Марксистська школа в етнології

Визначальною передумовою становлення марксистської школи в етнології було формування в другій половині XIX ст. марксистської методології, її творці К. Маркс і Ф. Енгельс глибокого інтересу до етнології не проявляли. Поява праці Л. Моргана «Стародавнє суспільство» спонукала Маркса зробити її детальний конспект і передати Енгельсу. Останній, базуючись на дослідженнях Морґана і застосувавши основні положення марксизму, написав працю «Походження сім’ї, приватної власності і держави», що відіграла значну роль у формуванні марксистської етнології.

В її основі лежить марксистська концепція суспільно-економічних формацій. Радянські етнографи широко використовували теоретичні постулати марксизму про примат суспільного буття над суспільною свідомістю, про первинність виробництва засобів, необхідних для задоволення елементарних потреб (харчування, одягу, житла, необхідних знарядь і т.д.), про спосіб виробництва, виробничі і суспільні відносини, надлишковий продукт і приватну власність, класи і класову боротьбу, базис і надбудову і т. ін. В етнології це позначилось на тому, що етноси тлумачились як продукт соціального розвитку людства і втискувались у жорсткі рамки соціально-економічної парадигми.

2. Сучасна проблематика досліджень з етнополітології, нові школи та наукові напрями.

Почнемо з того, що наприкінці 50-х років у західній антропології намітилась методологічна і теоретична криза. Вона полягала у тому, що ця наука виявилась нездатною охопити, всебічно дослідити, адекватно висвітлити і дати прогноз розвитку нових тенденцій в етнічній царині людського буття. Саме тоді починається бурхливий розвиток такої науки як етнологія, зароджується нова наука етнополітологія, з'являються нові напрямки - етносоціологія, етнопсихологія, етноекологія та багато інших. Але і вони певний час не могли дати коректних відповідей на нові проблеми, пов’язані з етнічним ренесансом, політизацією етнічностей тощо. Характеризуючи такий стан справ, професор кафедри антропології Каліфорнійського університету (Лонг-Біч) Дж. Скотт (молодший) відзначав, що ще недавно теоретики і практики передрікали, що етнічні меншини якоїсь нації будуть зрештою асимільовані або "переплавлені", а етнічні ідентичності будуть замінені на національні ідентичності. Однак замість того, щоб послаблюватись і зникати, етнічність стає більш помітною ніж будь-коли, а традиційна етнічна ідентичність, яка, здавалось, мала б відмирати в умовах боротьби за соціально-економічну і політичну рівність, навпаки посилюється, причому навіть тоді, коли етнічна група домагається домінуючих позицій. До честі Заходу; він досить швидко зреагував на виклик часу, повернувшись лицем до нових проблем, виділивши величезні кошти і створивши інші сприятливі умови для їх вивчення. Було відкрито десятки нових дослідницьких центрів і сотні університетських кафедр, засновано десятки періодичних видань, видано тисячі монографій і статей, розроблено десятки нових теорій та концепцій, запропонувано чимало різних, суперечливих, а часом і діаметрально протилежних методологічних підходів тощо. Майже із самого початку західне наукове співтовариство розділилось на кільканадцять шкіл, котрі конкурують і суперничають між собою, не виходячи при цьому за рамки наукової етики (на відміну від колишніх радянських, а часом і деяких сучасних вітчизняних науковців). Найбільший інтерес з науково-теоретичної і методологічної точок зору, на наш погляд, становлять дві школи: примордіалістська та інвентціоністська. Примордіалізм

Одразу ж відзначимо, що назва першої школи походить від англійського слова "примордіальний" (primordial), що можна перекласти як первісний, первозданний, споконвічний тощо. Цей досить вдалий термін у науковий обіг ввів ще 1957 року відомий американський соціолог Едвард Шилз. Майже п'ять років цей термін був незатребуваний або піддавався сумнівам та критиці, що свідчить про певну консервативність мислення і багатьох західних вчених. Але з початку 60-х років, із появою надзвичайно цікавої і корисної статті ще одного американського дослідника Кліффорда Гіртца, термін "примордіальний" і похідні від нього поняття не сходять зі шпальт видань, присвячених етнічним та етнополітичним процесам. За чверть століття, що минула з тих часів, склалась досить чисельна і впливова школа примордіалістів. Найбільш відомими її представниками, окрім згаданих Е.Шилза і К.Гіртця, були і є Г.Айзекс, М.Вебер, Р.Гамбіно, Е.Грилі, У.Коннор, М.Новак, Е.Сміт та багато інших. Вони намагаються довести, що: 1) початковими, вихідними "клітинками", "цеглинками'' існуючих етнічностей є "прадавні кровно-родинні спільноти"; 2) етнічні особливості мають "природжений характер" і передаються із покоління у покоління; 3) "етнічні узи є найважливішими за будь-які інші узи" і етнічна ідентичність є головною серед всіх інших ідентичностей; 4) етнічна ідентичність є успадкованою і задовольняє "глибинні природні людські потреби"; 5) і, взагалі, етнічність - це споконвічний, природний, реальний, стабільний і загалом позитивний феномен, в основі якого лежить спільне походження. Інвенціалізм (модернізм)

Назва школи - інвентціоналістський - походить від англійських термінів - "to invent, invented, invention", що можна перекласти як вигадувати, вигаданий, уявний, вигадка, уявлення тощо. Інколи цю школу називають також модерністською. Засновниками і найбільш відомими прихильниками цієї' школи можна вважати таких вчених, як Б.Андерсон, Ф.Барт, П.Брасс, Е.Геллнер, М.Гехтер, Е.Гобсбаум, Д.Горовиць, Дж.Ротшильд, В.Соллорс та багато інших. Серед їх основних теоретичних положень варті уваги наступні: 1) етнічність є винайденим, уявним, вигаданим феноменом, оскільки "її члени не можуть бути знайомі особисто чи навіть чути один про одного" 2) етнічність має мінливий характер, оскільки може і посилюватись, і послаблюватись, і завмирати, і відроджуватись 3) етнічність має придбаний і ситуаційний характер, оскільки люди можуть, залежно від ситуації, приховувати чи демонструвати свою етнічність, а при потребі й змінювати її 4) етнічність є чимось похідним від соціального, породженням процесу модернізації, реакцією на процеси глобалізації, універсалізації та стандартизації 5) етнічна ідентичність є лише однією із багатьох ідентичностей, притаманних людині Більше того, для певної частини інвентціоністів, особливо неомарк-систського гатунку (Е.Геллнер, Е.Гобсбаум, МГехтер таін), етнічність - це щось штучне, препароване, підробне, іронічне, атавістичне, негативне, небезпечне і т. ін.

Висновки

У 80-90 рр. етнологію охопила криза, яка виявилась у постмодерністській критиці. ЇЇ виявом стали песимістичні прогнози щодо перспектив етнологічних досліджень. Постмодерністська критика доводила неспроможність етнології пояснити феномен етнічного (агностицизм). Нині увага вчених-етнологів концентрується, головним чином, на проблемах етнокультурного розвитку, як динамічного процесу, на аналізі етнокультурних процесів і їх прогнозуванні. В Україні актуалізуються дослідження і прогнозування стану етнічної (національної) ідентичності, розвитку етнонаціональних процесів та взаємин. Реалізація наукових завдань українських етнологів потребує використання теоретичних здобутків багатьох етнологічних шкіл і напрямів, задіяння сучасного науково - методичного інструментарію на стику суспільних дисциплін.

…Напередодні здобуття Україною незалежності етнологія як наука існувала лише в одному дисциплінарному прояві, а саме етнографічному. У радянські часи в цій науковій галузі працювали два-три десятки дослідників (переважно в Києві і Львові) у двох класичних етнографічних напрямах: матеріальна та духовна культура українців. Варто визнати, що тут було зроблено чимало, проте усі серйозні теоретичні аспекти етнології (теорія етносу й етнічних процесів, проблеми етнічної історії, міжетнічної конфліктології тощо) зосереджувалися в установах Москви та Ленінграда.

Після проголошення в Україні незалежності перед дослідниками різних поколінь і дисциплін гуманітарного напрямку постала серйозна проблема переорієнтації наукових досліджень, зміни методологічних та методичних принципів наукового пізнання світу, оновлення джерельної бази тощо.