Продемонструвати це можна так: почніть ходити по класу, усміхаючись лише губами, а не очима.

Слайд 13

Проблеми придушеного гніву:

― Ми не усвідомлюємо, що сердимося, тому не визнаємо потреби вгамувати біль, засмучення, відчуття безсилля і пов’язаного з ним сарказму, прискіпливість, цинізм і надмірне захоплення роботою;

― З часом ми втрачаємо своє справжнє «я» і намагаємося жити так, як вважаємо за правильне;

― Ми обмежуємо стосунки з людьми, які, на наш погляд, не сприймають наші думки, а потім і взагалі відмовляємося від спілкування з такими людьми;

Слайд 14

― Боїмося бути відкритими до дітей чи супутника життя, оскільки не бажаємо втратити контроль над ситуацією;

― Фізична шкода нашому організму є більшою при прихованому гніві. Ми не знаємо, де знаходиться наш внутрішній гнів, тому не потрібно заштовхувати його ще глибше. Але він таки існує і може нас іммобілізувати і кризовій ситуації.

Слайд 15

Визнання

Дехто з нас визнає і сповідує свій гнів. Ми можемо розповісти про нього комусь, хто є важливим для нас: супутнику життя, близькому другу, родичу або Богу.

Визнайте наявність гніву і розкажіть про нього.

Продемонструвати це можна так: (підійти до когось з перших рядів і сказати спокійним тоном, але так, щоб почули інші)

«Коли я бачу твою кімнату в такому стані, то відчуваю гнів і смуток, думаючи, що недостатньо дисциплінувала тебе. Я боюся, що твоя неохайність завдасть тобі шкоди, коли ти станеш дорослим. Мені дуже прикро через це.»

Слайд 16

Проблеми з визнанням гніву:

― Ми маємо визнати, що ми не досконалі і часом незрілі, та все ж боремося з життєвими проблемами. Ми звичайні, хоч і хотіли б здаватися героями;

― З часом ми хочемо гніватися рідше, але люди чи події часто знаходять нові шляхи «запуску» нашого гніву через нові, а іноді через недостатньо випущені старі причини гніву;

― Ми стримуємо потребу визнавати гнів, який уже визнавали до цього, і дратуємося самі на себе, коли гніваємося на те, що, на нашу думку, вже не повинно викликати наш гнів;

Слайд 17

― Якщо наша дитина або супутник життя намагається визнавати і сповідувати свій гнів, нам необхідно виявляти співчуття;

― Ми мінімізуємо фізичний вплив гніву на наш організм, якщо будемо визнавати його.

Отже, кожний з вас вже визначився, який же спосіб вираження гніву притаманний саме вам.

Іноді люди використовують більше одного способу, щоб упоратися з гнівом, але один залишається домінуючим. Якщо ви не впевнені, який саме спосіб є вашим, запитайте про це людей, які вас добре знають.

Є ще одна думка щодо гніву: ми можемо звільнитися від нього, випустити його, не завдавши шкоди нашим близьким чи нашому організму.

Слайд 18 (прочитати) + слайд 19

Для того, щоб продемонструвати, як це можна зробити, візьміть у руку щось таке з кишені чи сумочки, що не розіб’ється (наприклад, ключі)

Тримайте цю річ на долоні, повернутій догори, а потім стисніть пальці в кулак. Рука простягнута. Ви тримаєте цю річ так, як ми часто утримуємо гнів у своєму серці. Починайте розгинати пальці один за одним. Звільнення від гніву потребує певних зусиль і рішень. А зараз поверніть долоню вниз, і нехай ця річ упаде на підлогу. Ви щойно позбавилися символу свого гніву. Цю просту вправу ви можете виконувати вдома, коли сердитеся. Приділіть їй трохи більше часу, ніж ми тут, ― і відчуєте, як гнів залишає ваше тіло.

Слайд 20

І наостанок…

Той спосіб, за допомогою якого ви справляєтеся з гнівом, можна змінити. Це потребує часу і зусиль.

Найкращих змін щодо способу вираження гніву можна досягти в оточенні друзів Слайд 21, яким ми довіряємо і які можуть ризикнути і сказати нам правду, навіть усвідомлюючи, що сказане нам не дуже сподобається.

Слайд 22 (3 щелчка)

Ми, вчителі, знаходимося у виграшному положенні: нам можуть допомогти і наші учні. Ось який випадок був зі мною:

Колись я, ще дуже молода і самовпевнена вчителька, мала честь прибирати з класом територію біля пам’ятника загинувши воїнам напередодні 9 Травня. Я, здається, все зробила правильно: поставила перед дітьми задачу, розповіла їм про війну, наголосила на тому, що така честь випадає не всім… Одного хлопчика попросила принести сірники, щоб потім спалити смітті у лісі. На другий день вирушили до пам’ятника. Все було добре: прибрали, зібрали сміття… але ж хлопці, як виявилося, всі принесли сірники. Почали пустувати: кидали запалені сірники тут і там. Я спочатку розгубилася, та я ж вчителька, тому вирішила дисциплінувати учнів. Зібравши всю свою силу в кулак, як закричу: «Ану, негайно здати всі сірники мені!» Хлопці почали здавати свою зброю, а один учень підійшов до мене ззаду і тихенько так, на вухо прошепотів: «Ольго Володимирівно, ви коли кричите, така негарна―негарна!»

І тепер, коли я змушена нам когось гримнути, я згадую свого учня―наставника і … посміхаюся.

Не дайте гніву спотворити себе! Шануймося! Дякую за увагу! Здоров’я всім і удачі!