Стратегія розвитку регіональної мережі вантажних перевезень.

Завданням науково обґрунтованого галузевого районування є:

1) виявлення сучасної ролі (місця) і потенціальних можливостей різних територій у розвитку виробництв;

2) вивчення умов розвитку виробництва у кожному районі, особливостей прийомів і методів господарювання, що забезпечують найбільш економне використання ресурсів і рентабельність виробництва;

3) визначення шляхів удосконалення галузевої комплексності, взаємодії даної галузі з іншими видами виробництва в районі, суперечностей, труднощів та регіональних проблем, розв’язання яких сприяє підвищенню продуктивності суспільної праці;

4) передбачення змін у природній ситуації.

Головними ознаками, за якими здійснюється галузеве районування є спеціалізація, концентрація, структура виробництва, система галузевих центрів, стійкість зв’язків цього виробництва з іншими галузями у межах певної території, особливості балансів сировини і готової продукції, тощо. Інколи галузеві райони виділяють лише за показниками спеціалізації і галузевої структури виробництва. Проте для районування їх недостатньо, оскільки суміжні райони з однаковою спеціалізацією можуть значно відрізнятись одна від одної шляхами підвищення економічної ефективності виробництва, що може стати окремою ознакою для виділення кількох галузевих районів.

Галузевий економічний район – це територія з певним поєднанням галузей і виробництв, яка має специфічні умови, структури, проблеми і перспективи розвитку, територіальну організацію і географічне положення.

Галузеві економічні райони відрізняються один від одного:

1) природними й економічними умовами формування;

2) відстанню до джерел сировини, паливно-енергетичних ресурсів і місць споживання виробленої в районі готової продукції;

3) виробничою спеціалізацією і структурою;

4) рівнем розвитку і ступенем зрілості;

5) особливостями територіальної організації виробництва.

В економічному аналізі галузевих районів важливо визначити напрям їх розвитку і підвищення ефективності виробництва. Для цього потрібно дати правильну економічну оцінку розміщення галузі, визначити чинники позитивного чи негативного впливу на її економічну ефективність, а також можливі перспективи раціонального розміщення виробництва галузі.

Аналіз галузевих спеціалізованих районів передбачає вивчення та обґрунтування:

1) структури і пропорційності поєднання виробництв;

2) раціонального рівня їх розвитку і територіальної концентрації;

3) територіально-виробничих зв’язків;

4) економічно виправданих зон збуту і споживання готової продукції;

5) перспектив розвитку і напрямів ефективного використання капітальних вкладень.

Різновидом галузевого економічного районування є виділення виробничо-збутових зон. Головний метод промислового і сільськогосподарського виробничо-збутового районування – визначення економічних меж рівнозначних виробничо-транспортних витрат по однойменній або взаємозамінній продукції з наступним коригування балансів виробництва і споживання.

Зонування перевезень означає виділення найвигідніших зон поширення продукції з окремих джерел. Пункти, в яких продукція різних джерел має однакову вартість, утворюють систему вантажорозподілу, а лінії, що з’єднують ці пункти, – межі оптимальних зон поширення продукції. При цьому в конкретних розрахунках враховується крім виробництва різна вартість перевезення продукції окремими видами транспорту, на різних ділянках транспортних шляхів і в різних напрямках.

Розмір району, який споживає вироблену продукцію, залежить від ступеня диференціації виробничих витрат на різних підприємствах, що виробляють продукцію певного виду, і від транспортних витрат, які зростають у міру віддалення пункту споживання від місця виробництва.

Для розмежування зон споживання однойменної продукції виробленої двома підприємствами галузі, тобто для районування раціональних перевезень продукції, використовують формулу:

,

де Х – граничний раціональний радіус перевезень; П₁ – собівартість виробництва у спеціалізованому районі; П₂ – собівартість виробництва продукції у районі споживання; Т – собівартість перевезення продукції на відстань 1 км; L – відстань між пунктами виробництва і споживання цього виду продукції.