Людина як об’єкт і суб’єкт глобальних змін

Ядром поняття глобального світу для науковців є ідея загальної взаємозалежності, як принципово нова вимога у взаємовідносинах країн і народів. Але нині проблема не лише в тому, чи визнаємо ми реалії сучасного взаємопов’язаного єдиним поступом світу, а й у тому, яким ми хочемо бачити цей глобальний світ: дійсно плюралістичним, заснованим на партнерстві суб’єктів – носіїв суверенітету, держав, які забезпечують добробут своїх громадян, чи підкорених безконтрольній світовій владі, яка диктує народам свою волю, а поділ світу на “золотий мільярд” і безправну периферію вважає неминучою закономірністю епохи неомодерну. Не випадково сучасні дослідники зазначають про те, що глобалізація у розумінні позитивних позицій як стремління людства до досягнення цивілізаційного синтезу за умови збереження множинності народів і культур, не може бути реалізованою без зміни загальної парадигми розвитку людства, якісного перетворення системи цінностей і практик культ ури.

Галузевою наукою – глобалістикою лише започатковані системні дослідження загальносвітових процесів. Багато відповідей на гострі питання дала наука, в тому числі політична, але багато проблемних питань залишаються невирішеними. Попереду ще головна робота, але в осмисленні загальносвітових та регіональних аспектів глобалізації чимало зроблено, а головне – визначено основні пріоритети і цінності. Серед основних постулатів (кредо) сучасної глобалістики науковці небезпідставно називають:

- світ і світове людство є єдиним глобальним організмом;

- глобалізація світу – це об’єктивне історичне явище;

- глобальні інтереси треба ставити вище національних;

- сучасна людина, як найвища соціальна цінність, набула глобального характеру і стала в центрі процесів глобалізації.

Як би не пояснювали сучасні політики і правники сутність явища глобалізації, воно не лише має місце в житті сучасних держав, а й формує позитивний потенціал майбутнього, який, звичайно ж, доведеться реалізовувати молоді, прийдешнім поколінням. Водночас актуальним залишається завдання щодо вироблення глобальних стратегій соціального розвитку та стратегій глобалізації розвитку як для всього світу, так і для окремих країн. Адже глобалізація повинна слугувати соціальному прогресу – зростанню зайнятості, скороченню безробіття, ліквідації бідності. Для цього необхідно надати її процесам соціальної спрямованості, зробити наголос на подоланні нерівності, злиднів, сприяти соціальній захищеності та підвищенню якості життя людини.

Майбутнє суспільство - суспільство інтелекту. В такому суспільстві знання, інформація та новітні технології виступають як основні засоби виробництва. Відтак освіта та професійна підготовка, вміння в повному обсязі використовувати свої знання набувають особливого значення в умовах глобалізації. Людина при цьому виступає у новій якості. Вона є головним ресурсом економіки, яка ґрунтується на знаннях. Завдання соціальної держави - всіляко сприяти розвитку потенціалу кожної людини. Оскільки в умовах глобалізації людина, її інтелектуальний потенціал постають у центрі розвитку, виникають питання, як формувати творчий потенціал, людський інтелект, забезпечити розвиток особистості, - чи можлива глобалізація з „людським обличчям”, що дасть глобалізація людині, і, що не менш важливо, якій людині,чи змінюється людина в умовах глобалізації, а якщо так, то якою вона має бути в нових умовах глобалізованого світу?

Від глобальної людини ХХІ століття, зазначають сучасні дослідники, будуть вимагати особливої мобільності й здатності адаптуватися до жорсткої зміни умов життя, професій, культурного середовища і колективів. Показником глобальної мобільності людини буде універсальна освіта і здатність напружуватися, рухатися, мобілізуватися і вчитися все життя. Найвища мета глобальної цивілізації – створення позанаціонального громадянина світу, громадянина єдиного світового людського співтовариства, єдиної світової держави. А чи залишиться людина вищою соціальною цінністю в такій глобальній державі? І чи буде така глобальна людина і її розвиток найвищою метою суспільного розвитку? Тут є великі сумніви і загрози.

Вже нині слід формувати відповідь на ці запитання, пам’ятаючи єдину альтернативу людства: будувати глобальний світ слід не від прибутку і долара, а від людини і для людей. Новий глобальний дім повинен стати духовним, інтелектуальним храмом, а не будинком матеріального перенасичення. Нині ж речі поширюються в побуті підкоряючи собі людину. Новоєвропейська ідея панування розуму певною мірою реалізувалась у сучасній культурній ситуації, завела людство в глухий кут. Період глобальних перетворень і формування єдиного комунікативного простору породив нову систему ціннісних моделей, серед яких серійність посідає важливе місце в прагненні до стандартизації культури. В культурі сучасного світу процес виробництва призвів до надлишкового перенасичення „предметів побуту”. Але одночасно з опануванням матеріальною сферою людина є безсилою і постійно втрачає в особистій і соціальній сферах, позбувається розуміння мети власного існування.

Вся історія людства, відзначає Ю. Пахомов, підтверджує, здавалося б, парадоксальний висновок: народи набагато краще переносять трагедії і тяжкі випробування, ніж життєвий комфорт. Саме готовність мас сприйняти смерть на вогнищі й у битвах за віру сприяла „виплавці” тих унікальних протестантських цінностей, які зробили Захід локомотивом індустріальних і соціальних змін у масштабах планети. Водночас успіх у побутовому й соціальному облаштуванні є головним джерелом майбутніх, а частково і сучасних деформацій, які визначають сходження євроатлантизму з історичної арени. Досягнення в різні історичні епохи тією чи іншою великою державою вершини благополуччя і всевладдя неодмінно оберталося розпадом і деградацією з наступним зникненням її з історичної арени. Прикладів тут безліч, а найбільш переконливі – Греція і Стародавній Рим.Тому насампередкультура повинна знайти вихід із сучасної гуманітарної кризи.

Незважаючи на різноманітні підходи до оцінки ролі держави в процесі глобалізації, вчені відзначають зростання цієї ролі в тому числі у сфері соціалізації особи. „Людський фактор” у діяльності й розвитку держави набуває надзвичайно важливого значення. Саме держава повинна гарантувати та забезпечити реалізацію прав особи, гідні умови її існування, розвиток на міжнародному рівні. Такі вимоги до держав ставлять цивілізовані демократичні суспільства. Коло держав, які поступово включаються до процесу глобалізації, неухильно розширюється. Всі вони відрізняються культурою, традиціями, моральними засадами, перебувають на різних стадіях економічного розвитку. Тому в процесі глобалізації не може мінімізуватися роль національної держави. Лише сильна держава, маючи злагоджену правову систему, систему забезпечення і захисту прав людини, здатна створити умови для поступового та безболісного входження держави до міжнародних економічних структур, зберігши власні національні інтереси, гідність і захистивши своїх громадян.

Національна глобалістика, безперечно, нині має насамперед розробляти блок проблем „наука-інформатизація-освіта-економіка-національна безпека”. Всі вони потребують пріоритетної державної підтримки на основі методологічно адекватної концепції суспільного розвитку, всебічно обґрунтованої та загальноприйнятної національної ідеї. Одночасно актуалізується проблема відносин між державою і культурою, особливо коли ті чи інші інститути переслідують одну і ту ж мету, в даному випадку досягнення солідарності як умови виживання. Держава здійснює це шляхом задіяння військових і економічних важелів, а культура – духовних цінностей. Вони не можуть бути втрачені чи вихолощені в процесі трансформації суспільств.

Зустрічі світових лідерів, без сумніву, є історичною подією, а обговорення проблем у сфері боротьби з глобальним потеплінням, започатковані нові підходи в боротьбі з бідністю засвідчують реальні кроки до вирішення проблем світового порядку, яких вимагає населення планети. Водночас заслуговує на увагу факт неоднозначного сприйняття та оцінки цієї події. Йдеться про акти протесту антиглобалістів усього світу, які набули настільки гострого характеру, що поліція з метою вгамування протестантів вимушена була застосувати сльозогінний газ і водомети. Подібні протести світового масштабу проводяться не вперше. Міжнаціональний рух антиглобалістів (альтерглобалістів) утворюють представники найрізноманітніших політичних поглядів з упевненістю в тому, що світ може бути іншим і здатен розвиватися за іншими стандартами. Йдеться про такі загальнозначущі орієнтири, як соціальна справедливість, глобальна демократія, що базується на правах людини, стійкий розвиток. Тому слід погодитися з позицією російського дослідника А. Уткіна, який вважає, що найбільш гострою проблемою глобалізації є не пошук оптимального менеджменту, а відсутність гуманного початку. Породжена наприкінці ХХ ст. система має бути гуманізована, інакше протидія відсторонених глобалізацією політичних і суспільних сил зміниться тривалим протистоянням. Особливої ваги й цінності, на нашу думку, дана позиція набуває як за врахування матеріального достатку населення Планети, так і демографічної ситуації на Землі. Адже, за даними досліджень американського футуролога Б. Маккіббена, якщо рівень народжуваності людей у світі залишиться без змін, то через 150 років світове населення сягне абсурдної цифри – 296 млрд. осіб. Нині, зазначає дослідник, ми додаємо Нью-Йорк щомісяця, Мексику - щороку, Індію - кожне десятиліття.

Частина науковців, як відомо, вважають батьківщиною глобалізації Британську імперію, пов’язуючи це з часом, коли державою видобувалася практично половина всього вугілля та вироблялося більше половини чавуну і текстилю світу. 1880 року Великобританія експортувала 40% фабричних товарів, а в 1890-му відвантажувала в своїх портах вантажів більше, ніж в інших країнах, разом взятих. Через сто років втративши потужність економічних позицій, Великобританія втратила і провідну роль у процесі глобалізації. Нині ця роль належить Сполученим Штатам Америки, наддержаві в економічному, політичному та військовому значеннях. Закономірно, що чим потужніша економіка, тим могутніший вплив держави на глобалізований світ. Не приєднавшись до зони євро, Великобританія водночас є фінансовою столицею світу, успішно вписується в повороти глобалізації, не втрачає своїх ключових позицій як щодо Франції так і Німеччини. Серед нагальних проблем, які мають бути вирішені урядом держави, зниження податків, реформування освіти. Заслуговують на увагу також факти, наведені дослідниками з інших питань. Так, витрати на освіту, транспорт і охорону здоров’я за останні роки у Великобританії подвоїлися. Тільки школам за останні 15 років було інвестовано 40 млрд. фунтів стерлінгів, а результат незадовільний. Кожний шостий випускник британської школи не вміє читати, кожний п’ятий - рахувати (тобто не виконують нормативи, які розраховані на 11-річних дітей). За рівнем освіченості у віковій групі 25-34 роки країна займає 23-е місце з 26, щоправда, серед 55-64 річних – 13-е місце. При цьому середні показники оцінки знань зростають. Як виявилося, школярі віддають перевагу „легким” дисциплінам. Удвічі рідше, ніж десять років тому, вони складають фізику і хімію, при цьому 40% випускників шкіл планують продовжити навчання. Як результат, країна вже нині має гострий дефіцит бухгалтерів, юристів, лікарів, інженерів, менеджерів і як не прикро, підприємців.

Незважаючи на те, що Англія пережила період домінанти у процесі г лобалізації, нині кількість населення, яке вважає, що глобалізація несе в собі мир і процвітання, – скорочується. Причиною цього є гостра проблема міжрасових відносин. Але щоб не втратити темп, країна планує розробити стратегію подолання таких викликів: загрози тероризму; глобального потепління; протидії глобалізації; економічного націоналізму.

Слід зазначити, що глобалізація одинаковою мірою впливає як на події, які відбуваються у світовому масштабі, так і на повсякденне життя кожної людини. Дослідження процесів глобалізації неможливе без звернення до макроекономічних показників. Протягом останніх десятиліть, починаючи з 1950-х років, відбулися масштабні політичні зміни у бік поліпшення життя людей на Землі. Це змушує навіть скептиків глобалізації погодитися з позитивними оцінками глобалізаційних процесів, а відомий мислитель Р. Дарендорф одну із своїх шести лекцій із соціально-політичного аналізу сучасності назвав „ Нам ще ніколи так добре не жилося”. Валовий національний продукт на душу населення у багатьох розвинених країнах у 1950-2000 роки збільшився більш як у чотири рази і досягнув вражаючих розмірів – 20 000 доларів на рік. Навіть у Великобританії, де розвиток відбувався повільними темпами, за період перебування при владі прем’єр-міністрів, від Герольда Макміллана до Тоні Блера, дохід на душу населення збільшився удвічі. Після Другої світової війни сталося справжнє економічне диво, яке тривало до 1973 року, коли стався так званий „нафтовий шок”. Після цього відбувся новий стрибок, який ми називаємо глобалізацією. Він почався революційного 1989 року, коли ослаблення фронтів „холодної війни”, з-поміж іншого, сприяло прориву технічних можливостей інформаційної епохи в усьому світі. Р. Дарендорф не обмежується лише економічними оцінками світових глобалізаційних процесів, а й зважує на інші критерії людського розвитку: рівень освіти та ймовірна тривалість людського життя; поліпшення становища жінки в суспільстві; скорочення робочого дня, робочого тижня, робочого року; скорочення робочого життя; створення „держави загального добробуту” тощо. Вчений дійшов висновку, що якісні перетворення значно підвищили шанси багатьох на успішне життя. Ніколи раніше так багато людей не мали таких великих життєвих шансів, як нині. Водночас він правомірно ставить декілька запитань: чи є це щастя? Чи назавжди це? Чи для всіх? Немає важливішого завдання у політики свободи на початку ХХІ століття, ніж давати шанси на успішне життя, якщо можливо, всім людям у країнах-членах ОЄСР і якомога більшій кількості людей у всьому світі. Але це завдання є до того ж найскладнішим і найнебезпечнішим.

Сучасний світ дослідник називає „світом без опори”, оскільки через двозначність стрімкого розвитку світу можна виявити його ознаки: ніхто не може утримати цей світ, і в ньому ми не знаходимо підтримки. Разом із глобалізацією ми переживаємо розпад права та порядку як у своїй країні, так і в усьому світі.

Майбутнє космополітичне суспільство, яке намагаються моделювати сучасні дослідники, має бути зрозумілим кожному, незалежно від кордонів, раси чи матеріального достатку. Процес, який ми позначили як глобалізація, фактично є подвійним. Водночас, як певні економічні види діяльності потребують дедалі більше простору для свого розвитку і при цьому втрачають будь-яку прив’язаність до певного місця, люди шукають місця, де вони могли б почуватися, як удома, і відчувати свою належність до них. Це рідний населений пункт, вулиця, будинок. „ Мислити глобально, діяти локально” – це гасло, яке широко використовується навіть у рекламі. Широка і повсюдна реклама створює образ матеріального достатку, що не підтверджується реально, і подвійності життя. Подвійний процес, який відбувається навколо нас і, можливо, навіть у нас самих, має назву глокалізація, тобто одночасно глобалізація і локалізація, поєднання одного й іншого.

Життєві мрії кожного, життєві шанси - це насамперед можливості, права вибору. Право і можливість обирати повинен мати кожний, а це реалізується лише в демократичному суспільстві. У різних країнах по-різному працюють демократичні принципи. Досі у світі не доведено, що демократія і правова держава можливі в усіх суспільствах. Її основою є громадянське суспільство і права людини. Навряд чи буде створена глобальна демократія, а ідея світового парламенту і світового уряду належить до сфери утопічних ідей. Водночас демократія руйнує сама себе без справжніх демократів. Вона постійно потребує демократів, активних і свідомих громадян, політиків, громадських діячів, які вже нині узгоджуючи національні та світові цінності, можуть формувати елементи космополітичного суспільства. Демократія ще має вибороти собі місце в епоху трансформацій, зазнати значних змін, оскільки певні приголомшливі результати сучасної інформатики і демократії в економічній чи політичній сферах не можуть не викликати занепокоєння, але це неодмінно відбудеться. Глобалізація, як і демократія, мають стати способом нашого життя.

Можливо, найважливішою цінністю демократії є те, що вона не будується на принципі „усе або нічого ”. Демократію слід розглядати не як ідеальний і остаточний суспільний стан, а як процес постійного саморозвитку і вдосконалення, тобто, за виразом Е. Гіденса, „ демократизації демократії ”. Це принциповий акцент, оскільки орієнтує на перспективу в з’ясуванні різноманітних життєвих проблем, що їх породжує глобалізація – від масштабних економічних, екологічних, політичних до приватних та сімейних.

Шлях до сильної, сталої демократії як окремого суспільства, так і різнонаціональних суспільств, лежить через демократичне виховання, насамперед молоді. Демократичне виховання захищає децентралізацію та протилежності між публічним та приватним, між світськими та релігійними школами не як кінцеву мету, а як засіб для досягнення своєї виховної мети. Концепція демократичного виховання спонукає надавати підтримку не мінімальним, а високим стандартам громадянського виховання у школах, щоб дати змогу всім дітям відчувати переваги статусу вільних та рівних громадян. Демократичне виховання не повинно обмежуватися окремим суспільством. Воно повинно націлювати учнів на поширення розуміння своїх прав та обов’язків на всю людську спільноту, незалежно від громадянства. Студенти мають знати і розуміти внесок у сучасну цивілізацію з боку економічних і політичних інститутів та практик, неспецифічних для окремих суспільств, скажімо, практик Європейського Союзу чи Міжнародного валютного фонду, формувати власне бачення і оцінку подій глобалізованого світу. Варто додати, що демократичне виховання має спільні риси із егалітарним космополітизмом. Обидва підтримують вимогу щодо розширення взаємодії зі світом як таке, що збагачує людину. Базуючись на концепції демократії, демократичне виховання віддає пріоритет фундаментальним свободам людини.

Протистояння глобалістів і альтерглобалістів, безумовно, характеризує суперечливість самого процесу глобалізації, але це лише видима, „верхня” частина айсбергу загальної кризи світової цивілізації. Це криза не лише капіталізму чи індустріального суспільства, а й всього світового соціуму – і традиційного суспільства, і техногенної цивілізації. Більше того, це криза основ, базових цінностей і пріоритетів сучасного світоустрою. Як слушно зазначає В. Толстих, досягнувши вершини своєї могутності і звершень, сучасна цивілізація на стадії глобалізації переживає справжню духовну драму, пов’язану, образно кажучи, з серцевою недостатністю всіх цінностей і раціональних основ та форм людської життєдіяльності. Розглядаючи феномен глобалізації, з одного боку, як об’єктивний процес, необхідність об’єднання людського співтовариства в певну мегатенденцію всесвітньо-історичного розвитку, а з іншого - як прояв чітко визначеної геостратегічної політики, яка взята на озброєння і цілеспрямовано здійснюється певними силами в інтересах так званого „золотого мільярда”, вчений вбачає шлях до вирішення проблем людства в ідеї духовної реформації, оволодінні мовою діалогу культур, мистецтвом гуманітарного взаєморозуміння і взаємодії.

Витоки деградації на грунті гіпертрофії ринкового збагачення закладені не лише в домінуванні в країні корупції і криміналітету, а й загальному падінні духу, в підміні високих цінностей низькими. Давно вже доведено, що дух панує над матерією. І не випадково планетарно домінуюче економічне піднесення Заходу було замішане на протестантській етиці, виплавленій у горновах моральних страждань і протестантських війн, які тривали майже століття. Країни конфуціанського поясу мають досягнення також на базі відродження високої етики, яка мобілізує на успіх і утримує розвиток корупційних метастаз ринку.

Ритм і динаміка сучасного життя, зазначають деякі вчені, зумовлюють необхідність формування нових ціннісних моделей. Стійкість „серіалу” неодмінно потребує наявності, хоч і поверхневої, але універсальної, або „вічної” ціннісної системи. Тому намагання створити етичні кодекси у сучасному світі посідає в порядку денному визначальне місц е. Уявлення про крах європейської ціннісної системи, про її неспроможність, подвійні стандарти стимулює активність людства до вироблення нової цілісної регламентуючої системи, яка могла би бути закріплена в Глобальному етичному кодексі. Серед безспірних цінностей, названих під час опитування, проведеного Інститутом глобальної етики, представники 16 націй назвали любов, співчуття, чесність, справедливість, рівність, свобода, злагода, терпимість.

Відповідь на запитання, як вижити і зберегти людську цивілізацію, на нашу думку, може бути знайдена в переосмисленні демократичних цінностей, вироблених людством. Не все доведеться залишити на майбутнє, без сумніву, „відкинути”, що не прижилося чи не принесло користі. Але є чітке уявлення того, що сам процес демократизації демократії дасть можливість виокремити головне – виробити концепцію подальшого розвитку, за якою б людина, як найвища соціальна цінність, набула глобального характеру і стала суб’єктом, а не стороннім спостерігачем процесів глобалізації.

Глосарій до теми:

1. Інформаційне суспільство – соціологічна і футурологічна концепція, відповідно до якої головними факторами суспільного розвитку вважається виробництво та використання науково-технічної та іншої інформації.

2. Інформаційні технопарки – сучасні територіальні утворення, на яких зосереджено виробництво інформації і продукції високих технологій.

3. Коефіцієнт Джіні – вимір нерівності; коливається від 0 (повна рівність) до 1 (повна нерівність).

4. Коефіцієнт фертильності – середній показник кількості дітей, які жінка може мати протягом усього життя. Стабілізуючий рівень відтворення чисельності населення в довгостроковій перспективі (при незмінності терміну проживання і без урахування міграції), дорівнює 2,1.

5. Ментальність, менталітет – сукупність інтелектуально-психологічних уявлень, ціннісних переваг, традицій, вірувань індивідів і соціальних груп. М. формується у певному соціально-культурному середовищі і піддається впливу не лише норм і культурних традицій, а й позасвідомого, що К. Юнг іменував архетипом, а К. Маркс – формою суспільної свідомості.

6. Міграція – переміщення населення у межах однієї країни (внутрішня М) або з однієї країни в іншу (міжнародна М).

7. Парадокси знань – поетапне сприйняття невирішених проблем, які виникають через різницю можливостей у використанні технічних засобів і технологій для пошуку витребуваної інформації і переведення її через процес мислення в «нове знання».

8. Соціокультурна зрілість – критерій рівня поступового опанування людством оточуючого світу і створення ним умов для своєї життєдіяльності.

9. Старіння нації – домінування у складі населення представників старших вікових груп.

10. Сцієнтизм – філософсько-методологічна концепція, відповідно до якої наука зводиться до абсолютної цінності.

11. Урбанізація – процес зосередження населення і промисловості у великих міських центрах.

12. Електронна бібліотека – колекції, засновані на цифрових носіях інформації і які дозволяють зберегти глобальну цифрову спадщину.

Література:

1. Глобализация: Учебник / Под общ. ред. В. А. Михайлова и В. С. Буянова. – М.: РАГС, 2008. – с. 194-222.

2. Політична система та інститути громадянського суспільства в сучасній Україні: навч. посібник / Ф. М. Рудич, Р. В. Балабан, Ю. С. Ганжуров та ін. – К.: Либідь, 2008. – 440 с.

3. Глобалистика. Энциклопедия. / Гл. ред. И. И. Мазур, /А. Н. Чумаков. М.: 2003. – 1328 с.

4. Колбановский В. В. Гражданственность и глобальная социология / Колбановский В. В. // Социс. – 2010. - №3(311). – С. 112-121.

5. Колесникова И. С. Глобализация – рискогенный фактор для здоровья человека / Колесникова И. С.// Полис. – 2008. - №2. – С. 171-179.