Лекція 8. Соціологія праці й управління
План:
1. Поняття і категорії соціології праці й управління.
2. Трудовий колектив.
3.Менеджмент.
а) Науковий менеджмент.
б) Менеджмент людських відносин.
в) Ситуативний менеджмент.
Поняття і категорії соціології праці й управління. Соціологія праці і управління
Праця - цілеспрямована діяльність людей, в результаті якої створюються матеріальні і духовні блага. Соціологія розглядає працю як основну форму життєдіяльності людського суспільства, основну умову його буття.
Об'єктом соціології праці та управління є праця як суспільне явище, як процес реалізації, а водночас і відтворення здібностей, знань та умінь особи, як вид соціальної діяльності.
Основні категорії соціології праці та управління
1. Процес праці - включає в себе доцільну діяльність людини (сама праця), предмет праці, тобто те, на що спрямована діяльність, знаряддя виробництва, якими людина впливає на предмет праці.
2. Організація праці - форми, способи і порядок поєднання живої і предметної праці.
3. Умови праці - сукупність соціально-економічних, санітарно-гігієнічних організаційних та соціально-побутових чинників, що впливають на працездатність і здоров'я працівника. Умови праці можуть бути нормальні і шкідливі. За нормальних умов праця не шкодить здоров'ю людини. Шкідливі умови праці небезпечні для здоров'я людини і нерідко ставлять під загрозу саме людське життя.
4. Зміст праці - узагальнена характеристика процесу праці. Основними елементами змістовності праці, якщо її розуміти як соціально-психологічну структуру трудової діяльності, є стимули до праці, ставлення до праці, мотиви праці, цінності і ціннісні орієнтації.
5. Трудовий колектив - це добровільне соціально-політичне і економічне об'єднання людей для спільних дій заради досягнення особистісно-цінних і суспільно-корисних цілей, які пов'язані єдністю інтересів.
Економіки праці — наука, що вивчає механізми дії економічних закономірностей у галузі організації праці, ефективності її використання, відтворення та розподілу робочої сили. Вона розробляє теоретичні основи вдосконалення організації та оплати праці, методи найефективнішого і раціонального використання трудових ресурсів.
Підструктури:
v Функціональна, яка відображає ступінь соціальної і виробничої активності членів колективу.
v Професійно-кваліфікаційна, яка відображає поділ робітників у залежності від виконання ними в процесі виробництва функцій.
v Соціально-демографічна, яка формується в залежності від статево-вікових характеристик робітників,рівня їх освіти, сімейного стану,
v національності.
v Соціально-психологічна, згідно якої розрізняють робітників за специфікою притаманних їм цінностей, установок, мотивів трудової діяльності.
Характерні ознаки трудового колективу:
• цільове призначення.
• ієрархічність
• система соціальних позицій та стасусів.
• кооперація зусиль, що створює ефекти енергії.
Соціологія праці та управління — це галузь соціології, спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає працю, трудову діяльність та поведінку, трудовий колектив як специфічну соціальну підсистему суспільства, його соціальні інститути, а також: соціальні спільності у сфері праці, соціальнотрудові відносини і процеси та закономірності, форми і методи цілеспрямованого впливу на них.
Предмет науки можна визначити так, що він "поєднує" п'ять складових: соціальні верстви, соціальні інститути в сфері праці, соціально-трудові відносини, соціально-трудові процеси, соціальне управління ними.
Суб'єкти праці - це соціальні верстви працівників, які беруть участь у трудовій діяльності (підприємці, менеджери, інженерно-технічні працівники, службовці, робітники тощо) і різняться своїм соціальним станом, становищем у трудових колективах. Вони мають різні кваліфікацію, досвід, соціальне становище, рівень і канали здобуття прибутків, нарешті, інтереси, які не завади збігаються.
Соціально-трудові відносини це відносини, які складаються на виробництві між представниками різних соціальних спільностей. Цей тип відносин, на відміну від відносин функціональних, пов'язаних з поділом і кооперацією праці, актуалізується як відносини рівності та нерівності між працівниками та соціальними группами (підприємцями і робітниками та ін.).
Зайнятість - діяльність людини, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка є джерелом доходу.
Безробіття - соціальне явище, викликане низькими темпами економічного зростання, змінами у структурі економіки (наприклад, падіння традиційних галузей трудомісткої промисловості), а також кількісним зростанням потенційної робочої сили.
З регуляцією соціально-трудових відносин пов'язано багато найактуальніших проблем, які нині стоять перед нашим суспільством та його економікою. Відомо, що вони мають насамперед соціальний аспект. Одна з них — проблема мотивації праці. Ситуація, яка склалася в Україні в період переходу до ринку, характеризується тим, що мотиви змістовності праці поступилися місцем мотивам низької інтенсивності праці. Тобто сьогодні мотиви забезпечення працею заради отримання засобів для існування перестали бути провідними. Тому, щоб люди стали працювати ефективно, треба передусім вирішити найголовніші соціально-економічні проблеми, пов'язані з реформуванням економіки. Тільки тоді виникне нормальна мотивація до праці, підвищиться її ефективність, запрацюють нормальні мотиви до праці.
Щодо соціально-трудових процесів, то тут соціологія праці та управління має справу із багатьма різновидами змін, що відбуваються в соціально-трудовому становищі робітників і колективів: адаптацією, тобто пристосуванням до виробничого середовища; співпрацею; суперництвом; конфліктами та ін. Найбільш характерний та цікавий приклад — роль соціології праці та управління у виробленні теорії трудових конфліктів та практичних рекомендацій щодо їх вирішення. На жаль, ці можливості соціології нині недостатньо використовуються.
Проте вже сьогодні очевидно, що причини страйків, які відбуваються в Україні, не можна зводити лише до економічних (тут і погані умови праці, незадоволеність нерівністю у прибутках, що має місце між керівництвом підприємства та робітниками, та ін.).
У сфері праці відбуваються такі соціальні процеси:
1. трудові переміщення соціальних груп і окремих працівників (процес зміни місця роботи працівником - горизонтальна та вертикальна мобільність);
2. ціннісно-орієнтаційні процеси - мотивація праці, ставлення до праці, соціалізація на виробництві;
3. процес впливу трудових функцій робітників на їх соціальний стан і соціальні характеристики (інтереси, рівень кваліфікації);
4. інтегративні процеси - процеси, які забезпечують цілісність усієї системи (освіта, трудова активність, стимулювання тощо).
До страйків призводять не тільки ті чи інші конкретні причини, а й чимало внутрішніх та зовнішніх приводів, так би мовити "чинників провокування" страйків: невиконання керівництвом своїх обіцянок працівникам, загальна дестабілізація ситуації в суспільстві тощо. Таким чином, проблеми виникнення та вирішення соціальних конфліктів на виробництві, це, безумовно, проблеми, які повинна досліджувати соціологія праці та управління.
Трудовий колектив.
Такий соціальний інститут суспільства, як трудовий колектив, не тільки поєднує людей для спільного виробництва товарів та послуг, а й є практично єдиною у суспільстві формою узгодження, поєднання індивідуальних, групових, суспільних інтересів людей, найважливішою формою соціалізації особистості.
Трудовий колектив є одним з важливих чинників, що заохочують людину до сумлінної, плідної праці, який визначають як об'єднання людей, зайнятих корисною для суспільства діяльністю, де кінцевий результат усіх залежить від праці кожного, і де сумісна діяльність зумовлена системою соціальних і психологічних відносин. У соціології виділяють поняття «колектив» і «соціальна група». Вони відрізняються, як вид і рід: кожен колектив можна вважати соціальною групою, але не кожна соціальна група є колективом. Група туристів, які з автобуса розглядають будівлі певного міста, є соціальною групою, але не колективом, тому що в них відсутні певні чинники, перераховані у вище наведеному визначенні колективу. У той же час, група альпіністів, яка підкорює певні вершини, є колективом. Соціальна група є формальним об'єднанням, байдужим до будь-якого змісту. Колектив - об'єднання людей зі спільними цілями та інтересами, потребами, які мають спільну мету у вирішенні певних проблем. У соціальній групі люди не поєднані системою соціальних і психологічних відносин, у колективі вони виступають одним із головних чинників.
Трудовий колектив виступає як соціальна спільність і як соціальний інститут. Як соціальна спільність, він входить до структури суспільства і має певні прошарки, групи, які співіснують поруч із такими складовими суспільства, як сім'я, етнос тощо. Саме тут більшою мірою формується особистість, проходить її соціалізація. Як соціальний інститут, він виступає однією з форм сумісної діяльності людей.
Трудовий колектив має три головні функції:
1. виробничо-економічну - цільову, тобто це те, заради чого і складається колектив, його мета;
2. соціальну - функція задоволення соціальних потреб членів колективу (матеріальні блага, підвищення кваліфікації, розвиток здібностей, покращання умов життя, праці, відпочинку);
3. духовно-інтегративну - вплив на поведінку індивідів, розвиток особистості, її соціалізація.
Щоб добре виконувати усі ці функції, колектив повинен бути згуртованим. Згуртованість колективу залежить від багатьох чинників: мети праці, особистих симпатій, від психологічної характеристики осіб. їй сприяє певна дисципліна у колективі, норми поведінки, а вони, у свою чергу, залежать від характеру праці. Для згуртованості колективу велике значення мають психологічний клімат у колективі, світогляд його членів, спільні ідеали тощо.
Колектив - динамічна система, він постійно змінює свої характеристики. На його розвиток і зміни впливають різні умови. їх можна поділити на зовнішні (матеріальна база, фонд зарплати, значимість виробництва) і внутрішні (якість членів колективу, зрілість і мудрість керівництва, система цінностей тощо).
Колектив народжується і розвивається у сумісній діяльності. Його можна вважати соціальним організмом, будь-яке порушення функціонування якого (наприклад, погіршення міжособистих зв'язків) призводить до його «захворювання». Соціологи виділяють два типи «захворювань» колективу: порушення суттєвих умов діяльності колективу; порушення системи внутрішніх зв'язків у колективі і між колективами. «Захворювання» колективу веде до виникнення конфліктів або, навпаки, виникнення конфліктів свідчить про «захворювання» колективу. Але проблема конфлікту - це вже інша тема.
Сутність соціального управління в трудовому колективі реалізується у функціях таких напрямів:
1. формування й оптимізація соціальної організації колективу та удосконалення його соціальної структури;
2. створення умов для здійснення працівниками своїх соціальних і політичних прав та задоволення їхніх матеріальних і духовних благ;
3. виховання і розвиток соціально значущих якостей працівника;
4. дослідження стану соціально-трудових відносин і проявів виявлення соціальних резервів творчого прогнозування на цій основі подальшого його оптимального розвитку.
Під час праці виникають різні види соціально-трудових відносин:
1. - за змістом діяльності - виробничо-функціональні, професійно-кваліфікаційні, соціально-психологічні, суспільно-організаційні;
2. - за суб'єктом відносин - міжорганізаційні (колектив-колектив), внутрішньоорганізаційні (особа-особа, особа-колектив);
3. - за обсягом владних повноважень - відносини горизонтальні і вертикальні (між робітниками одного рівня чи між начальником і підлеглим);
4. - за характером розподілу результатів праці - відповідно до трудового внеску та за іншими внесками (грошові, майнові тощо);
5. - за ступенем регламентованості відносин - формальні (офіційно оформлені), неформальні (офіційно не оформлені);
6. - за способом спілкування - безособові, міжособові, безпосередні, опосередковані.
Менеджмент
Усі ці відносини потрібно регулювати, управляти ними. Цим і займається соціологія управління або, як її називають на Заході, менеджмент. Менеджмент визначають як міждисциплінарну науку, яка поєднує економічний, соціальний, політичний, організаційний, правовий, психологічний та інші підходи до керування виробництвом. Менеджмент поліпшує виробничу діяльність та взаємини її суб'єктів. Головною діючою особою менеджменту є інноваційний менеджер. Він виступає не як начальник, керівник, а, скоріше, як співробітник, партнер, радник. Він передає свої знання і виступає каталізатором спільної діяльності. Вважають, що предмет соціології праці й управління і предмет менеджменту перетинаються, але не збігаються, тобто вони не тотожні. Менеджмент складає другу половину соціології праці й управління, а саме, соціологію управління. До сфери його дії належать:
1. - визначення цілей і завдань управління, розробка конкретних заходів для їх здійснення;
2. - розподіл завдань на окремі операції;
3. - розподіл робіт і координація взаємодії різних підрозділів усередині організації;
4. - удосконалення формальної ієрархічної структури на виробництві;
5. - оптимізація процесів прийняття рішень;
6. - пошук адекватної мотивації діяльності;
7. - виявлення ефективних стилів керівництва.
В історії виникнення і розвитку менеджменту були певні періоди, коли ведучими були ті чи інші тенденції. Можна виділити три таких періоди, які відрізнялись появою різних підходів до вивчення і регулювання виробничої поведінки робітника.
А) Науковий менеджмент.
Заснований американським інженером-дослідником Ф. Тейлором (1856 - 1915) на початку XX ст. Ф. Тейлор пройшов шлях від простого робітника до управляючого великим підприємством. Тому він вивчив роботу виробництва з різних боків, і цей досвід дав йому змогу зробити висновок про роботу управлінських структур. Він вважав, що адміністрація повинна не тільки правильно організовувати працю робітника, але, перш за все, сама показувати приклад.
За теорією Ф. Тейлора, ефективність праці збільшується, якщо організація виробництва стандартизується, проектується, нормується так само, як і техніка виробництва. Тобто будь-яке управління виробництвом повинно бути засноване на певних наукових принципах. Так, за системою Ф. Тейлора, весь трудовий процес у кожному окремому випадку поділявся на найпростіші операції, щоб виявити найраціональніші тобто оптимальні для кожного виробника. Для цього використовувався хронометраж робочого дня, детально досліджувались всі елементи дій робітника при виконанні тієї чи іншої операції. Були стандартизовані також інструменти, якими користувались виробники. В одному з експериментів було перепробувано 15 видів лопат для навантаження вугілля, поки не знайшли оптимальний варіант. Така система чітко регламентувала дії кожного виробника, їх послідовність, точно визначала час на її проведення та час на відпочинок.
Основні принципи системи Ф. Тейлора:
- наукова організація праці;
- звільнення робітників, які працюють не на повну потужність;
- співробітництво адміністрації з робітниками;
- однакова відповідальність за справи на виробництві.
Дана система досить суттєво вплинула на підвищення продуктивності праці, але це відбувалось за рахунок посиленої експлуатації робітників, які, власне, перетворювались у придатки машин. Недарма цю систему було названо «системою витискання поту».
б) Менеджмент людських відносин
Система Ф. Тейлора викликала, з одного боку, опір робітників, а з другого - подальший розвиток історичних подій у світі (зокрема революція 1917 році у Росії); бурхливий розвиток науки і техніки привів до того, що вона поступово відійшла на другий план, поступившись місцем новій доктрині, яка отримала назву «менеджмент людських відносин». Одним із її авторів був американський вчений Е. Мейо (1880 - 1949). Група вчених із Гарвардського університету п'ять років (із 1927 до 1932) вивчала працю 20 тисяч робітників фірми «Вестерн електрик» поблизу Чікаго, цей експеримент в історії соціології отримав назву «хоторнського експерименту». Метою дослідження було вивчення впливу різних чинників на підвищення ефективності виробництва. Експеримент проводився у чотири етапи. На першому досліджувалась роль освітлення на робочих місцях, на другому - як впливають паузи для відпочинку робітників на продуктивність їх праці. Зокрема, було введено за рахунок компанії другий сніданок для робітників. На третьому етапі було проведено 20 тисяч інтерв'ю, які показали, що норма виробітки визначається тиском групи, яка диктує свої правила поведінки. На четвертому етапі був проведений аналіз певних груп робітників, які були поділені не за професійними, а за особистими ознаками. Кожна з цих груп дотримувалась особливих правил поведінки.
Висновки даного експерименту полягали у наступному: зростання продуктивності праці може не залежати від матеріальних умов праці; успіх трудової діяльності великою мірою залежить від людських взаємин; запорукою ефективності праці є гармонійні взаємини між робітниками та адміністрацією і всередині робітничих груп; людське ставлення керівників до підлеглих, демократичні відносини між ними, спільно вироблені рішення різних проблем зменшують кількість конфліктів на виробництві і сприяють ефективності праці.
Отже, Е. Мейо і його дослідження показали роль людського та групового чинників у процесі виробництва. Було доведено на практиці, що людина є соціальною істотою, яку включено у контекст групової поведінки. Жорстка ієрархія підлеглості та бюрократична організація протирічать природі людини і несумісні з її свободою. Саме із-за цього керівники підприємств повинні орієнтуватися більше на самих людей, ніж на продукцію. Це забезпечить стабільність у суспільстві і задоволення індивідів роботою.
Саме використання на практиці вище перерахованих чинників призвело до того, що світ капіталізму почав змінюватися на краще, підвищилася заробітна плата, покращилися умови праці і добробут робітників. Усе це вело до зростання і зміцнення середнього класу населення у суспільстві й означало стабільність, добробут і еволюційність його розвитку. Саме тому і не сталося світової революції, на яку сподівались адепти соціал-революціонерів.
Доктрина «людських відносин» досягла мети через звернення до позаекономічних чинників, вона підняла гідність простого виробника, дала змогу йому все більше задовольняти свої потреби. Але це не означало, що попередня доктрина «наукового менеджменту» канула у забуття. Вона продовжувала своє існування, набувши лояльніших, більш людяніших форм. Отже, у подальшому розвитку ці дві концепції поєдналися, оскільки кожна з них має раціональні зерна.
В) Ситуативний менеджмент
Його впровадження у життя пов'язане з ім'ям американського соціолога Б.Ф. Скінера. Тут використовуються матеріальні та соціальні спонукальні чинники. Винагорода за працю узгоджується з досягненням конкретної мети трудового процесу, а головним піклуванням менеджера стає оцінка результатів діяльності робітника і дозування матеріальних та моральних стимулів. Спроби поєднати концепцію Ф. Тейлора з концепцією К. Мейо роблять американські соціологи: Р. Лікерт, Д. Мак-Грегор, Р. Мак-Муррі та інші. У 60-ті, 70-ті роки набула поширення концепція «збагачення праці», розроблена американцем Ф. Херцбергом. Подальший її розвиток набув дещо іншої назви - «гуманізація праці». У цій концепції розглядається мотивація праці. Мотиви, які спонукають людину до певної праці, можна поділити на два види: зовнішні і внутрішні. До зовнішніх відносяться: методи управління персоналом, стиль керівництва, умови праці, соціально-психологічний клімат, винагорода за працю тощо. До внутрішніх відносяться зміст праці, визнання її значення іншими людьми, почуття відповідальності, прагнення піднятись вище тощо. Зовнішні чинники є короткотерміновими, бо забезпечують трудовий процес тимчасово. А от внутрішні чинники є справжніми стимулами процесу праці. Якщо вони присутні у кожного окремого працівника, то зовнішні чинники не зможуть так просто їх перебороти. Саме на них тримається нормальна, ефективна, високопродуктивна праця, яка приносить вагомий результат у виробленій продукції, задоволення та самоствердження робітнику.
У сучасній західній соціології праці й управління існують і інші концепції: «теорія революції управляючих», «виробничої демократії» тощо. Сама концепція Ф. Харцберга базувалась на концепції «людських потреб» А. Маслоу, який всі людські потреби поділив на дві групи: базові і похідні. Базові - це потреби в їжі, повітрі для дихання (усі фізіологічні потреби), потреби власної безпеки, впевненості у своєму майбутньому, стабільності життя тощо. Похідні - це потреби справедливості, благополуччя, упорядкованості соціального життя тощо.
Проблеми мотивації трудової діяльності досліджувалися і в нашій країні. Так, наприклад, відома концепція мотивів трудової діяльності радянського соціолога, професора О.Г. Здравомислова. За нею можна виділити чотири чинники, які мають вплив на особистість, стимулюючи її до трудової діяльності. До них відносяться: матеріальна зацікавленість, зміст праці, її характер, сенс праці та відносини у колективі.
Усі ці чинники взаємопов'язані і найефективніше діють тільки тоді, коли вони гармонійно поєднані. Але кожен з них окремо має свою власну цінність і часто спрацьовує, не дивлячись на те, що інші чинники можуть не діяти.
Так, часто робітник із-за матеріальної зацікавленості нехтує всіма іншими чинниками або, навпаки, працює, бо має моральне задоволення від праці, її змісту, сенсу, не зважаючи на те, що не отримує за це адекватної матеріальної винагороди. Бувають випадки, коли попри відсутність багатьох інших чинників людину утримує на даному місці лише сам колектив, відносини у ньому.
Нині менеджмент трактується принаймні в таких чотирьох значеннях:
– як специфічний соціальний і економічний інститут, який впливає па підприємницьку діяльність і породжує специфічний спосіб життя у ринковому суспільстві (який, наприклад, дуже відрізняється від способу життя у суспільстві розвинутого соціалізму, чому ми так важко і звикаємо до оточуючих нас нових реалій);
– як сукупність осіб, зайнятих управлінською працею у сферах приватного та суспільного бізнесу, тобто це своєрідний клас управляючих;
– як наукова дисципліна, що вивчає проблеми управління суспільним виробництвом. У цьому плані виділяють два рівні менеджменту. З одного боку, це загальні теорії соціального управління, які по суті є ні чим іншим, як загальними політико-економічними чи соціально-філософськими концепціями (наприклад, теорії революції менеджерів, постіндустріального суспільства, наукового менеджменту, менеджменту людських відносин та ін.). З другого боку, це прикладні теорії організації й управління, тобто спрямовані на вироблення конкретних підходів щодо раціоналізації та вдосконалення управління (наприклад, бригадні форми організації праці чи "гуртки якості").
Характерною рисою менеджменту як науки є плюралізм методологічних підходів, установок, розробка різних засобів, прийомів, способів управлінського впливу без суворої орієнтації на якусь загальну теорію. Тут увага здебільшого приділяється прикладним соціологічним та психологічним дослідженням. Тому менеджмент часто і пов'язують з такими дисциплінами, як соціологія праці й управління, прикладна соціологія, психологія праці та ін.:
– як своєрідне мистецтво управління, поєднання керівництва виробництвом і практичних зразків ефективного управління, які становлять основу професійної кваліфікації менеджера. Тобто йдеться про формування у менеджерів і застосування ними на практиці яки-хось загальних принципів, методів, прийомів управління, придатних для будь-якої організації (визначення цілей та завдань управління; поділ завдань на окремі операції; розподіл робіт;пошук адекватної мотивації до праці;.прийняття ефективних рішень та їх реалізація тощо).
Питання для роздумів
1.Що вивчає соціологія праці й управління?
2.Чим пояснити, що довший час розвиток вітчизняної соціології праці та управління не був перманентним, постійно стримувався ненауковими чинниками?
3.Що є об'єктом соціології праці та управління?
4.У чому полягають особливості розвитку вітчизняної соціології праці та управління?
5.У чому полягає специфіка соціально-трудових відносин?
6.Що таке соціально-трудові процеси?
7.Які соціальні інститути мають найважливіше значення у сфері праці і чому?
8.Трудова поведінка яких соціальних спільностей в сфері праці повинна нині, на вашу думку, вивчатися найглибше?
9.Який зв'язок існує між соціологією праці та управління з іншими науками?
10.У чому відмінність соціологічного підходу до вивчення праці від підходів інших наук?
11.Чим різняться предмети соціології праці й управління і економічно і соціології?
12.Яка специфіка використання у менеджерській діяльності методологічних засад і наукових доробок соціології праці й управління?
13.Чому у нас на відміну від Заходу впровадження менеджменту як науки управління виробництвом тільки починається?
14.Чим пояснюється зростання ролі соціології праці та управління в умовах переходу до ринкової економіки?
15.Які завдання курсу соціології праці й управління як навчальної дисципліни?
16. Чи є праця обов'язковим процесом для життя людини?
17. Які головні чинники спонукають людину до праці?
18. Навіщо потрібна організація праці й управління трудовим процесом?
19. Чого, на вашу думку, не вистачає в організації праці на підприємствах нашої країни?
20. Які головні мотиви трудової діяльності переважають у населення нашої країни?
21. Які чинники можна виділити для укріплення згуртованості трудового колективу?
22. Чи є студентська група у вузі трудовим колективом? Чим вона відрізняється від трудового колективу на виробництві?
23. Які проблеми в житті трудового колективу ви можете назвати найголовнішими взагалі і в нашій країні зокрема?
