ТЕМА: ОСНОВИ ТРУДОВОГО ПРАВА
План
1.Поняття і предмет трудового права. Загальна характеристика Кодексу законів про працю України (1971р.)
2.Основні принципи трудового права
3.Суб’єкти трудового права
4. Трудові правовідносини
5.Правова організація працевлаштування
6.Колективний договір
1.Поняття і предмет трудового права. Загальна характеристика Кодексу законів про працю України (1971р.)
Трудове законодавство регулює трудові відносини між працівниками і власником підприємств, установ і організацій незалежно від форми, виду діяльності та галузевої належності.
Основні трудові права людини і гарантії їх реалізації закріплює Конституція України.
Галузь трудового права відрізняється різноманіттям джерел, серед яких: міжнародні договори, зокрема, конвенції Міжнародної Організації Праці, нормативно – правові акти, нормативні договори. Основний нормативно – правовий акт у цій галузі права – Кодекс законів про працю України, що був прийнятий 10 грудня 1971 р. і з того часу неодноразово піддавався змінам і доповненням. Кодекс законів про працю України регулює найбільш важливі аспекти трудових правовідносин, а саме:
1) порядок укладання і виконання колективного договору;
2) порядок укладання і розірвання індивідуального трудового договору;
3) порядок звільнення працівників і наступного їх працевлаштування;
4) тривалість робочого часу і часу відпочинку працівників;
5) засади нормування праці;
6) загальні норми визначення оплати праці;
7) гарантії трудових прав;
8) забезпечення трудової дисципліни;
9) забезпечення охорони праці;
10) порядок вирішення трудових спорів;
11) права і повноваження профспілок і трудових колективів.
Серед інших нормативно – правових актів, що регулюють трудові відносини, слід назвати закони України «Про охорону праці» (14 жовтня 1992р.), «Про колективні договори та угоди» (1 липня 1993 р.), «Про оплату праці» (24 березня 1995р.), «Про відпустки» (15листопада 1996р.).
Основні принципи трудового права
Основні принципи трудового права за спрямованістю умовно об'єднуються у три групи, кожна з яких базується на таких основних джерелах трудового права, як Конституція України і
КЗпП України. Перша група містить принципи, що сприяють залученню до праці, забезпеченню зайнятості й раціональ
ному використанню робочої сили. Друга група об'єднує принципи, спрямовані на забезпечення високого рівня умов праці та охорони трудових прав.
Третя група включає принципи, що розкривають сутність виробничої демократії і сприяють розвитку особистості працівника у процесі праці.
Першу групу складають три основних принципи трудового права:
1)свобода праці й зайнятості, заборона примусової праці (ст. 43 Конституції України, ст. 5, 21,49-4 КЗпП України);
2)право на працю, захист від безробіття, допомога впрацевлаштуванні та матеріальна підтримка безробітних
3)рівноправність у праці йзайнятості, заборона дискримінації в праці (ст. 24 Конституції України, ст. 2, 2КЗпП України).
Друга група:
1)справедлива винагорода за виконану роботу.Правове за
безпечення здійснюється нормами інститутів:
1.1)оплата праці;
1.2)гарантії і компенсації;
2)охоронапраці. Правове забезпечення цього принципу здійснюється нормами таких інститутів:
2.1) трудовий договір (прийняття на роботу, переведення на іншу роботу);
2.2) охорона праці як загальний інститут, в тому числі якпосилена охорона праці жінок і молоді, контроль за охороною праці;
2.3)норми матеріальної відповідальності роботодавця за шкоду,заподіяну працівникові в разі трудового каліцтва;
3)право на відпочинок. Правове забезпечення цього принципу здійснюється нормами таких інститутів:
3.1)робочий час;
3.2) час відпочинку;
3.3) поєднання роботи з навчанням;
4)захист трудових прав. Цей принцип забезпечується нормамитаких інститутів:
4.1)нагляд і контроль за додержанням трудового законодавства;
4.2) повноваження профспілок і трудових колективів;
4.3)трудові спори.
До третьої групи належать такі принципи:
1)безплатна професійна підготовка, перепідготовка підвиЩення кваліфікації.Правовезабезпеченняцьогопринципуздійснюється нормами таких інститутів:
1.1) працевлаштування і зайнятість населення;
1.2) трудовий договір;
1.3) робочий час;
1.4)оплата праці й гарантійні виплати;
2)виконання трудових обов'язків сторонами трудового договору. Правове забезпечення цього принципу здійснюєтьсянормами таких інститутів:
2.1) трудова дисципліна;
2.2) трудовий договір (дисциплінарні звільнення);
2.3) матеріальна відповідальність сторін трудового договору за заподіяну шкоду;
2.4)розгляд трудових спорів.
Суб’єкти трудового права
Можливість бути суб'єктом трудового права обумовлена наявністю трудової правоздатності й трудової дієздатності.
У трудовому праві працівник володіє єдиною правосуб'єктністю і в повному обсязі —з досягненням 16-річного віку, а в окремих передбачених законом випадках—15 і 14-річного віку (ст. 188 КЗпП України).
Головним суб'єктом трудового права є працівники (робітни
ки й службовці), їх правовий статус переважно єдиний для всіх працівників, де б вони не працювали. Винятком є лише три ка
тегорії працівників: жінки, неповнолітні й працівники із зни
женою працездатністю (інваліди, пенсіонери, ветерани праці). Правовий статус останніх відображає підвищені гарантії права на працю, підвищений захист їх організму від шкідливих чин
ників, пов'язаних з виробництвом.
Важливим суб'єктом трудового права є власник або уповно
важений ним орган —роботодавці будь-якої форми власності, дозволеної чинним законодавством України.
Трудовий колектив як суб'єкт трудового права має реальний вплив на державних і колективних підприємствах. Його право
вий статус визначений спеціальним Законом України «Про по
рядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) від 3 березня 1998 року.Важлива роль у регулюванні трудових відносин належить також профспілкам як суб'єктам трудового права.
Трудові правовідносини
Правовідносини є основним поняттям правової науки. За усталеним визначенням, це суспільні відносини, врегульовані нормою права. Відповідно трудові правовідносини —це врегульовані трудовим законодавством трудові й тісно пов'язані з ними відносини працівників у галузі праці.
Ядром правовідносин у сфері трудового права є трудові правовідносини, що визначаються як добровільний правовий зв'язок працівника з роботодавцем (підприємством чи фізичною особою), за яким працівник зобов'язується здійснювати обумовлену трудову функцію, виконуючи правила
внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець зобов’язується виплачувати винагороду за певний трудовий внесок і створювати умови праці відповідно до законодавства, колективного трудового договору.
