Психічний примус та його характеристика

Зміст

 

Вступ

1. Фізичний примус та його характеристика

2. Психічний примус та його характеристика

Висновоки

Список використаної літератури

 

Вступ

 

Дія або бездіяльність особи, вчинена під впливом застосування до неї фізичного або психічного примусу, і яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, за певних обставин розглядається як вибачальна з позицій кримінального закону, а отже, така, що виключає злочинність діяння.

 

Фізичний примус та його характеристика

 

Фізичний примус (насильство) — це протиправний фізичний вплив на людину (наприклад, застосування фізичної сили, нанесення удару, побоїв, тілесних ушкоджень, введення в організм різноманітних препаратів тощо) з метою примусити її вчинити злочин (наприклад, не перешкоджати проникненню у сховище, видати чуже майно тощо). Непереборним визнається такий фізичний примус, при якому особа цілком позбавлена можливості керувати своїми діями (бездіяльністю).

Фізичний примус — це насильницький вплив на особу (її зв 'язування, нанесення побоїв, мордування, катування тощо) або позбавлення її волі.

Ознаками, що характеризують «діяння» особи, яка зазнала непереборного фізичного примусу, є: 1) збіг діяння з об'єктивними ознаками якогось злочину і 2) відсутність волі особи в такому діянні. Обставини, що виключають злочинність діяння Вчинені особою дії або бездіяльність за об'єктивними своїми ознаками можуть збігатися, наприклад, із розголошенням відомостей, що становлять державну таємницю, шпигунством, розтратою чужого майна, зловживанням службовим становищем тощо. Але дані дії, проте, злочинними не визнаються, оскільки позбавлені такої обов'язкової ознаки кримінально-правового діяння, як його волимість (особа не здатна керувати своїм вчинком). Отже, виключається кримінальна відповідальність за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам.

Інша ситуація має місце у випадку переборного фізичного примусу, а також психічного примусу. Переборним визнається такий фізичний примус, при якому особа зберігає можливість керувати своїми діяннями.

Фізичний або психічний примус. Поняття та зміст цих обставин

У ч. 1 ст. 40 КК враховано ситуацію, коли під безпосереднім впливом фізичного примусу особа фактично діє не з власної волі, а кориться волі інших осіб і вимушено заподіює шкоду певним інтересам, що охороняються законом. Для того, щоб у такій ситуації діяння особи не розглядалось як злочин, необхідна сукупність ряду умов:

а) діяння, які заподіяли шкоду, здійснено під впливом фізичного примусу. Фізичний примус- це фізичний вплив на організм особи, який здійснюється без її згоди і в результаті якого їй завдаються больові відчуття або створюється загроза для її здоров'я або життя з метою примусити особу до вчинення певних злочинних діянь. Призначення фізичного примусу полягає у пригніченні волі особи та підкоренні волі суб'єктів, які його застосовують, у сприянні формуванню бажання виконати волю суб'єктів (заподіяти шкоду), щоби припинити больові відчуття. Біль може викликатися різними способами: побоями, впливом на тіло людини вогню, електричного струму, обмеженням можливостей дихати, введенням ін'єкцій тощо;

б) вплив фізичного примусу повинен бути безпосереднім. Це означає: по-перше, больові відчуття завдавались особі, яка під їх впливом заподіяла шкоду. Заподіяння шкоди однією особою з метою припинення больових відчуттів, які завдаються іншій особі, не охоплюються ч. 1 ст. 40 КК і за наявності відповідних умов повинні розглядатись як крайня необхідність (ст. 39 КК); по-друге, заподіяння шкоди особою є умовою припинення завдання їй больових відчуттів, і вона заподіює шкоду під час здійснення на неї відповідного впливу або зразу ж після його припинення;

В) рівень фізичного примусу на особу повинен бути настільки сильним, що вона втрачає можливість керувати своїми вчинками і заради його припинення вчиняє діяння, яке від неї вимагають.

Оцінюючи цю умову, слід мати на увазі, що рівень больових відчуттів, що їх може переносити людина, - явище абсолютно суб'єктивне: біль, що його може довго терпіти одна особа, для іншої є абсолютно нестерпним. Випадки, коли особа заподіяла шкоду правоохоронним інтересам під впливом фізичного примусу, рівень якого дозволяв їй не втрачати можливості керувати своїми діями, або під впливом лише психічного примусу, тобто погроз настання для неї певних негативних наслідків, не охоплюються ч. 1 ст. 40 КК. У цих ситуаціях питання про кримінальну відповідальність особи вирішується відповідно до положень ст. 39 КК.

Згідно з ч. 2 ст. 40 КК питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу, вирішується відповідно до положень статті 39 КК, тобто за правилами крайньої необхідності. Це означає, що особа, щодо якої здійснюється примус, має можливість визначити напрямок своєї поведінки. І навіть якщо ця поведінка завдасть шкоду правоохоронюваним інтересам, вона буде визнана вибачаль-ною, а отже, правомірною, якщо: 1) завдана шкода менша, ніж шкода відвернута; 2) запобігти відвернутій шкоді іншими засобами було неможливо.

За таких обставин реальна загроза позбавлення життя чи здоров'я буде переважати над загрозою заволодіння злочинцем матеріальними цінностями. В інших випадках питання вирішується шляхом оцінки всіх обставин справи на підставі вказаних правил. Скажімо, видача касиром грошей злочинцям під впливом катування, погрози з демонстрацією зброї, погрози вбити його буде оцінюватись як правомірна поведінка. Видача злочинцеві чужих цінностей під загрозою втрати своїх має оцінюватись у кримінально-правовому плані залежно від конкретної ситуації і не є обов'язковою підставою звільнення особи від відповідальності.

Якщо буде визнано, що застосований до особи примус не звільняє її від кримінальної відповідальності за заподіяну нею під його впливом шкоду (скажімо, вбивство людини під загрозою позбавлення власного життя), така ситуація розглядається як обставина, що пом'якшує покарання (п. 6 ч. 1 ст. 66 КК).

Близькою до розглядуваної обставини є наявність так званої непереборної сили, тобто такої ситуації, коли особа під впливом дій людей, тварин, сил природи, стану механізмів тощо вчиняє (у зв'язку з неможливістю поводитись інакше) діяння, яке передбачене кримінальним законом як злочин. Встановлення наявності непереборної сили виключає вину особи, а отже, і кримінальну відповідальність. Скажімо, якщо повінь призвела до неможливості своєчасного повернення до місця відбування покарання особи, якій було дозволено короткочасний виїзд, вона не підлягає кримінальній відповідальності, хоча формально в її діянні є склад злочину, передбачений ч. 2 чи ч. З ст. 390 КК.

 

Психічний примус та його характеристика

 

Під психічним примусом слід розуміти вплив на волю особи різними способами (мімікою, словами, діями) з метою примусити її скоїти суспільно небезпечне діяння. За психічного примусу особа завжди зберігає свободу вибору, тому кримінальна відповідальність у таких випадках не виключається. Вона визначається з застосуванням положень закону про крайню необхідність.

Психічний примус - це реальна погроза негайного застосування до особи насильницьких дій чи спричинення іншої шкоди. Метою примусу є домогтися від особи відповідної поведінки або позбавити її можливості діяти за своїм розсудом, що призводить до заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам.

Психічний примус погроза застосування до особи фізичного насильства або заподіяння матеріальної або моральної шкоди (наприклад, погроза вбити, знищити або пошкодити майно, поширити відомості, що ганьблять особу, тощо) із метою спонукати її вчинити злочин. Психічний примус хоча й обмежує можливості особи керувати своїми діями, проте ніколи не паралізує цілком її волю, внаслідок чого ця особа все ж таки має можливість обрати той або інший варіант поведінки, як і при переборному фізичному примусі. Якщо такий примус створював стан крайньої необхідності (наприклад, особа під впливом побоїв або погрози вбивством видала чуже майно), то питання про кримінальну відповідальність за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам вирішується за правилами ст. 39 КК, тобто залежно від того, чи викликав зазначений примус стан крайньої необхідності і якщо викликав, то чи було допущено або не було допущено перевищення меж крайньої необхідності. В іншому випадку особа підлягає кримінальній відповідальності за заподіяну шкоду на загальних підставах, хоча вчинення злочину під впливом фізичного або психічного примусу повинно враховуватися як обставина, яка пом'якшує покарання (п. 6 ч. 1 ст. 66 КК).

 

Висновоки

 

Отже, дія або бездіяльність особи, вчинена під впливом застосування до неї фізичного або психічного примусу, і яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, за певних обставин розглядається як вибачальна з позицій кримінального закону, а отже, така, що виключає злочинність діяння.

Фізичний примус — це насильницький вплив на особу (її зв 'язування, нанесення побоїв, мордування, катування тощо) або позбавлення її волі.

Психічний примус - це реальна погроза негайного застосування до особи насильницьких дій чи спричинення іншої шкоди. Метою примусу є домогтися від особи відповідної поведінки або позбавити її можливості діяти за своїм розсудом, що призводить до заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам.