Марксистська політична економія

Почала поширюватися в Україні в 70-80-х роках XIX ст. її основні положення аналізували С. Подолинський, Г. Цехановецький, М. Косовський, М. Зібер.

Традиційно наукову спадщину професора Київського університету Миколи Зібера (1844-1888) визначають як найбільший внесок у поширення марксистського економічного вчення в Україні. Однак М. Зібер використовував марксистську теорію для дослідження широкого кола економічних проблем. У праці "Нариси первісної економічної культури" (1883) він з марксистських позицій розкрив закономірності економічного розвитку первісного суспільства, доводив, що через общинну форму власності пройшли всі народи Землі, а на ґрунті общинного землеволодіння виникла приватна власність. Заперечував тезу народників про унікальність економічного шляху Росії на основі общинної власності на землю, заявив про об'єктивність і неминучість капіталізму.

У працях "Теорія цінності й капіталу Д. Рікардо у зв'язку з пізнішими доповненнями та роз'ясненнями" (1871), "Давід Рікардо і Карл Маркс у їхніх суспільно-економічних дослідженнях" (1985), статтях під загальною назвою "Економічна теорія Карла Маркса" (1876-1882) М. Зібер доводив, що теорія вартості та капіталу К. Маркса є прямим продовженням і розвитком теорії Сміта - Рікардо за нових умов. Учений розглядав антагоністичні суперечності капіталістичного виробництва, аналізував теорію трудової цінності та теорію додаткової вартості, процес виникнення грошей, їх функції. Теорію додаткової вартості К. Маркса він називає найвищим досягненням людської економічної думки. Однак український економіст заперечував революційний шлях переходу до соціалізму. На його думку, цей процес є поступовим еволюційним розвитком капіталізму через соціалізацію виробничих відносин. Висловив тезу, що новий колективістський соціальний устрій виникне на основі міжнародної домовленості урядів провідних капіталістичних країн.

Видатний український учений-енциклопедист Іван Франко (1856-1916) вважав політичну економію найважливішою з усіх наук. Він не був економістом-теоретиком, в основному популяризував економічну теорію. Певний час викладав її в робітничих гуртках Львова, мріяв підготувати популярний підручник з цього предмета. Його економічний світогляд формувався під впливом учення соціалістів-утопістів, Ф. Лассаля і М. Чернишевського, Дж.С. Мілля. У 1870-х роках І. Франко став прихильником марксистського економічного вчення і переклав українською 24-й розділ І тому "Капіталу" К. Маркса, а також окремі розділи книги Ф. Енгельса "Анти-Дюринг", розробляв українську політекономічну термінологію (в Україні була поширена російська, німецька та польська термінологія). І. Франко використовував марксистське вчення як засіб роз'яснення робітникам і селянам їхнього економічного становища та з метою пропаганди ідей соціалізму.

Погляди І. Франка на предмет політичної економії еволюціонували. Під впливом ідей німецької "історичної" школи, він трактував політичну економію як науку про розвиток народного господарства, надалі вважав її наукою про багатство та працю як його джерело; остаточно стверджував, що політична економія - "це наука абстрактна", предметом дослідження якої є не тільки економічні закономірності розвитку суспільства та його історичного характеру, але й "загальні закони праці людської". У праці "Доповнення до "Основ суспільної економії" він писав, що економічна наука не визнає незмінності суспільного ладу, а шукає форми, які "після нашого знання були б відповідніші для суспільної праці і суспільного добробуту, ніж нинішні форми".

І. Франко з марксистських позицій розглядав категорії "товар", "гроші", "капітал", "рента" та ін., послідовно дотримувався теорій трудової та додаткової вартості, використовував їх положення для пояснення механізму капіталістичної експлуатації, приватну власність розглядав як основу поділу суспільства на антагоністичні класи. Водночас під терміном "робітник" він розумів і пролетаря, і сільського наймита, і дрібного підприємця, і демократичну інтелігенцію - усіх, "хто працює і хліб заробляє в поті чола". Проте суть заробітної плати український поет розглядав не з марксистських позицій, а насамперед з погляду так званого "залізного закону заробітної плати" Ф. Лассаля. І. Франко заперечував марксистські висновки про необхідність і неминучість пролетарської революції та подальшої диктатури пролетаріату, а соціалізм пов'язував насамперед із громадою як основною господарською одиницею, заперечуючи при цьому роль і необхідність централізованого управління.

У статті "Соціялізм і соціял-демократизм", надрукованій в 1897 р. у часописі "Життє і Слово", І. Франко започаткував критику марксизму як "релігії, що ґрунтується на догмах ненависті і класової боротьби".

Невід'ємним елементом економічного світогляду І. Франка було усвідомлення ним необхідності національного визволення України від колоніального поневолення і возз'єднання українського народу в єдиній соборній державі.

Наприкінці XIX ст. з'явилися перші праці, присвячені історії розвитку української національної економічної думки. В енциклопедичному словнику Ф. Брокгауза та І. Єфрона в 1899 р. надруковано статтю М. Тугана-Барановського "Экономическая наука". На його думку, позитивне значення мала лише перекладацька та видавнича діяльність українських учених. Переклади праць західноєвропейських вчених (російською мовою) були першоджерелами для теоретичних досліджень в Україні та Росії.

Погляди вчених, які працюють в Україні, проаналізував російський вчений В. Святловський у дослідженнях з історії економічної думки "До історії політичної економії і статистики в Росії" (1906), "Нариси з історії економічних поглядів на Заході і в Росії" (1913). Професор Київського університету О.Д. Білімович в 1913 р. заявив про існування київської школи політичної економії, представники якої М.Х. Бунге і Д.І. Піхно розвивали ідеї маржиналізму.