Основні формально-логічні закони.

Вступ

Варто зауважити, що логіку цікавлять не тільки форми мислення, а й ті суттєві відношення, які виникають між ними у процесі міркування. Іншими словами, не будь-яка сукупність понять, суджень, умовиводів дає нам ефективні міркування, а лише та сукупність, де між формами мислення є послідовний, несуперечливий, обґрунтований зв'язок. Ці ознаки ефективних міркувань забезпечують логічні закони.

Отже, логічним законом називають, внутрішній суттєвий, необхідний зв'язок між логічними формами у процесі побудови міркувань.

Існує чотири основні логічні закони:

- закон тотожності,

- закон виключеного третього,

- закон протиріччя,

- закон достатньої підстави.

У логіці розроблено спеціальні методи, з допомогою яких з'ясовують, до якого типу належить те чи інше складне висловлювання (формула), тобто встановлюють, чи є воно "завжди істинним" (законом логіки), "завжди хибним" (логічною суперечністю) чи виконуваним - метод таблиць істинності.

Основні формально-логічні закони.

Мислення людини відбувається не хаотично, а підлягає певним логічним законам. Під законом логіки розуміють внутрішній, необхідний, суттєвий зв'язок між думками.

Основними законами формальної логіки є: закон тотожності, закон достатньої підстави, закон суперечності, закон виключеного третього.

Формально-логічні закони – це закони правильної побудови і зв'язки думки. Закони логіки виражають такі суттєві, загальні, неодмінні властивості мислення, як визначеність, несуперечність, послідовність і обгрунтованість.

Закони логіки, будучи специфічними законами мислення, неодноразово пов'язані із законами об'єктивного світу, погоджуються з ними. “Закони мислення і закони природи необхідно погоджувати між собою, якщо тільки вони належно пізнані” (Маркс. К., Енгельс Ф. Твори).

Закони логіки об'єктивні, вони не створені людським розумом, не продиктовані мисленню самим мисленням, як стверджує ідеалізм, а є відображенням закономірності об'єктивного світу.

Виражаючи основні властивості мислення, закони логіки мають свою основу, своє джерело в об'єктивних речах. Кожний логічний закон відображає певну сторону дійсності, її властивості і відношення, має свій аналог і подібність у природі. Так, закон тотожності є відображенням якісної визначеності речей і явищ, а закон достатнього обгрунтування відображає причинно-наслідковий зв'язок між предметами і явищами світу.

Закони логіки існують і діють незалежно від волі і бажання людей. Мислення людини стихійно підлягає законам логіки. Кожна людина незалежно від того, чи знає вона про існування законів логіки чи ні, мислить у відповідності до законів логіки.

Формально-логічні закони мають загально-людський характер. Вони єдині для всіх людей, незалежно від їхньої класової чи національної належності. Всі люди мислять за одним і тим же законом логіки. Оскільки процес мислення сам виростає із відомих відношень, сам є природним процесом, то дійсно осягаюче мислення може бути тільки одним і тим же, відрізняючись тільки за ступенем, у залежності від зрілості розвитку і, зокрема, розвитку органу мислення.

Закони логіки є знаряддям пізнання дійсності, необхідною умовою точного, адекватного відображення мисленням зовнішнього світу. Щоб мислення приводило нас до істини, воно має відповідати вимогам формально-логічних законів—закону тотожності, суперечливості, виключеного третього та достатньої підстави.

Порушення вимог законів логіки призводить до того, що мислення стає неправильним, нелогічним. У практиці мислення трапляються двоякого роду логічні помилки, пов'язані з порушенням вимог законів логіки: софізми та паралогізми.

Закон тотожності формулюється так: будь-яка думка про предмет у процесі даного міркування тотожна сама собі, скільки б разів вона не повторялась.

Думка тотожна сама собі тоді, коли вона стосується одного й того ж предмета і її зміст залишається одним і тим же, скільки разів вона висловлюється. Якщо ж зміст думки змінюється або вона відноситься до іншого предмета, то така думка не може вважатися тією ж самою, тотожною самій собі, це буде уже інша думка.

Закон тотожності у вигляді формули записується так:

А є А, або А = А

Закон суперечності твердить: два протилежні висловлювання не є одночасно істинними; в крайньому разі одне із них неодмінно хибне. Наприклад, не можуть бути одночасно істинними судження: «Петренко є співучасником даного злочину», «Петренко не є співучасником даного злочину». Одне з цих суджень обов'язково хибне.

Закон суперечності, як і будь-який формально-логічний закон, застосовний тільки до таких суджень, у котрих ідеться про один і той же предмет, в один і той же час і в тому ж самому відношенні. Якщо ж у судженнях ідеться про різні предмети або про різні ознаки одного й того ж предмета, то такі судження не є суперечними і, отже, до них закон суперечності незастосовний. Так, не є суперечним судження: «Пальто, викрадене у потерпілого, було коричневим» і «Пальто, знайдене у обвинуваченого, не було коричневим», якщо предметом думки цих суджень є різні пальта.

Закон суперечності не діє, якщо в судженнях ідеться про один і той же предмет, але предмет взято у різний час. Так судження «Петренко є осудний» і «Петренко є неосудний» — обидва можуть бути істинними, якщо у першому з них мається на увазі один час (наприклад, до здійснення злочину), а у другому — інший час (під час здійснення злочину або після нього).

Закон достатньої підстави формулюється так: будь-яка істинна думка має достатню підставу.

Із закону достатньої підстави випливає, така його вимога: будь-яка думка може бути істинною тільки тоді, коли вона обгрунтована. Так, для того, щоб судження «Петренко є співучасником цього злочину» було визнане істинним, необхідно привести підстави його істинності, тобто треба висловити ряд суджень, із яких би неодмінно випливало твердження про те, що Петренко справді є співучасник цього злочину. Якщо ж таких суджень наведено не буде, то висловлене положення («Петренко є співучасник цього злочину») не може вважатися істинним.

Закон достатньої підстави є відображенням необхідного взаємозв'язку, існуючого між предметами і явищами навколишнього світу, а саме: відображенням причинно-наслідкових відношень, генетичних зв'язків і т. д. Як у самій дійсності кожне явище має свою причину, свою реальну підставу, без котрої воно не могло б виникнути й існувати, так і в мисленні будь-яка думка має свою достатню підставу.

Метод таблиць істинності.

У логіці розроблено спеціальні методи, з допомогою яких з'ясовують, до якого типу належить те чи інше складне висловлювання (формула), тобто встановлюють, чи є воно "завжди істинним" (законом логіки), "завжди хибним" (логічною суперечністю) чи виконуваним.

Розглянемо один із таких методів - метод таблиць істинності.

Таблиці істинності логічних зв'язок, з якими ми вже ознайомились, можна застосовувати і для визначення істиннісного значення складних висловлювань. Ці таблиці будують за схемою.

У перший рядок таблиці вписують спочатку прості висловлювання (пропозиційні змінні), потім ті складові висловлювання, що містять одну логічну зв'язку, за ними - ті, що містять дві зв'язки і т. д. Завершується рядок висловлюванням, яке аналізується. Кожному складнику висловлювання в першому рядку таблиці відводиться клітинка, кожна з яких розпочинає відповідний стовпчик.

Наприклад, висловлювання "(AVB) AB" так вписується в таблицю:

А В В AvB (AvB) vB

Y і

Оскільки до складу досліджуваного висловлювання входять лише дві пропозиційні змінні (А, В), то рядків у таблиці буде чотири (коли б пропозиційних змінних було три, то кількість рядків подвоїлася б).

Заповнюючи таблицю, впишемо в перший та другий стовпчики усі припустимі набори логічних значень пропорційних змінних "А" і "В". Значення "В" встановлюється відповідно до значень "В" згідно з таблицею істинності зв'язки "заперечення".

Значення "AvB" встановлюється відповідно до значень "А" і "В" згідно з таблицею істинності диз'юнкції. Логічне значення досліджуваного висловлювання "(AVB) ABJ> встановлюється відповідно до значень "AvB" і "В" згідно з таблицею істинності кон'юнкції.

А В В AvB (AVB) AB

і і X і X

і X і і і

X і X і X

X X і X X

Оскільки в останньому стовпчику таблиці траплявся різні логічні значення й1, то це висловлювання є виконуваним.

А В А АлА (АлА) ч>В

і і X X і

і X X X іX і і X і

X X і X і

Логічна суперечність

А В А AvB АлА (AvB) л (АлА)

і і X і X X

і X X і X X

X і і і X X

X X і X X X

Метод таблиць істинності ефективний при з'ясуванні типу складних висловлювань, які містять дві-три пропозиційних змінні. Якщо ж пропозиційних змінних у висловлюванні більше, то вдаються до методу аналітичних таблиць та інших методів.

Навіть коли висловлювання містить три пропозиційні змінні, таблиці істинності вже є громіздкими:

А В с А АлВлА (АлВлА) ч>С

і і і X X

і І X X X

і X і X X

і X X X X

X і і і X

X і X і X

X X і і X

X X X і X і

З'ясувавши сутність і значення логіки висловлювань (пропозиційної логіки), неважко здогадатися про її неуніверсальний характер. Це виявляється в тому, що існують такі міркування, правильність яких не можна обґрунтувати з допомогою числення висловлювань, тобто абстрагуючись від внутрішньої структури простих висловлювань.

Так, правильність міркування "Всі метали - електропровідники, отже, деякі електропровідники - метали" залежить не лише від логічних зв'язків між висловлюваннями, а й від їх внутрішньої будови. Цей та інші факти свідчать про необхідність такої логічної теорії, яка б брала до уваги суб'єктно-предикатну структуру простих висловлювань і ввела б нові логічні константи: "V" - квантор загальності і "З" - квантор існування. Вираз "Vx" читають: "для будь-якого х...", а вираз "Зх" - "існує такий х...".

Така теорія створена. Вона називається логікою предикатів, або теорією квантифікації. До того ж ця теорія - це розширення логіки висловлювань, тому всі закони останньої є одночасно і законами логіки предикатів (але не навпаки!). Предметом цієї логіки є також лише дескриптивні висловлювання, які мають два логічні значення: "істина" і "хиба".

 

 

3. Зробіть перетворення, обернення та протиставлення предикату:

а) Усі юристи мають спеціальну юридичну освіту;

б) Деякі юристи – жінки;

в) Жоден свідок не може бути експертом;

г) Деякі вчинки не є свідомими;

ґ) Будь-який злочин є діяння суспільно небезпечне;

Д) Деякі люди – юристи.

 

 

Перетворення:

а) Усі юристи мають спеціальну юридичну освіту;

отже, жоден юрист не має не спеціальну юридичну освіту;

 

б) Деякі юристи – жінки;

отже, деякі юристи – не жінки;

 

в) Жоден свідок не може бути експертом;

отже, будь – який свідок не може бути експертом;

 

г) Деякі вчинки не є свідомими;

отже, деякі вчинки не є не свідомими;

 

ґ) Будь-який злочин є діяння суспільно небезпечне;

отже, жоден злочин не є діяння не суспільно небезпечне;

 

д) Деякі люди – юристи;

отже, деякі люди – не юристи.

Обернення:

а) Усі юристи мають спеціальну юридичну освіту;

отже, деякі, хто мають спеціальну юридичну освіту – юристи;

 

б) Деякі юристи – жінки;

отже, деякі жінки – юристи;

 

в) Жоден свідок не може бути експертом;

отже, жоден експерт не може бути свідком;

 

г) Деякі вчинки не є свідомими;

отже, деяке не свідоме – не є вчинком;

 

ґ) Будь-який злочин є діяння суспільно небезпечне;

отже, деякі суспільно небезпечні діяння є злочином;

 

д) Деякі люди – юристи;

отже, усі юристи – люди.

Протиставлення предикату:

а) Усі юристи мають спеціальну юридичну освіту;

отже, жоден, хто не має спеціальну юридичну освіту – не юрист;

 

б) Деякі юристи – жінки;

отже, деякі жінки – не юристи;

 

в) Жоден свідок не може бути експертом;

отже, деякі не експерти є свідками;

 

г) Деякі вчинки не є свідомими;

отже, деяке не свідоме є вчинком;

 

ґ) Будь-який злочин є діяння суспільно небезпечне;

отже, жодне суспільно небезпечне діяння не є злочином;

 

д) Деякі люди – юристи;

отже, деякі не юристи – люди.

 

 

Список використаної літератури:

1. Богдановський І.В.Логіка: Опорнтй конспект лекцій / І.В.Богдановський, О.Г. – К.: МАУП, 2004.

2. Горак Г. І. Філософія: Курс лекцій. — К., 1997.

3. Нестеренко В. Г. Вступ до філософії і онтологія людини. — К., 1995.

4. Хоменко І.В. Логіка для юристів: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 224 с

 

08.10.2012р.

______________