Економічна глобалізація як складова системних глобальних змін

Глобалізація економіки – найважливіша складова процесу глобалізації, але лише одна складова з цього багатовимірного і багатоукладного процесу. Це процес, який постійно розвивається, має свої труднощі і протиріччя. Він охоплює не окремо взяту державу, а всю людську спільноту. Глобалізація світової економіки, це не що інше як чергова фаза розвитку світового господарства.

Сучасний світовий політичний розвиток характеризують декілька визначальних тенденцій, які дедалі чіткіше проявляються в процесі якісних глобальних перетворень. По-перше, відбуваються значні зрушення у балансі сил на світовій арені. У глобальній політиці дедалі вагоміше заявляють про себе країни БРІК (Бразилія, Росія, Індія, Китай). Яскравим підтвердженням цього можуть бути передбачені та озвучені у листопаді 2008 року питання порядку денного президента Росії Д. Медведєва щодо формування нової глобальної архітектури безпеки, за якої Росія ставить завдання найближчим часом перетворитися на один з провідних політичних і фінансових центрів світу, передбачає відмову від самоізоляції і проведення курсу на інтеграцію в суспільну економіку. Це черговий раз засвідчив саміт країн СНД, який відбувся 20 грудня 2011 року у Москві. Президент України В. Янукович прямо відзначив, що «у цьому світі глобальної економіки не хотілося би бути слабкими». Набирають сили й інші держави. Безліч регіональних чинників, здатних впливати на міжнародну обстановку, проглядається в Латинській Америці (Аргентина, Венесуела, Мексика та Чилі), на Близькому Сході (Єгипет, Ізраїль, Іран, Саудівська Аравія), у Південній Азії (Пакистан), у Східній Азії та Океанії (Австралія, Індонезія і Південна Корея). До центрів сили, що формуються в результаті глобальних трансформаційних процесів, можна зарахувати й численні світові та регіональні організації. Характер змін, які відбуваються на наших очах, свідчить про те, що формується новий міжнародний порядок, який потребує масштабної „перебудови”, відповідно до нових реалій світової політичної та фінансово-економічної архітектури.

Другою, пов’язаною з попередньою тенденцією сучасного світового розвитку є поступове формування багатополярного світу. Це не нове, але визначальне політичне явище. Сто років тому світ був багатополярним, але за участі інших політичних гравців. У ньому головували декілька європейських держав. Змагаючись за сфери впливу, вони створювали різноманітні союзи, підписували пакти, розв’язували війни. Після Другої світової війни багатополярність поступово зникла. Світ став біполярним, а на його полюсах сформувалися дві наддержави – СРСР і США. Так звана „холодна війна” між цими політичними опонентами та їх прибічниками існувала десятиліття. Після розпаду Радянського Союзу, з чим пов’язується чергова хвиля глобалізації, у світі залишилася лише одна наддержава, яка одноособово вирішувала всі питання світового устрою. З 1991р. ми жили в епоху американської імперії, відзначає М. Грек, унікального однополярного світу, в рамках якого відбувалася глобалізація і прискорення розвитку відкритої світової економіки. Нині модель однополярного світу вже не може працювати. Жодна держава не здатна самотужки протистояти глобальним загрозам і одноосібно управляти світовими процесами. Відповідати на виклики нинішнього світу можна лише колективними зусиллями. Прикладом такого співробітництва є спроба „великої двадцятки” виробити на колективній основі антикризові заходи для протидії глобальній фінансовій кризі. Будемо сподіватися що вони дадуть позитивний результат.

Епоха багатополярного світу передбачає не створення антиамериканського світу, а перехід до постамериканського світу, колективного лідерства і солідарної відповідальності. Переосмислення власної місії багатьма країнами і насамперед США та іншими провідними державами, реалістична оцінка ними тенденцій розвитку сучасного світу, підкріплена політичною волею, ознаменує настання нової ери в історії людства. Визнання нових реалій уже прозвучало в заяві Президента США Б. Обами: Америка готова до змін заради „ спільного вирішення загальних проблем”. Його уточнення, що „Америка не може змінюватися самотужки” (виступ у Страсбурзі (Франція) на початку квітня 2009 року), свідчить про спробу відмови американської адміністрації діяти в односторонньому порядку, про прагнення до діалогу в умовах радикального зрушення в міжнародних відносинах. Як бачимо, Сполучені Штати, залишаючись „найбільшим окремо взятим центром концентрації глобального впливу”, все ж таки змушені враховувати реалії сучасного світу й тому демонструють готовність до конструктивної взаємодії з партнерами. Такі зміни у політиці наддержави є досить складними, породжують суперечності у середовищі американської еліти, але, безумовно, заслуговують підтримки і схвалення.

Очевидно, більшість сучасних політичних, соціальних, економічних процесів можна зрозуміти лише в глобальному аспекті. Політичні й соціальні явища чи події, які відбуваються на українському просторі, також мають аналізуватися крізь призму глобалізації. Політика в однополярному світі радикально відрізняється від політики в багатополярному (постамериканському) світі. Головний фактор – зміна порядку денного в регіоні вимагає нового покоління лідерів, людей, здатних мислити в масштабах світу, які були б здатні проводити більш реалістичну політику, розвивати власні демократії, чітко усвідомлювати сучасні геополітичні зміни і проблеми, розуміючи, що вони будуть обговорюватися і вирішуватися не лише за океаном, а й у Москві, Брюсселі, Римі, Берліні й Парижі. В цих рішеннях доведеться враховувати інтереси Пекіну і Делі, інших суб’єктів геополітики. В цьому і полягає сутність нового багатополярного світу, який вимагає постійного відстоювання власних національних інтересів з обов’язковим врахуванням національних інтересів держав-сусідів.

Осягнути форму структурування нинішніх трансформацій у напрямку взаємозалежного світу залишається головним завданням дослідників глобалізації. Така форма нині зазнає рефлексивного перетворення, дедалі більше приймаючи проекти глокалізації як конструктивні ознаки сучасної глобалізації. Турболентність останньої, поєднана зі значними змінами та перетвореннями, невирішеність глобальних проблем дають підстави сучасним дослідникам говорити про невпевненість та глобальний хаос, а не про уявні, чіткі, сформовані структури та їх закріплення у глобальному багатополярному світі.

Важливо відзначити, що, по-перше, зміни у процесі виробництва, процеси глобалізації у цілому, кардинально змінюють спосіб життя людей, їх потреби, поведінку і психологію. По-друге, у відкритих суспільствах темпи зростання виробництва вищі ніж у закритих, які орієнтуються на внутрішній ринок. По-третє, однією з глобальних проблем останніх років є глобальні фінансові кризи, які негативно впливають на структуру світового фінансового виробництва.

Трансформаційні зрушення у світовому господарстві характеризуються низкою факторів:

1) Значні темпи зростання обробної промисловості (з 1956 по 2000рр. у 8,2 рази, сільського господарства у 3 рази), що посилює тенденції спеціалізації і кооперації країн, змінює структуру міжнародного розподілу праці;

2) Суттєве покращення міжнародної транспортної інфраструктури (повітряний, залізничний, водяний транспорт) та здешевлення перевезень, що засвідчує прискорення комунікаційності між країнами;

3) Розвиток засобів телекомунікації і створення єдиного кіберпростору (здешевлення ціни персонального комп’ютера порівняно з 1960 роком у 1869 разів), що одночасно породжує конкурентне протистояння техніко-економічних потенціалів суб’єктів (країн);

4) Швидке зростання різноманітних транснаціональних корпорацій (ТНК) і транснаціональних банків (ТНБ), за умови пріоритетності національних інтересів держав;

5) Стрімке поширення нових виробничих і управлінських технологій, формування нової виробничо-технологічної культури організації виробництва;

6) Суттєві зміни у фінансовій сфері (зростання кредитних відносин, віртуальна торгівля, швидке переміщення капіталів тощо).

Всі ці фактори, які характеризують сучасний стан світового господарства, не лише засвідчують про глобалізацію економічних процесів, посилення інтеграційних змін, а й відбивають у собі тенденційні факти формування нової (глобалізаційної) фази світового господарства.