1. Укладання дослідницького листка:
а/ Історичний коментар до життєпису письменника;
б/ Факти біографії;
в/ Вислови видатних діячів про О.Довженка;
г/ Перелік прозових творів письменника;
д/ Перелік кінофільмів з ілюстраціями
1. Творче завдання «Інтерв’ю з письменником»
(готується вдома, використовуючи цитати-висловлювання письменника)
Кореспондент. Чи можете Ви визначити основну рису характеру Вашої родини?
Автор. «основна риса характеру нашої сім ї – насміхатись над усім і в першу чергу один над одним і над самими собою. Ми сміялися над владою, над богом і над чортом… Дід, батько, мати, брати і сестри…»
Кореспондент. А яким Ви пам’ятаєте себе у дитинстві?
Автор. «Був дуже мрійливим хлопчиком. Мрійливість і уява були такими сильними, що іноді життя. Здавалось, існувало в двох аспектах. Які змагалися між собою, - реальному і уявному, що проте здавався нібито здійсненним»
Кореспондент. Чи здійснилися Ваші задуми?
Автор. «Я поспішав кудись ціле своє життя. Все поспішав, все турбувався. Що може кудись не встигну, чогось не дороблю, що мало і не так неначе все навколо, неначе все не так, що геть все чисто можна краще. І так здивований назавжди отсім своїм несамовитим баченням речей. Я й досі думаю, що будь я богом, я переробив би цілий світ, створивши його кращим, куди б не глянуло моє всевидяще сердите око. Се дуже просто. Так здавалося мені багато років.»
Кореспондент. Як ви прийшли до праці у кіно?
Автор. «Дуже допомогла мені одна незначна обставина. Я почав відвідувати натурні зйомки одеського режисера. Те, що він робив на зйомці зі своїми акторами, було так погано і безпомічно. Що я одразу повеселішав. Я подумав: якщо я бачу, що це погано, і знаю, що саме погано і чому саме погано, значить, я не такий уже безпорадний. Більше того, - я просто візьму і зроблю краще»
Кореспондент. Чи жалкуєте про щось?
Автор. «Дивно і жалісно часом думати, що нема у нас сили і ясності духу пройнятися щоденним розумінням щастя життя, мінливого в постійній драмі й радості, і що так багато краси марно проходить мимо наших очей»
Кореспондент. Чи вважаєте себе щасливою людиною?
Автор. «Я ніколи не думав. Що в одному людському поколінні можуть вміщатися цілковита неписьменність батьків і зневага заліза. З одного боку, і реальна підготовка до польоту на інші планети за допомогою атомної енергії – з другого. Я можу з повним правом сказати, що я людина щаслива. І час, в який я живу і дію і мислю, великим є часом, великою добою людства. Тому і «Зачаровану Десну» пишу вже я лише як легкий і прозорий спогад про минуле…»
2. Завдання біля дошки:
заповнити аркуш (ватман) з ілюстраціями до кіноповісті «Зачарована
Десна», добравши відповідні цитати з тексту твору, прокоментувати, зачитати цитати
«У нас був дід дуже схожий на Бога. Звали нашого діда, як вже потім довідавсь, Семеном. Він був високий і худий, і чоло в нього високе, хвилясте довге волосся сиве, а борода біла. Пахнув дід теплою землею і трохи млином. Він був письменний по-церковному і в неділю любив урочисто читати псалтир. Любив дід гарну бесіду й добре слово. Він був наш добрий дух лугу і риби. Гриби й ягоди збирав він у лісі краще за нас усіх і розмовляв з кіньми, з телятами, з травами, з старою грушею і дубом. Найкращою рибою дід вважав линину. Він …неначе брав їх з води прямо руками, як китайський фокусник. Вони ніби самі пливли до його рук. Казали, він знав таке слово. Більш за все на світі любив дід сонце. І любив кашляти. Старі люди по дідовому кашлю вгадували навіть погоду.»
«Заліз я хутко в старий човен, що стояв у клуні в засторонку, і почав думати, що мені робити для поновлення святості.
От тоді-то вперше в житті і вирішив я творити добрі діла. «Що ж його зробить? – думав я, залишивши ластівок. – Піду на вулицю шанувати великих людей. Дід казав, що за це прощається багато всяких гріхів на тім світі. Піду знімати перед ними шапку й казати «здрастуйте». Шапка якраз валялась в човні. Це була старенька дідова шапка.»
«Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив. Голова в нього була темноволоса, велика і великі розумні сірі очі. Тільки в очах чомусь завжди було повно смутку: тяжкі кайдани неписьменності і несвободи. Скільки він землі виорав. Скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий. Як гарно ложку ніс до рота, підтримуючи знизу скоринкою хліба, щоб не покрапать рядно над самою Десною на траві. Жарт любив, точене, влучне слово. Такт розумів і шанобливість. Зневажав начальство і царя. Одне, що в батька було некрасиве, - одяг.
З нього можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених чи сіятелів, - він годивсь на все. Багато наробив він хліба, багатьох нагодував, урятував од води, багато землі переорав, поки не звільнився від свого смутку.»
«Дивлюсь на чарівний, залитий срібним світлом берег: «Явися на березі лев», - появляється лев. Голова велична, кудлата грива і довгий з китицею хвіст. Іде поволі вздовж висипу над самою водою.
- Тату, гляньте – лев, - шепочу я батькові, як зачарований.
- Де там той лев. То ж…- далі батько почав пильно вдивлятися, і, коли човен порівнявся з левом, батько підняв весло і гучно ляснув плазом по воді.
Ой, лев тоді як стрибне та як рикне! Луна покотилась громом. З мене вилітає душа. Весь берег, кручі, лози, - вся округа переповнилась трепетом.»
«Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм. Коли ж обертаюсь я часом до криниці, з якої пив колись воду, і до моєї білої привітної хатини і посилаю їм у далеке минуле своє благословення, я роблю ту лише «помилку», яку роблять і робитимуть, скільки й світ стоятиме, душі народні живі всіх епох і народів, згадуючи про незабутні чари дитинства.
Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє.»
«Дивлюсь я на моє небо і повертаю з возом і косарями праворуч і ліворуч, і зоряний всесвіт повертає разом з нами, і я непомітно лину в сон, щасливий.
Прокидаюсь на березі Десни під дубом. Сонце високо, косарі далеко, коси дзвенять, коні пасуться. Пахне в’ялою травою, квітами. А на Десні краса! Лози, висип, кручі, ліс – все блищить і сяє на сонці.»
