат Герберт Саймон. У ювілейгіому виданні у 1997р. своєї класичної праці (перше видання у 1947р.) „Адміністративна поведінка: Дослідження прийняття рішень в організаціях, що виконують адміністративні функції" він пише: „Прибульці з іншої планети дуже здивувались би, почувши, що наше суспільство називає свою економіку ринковою. Вони неодмінно спитали б, чому ми не називаємо її організаційною. Адже вони побачили б величезні агломерації людей, що працюють в організаціях, величезні бізнесові фірми, державні агентства, університети. Вони дізналися б, що 80 і більше відсотків людей, які працюють в умовах індустріального суспільства, діють під егідою тих чи інших організацій. Прибульці неодмінно зауважили б, що наше суспільство слід називати принаймні „організаційно-ринковим".

Яку ж роль відіграють організації в сучасному суспільстві?

1. Саме завдяки організаціям в сучасних умовах людина і суспільство в цілому задовольняє свої багатопланові потреби.

2. Організації є основними джерелами формування національного багатства. Організації (підприємства) створюють продукцію і послуги, споживаючи які людське суспільство живе і розвивається.

3. Функціональний розподіл, операційна спеціалізація та кооперація значно підвищують ефективність праці, а цього можна досягти лише в організації, в якій досягається синергетичний ефект узгодженої колективної праці.

4. Високопродуктивна трудова діяльність можлива лише в організаціях. П. Самуельсон та В. Нордхаус, звертали увагу на те, що високопродуктивне виробництво традиційних матеріальних благ можливе,тільки на підприємствах, так як „для досягнення ефективності, як правило, необхідне високомасштабне виробництво, мобілізація значних фінансових ресурсів, а також детальне управління та контроль за здійснюваною діяльністю"

5. Створення організацій певним чином знижує невизначеності і ризики, пов'язані з господарською діяльністю в ринкових умовах.

6. Організації (державні установи) визначають порядок життя в суспільстві та контролюють його дотримання.

7. Організації (громадські) є засобом вираження наших поглядів та інтересів.

8. Організації сприяють становленню і розвитку людини як особистості.

В економічній літературі для визначення організацій використовується багато різних термінів. Розглянемо деякі з них, які найбільш широко використовуються на практиці.

1. Підприємство – самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгівельної, іншої господарської діяльності. Головне завдання підприємства полягає в задоволенні потреб ринку в його продукції або послугах з метою одержання прибутку. Таке визначення цього поняття дане в Господарському кодексі України. Але в Цивільному кодексі України це визначення дається в дещо іншому значенні, як майновий комплекс, який є знаряддям для здійснення підприємницької діяльності. Ця різниця в трактуванні суті підприємства пов'язана з правомірністю використання та розумінням суб'єктності таких ключових в економічній теорії, але надзвичайно дискусійних, контраверсійних понять, як „власник підприємства" та „власник засобів виробництва" (підприємство це об'єкт чи суб'єкт власності?).

2. Фірма. Це організація, яка має статус самостійної юридичної особи і може складатися з одного підприємства (в такому разі значення термінів „фірма" та „підприємство" співпадають), або з декількохпідприємств, які входять до складу однієї юридичної особи, яка має свої фірмові реквізити (офіційна назва, фірмовий знак тощо). Наприклад, серед великих підприємницьких організацій, які виробляють металургійну продукцію, є фірми, основу яких складає одне підприємство (Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча, комбінат „Запоріжсталь"), і є фірми, до складу яких входять декілька підприємств, розташованих в одній країні - холдінг „Індустріальний союз Донбасу" (Дніпровський та Алчевський металургійні комбінати), або навіть багато підприємств в різних країнах (фірма „АрселорМіттал" та її філіал в Україні ВАТ „АрселорМіттал Кривий Ріг").

3. Корпорація.

В буквальному перекладі з латинської мови корпорація є об'єднанням певної групи осіб для досягнення певної мети. Виходячи з цього, можна будь-яку організацію називати корпорацією. Але в економічній літературі термін „корпорація" частіше всього використовується для означення середніх та великих підприємств, які переважно мають організаційно-правову форму акціонерних товариств. В Господарському кодексі України всі підприємницькі організації поділяють на унітарні - такі, які створені та контролюються однією фізичною чи юридичною особою та корпоративні, якщо засновниками є декілька осіб (фізичних або юридичних). В такому разі до корпоративного сектору відносяться всі підприємства у формі господарських товариств та кооперативи. В той же час у цьому ж документі корпорацію визначено як одну з форм об'єднань підприємств- це договірне об'єднання, яке створене на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.

4. Установа – орган державної влади, місцевого самоврядування, організації, підприємства тощо, що виконує певні функції в галузі державного, адміністративного, партійного, громадського, комерційного тощо управління, контролю, нагляду тощо.

Головні ознаки установ:

1. Установи виконують соціально-культурні або адміністративно-політичні функції. Їх мета — створення соціальних цінностей, головним чином невиробничого характеру (установи культури, освіти, охорони здоров'я та ін.).

2. Установи, які спеціалізуються на виконанні певного виду діяльності, можуть бути державними, недержавними, місцевих органів, індивідуальними

 

Класифікація організацій

 

У державі є велика кількість соціальних організацій, що вирішують найрізноманітніші завдання: господарські, культурні, суспільні, релігійні. У будь-якій науці, у тому числі й в теорії організації, одним із основних завдань аналізу є класифікація об’єктів, тобто виокремлення об’єктів, схожих за своїми властивостями.

Для різних типів організацій використовуються різні методи вивчення їх діяльності, оскільки організації ставлять перед собою соціальні цілі, що істотно відрізняються. Соціальні організації мають різноманітні форми. Як приклади можна назвати підприємство, лікарню, ВНЗ, школу, політичну партію, спортивне товариство, орган влади. Складність і різноманітність організацій зумовлюють необхідність їх класифікації. Виділяють такі основні критерії класифікації:

• за критерієм формалізації: формальні (мають чітко визначені цілі, правила поведінки, структуру й зв’язки) та неформальні (функціонують без чітко визначених цілей, правил та структури) організації;

• за формою власності: приватні, колективні (корпоративні), комунальні та державні організації;

• за формою результату: комерційні (орієнтуються на прибуток) та некомерційні організації (орієнтуються на одержання соціального ефекту);

• за типом завдань, що вирішуються: економічні, фінансові, політичні, освітні, медичні, військові та ін.;

• за принципами об’єднання людей: добровільні (церква, політичні партії, клуби), примусові (армія, початкова школа, тюрма, психіатрична лікарня)

за характером діяльності:технологічні (реалізують технологію виготовлення певної продукції або надання послуг), програмно-цільові (реалізують певну програму діяльності з вирішенням певної соціальної проблеми), непрограмні (реалізують гнучку і складну програму дій, яку визначити наперед неможливо).

За функціональним та цільовим призначенням усі організації розподіляються на ділові, громадські та асоціативні.

1) ділові. Такі організації мають штатних працівників, які одержують заробітну плату та інші виплати. Вони створюються окремими підприємцями, колективами або соціальними інститутами: державою, місцевим самоврядуванням, акціонерними товариствами. Ділові організації можуть бути державними, муніципальними, приватними. Внутрішнє цільове регулювання діяльності в межах організації здійснюється за допомогою адміністративно-управлінського апарату;

2) громадські. Ці організації становлять союз індивідуальних учасників, об’єднаних суспільне значущою метою. На відміну від ділових організацій, орієнтованих на задоволення потреб населення, громадські організації займаються вирішенням соціальних проблем суспільства або проблем членів своїх організацій. Регулювання діяльності в межах громадських організацій забезпечується спільно прийнятим статутом та дотриманням принципу виборності керівництва;

3) асоціативні організації. Вони побудовані на основі особистих симпатій, взаємної прихильності, загальних інтересів – це сім’я, коло друзів і знайомих, студентська компанія, неформальні групи і об’єднання.

Наведена класифікація має узагальнений характер. У деяких випадках вирішення питання про приналежність конкретної організації до певної групи чи класу викликає труднощі. Наприклад, акціонерні товариства, які за характером своєї діяльності належать до ділових організацій, використовують статут і певну систему виборності керівних органів, тобто принципи, характерні для громадської організації.

Усі ділові організації виконують наступні соціально-економічні функції:

1) виробництво та розподіл товарів і послуг з метою задоволення багатопланових потреб населення (організації, як виробники);

2) забезпечення умов для зайнятості населення та більшої частини їх доходів (організації, як роботодавці)

3) забезпечення доходів держави, необхідних для реалізації її основних функцій (організації, як платники податків)

Розглянемо характерні риси ділових організацій:

– цільова орієнтація на виробництво певних товарів і послуг з метою їх реалізації на ринку та одержання прибутку;

– певна інституціональна структура: комплекс правил, норм, які регулюють різні сторони діяльності організації (статутні документи, організаційно-управлінська структура, технологічні та організаційно-економічні норми, стандарти тощо);

– наявність відносно відокремленого цілісного майнового комплексу, що перебуває у стані постійного динамічного процесу використання, само відтворення та розвитку, власником якого є підприємство, як юридична особа;

– добровільна більш-менш стабільна виробнича кооперація працівників на основі узгодження взаємних інтересів;

– організаційно-управлінська та соціально-статусна стратифікація працівників на основі поєднання меритократичних (урахування заслуг, здібностей, кваліфікації, досвіду, моральних якостей та інших) та плутократичних (вклад особистих коштів у капітал підприємства) принципів;

– раціональні, тобто такі, які спираються на технологічні, економічні та соціальні знання і технології, принципи організації та управління виробничою діяльністю;

– розподіл доданої вартості, яку вироблено колективною працею, на базі врахування впливу окремих факторів виробництва на ключову результативність діяльності підприємства і ситуативної „силової ваги" окремих економічних суб'єктів у системі реальної господарської влади.