Валютні обмовки та їх види

Валютна обмовка –це умова, що включається в договір міжнародної купівлі-продажу товарів з метою страхування експортера від ризику зниження курсу валюти платежу між моментом укладення угоди і фактичним моментом оплати.

Валютна обмовка фіксує курс однієї валюти щодо іншої, щоб уникнути втрат від девальвації або ревальвації.

Є два види валютної обмовки:

1) встановлення в угоді про ціну товару в якості валюти контракту стійкої валюти. При зниженні її курсу ціна платежу збільшується;

2) включення умов про зміну ціни товару в тій же пропорції, у якій відбудеться зміна курсу, узгодженого між сторонами валютою платежу стосовно валюти контракту.

Валютна обмовка може застосовуватися і при укладенні контрактів для забезпечення інтересів імпортера, коли очікується підвищення курсу валюти операції.

Захисні обмовки – спрямовані на усунення або обмеження валютного ризику. Вони побудовані за принципом ув’язування належних платежів зі змінами на валютних або товарних ринках. При цьому обмовки, що передбачають перерахунок суми платежу, називаються двосторонніми, оскільки можливі збитки і вигоди однаково поширюються на експортера й імпортера. Можуть застосовуватися й односторонні обмовки. Можлива, хоча і рідко, індексаційна обмовка, яка передбачає зміну суми платежу в залежності від зміни загального індексу цін.

4. Хеджування, форвардні операції, угоди «спот»

Для визначення різних методів страхування валютного ризику шляхом купівлі-продажу іноземної валюти в банківській, біржовій і комерційній практиці використовується термін «хеджування».

У вузькому розумінні хеджування означає, що хеджери здійснюють страхування валютного ризику шляхом створення зустрічних вимог і зобов’язань в іноземній валюті. Традиційним і найбільш розповсюдженим видом хеджування є термінові (форвардні) угоди з іноземною валютою.

Форвардний контракт – це угода між банком та клієнтом про купівлю або продаж певної кількості іноземної валюти в установлений термін (або протягом встановленого періоду) за курсом, який визначається в момент укладення угоди.

Форвардні угоди є угодами типу ОТС (over-the-counter), тобто позабіржовими угодами, які не мають чіткої стандартизації щодо суми, строків виконання тощо. Вони можуть укладатися на будь-який термін – від одного тижня до п’яти років, але найбільш ліквідними є контракти терміном дії до одного року. Зазвичай банк дає котирування форвардних курсів на так звані стандартні дати: один тиждень; два тижні; один місяць; два місяці; три місяці; шість місяців; дванадцять місяців.

Проте більшість угод укладається на один, три або шість місяців.

Хоча форвардний контракт є обов’язковим для виконання, на відміну від біржових угод, де виконання контрактів гарантується системою маржинальних внесків, банк не має твердої гарантії виконання клієнтом своїх зобов’язань, тому форвардні контракти пов’язані з певним ризиком. Для банку – це ризик, що клієнт може відмовитися або буде не в змозі виконати форвардний контракт. Для клієнта ризик полягає в тому, що він не матиме достатньо коштів для виконання угоди (адже форвардні угоди є обов’язковими для виконання).

Як правило, банк вимагає від клієнта підтримувати на своєму розрахунковому рахунку в банку постійний залишок коштів у обсязі не менше 5-20% від суми контракту, що дає змогу у разі неможливості виконання клієнтом зобов’язань за форвардною угодою закрити її за допомогою ринку спот.

Таким чином, банки страхують себе і своїх клієнтів від можливих валютних збитків під час проведення останніми зовнішньоторгових операцій.

Існує також інший метод страхування від валютного ризику, такий як проведення угод «спот» із валютами й одночасне розміщення їх на грошових ринках.

У світовій практиці заведено проводити конверсійні операції між банками на другий робочий банківський день, тобто на умовах спот (spot). Умови розрахунків спот необхідні для контрагентів для того, щоб протягом поточного і наступного днів зручно обробити необхідну документацію, оформити платіжні документи для виконання умов угоди.

Так, клієнт банку-імпортер може захистити себе від валютного ризику, використавши ринок депозитів: у день укладення зовнішньоторговельної угоди клієнт купує валюту на ринку спот і розміщує її в депозит, термін закінчення якого збігається з датою платежу. Якщо клієнт-експортер за умовами контракту одержує іноземну валюту, він може захиститися від валютного ризику у такий спосіб: узяти позику в іноземній валюті та проконвертувати її в національну валюту, яку розмістити в депозит. Після закінчення терміну дії кредитної угоди клієнт повертає позику за рахунок іноземної валюти, одержаної за експорт продукції. Доходи або втрати від такого хеджування залежать від різниці процентних ставок за валютами. Але слід зазначити, що для експортера або імпортера першочерговим є захист від валютного ризику, а не одержання спекулятивного прибутку за рахунок різниці процентних ставок на різних ринках.

Для угоди спот характерне те, що термін її укладення збігається з терміном виконання і при такій угоді валюта повинна бути поставлена зразу ж (як правило, не пізніше двох робочих днів після укладення угоди). Привабливість такої угоди полягає в тому, що покупець одержує необхідну йому валюту, а продавець – гроші, вітчизняну валюту у визначений строк; ризик за такими угодами мінімальний.

У більшості контрактів у зовнішній торгівлі валютою ціни і валютою платежу є одна й та ж валюта. Зміна курсу валюти за період із моменту підписання контракту до моменту платежу за ним може бути досить суттєвим. Виходячи з оцінки перспективи курсу валюти угоди, страхування може застосувати або експортер, або імпортер (хоч не виключений і варіант страхуван­ня кожною зі сторін).