Характеристика методів наукових досліджень
ПЛАН
1. Метод експерименту, його види, особливості.
2. Метод опитування.
3. Метод тестів.
4. Соціометрія.
5. Близнюків метод.
6. Аналіз продуктів діяльності.
ОПП: Психолого-педагогічний експеримент, лабораторний та природний експеримент, опитування, тестування, тести інтелекту, тести креативності, тести досягнень, особистісні тести, проективні тести, соціометрія, соціоматриця, дихотомія, метод близнюків, монозиготні (MZ) і дизиготні (DZ) близнята, аналіз продуктів діяльності.
Література:
1. Шейко В.М., Кушнаренко Н.М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності: Підручник. – К.: Знання-Прес, 2002. – С.63-79.
2. Пілюшенко В.Л., Шкрабак І.В., Славенко Е. І. Наукове дослідження: організація, методологія, інформаційне забезпечення: Навчальний посібник. – К.: Лібра, 2004. – 344 с.
3. Цехмістрова Г.С. Методологія наукових досліджень. Навчальний посібник. – К.: Видав. дім «Слово», 2008. – 280. - С.101-135
4. Ю.Сурмін. Майстерня вченого: Підручник для науковця. – К.: Навч.метод центр освіти в Україні, 2006. – С.120-207.
СТРУКТУРА ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ
І. Вступна частина
1. Організація студентів.
2. Повідомлення теми лекції.
3. Актуальність теми, місце лекції курсі предмету.
4. Категорії й поняття
5. Запис теми, плану, бібліографії.
ІІ. Основна частина
1. Викладення матеріалу у текстовій формі.
1. Метод експерименту, його види, особливості.
2. Метод опитування.
3. Метод тестів.
4. Соціометрія.
5. Близнюків метод.
6. Аналіз продуктів діяльності.
2. Фіксація на дошці ключових слів.
ІІІ. Заключна частина
1. Відповіді на запитання студентів;
2. Завдання для самостійної роботи. С\Р. Проведення тестування учнів початкових класів та обробка даних.
Хід лекції
Метод експерименту, його види, особливості.
Психолого-педагогічний експеримент — метод, що забезпечує спостереження за змінами психологічних характеристик дитини в процесі педагогічного впливу на неї.
Експеримент дає змогу реєструвати факти, розкривати закономірності, механізми, динаміку, тенденції психічного розвитку, становлення особистості, виявляти можливості для оптимізації цього процесу. Саме цей метод сприяє поєднанню психологічних досліджень з педагогічним пошуком.
Психолого-педагогічний експеримент передбачає такі етапи:
1. Констатуючий експеримент першого порядку. Спрямований на з'ясування характеристик та властивостей досліджуваного явища. У ньому беруть участь основна і контрольна групи. Основну групу задіюють у всіх процедурах експерименту. Контрольна група є еталоном, за яким оцінюють розвиваючий та формуючий ефект експерименту. Завдяки цьому дослідження відбувається в паралельному режимі.
2. Формуючий експеримент. Здійснюється за допомогою експериментальної моделі розвиваючих і формуючих впливів на предмет дослідження. Поєднує в собі різні процедури: навчальні, ігрові, практичні тощо. Важливою при цьому є аналітична модель “розвиваючого ефекту” експерименту — своєрідний “ідеальний образ” сподівань дослідника щодо його результатів.
3. Констатуючий експеримент другого порядку. На цьому етапі організують “контрольне” дослідження, залучивши основну та контрольну групи учасників. Його мета — фіксація показників із досліджуваного об'єкта після закінчення процедури формуючих впливів. Показники контрольної вибірки використовують як еталон для з'ясування формуючого ефекту, досягнутого при роботі з основною групою. Далі результати дослідження аналізують та використовують для обґрунтування закономірностей розвитку психологічних особливостей досліджуваних.
За місцем проведення розрізняють лабораторний і природний педагогічний експеримент. Лабораторний експеримент відбувається в штучних умовах, коли експериментатор моделює всі необхідні для його проведення умови. Він дає змогу точно враховувати досліджувані зовнішні впливи (силу, тривалість, послідовність подразників або їх комбінацій) та реакції-відповіді (дії, висловлювання) людини на ці подразники. Експеримент завжди доповнюють певними методичними засобами, що дає змогу розширити його можливості й підвищити ефект від дослідження загалом. Природний експеримент запропонований російським психологом О. Ф. Лазурським (1874 —1917). Дослідження відбувається у спеціальних умовах, відповідно до його мети, а досліджувані процеси протікають природно та послідовно, без втручання експериментатора. Він поєднує у собі позитивні риси спостереження і лабораторного експерименту, однак, порівняно з лабораторним, є менш точним і тому доповнюється ним.
Педагогічний експеримент дає змогу відокремити досліджуване явище від інших, цілеспрямовано змінювати умови педагогічного впливу на вихованців, повторювати окремі педагогічні явища приблизно в таких же умовах. Дані експерименту обробляють, перевіряють за результатами спостережень та інших методів дослідження.
Метод опитування.
Опитування — метод збору інформації про досліджуваний об'єкт під час безпосереднього (інтерв'ю) чи опосередкованого (анкетування) соціально-психологічного спілкування дослідника і респондента шляхом реєстрації відповідей респондентів на сформульовані запитання.
Метод опитування базується на пропонуванні учаснику дослідження серії запитань, відповідаючи на які він надає досліднику деяку інформацію про себе. Опитування проводиться як в усній (бесіда), так і письмовій формі (анкета). Розрізняють два види запитань: закриті і відкриті. У першому випадку опитуваний вибирає відповідь на запитання з кількох запропонованих, у другому він сам формулює відповідь у довільній формі.
Для одержання достовірної інформації необхідно, щоб опитуваний:
а) сприйняв потрібну інформацію;
б) правильно зрозумів її;
в) зміг згадати, за необхідності, події минулого;
г) обрав достеменну відповідь на поставлене запитання;
ґ) зміг адекватно висловитися.
Метод тестів.
Тестування — метод діагностики із застосуванням стандартизованих запитань та завдань, що мають певну шкалу значень.
До нього вдаються для стандартизованого визначення індивідуальних відмінностей особистості. Тестові методи використовують у трьох сферах: 1) в освіті; 2) при виборі професії та професійній підготовці; 3) при психологічному консультуванні й психотерапії. Вони дають змогу з певною ймовірністю визначити рівень розвитку в індивіда психологічних властивостей (пам'яті, мислення, уяви та ін.), особистісних характеристик, ступінь готовності до певної діяльності, засвоєння знань і навичок тощо.
За функціональною ознакою (призначення тестів щодо предмета дослідження) розрізняють:
— тести інтелекту — методики психологічної діагностики, призначені для виявлення розумового потенціалу індивіда;
— тести креативності — сукупність методик для вивчення та оцінювання творчих здібностей особистості (креативності);
— тести досягнень — методики, за допомогою яких визначають ступінь конкретних знань, навичок, умінь особистості. Використовують їх у професійному доборі. Наприклад, тести «Перевірте, який ви керівник», «Чи вмієте ви проводити ділове обговорення?» тощо.;
— тести особистісні — методики психодіагностики, за допомогою яких визначають різні якості особистості та ЇЇ характеристики: уподобання, цінності, ставлення, емоційні, мотиваційні та міжособистісні властивості, типові форми поведінки;
— проективні тести — методики, скеровані на виявлення певних психічних властивостей людини. Вони передбачають стимули, реагуючи на які, людина виявляє найхарактерніші свої якості. Для цього досліджуваній особі пропонують витлумачити події, відновити ціле за деталями, надати сенс неоформленому матеріалу, створити оповідання за малюнком із невизначеним змістом.
Проективні тести - це методики цілісного вивчення особистості. Назва їх пов'язана з використанням у них процесу проеціювання, коли випробуваний свідомо чи підсвідомо переносить свої установки, емоційні стани чи особистісні якості на запропоновані до розв'язання завдання чи ситуації. Приміром, дописати речення чи розповідь, зробити малюнок на вільну тему, скласти розповідь за малюнком тощо. Виконуючи такі завдання, він допомагає скласти уявлення про свою індивідуальність. До найбільш застосовуваних проективних методів належать тести Рошарха і Люшера, тематичний операційний тест тощо.
Крім названих існують і так звані групові тести для вимірювання групових психічних процесів - психологічного клімату групи, рівня її згуртованості, взаємовідносин між членами групи тощо. Найпоширенішою серед групових тестів є соціометрична процедура, призначена для визначення структури емоційних зв'язків між членами групи, тобто взаємних симпатій і антипатій.
Процедура тестування включає декілька етапів. На першому дослідник вибирає тести. Другий етап - безпосередньо тестування одного чи групи учасників. Третій етап - інтерпретація результатів, висновки. Ефективність тестування значною мірою залежить від досвіду і кваліфікації дослідника.
Соціометрія.
Соціометрія — галузь соціології, яка вивчає міжособистісні взаємини у малих групах кількісними методами, зосереджуючись на внутрігрупових симпатіях і антипатіях; прикладна наука, метод вивчення структури й рівня міжособистісних емоційних зв'язків у групі.
Запровадив її американський соціальний психолог і педіатр Джакоб Морено (1892—1974), маючи на меті не лише вивчення, а й розв'язання проблем у групі. Сучасна соціометрія найчастіше послуговується двома методами — анкетуванням та опитуванням, складеними так, щоб на підставі навіть анонімних відповідей можна було скласти соціоматрицю, яка відобразила б особливості стосунків (симпатії, антипатії) у групі. Соціометричне опитування суттєво відрізняється від інших видів соціологічного опитування передусім тим, що його цікавить не характеристика респондента, а характеристика взаємин між респондентами.
Цей метод застосовують для дослідження міжособистісних стосунків і міжгрупових відносин з метою їх поліпшення. Він дає змогу вивчити особливості неформальних (неофіційних) стосунків, одержуючи соціологічну інформацію, яку іншим шляхом дістати майже неможливо. Грамотне його використання є передумовою для ґрунтовних теоретичних висновків про функціонування і розвиток груп, досягнення очікуваних результатів у формуванні колективів, підвищенні ефективності їх діяльності.
Процедурно соціометрія є поєднанням методики опитування та алгоритмів для спеціального математичного обчислення первинних вимірювань. Взаємини між членами колективу з'ясовують на основі процедур: вибір (бажання індивіда до співробітництва з іншим індивідом); відхилення (небажання співпрацювати з іншим); опускання (залишення одним індивідом іншого поза власною увагою).
Запитання соціометричної анкети містять так званий соціометричний критерій. Вербально його формулюють так: “Кого б Ви обрали...?”, “Чиїй думці Ви віддасте перевагу в ситуації...?”, “Хто зумів би Вас переконати...?” та ін. Соціометричний критерій має: націлювати учасника дослідження на вибір або відхилення іншого учасника групи; бути зрозумілим та цікавим для учасників дослідження; містити в собі пропозиції щодо вибору або відхилення, які формували б у членів групи позитивний емоційно-психологічний ефект; не допускати обмежень щодо вибору одних та відхилення інших учасників групи.
Соціометричні критерії поділяють на два основні класи:
1) комунікативні критерії (соціометричні тести). Використовують для опису, виміру реальних або уявних взаємин у групі, з'ясування ставлення кожного члена групи до свого оточення. (“Кого б Ви запросили на день народження?”);
2) гностичні критерії (тести соціальної перцепції; лат. perceptio — сприймання, у психології — сприйняття). Спрямовані на відображення уявлень людини про своє місце і роль в групі, хто саме її може обрати для вирішення конкретного завдання, а хто — відхилити. (“Хто з Вашого класу, на Вашу думку, хотів би запросити Вас на день народження? ”).
В обох випадках критерії сформульовані у позитивній формі, тобто орієнтовані на з'ясування вибору. Але існують і заперечні критерії, які фіксують негативне ставлення однієї людини до іншої.
У соціометрії поширені дихотомічні (грец. dichotomia — поділ на дві частини) критерії, які дають змогу більш точно з'ясувати взаємини в групі. Наприклад: “Кого з членів Вашого класу Ви запросили б на день народження (позитивна частина критерію), а кого б ні?” (заперечна частина критерію).
За соціометричними критеріями можна визначати розуміння людиною закономірностей щодо взаємин у групі, бачення нею процесів спілкування між учасниками цієї групи.
У процесі соціометричного дослідження складають соціограму — графічне відображення математичної обробки результатів, отриманих за допомогою соціометричного тесту. Соціограма наочно відображає взаємні симпатії та антипатії, наявність соціометричних “зірок” (осіб, яких обирає більшість опитуваних), “паріїв” (осіб, від яких усі відвертаються) та проміжні ланки між цими полюсами.
Вона дає змогу побачити структуру взаємин у групі, робити припущення щодо стилів лідерства, ступеня організованості групи загалом.
Соціометрію використовують разом з іншими методами, оскільки вона не розкриває мотивів взаємин у групі, а лише відображає їх загальну картину.
Близнюків метод.
Метод близнюків. Народження близнюків - експеримент, поставлений самою природою. Близнюків метод запропонований Ф. Гальтон в 1924 р. Він же розробив і схему інтерпретації даних близнюкових досліджень. У психогенетиці цей метод найбільш популярний. Близнюки являють собою ідеальний об'єкт для псіхогенетіческого дослідження.
Розрізняють монозиготних (MZ) і дизиготних (DZ) близнят. Дизиготних близнюки, або двійнята, народжуються, якщо в період овуляції у матері дозріли і були одночасно запліднені дві або більше яйцеклітини. Якщо жінка в цей період мала контакт з кількома чоловіками, діти можуть бути від різних батьків. У генетичному відношенні дизиготних близнюки нічим не відрізняються від рідних братів і сестер.
Монозиготних близнюки походять з однієї і тієї ж зиготи (заплідненої яйцеклітини), яка розділилася на два самостійних організми. Вони мають 100% однаковим набором генів. Дизиготних близнюків народжується в два рази більше, ніж монозиготних. Частота народження коливається залежно від соціальної ролі батьків, етносу, місця проживання. У Росії та в Європі народжується 30-40 монозиготних близнюків на 10 тис. народжень. Оскільки народження близнят не таке вже й рідкісне явище, у психогенетика завжди достатньо випробуваних для проведення блізнецових досліджень: у світі сьогодні проживає 60 млн. близнюків.
Подібність між парами близнюків визначається генотипом і загальним середовищем. Загальна середа однакова для монозиготних і дизиготних близнюків, а генотипи різні генотипи MZ близнюків подібні на 100%, a DZ - на 50%. Порівнюючи внутріпарние кореляції MZ і DZ близнюків, можна виділити частки впливу середовища генотипу і середовища на розвиток тієї або іншої ознаки.
Головна проблема застосування блізнецового методу: формування вибірки та відбір MZ і DZ близнюків. Необхідно мати методику, що дозволяє по фенотипічним показниками відокремити дизиготних близнюків від монозиготних. У 1924 р. Г. Сіменс [Siemens H., 1927] запропонував метод оцінки зіготності, який дозволяє на основі безлічі параметрів (полісімптоматіческій метод) оцінити внутрішню подібність близнят і віднести їх або до монозиготними, або до дизиготних.
Блізнецовий метод грунтується на двох основних припущеннях: Порушення першої умови впливає на внутрішню валідність, тому що розходження впливів середовища (наприклад, різне емоційне ставлення батьків до кожного з близнюків) можуть вплинути на зчеплення вкладів середовищного і генетичного факторів.
Друга умова визначає зовнішню валідність. Якщо воно порушується, висновки, отримані на близнюків, не можна переносити на популяцію в цілому.
План блізнецового дослідження представляє собою варіант двохфакторну плану: 1) спадковість - фактор, який має 2 градації (100% схожість у MZ близнюків та 50% - у DZ близнюків) і 2) Середа (групи зрівняні з цього фактору).
