Тема 4. Формування фонду рухових умінь та навичок молодших школярів.

1. Мета, завдання, спрямованість навчальної діяльності школярів.

2. Компоненти навчання руховим діям школярів.

3. Структура процесу навчання руховим діям (готовність учнів, характеристика етапів).

4. Основні методичні напрямки навчання рухових дій школярів (репродуктивний, частково-пошуковий, власне пошуковий). Характеристика, порядок сполучення методів.

Як Ви знаєте із попереднього курсу ФКМВ, на уроках фізичної культури вирішується три групи завдань, а саме: виховні, оздоровчі та освітні. Давайте більш детально розглянемо на цій лекції виховні та оздоровчі завдання фізичного виховання в школі, які зрозуміло конкретизуються на кожному окремому уроці. Освітні завдання полягають в тому, щоби:

- Зробити надбанням кожного базові науково-практичні знання, нагромаджені в сфері фізичної культури;

- Забезпечити раціональне формування індивідуального фонду рухових умінь і навичок, необхідних у житті, та довести їх до необхідного рівня досконалості;

- Навчити кожного застосовувати набуті знання і навички у повсякденному житті з метою самовдосконалення.

Отже, як бачимо із визначень, освітні завдання включають в собі дві підгрупи завдань, а саме: це озброєння учнів теоретичними знаннями в галузі фізичної культури і спорту та озброєння учнів необхідним фондом рухових умінь і навичок. Давайте розглянемо більш детально процес навчання учнів новим руховим діям та передачі їм нових відомостей і відповідно набуття ними нових знань.

Як відомо навчання – це складова частина педагогічного процесу. Навчання здійснюється під час взаємодії вчителя і учня. Діяльність педагога називається викладанням, а діяльність учня – навчанням. Процеси навчання та викладання чітко розмежовані і виконують тільки їм притаманні функції, а саме: функції педагога це – передача знань, умінь, навичок, керівництво процесом їх засвоєння, розумовий та фізичної розвиток дітей, що займаються; функції учнів це – сприйняття, осмислення, переробка отриманої інформації, накопичення рухового досвіду.

Як зазначають відомі теоретики в галузі фізичного виховання, оволодіння руховою дією починається із формування системи знань про параметри характеристик техніки та варіантах її виконання. Знання прийнято розглядати як узагальнене відображення у людській свідомості об’єктивного світу, оточуючого середовища. В процесі навчання діти набувають різноманітні знання. Так, діти 1-4 класів за програмою мають знати: правила поведінки у фізкультурному залі, режим дня і особисту гігієну, значення фізичних вправ для здоров’я людини і т.д. (це для першого класу) далі складніше.

В педагогічній практиці фізичного виховання дітей і підлітків розрізняють два види знань: наочно-чуттєві знання та словесно-логічні знання.

Наочно-чуттєві знання виступають у формі різноманітних уявлень (зорових, слухових, вестибулярних, чуттєвих, смакових і т.д.). На основі уявлень формується загальний образ рухової дії, що вивчається. Це елементарний рівень знань. Наприклад, образ техніки перекиду вперед, який буде складатися із уяви про вихідне положення тіла, розміщення окремих частин тіла під час виконання перекиду вперед, про кінцеве положення тіла після виконання вправи. На початковому етапі навчання ведучими в цьому комплексі уявлень є зорові уявлення. По мірі підвищення рівня оволодіння руховою дією знання переходять також на більш високий рівень, а саме словесно-логічний.

Словесно-логічні знання виступають у формі понять, законів, закономірностей, теорій і сприяють глибокому пізнанню сутності техніки фізичних вправ, її характеристик.

Процес оволодіння знаннями складається із таких етапів: сприйняття інформації та її осмислення → запам’ятовування → використання на практиці. У відповідності до наведеного процесу формування знань професором В.П. Безпалько була розроблена чотирьох рівнева класифікація рівнів засвоєння навчального матеріалу. Перший рівень – рівень ознайомлення. Для цього рівня є характерним уміння узнавати, розпізнавати, об’єкти вивчення без глибоких знань про їх властивості та характеристики. Другий рівень – репродукції. Йому притаманна і відповідна діяльність – відтворююча, репродуктивна. Учень на даному рівні може з більшою або меншою точністю відтворити зміст підручника, пояснення викладача. Третій рівень – гностичних умінь. Цей рівень передбачає те, що учень вміє використовувати і застосовувати отриману інформацію на практиці, для вирішення пізнавальних завдань по завчасно засвоєному зразку. Четвертий рівень – трансформації або переносу. Цьому рівню притаманні елементи творчості в навчальній діяльності учня.

Ефективність методики формування знань буде вищою за умови, якщо:

- спочатку формуються знання про сутність рухового завдання і можливості його вирішення, а потім переходять до оволодіння руховою дією;

- широко використовуються міжпредметні зв’язки, обсяг і зміст матеріалу відповідає вікові учнів, адекватно підібрані форми й методи викладання навчального матеріалу;

- основним методом повідомлення знань є метод вербальної дії у поєднанні з методом демонстрації, чіткий та своєчасний контроль за навчальною діяльністю учнів.

Тепер давайте більш детально розглянемо другу складову освітніх завдань, а саме формування рухових умінь і навичок. В педагогічному аспекті рухові уміння і навички слід розглядати, як набуту можливість виконувати рухову дію. Така можливість виникає лише на основі:

- знань про спосіб виконання фізичної вправи (рухової дії);

- наявності в дитини попереднього рухового досвіду та певного рівня рухової підготовленості;

- багатократного повторення рухової дії.

З точки зору управління рухами, рухові уміння і навички характеризують різний рівень оволодіння руховою дією. Давайте визначимо, що ж таке рухове уміння і рухова навичка.

Рухове уміння це такий рівень оволодіння руховою дією, за якого управління рухами відбувається за активною участю мислення. Характерними ознаками рухового уміння є:

- управління рухами відбувається неавтоматизовано, свідомість учня контролює кожен рух;

- притаманна невисока швидкість виконання руху, рух виконується неекономно, нестабільно, присутні зайві рухи та помилки;

- в подальшому оволодінні руховою дією переходить в навичку.

Рухова навичка це такий рівень оволодіння руховою дією, за якого управління рухами відбувається автоматизовано, а свідомість учня звільняється від безпосереднього управління нею. Характерними ознаками рухової навички є:

- автоматизоване управління рухами, свідомість звільняється від контролю за кожним рухом, але спрямована на ключові компоненти структури рухів, на творчому вирішенні рухового завдання;

- притаманна злитність рухів, відсутність зайвого напруження м’язів, висока швидкість виконання, легкість, економічність, точність рухів, стабільність і вірність виконання рухів у стані втомленості та під час активної протидії суперників, твердість запам’ятовування рухової дії.

З окремих навичок формується уміння виконувати цілісну рухову діяльність, або уміння вищого порядку. Рухові уміння вищого порядку характеризуються такими ознаками, як:

- уміння вищого порядку в навичку не переходять;

- проявляються в ситуативних умовах і залежать від дій партнерів і суперників, зовнішніх умов;

- характерні варіативність, творчість діяльності, стійкість до несприятливих внутрішніх та зовнішніх умов, виконання дій на тлі втоми, висока індивідуалізація діяльності, можуть перебудовуватись у ході діяльності.

Аналіз участі свідомості у формуванні і закріпленні рухової дії дозволяє визначити три фази усвідомлення цих дій: а) мала усвідомленість внаслідок „туманного” уявлення про вправу; б) відносно повна усвідомленість рухової дії та окремих рухів внаслідок формування цілісного уявлення про вправу і розвитку здатності диференціювати параметри руху; в) часткова усвідомленість як наслідок автоматизації рухової дії та переключення уваги на умови виконання.

В загальному схему оволодіння руховими діями можна виразити схематично.

НАБУТТЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАНЬ

 

Разом з тим, вивчення кожної рухової дії підпорядковується загальній схемі процесу навчання, в якій виділяють такі основні компоненти:знання¹→уява→уміння→навичка→знання². Одночасно кожен з цих компонентів визначає рівень засвоєння техніки рухової дії. У шкільному фізичному вихованні структуру навчання доцільно будувати у три етапи: розучуванні рухової дії, засвоєнні рухової дії, закріпленні рухової дії.

Перед тим як розглянути кожен із етапів, давайте зупинимось на тому, коли вчитель повинен почати процес навчання. На початку вивчення рухової дії вчитель повинен встановити готовність учня до такої діяльності. Для цього необхідно оцінити його фізичну, рухову, психологічну готовність.

Фізична готовність до засвоєння рухової дії означає наявність в учня необхідного рівня розвитку рухової здібності або декількох рухових здібностей, від яких залежить успіх у засвоєнні нової рухової дії.

Рухова готовність до засвоєння рухової дії характеризується попереднім руховим досвідом учня, вмінням виконувати окремі елементи, що входять до складу нової рухової дії.

Психологічна готовність до засвоєння рухової дії характеризується формуванням в учня необхідної мотивації до навчання та розвиток вольових якостей.

Як вже зазначалося раніше, процес навчання будується у три етапи. В чому ж полягає мета, завдання та особливості першого етапу, етапу розучування рухової дії? Мета - засвоєння вправи у загальних рисах і в основному варіанті (формування уміння). Завдання - створити цілісне попереднє уявлення про вправу й осмислити її суть, визначити руховий досвід учнів, домогтись виконання вправи загалом, усунути зайві рухи які її спотворюють. Основними методами на першому етапі навчання рухових дій будуть: вивчення вправи в цілому і по частинах, метод мовної дії та метод демонстрації.

Мета другого етапу, етапу засвоєння рухової дії – деталізоване, відносно досконале засвоєння рухової дії. Завдання – поглибити розуміння закономірності виконання рухової дії, уточнити техніку щодо індивідуальних можливостей учнів, посилити самоконтроль, домогтись правильного виконання вправи, створити передумови варіативного виконання вправи. Основними методами на другому етапі навчання рухових дій будуть: метод мовної дії, метод демонстрації із переважним застосуванням опосередкованої наочності, метод ідеомоторного тренування, змагальний метод.

Мета третього етапу, етапу закріплення рухової дії – забезпечити практичне застосування набутої навички. Завдання – закріпити навичку, зробити її придатною до використання в життєдіяльності, забезпечити варіативність, забезпечити індивідуалізацію виконання вправи, досягти відповідності техніки виконання вправи рівневі розвитку рухових здібностей учнів. Основними методами на третьому етапі будуть: метод стандартно-повторної (інтервальної) вправи, метод стандартно-варіативної вправи, методи змагальний та ігровий.

Навчання буде більш результативним і ефективним лише у тому випадку, коли вчитель здійснює безпосереднє управління процесом навчання. Давайте розглянемо складові процесу управління навчання руховим діям. Процес управління не можливий без детального планування, яке передбачає визначення змісту навчальних занять, підбору методів, засобів, постановки мети і завдань навчання, контролю, конкретизації таких завдань у часовому аспекті. Процес управління здійснюється у три етапи, кожен з яких має свою мету і завдання.

 

Назва етапів процесу управління навчання рухових дій
Завдання етапів	Попередній етап підготовки	Безпосередній етап підготовки	Етап реалізації навчальних завдань
1. Визначити обсяг рухових дій, які будуть вивчатися протягом усього часу навчання в школі, і на кожний рік окремо за розділами. 2. Визначити рівень оволодіння руховими діями по розділах. 3. Визначити терміни і методи контролю, розробити вимоги, щодо визначення якісного рівня оволодіння руховими діями.	1. Визначити конкретні навчальні завдання по оволодінню руховими діями учнями на окремий урок та серію уроків по розділах програми. 2. Складання динамічної програми навчання кожної рухової дії по кожному розділу. 3. Добір методів, засобів, організаційно-методичне, матеріальне забезпечення процесу навчання рухових дій. 4. Визначення системи контролю.	1. Забезпечити отримання термінової інформація про хід процесу навчання на кожному занятті. 2. Розробити критерії, за допомогою яких здійснюється кількісне визначення рівня відхилення ходу навчання від запланованого. 3. Розробити засоби і методи корекції ходу процесу навчання. Визначити критерії оцінювання навчальної діяльності учнів.

 

В практиці навчання рухових дій школярів у певній послідовності використовують основні методичні напрямки передачі навчальної інформації. До таких методичних напрямків відносять: репродуктивний, частково-пошуковий, власне пошуковий. Давайте розглянемо кожен із них більш детально.

Зміст репродуктивного напрямку передачі навчальної інформації полягає в тому, що педагог повідомляє учням у готовому вигляді мету, завдання, програму, конкретні способи виконання рухових дій, критерії контролю та оцінки їх результативності. Також формує мотиви навчальної діяльності, а також викладає знання у закінченому вигляді. За такого підходу активність дітей і учнів зводиться лише до запам’ятовування та точного відтворення рухових дій.

Частково-пошуковий методичний напрямок передбачає повідомлення педагогом лише частки навчального матеріалу (знань), а також він визначає зміст, форми і послідовність майбутніх дій. Решта знань, форми дій, та їх зв’язок із засвоєним педагог дає можливість вияснити, перевірити та обґрунтувати самим учням. Особливість цього напрямку полягає в тому, що учням висуваються для рішення часткові проблемні завдання, рішення яких вимагає певної дослідницької роботи, самостійних інтелектуальних зусиль, пов’язаних із ними більш складних вольових проявів та емоційних реакцій.

Характерною особливістю власне-пошукового методичного напрямку передачі навчальної інформації є те, що учням надається повна самостійність для вирішення проблемних завдань, включаючи і планування своїх дій, визначення засобів і методів, аналіз результатів, контроль.

Характер поєднання методів навчання визначається такими компонентами навчальної діяльності як: завданнями учбово-виховної роботи, особливостями дітей і підлітків, особливостями навчального матеріалу, зовнішніми умовами у яких відбувається навчальний процес.