Виробництво фактори виробництва

Характеристика підприємства по ремонту побутової техніки

Хороша схема організації робіт скорочує умови, а значить, і час на виконання кожного виду роботи. Вона значно підвищить прибуток з двох причин: Одна причина полягає в тому, що робота стає легшою фізично. Коли потребується менше зусиль, коли легше локалізувати несправні вузли, тоді на виконання кожної операції потрібно менше часу. А чим менше часу витрачається на кожну операцію, тим більший обсяг роботи можна виконати протягом тижня, тим швидше клієнти отримають з ремонту свою апаратуру. Друга причина - моральний стимул для персоналу майстерні. Ефективна робота зменшує напруження й навантаження на кожного робітника і в результаті кожен працює більш продуктивно. Певний психологічний настрій створюється і умовами роботи в чистому, теплому, добре освітленому приміщенні. Прийом техніки на: ремонт здійснюватиметься приймальником у приміщенні сервіс-центру. Прийом має здійснюватися з квитанцією й особливим договором і навіть (бажано) з документами техніку, де зазначено технічні характеристики. Потім відбувається розбирання техніки його діагностики. Наступний крок - безпосередня діагностика поломки, де встановлюється причина поломки При здійсненні підготовчого етапу на ремонт вироби необхідно враховувати особливості вироби, уважно вивчити технічні характеристики (у разі, якщо клієнт надав документацію техніку). Приміром в певних видах відеота фотокамер є звані "стандартні" поломки, тобто. фірма-виробник використовує деякі деталі швидко зношувані. Наприклад, в дзеркальних фотокамерах часта поломка - камера відмовляється фокусуватися на зображенні, це було пов'язано може бути з экспонометром чи з недоліків у об'єктиві, коли збивається фокусування чи фокусування іде точно. Ці нюанси, властиві до кожної великої фірми-виробника. Їх важливо враховувати, аби максимально зменшити час на перебування поломки. Однак у фірмі працюють майстра із багаторічним стажем ремонту техніки, що дуже важливо при лагодженні. Далі, коли причини поломки виявлено, необхідно знайти потрібні деталь, якщо зламана деталь заборонена ремонту. У офісі міститься велика кількість деталей у ліквідації про "стандартних" поломок, у разі, якщо поломка унікальна, необхідно зв'язатися з постачальником й у максимально короткий час придбати потрібну деталь. Потім відбувається безпосередньо ремонт поламаною частини, або заміна її. Далі, коли деталь полагоджена чи поменяна, необхідно зібрати апарат правильно, ніж залишилося зайвих деталей. Заключним кожним його кроком діагностика постремонтного стану техніки, правильно чи працює апарат, підійшла цілком деталь. Що стосується, якщо ремонт здійснився успішно, необхідно зателефонувати замовникові та суспільству повідомити у тому, що його техніка у стані і може забирати своє замовлення.

 

Організація оплати праці

Отже, оплата праці – це винагорода працівникові, за виконану роботи й дотримання посадових обов'язків.

Розмір оплати праці визначається роботодавцем залежно від виконаної роботи, а від її якості і кількість. І тут максимального краю немає.

Відмінність оплаті визначаються залежність від складності виконуваних завдань, кількості поставлених завдань і рівня їх виконання.

У системі оплати праці використовуються різноманітних ставки, оклади, премії, безтарифної системи. Вибір тій чи іншій системи залежить від вибору роботодавця.

Системи оплати праці, вид, розміри тарифних ставок, премій, окладів, заохочувальних виплат, а як і їх розміри і співвідношення у різних професіях і категоріях установ, підприємств фіксуються в договорах або у контракти встановлюються самостійно організацією. Також додаткові виплати, відповідно до законодавством про працю колективними договорами, містять у собі:

· оплата вихідної допомоги;

· оплата відпусток;

· оплата перерв у роботі матерів-годувальниць;

· оплата часу виконання громадських і державних обов'язків.

У систему оплати праці в підприємстві входить три основних елемента:

· Форми оплати праці;

· тарифна система;

· нормування праці.

Тарифна система дозволяє якісно оцінити працю, нормування - врахувати кількість витраченого праці, а форми - визначити порядку розрахунку зарплати.

Тарифна система є підставою організації заробітної плати робітників і кількість службовців і будується залежно та умовами праці, кваліфікації працюючих, і форми оплати праці.

Заробітну плату як економічна категорія належить до сфери товарно-грошових взаємин держави і використовується при найманні робочої сили в, тобто. для придбання товару "робоча сила". Зміни у вартості праці можуть різко позначитися па сумарних витратах, на прибутку, на кінцевому продукту або ж послуги. Тому ціна праці має серйозний вплив використання праці як ресурсу. Вона допомагає зрозуміти, який працю варто використовувати, чи варто його використовувати взагалі чи доцільно його замінити капіталом.

Деякі фірми стверджують, що вони платять зарплатню, відповідальну уявленням про нормальному рівні й навіть пристосовують оплату праці до індексу споживчих ціп. Інші фірми заявляють, що вони за визначенні рівня зарплати орієнтуються мали на той рівень, який мають працівники в схожих фірмах. Нарешті, існують фірми, хто стверджує, що заробітна плата у тому фірмах відповідає нормам оплати, що у суспільстві. Є фірми, представники яких заявляють, що головна складова оплаті - це ефективна диференціація зарплати із професійних і кваліфікаційним групам. Вирішують фірми й питання, як розбіжність у заробітної плати у регіонах, міських і сільськими районами. Всупереч законодавству деякі фірми вводять розбіжності у рівнях зарплати між чоловіками, й жінками, між працівниками різних рас. Заробітну плату - це грошова виплата, регулярно вироблена наймачем працівникові за відпрацьоване час, вироблену продукцію чи іншу конкретну діяльність працівника. У разі формування ринкових відносин підприємства, отримали право самостійно розв'язувати питання зарплати, використовують із цього різні моделі. Під організацією зарплати розуміється її побудова, забезпечення взаємозв'язку кількості роботи з розмірами оплати, і навіть сукупність складових елементів. Нині прийнято виділяти тарифний і безтарифний типи організації оплати праці в підприємстві. Тарифна ставка – виражений в грошової форми абсолютна величина оплати праці одиницю робочого дня. За підсумками тарифної сітки і тарифної ставки першого розряду розраховуються тарифні ставки кожного наступного розряду. Тарифна ставка першого розряду визначається колективним договором підприємства міста і залежить, з одного боку, з його фінансових можливостей, з другого – та умовами оплати праці, відображених у галузевому угоді. У цьому вони повинні бути законодавчо нижчих за встановлений рівня мінімальної зарплати. Тарифна ставка є вихідної величиною задля встановлення рівня оплати праці робочих незалежно від цього, які форми і системи оплати праці застосовуються для підприємства В ремонтно-механічних майстернях, найбільшого поширення набули дві системи: відрядно-преміальна і погодинно-преміальна системи оплати праці. За відрядно-преміальної системи щомісячний аванс робітникам майстерень нараховується відповідно до розрядів виконаних робіт за встановленими нормами часу. Виходячи із складності і відповідальності виконання ремонтних робіт і технічного обслуговування, для цих робітників застосовують тарифні ставки, що передбачені для механізованих робіт. Працівникам, що зайняті на ремонтних роботах, присвоюють кваліфікаційні розряди у відповідності з тарифно-кваліфікаційним довідником для робітників ремонтних майстерень (від І до VI розрядів). Присвоєння працівникові кваліфікаційного розряду або підвищення розряду здійснюється з урахуванням тарифікації робіт, де зайнятий працівник. Присвоєння працівникам розрядів здійснюється комісією в складі головного інженера господарства, завідуючого майстернею, представника комітету профспілки та одного або двох працівників тієї професії, по якій складається іспит. Результати іспитів оформляються відповідними протоколами, затверджуються керівництвом господарства і заносяться в трудові книжки працівників. Оплату праці працівникам на ремонті техніки нараховують за нормативами, що встановлені на ремонт кожної деталі, марки машин чи вузла - погодинно. Основний метод нормування ремонтних робіт - аналітичний, його різновиди - аналітично-розрахунковий і аналітично - експериментальний. Вартість ремонту включає в себе затрати часу на розбирання, дефектування (виявлення причини несправності), ремонт або заміна вузла чи деталі, їх встановлення або збирання і випробовування. Оплата праці на ремонті диференціюється в залежності від важкості по розрядах.

 

 

Планування ремонтних робіт

Планування ремонтних робіт полягає у складанні загальних річних, уточнених квартальних і місячних планів ремонтів за цеха хами і підприємства в цілому. Плани ремонтів складаються у вигляді календарних планів-графіків, що включають перелік усіх інвентарних одиниць устаткування, види ремонтів і оглядів, які повинні бути здійснені в плановому році з зазначенням календарного строку їхнього виконання. Ремонт — це спосіб відтворення основних засобів (поряд із новим будівництвом, реконструкцією, введенням у дію нових об'єктів), який полягає в ліквідації ушкоджень, поломок, дефектів засобів праці та об'єктів соціального призначення. Розрізняють поточний, середній і капітальний ремонт основних засобів. Поточним ремонт здійснюється, як правило, один раз на рік для підтримання в належному стані машин, устаткування, будівель і споруд. В ході ремонту замінюються лише швидкозношувані деталі машин та устаткування, ліквідуються незначні дефекти й неполадки. Поточний ремонт будинків виробничого та невиробничого призначення передбачає роботи по ліквідації невеликих ушкоджень та несправностей, профілактичні заходи проти передчасного зносу.Середній ремонт — це ремонт устаткування періодичністю понад один рік, коли замінюються зношені базові, а також інші крупні вузли, конструкції без повного розбирання об'єкта, що ремонтується. Капітальний ремонт устаткування здійснюється один раз на 2— 3 роки, при цьому відбувається повне розбирання об'єкта й заміна всіх зношених деталей і вузлів. Капітальний ремонт будов і споруд передбачає заміну зношених конструкцій і деталей, що поліпшує експлуатаційні показники об'єкта.

Економічні витрати виробництва — це сукупні затрати на виробництво товару. Іншими словами, економічні витрати — це ті видатки, які фірма повинна зробити для того, щоб придбати ресурси для організації виробництва товарів. Витрати виробництва поділяються на зовнішні і внутрішні. Зовнішні витрати — це видатки на ресурси постачальникам, які не є співвласниками даної фірми. Це плата за сировину, паливо, транспортні та трудові послуги, енергію тощо. Внутрішні витрати — це затрати власних, неоплачуваних, внутрішніх ресурсів. До них належать використання власної праці, власних приміщень, транспорту, кормів для худоби тощо. З точки зору фірми ці внутрішні затрати рівнозначні грошовим видаткам, які довелося б зробити, купуючи відповідні ресурси.

Розрізняють також постійні та змінні витрати. Поділ витрат на постійні і змінні зумовлений тим, що збільшення або зменшення змінних витрат зумовлює зміни загальних витрат і обсягу виробництва продукції. Постійними називаються такі витрати, величина яких не змінюється залежно від зміни обсягу виробництва. До них належать оплата зобов'язань із позик, орендна плата, амортизаційні відрахування, заробітна плата вищого управлінського персоналу тощо. Постійні витрати пов'язані з самим існуванням фірми і тому повинні оплачуватися навіть тоді, коли фірма нічого не виробляє.

Змінними називаються такі витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягу виробництва товарів. До них належать затрати на сировину, матеріали, паливо, енергію, транспортні послуги і більшість витрат на оплату трудових ресурсів (працівників, задіяних у виробництві). Основу постійних витрат становлять затрати, пов'язані з використанням основних фондів, а змінних — з використанням оборотних фондів. Кошторис - це фінансово-плановий акт, який визначає обсяг, цільове направлення і поквартальний розподіл асигнувань, передбачених на утримання установ і організацій. Вона є планом фінансування установ і витрачання бюджетних кошторисів. Правове значення кошторису полягає в тому, що вона визначає права і обов'язки керівника бюджетної установи за цільовим використання коштів, що відпускаються з відповідного бюджету, а також обов'язки фінансових органів з відпуску цих коштів та їх права на здійснення контролю за цільовим використанням бюджетних ресурсів.

Калькуляція — це розрахунок собівартості одиниці продукції, виконаних робіт та послуг. Калькуляцію складають на продукцію основного та допоміжного (інструмент, запчастини, енергія) виробництва щомісячно, за квартал, за рік.

Калькулювання потрібно для обґрунтування цін на вироби, обчислення їх рентабельності, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів.

Для кожного об’єкта калькулювання вибирається калькуляційна одиниця (кількість у штуках, маса, площа, об’єм).

При калькулюванні встановлюють об’єкти калькулювання, вибирають калькуляційні одиниці, витрати групуються за калькуляційними статтями, номенклатура яких залежить від галузі економіки.

Під об’єктом калькулювання розглядають основну та допоміжну продукцію (роботи, послуги), собівартість якої обчислюється. Насамперед це готова продукція, що поставляється за межі підприємства споживачам. Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення.

Виробництво фактори виробництва

Виробниицтво — процес створення матеріальних і суспільних благ, необхідних для існування і розвитку. Створюючи певні блага люди вступають у зв'язки і взаємодію – виробничі відносини. Тому виробництво є завжди суспільним.

Технологічний процес ремонту – основна частина виробничого процесу, яка містить дії по послідовній зміні і наступному визначенню стану об’єктів ремонту або його складових частин (машини, агрегату, вузла, деталі). Так, технологічний процес складання являє собою частину виробничого процесу, безпосередньо зв’язаного з послідовним з’єднанням окремих деталей в складальну одиницю; технологічний процес ремонту (відновлення) деталі являє собою частину виробничого процесу, зв’язаного із зміною стану деталі (геометричної форми, розмірів, якості поверхонь та ін.).

Технологічний процес являє собою сукупність різних операцій, у результаті виконання яких змінюються розміри, форма, властивості предметів праці, виконується з'єднання деталей у складальні одиниці і вироби, здійснюється контроль вимог креслення і технічних умов. Технологічною операцією називають закінчену частину технологічного процесу, виконувану на одному робочому місці. Вона є основним елементом виробничого планування й обліку. На виконання операцій установлюють норми часу і розцінки. По операціях визначають трудомісткість і собівартість процесу, необхідна кількість виробничих робітників і засобів технологічного оснащення. Технологічний перехід - закінчена частина технологічної операції, виконувана тими самими засобами технологічного оснащення при постійних технологічних режимах і встановленні. При виконанні переходу режими роботи іноді змінюються без впливу робітника, тобто автоматично, наприклад при виконанні переходу на верстатах із програмним чи з адаптивним керуванням. (Наприклад: обробити площину корпусу, зварити дві деталі встик і т.д.), Переходи можуть виконуватися шляхом видалення одного чи декількох шарів матеріалу за один чи кілька робочих ходів. Усі дії робітника, виконувані ним при виконанні технологічного переходу, розділяються на окремі прийоми. Прийомом називають закінчену сукупність дій людини, застосовуваних при виконанні переходу чи його частини й об'єднаних одним цільовим призначенням. Наприклад: взяти заготовку, підвести до патрону, встановити заготовку, включити подачу і т.п. Закріплення заготовок, зміну інструмента й інші закінчені частини технологічної операції, що складаються з дій людини і (чи) устаткування і не супроводжуються зміною властивостей предметів праці, але необхідні для технологічного переходу, називають допоміжними переходами.

Установом називається частина технологічної операції, виконувана при незмінному закріпленні заготовки чи складальної одиниці. При одному установі заготовка може займати різні позиції. Позиції — це фіксоване положення, займане незмінно закріпленою заготовкою і складальною одиницею, що збирається, разом із пристосуванням щодо інструмента чи нерухомої частини устаткування при виконанні визначеної частини операції. Налагодженням називають підготовку технологічного устаткування і технологічного оснащення до виконання технологічної операції. До налагодження відноситься установка пристосування на верстаті, встановлення на розмір комплекту ріжучого інструмента, і т.д. Сукупність знарядь виробництва, необхідних для здійснення технологічного процесу, називається засобами технологічного оснащення. Технологічне устаткування — це засоби технологічного оснащення, у яких для виконання певної частини технологічного процесу розміщають матеріали заготовки чи засоби впливу на них, а також технологічне оснащення (прикладами технологічного устаткування є ливарні машини, преси, металорізальні верстати, печі, гальванічні ванни, випробувальні стенди і т.п.). У технологічне оснащення включаються засоби технологічного оснащення, що доповнюють технологічне устаткування для виконання визначеної частини технологічного процесу (різальний інструмент, штампи, пристосування, калібри, прес-форми, моделі, ливарні форми і т.д.).