Оздоровлення грошової системи

Оздоровлення фінансів було визнано першочерговою справою тільки восени 1921 р. 10 жовтня 1921 р. ВІІВК прийняв декрет 'Про заходи щодо впорядкування фінансового господарства". У ньому запроваджувався по­ширений серед партійців-господарників погляд на фінанси як віджите явище Господарські органи зобов'язувалися згідно з цим декретом вжи­ти заходів до збільшення державних доходів і здійснення політики найсуворішої ощадливості у витраті коштів, щоб максимально скоротити емісію радзнаків {19}. Дія декрету автоматично поширювалася на Україну, а 4 січ­ня 1922 р. його текст був продубльований постановою ВУЦВК під цією ж назвою {20}.

12 жовтня 1921 р. було започатковано Державшний банк. Він мав нала­годити грошовий обіг, сприяти розвиткові народного господарства, ово­лодіти внутрішнім ринком і торговельним оборотом. Тоді ж В. І. Ленін відправив повпредом у Берлін М. М. Крестінського. який з 191Б р. працював наркомом фінансів, аніскільки в них не розбираючись. Фактичним керівником фінансового відомства на посаді заступника наркома фінансів став Г. Я. Сокольніков.

Оздоровлення грошової системи останній намагався домогтися регу­люванням системи грошового обігу і розробкою засад грошової реформи. Заходи правлячої партії щодо впорядкування грошового обігу характери­зувалися непослідовністю. Для подолання дефіциту бюджету М. М. Крес- тінський не знайшов іншого шляху, ніж емісія. Декретом Раднаркому РС'ФРР від і і червня 1921 р. було започатковано проведення емісій і в умовах непу. Спочатку було випущено розрахункові знаки номіналом 100, 250. 500. 1000, 5000 та 10 000 крб. Через місяць РНК РСФРР санкціонува­ла проведення ще однієї емісії. У грошовий обіг було випущено радзнаки вартістю у 25 000. 50 000 і 100 000 крб. Тоді ж було виттиено в обіг тер­мінові безвідсоткові зобов'язання РСФРР вартістю 1,5 та 10 млн. крб. {21} Випуск грошей великого номіналу свідчить про високі темпи інфляційних процесів.

Інфляція, що поглиблювалася, не дозволяла здійснювати точні кош­торисні розрахунки на тривалий час. Тому було зроблено спробу за­провадити умовну грошову одиницю — довоєнний карбованець з переве­денням у неї радзнаків. Майже рік (листопад 1921 — листопад 1922 р.) розрахунки проводились у довоєнних карбованцях. Практика довела не­ефективність такої системи. З листопада 1922 р. використовувалася інша умовна грошова одиниця — золотий карбованець. Почали публікуватись офіційні курси золотого карбованця та іноземних валют. Але й це не вря­тувало радзнак. XI Всеросійська конференція РКП(6) (грудень 1921 р.) як одне з ос­новних завдань по відбудові господарства назвала "відновлення грошово­го обігу на металічній основі (золото), перші їм кроком до якого є неухиль­не проведення плану обмеження випуску паперових грошей" ^п. IX Все­російський з’їзд рад конкретизував завдання щодо скорочення емісії, вказавши один з вірогідних її шляхів — систематичне проведення подат­кової політики й платності господарських послуг. Водночас йшли пошуки можливостей вилучення з обігу надлишкової кількості грошових знаків. Однак інфляція розвивалася такими темпами, що впоратися з гос­подарськими проблемами влада могла лише знову запустивши друкарсь­кий верстат. А державна партія на XI своєму з'їзді висувала завдання "припинення знецінення грошових знаків", "відновлення золотого забез­печення грошей " {23}.

Прагнучи їх реалізувати, влада провела дві деномінації — у листопаді

1921 р. та у грудні 1922 р. З вересня 1921 р. по 1 червня 1922 р. було випу­щено 21 050 млн. у знаках 1922 р. {24}. Один карбованець нового грошового знака дорівнював 10 000 крб. кредитних білетів і розрахункових знаків усіх попередніх випусків {25}. Обміну підлягали кредитні білети зразка 1918 р., розрахункові знаки зразків 19І9. 1920 та 1921 рр. і безвідсоткові термінові зобов'язання РСФРР випуску 1921 р. {26}.

Нові знаки було випущено вартістю 50 коп., 1, 3, 5, 10. 25. 50. 100. 250, 500. 1000 крб. Однак скоро стало очевидним, що дія розрахунків потрібні грошові знаки більшої вартості. У липні 1922 р. в обіг було випущено гро­ші вартістю 5 та 10 тис. крб.²⁷. Для організації обміну старих розрахунко­вих знаків створювався спеціальний обмінний фонд грошей зразка 1922 р. Оскільки існувала можливість використання нових грошових знаків як оборотні кошти касових установ, Наркомфін акценту вав увагу на необхід­ності використання грошових знаків 1922 р. за призначенням {21}. З липня

р. усі каси уповнаркомфіну та Всеукраїнської контори Держбанку припинили видачу грошових і розрахункових знаків, випущених в обіг до 1922 р. У процесі обміну Наркомфін вилучив з обігу 55 трильйонів крб. усіх попередніх випусків {29}.

У травні 1922 р. на допомогу Г. Я. Сокольникову з України було ви­кликано в Москву і призначено на посаду заступника наркома фінансів талановитого господарника М. К. Владимирова. На посаду наркома фі­нансів восени 1922 р. було призначено Г. Сокольникова. Саме вони залу­чили до роботи в Наркоматі багатьох видатних фінансистів з числа доре­волюційних спеціалістів, які опрацювали засади грошової реформи.

Спробою обмеження і скорочення емісій було введення безгрошових взаємних розрахунків для усіх центральних урядових установ, державних промислових, торговельних і комунальних підприємств та установ. У Все­українській конторі Держбанку було створено відділ взаємних розрахун­ків. Ш заходи запроваджувалися навмання, про що свідчить останній пункт постанови УЕР від 21 серпня 1922 р., в якому пропонувалось упов- наркомфіну розробити звернення до фінорганів, установ і підприємств з метою з’ясування ефективності безгрошових розрахунків.

Незважаючи на неодноразовий випуск грошей, їх постійно не виста­чало. У складній ситуації опинилась УСРР. оскільки рад знаки друкува­лись у Москві і надходили в Україну нерегулярно, в обмеженій кількості. Відсутність готівки зв'язувала руки господарським органам. Не випадково питання про своєчасне надходження грошей в Україну неодноразово порушувалося на рівні ЦК КП(б)У. Особливо гостро відчувався дефіцит рад- знаків у губернських центрах, портах, селах України. Місцеві органи вла­ди часто вдавалися до нецільового використання радзнаків. шо вважалося порушенням фінансової дисципліни. Ця практика набула такого поши­рення, що Раднарком відреагував постановою, яка забороняла розбронювання місцевими органами грошових знаків {39}. За порушення цієї постанови винних мали притягнути до суду ревтрибуналу. Однак потреба у грошах була такою великою, що перспектива покарання не зупиняла місцеві органи влади. Розбронювання грошових знаків губвиконкомами, губекономнарадами та іншими місцевими органами стало системою. Тож ВУЦВК продублював постанову Раднаркому про заборону розбронюван­ня радзнаків на місцях.

Постановою віл 24 жовтня 1921 р. РНК УСРР заборонила приватним особам, організаціям та установам, за винятком органів Наркомфіну. ку­півлю у приватних осіб і громадських організацій золота, платини й інозе­мної валюти {32}. Цим самим підривалися основи чорного ринку. В грудні 1921 р. Раднарком України уточнив: монопольне право купівлі і прода­жу на території УСРР іноземної валюти та дорогоцінних металів у зливках

і монетах надавалося Всеукраїнській конторі Держбанк) та її відділен­ням {33}. Офіційний курс на дорогоцінні метали й іноземну валюту встанов­лював Держбанк.

Вивіз благородних металів і дорогоцінних каменів дозволявся не більш як на 50 крб. золотом по курсу Держбанку на кожну особу. Крім то­го. можна було вивезти один золотий або срібний годинник, одну весільну обручку. а також один фунт виробів із срібла ^?4. Нормалізації грошового обігу сприяла заборона тримати у касах державних підприємств, об’єд­нань та установ грошей більше, ніж це потрібно для витати заробітної плати і довше, ніж один місяць. Після цього терміну усю готівку треба бу­ло здати у касу уповнаркомфіну. Восени 1922 р. було дозволено ввіз з-за кордону виробів з благородних металів з дорогоцінним камінням і без нього у кількості, необхідній дія власного використання. Монети і валюта на суму більш як 500 крб. золотом підлягали обов'язковій здачі у митні установи для внесення на поточній рахунок у Держбанк з наступним одержанням у тій же валюті .

У травні 1923 р. було дозволено установи по купівлі-продажу золота і срібла у зливках, іноземної валюти, а також операції з чеками і векселями, виписаними в іноземній валюті. Вони мали здійснюватись або на фондо­вій біржі, або через кредитні установи, які мали право на здійснення ва­лютних операцій. Якщо державне чи кооперативне підприємство або установа не е членом фондової біржі, або фондового відділу товарної бір­жі, вони повинні були одержати до звіт особливої валютної наради при уповноваженому НКФ на кожну таку операцію. ВУЦВК зобов'язував такі підприємства й установи, а також приватних осіб тримати валюту на по­точному рахунку Всеукраїнської контори Держбанку. Усі члени та постій­ні відвідувачі фондових бірж і фондових відділів товарних бірж мали що­місяця подавати відомості про свої валютні операції особливій валютній нараді. Таку ж інформацію подавали й державні та кооперативні підпри­ємства. приватні особи, шо мали до звіт на зовнішньоторговельну діяль­ність. Отже, постанова ВУІІВКу встановлювала всеохоплюючий контроль держави над валютними операціями, як на внутрішньому, так і на зовніш­ньому ринках.

Водночас із заходами по нормалізації грошового обігу йшла розробка засад реформи. В історію вона ввійшла під назвою "реформа Сокольнико­ва". Деякі автори намагаються заслугу у проведенні грошової реформи 1922—1924 рр. приписати лише наркомфіну Г. Я. Сокольнікову . Не зме­ншуючи ролі останнього у підготовці і проведенні реформи, слід пам'ята­ти,що її основи є результатом колективного розуму і праці багатьох лю­дей — учених, фінансистів, керівників фінансових органів, промисловців і підприємців у галузі торгівлі.

В історико-економічній літературі є дві точки зору щодо її підготовки. Перша розкрита у працях відомого російського економіста В. Ю. Маневи­ча {37}, який стверджує, що "з перших днів радянської влади В. І. Ленін, партія більшовиків прагнули упорядкувати грошовий обіг, налагодити кредитування та фінансування народного господарства, побудувати цент­ралізовану систем) ціноутворення". В. Ю. Маневич також наголошує, що грошова реформа готувалася ще у 1918 р. Такої ж думки дотримується й Р. Й. Тхоржевський ^я. 22—1924 рр. приписати лише наркомфіну Г. Я. Сокольнікову . Не зме­ншуючи ролі останнього у підготовці і проведенні реформи, слід пам'ята­ти. що її основи є результатом колективного розуму і праці багатьох лю­дей — учених, фінансистів, керівників фінансових органів, промисловців і підприємців у галузі торгівлі.

В історико-економічній літературі є дві точки зору щодо її підготовки. Перша розкрита у працях відомого російського економіста В. Ю. Маневича {37}, який стверджує, що "з перших днів радянської влади В. І. Ленін, партія більшовиків прагнули упорядкувати грошовий обіг, налагодити кредитування та фінансування народного господарства, побудувати цент­ралізовану систему ціноутворення". В. Ю. Маневич також наголошу є, що грошова реформа готувалася ще у 1918 р. Такої ж думки дотримується й Р. Й. Тхоржевський

Ю. Голанд у статті "Фінансова стабілізація і вихід з кризи" доводить, що "характерною рисою політики воєнного комунізму", яка проводи­лась у 1918—1920 рр., був курс на ліквідацію грошового обігу" -. Наведе­мо кілька фактів. Прийшовши до влади у жовтні 1917 р., більшовики успадкували розхитану фінансову систему. НКФ РСФРР визнавав, що "в перші роки після Жовтневої революції при замерзлій промисловій діяль­ності, при порушеному товарообігу і повній ізоляції від економічного зв'язку з закордонними ринками уряд змушений був максимально зверта­тися до допомоги друкарського верстата" {40}. Першим кроком у цьому на­прямі була емісія грошей, підготовлена ще Тимчасовим у рядом. Перші ра­дянські гроші — рад знаки — з'явилися в обігу у березні 1919 р. Водночас з емісією рад знаків державна партія проводила поліпшу обмеження грошо­вого обігу, заборонивши вільну торгівлю, запровадивши натуралізацію за­робітної плати, ліквідувавши комунальні платежі тощо. Отже. В. І. Ленін, правляча партія у 191Б р. готувалися до ліквідації існуючої грошової сис­теми й аж ніяк не ставили за мету створення стійкої радянської грошо­вої одиниці. Визнання необхідності оздоровлення грошової системи при­йшло значно пізніше.

Першим, хто запропонував конкретний шлях реформування грошо­вого обігу, був Н. Кутлер. Навесні 1921 р. він запропонував ввести в обіг золоту монету, одночасно припинивши емісію паперових грошей. А для подолання дефіциту бюджету було запропоновано замінити натуральний податок грошовим. Однак його ідеї щодо оздоровлення грошової системи не знайшли підтримки.

В Інституті економічних досліджень НКФ РС'ФРР обговорювався й інший проект стабілізації грошового обігу. Його автор — В. Тарновський — запропонував ввести в обіг банкноти, які б розмінювалися на золо­то. Паперові радзнаки і банкноти, забезпечені золотом, мали б знаходити­ся в обігу паралельно. Ця пропозиція теж не була реалізована.

Питання про заходи щодо врегулювання грошового обігу обговорюва­лося на великій нараді, організованій Держбанком у листопаді 1921 р. Більшість її учасників (в роботі наради брали участь, крім керівників Наркомфіну і Держбанку, науковці, промисловці і фінансисти) визнала, що вирішити проблем) стабілізації грошової системи можна лише на основі відбудови економіки в цілому {41}. Пошуки засобів оздоровлення грошової системи тривали.

Проте життя, зокрема, зростання цін на продукти харчування, вико­ристання золота для закупівлі продовольства на зовнішньому ринку дик­тували необхідність якнайшвидшого вирішення питання врегулювання грошового обігу. 25 червня 1922 р. заступник голови Раднаркому О. Риков підписав декрет про надання Держбанк) права випуску банківських біле­тів — червінців. Для проведення грошової реформи було створено міні­мальний стабілізаційний фонд у вигляді валютних ресурсів. До 1 січня 1923 р. золотий та інвалютний запас Держбанк) становив 15 млн крб. {42} Перші радянські червінці були випущені в обіг наприкінці 1922 р. На чверть вони були забезпечені золотом, а на три чверті — короткотерміно­вими зобов'язаннями та високоліквідними товарами. Один червінець до­рівнював 10 крб. золотом дореволюційного карбування.

Декретом Раднаркому РС'ФРР від 15 липня 1922 р. Держбанку надава­лося право випустити в обіг банківські білети у 10. 25, 50 та 100 червінців. Однак цей декрет не було реалізовано. Основна причина полягала в тому, що 10 червінців дорівнювали приблизно сумі десяти середньомісячних зарплат. Користуватися такою грошовою одиницею у повсякденному житті було неможливо. Тоді ж було прийнято рішення про емісію грошо­вих знаків зразка 1923 р. Один карбованець зразка 1923 р. дорівнював 100 крб. зразка 1922 р.. Це була друга деномінація рад знаків. Всі розра­хунки з 1 січня 1923 р. проводились у нових рад знаках. Як бачимо, в обігу знаходились і червінці, і рад знаки, тобто по суті була реалізована ідея В. Тарновського про паралельні грошові знаки.

 

Червінців і радзнаків

Система двох валют — червінців і радзнаків — розглядалась як тимча­сова. розрахована на перехідний період до встановлення стійкої валюти. Г. Я. Сокольніков писав: "Грошовий обіг у перехідну епоху є... ланкою, яка пов'язує внутрішній і зовнішній ринки. Нормальний розвиток зов­нішньої торгівлі вимагає стійкого співвідношення між грошима внутріш­нього обігу і грошима світового ринку. Оскільки грошима світового ринку є золото, з цього випливає необхідність стійкого курсу внутрішньої валю­ти щодо золота" {44}. Зрозуміло, що, незважаючи на паралельний обіг чер­вінця і радзнаків, червінці викликали більшу довіру. Підприємства, при­ватні особи, розуміючи неминучість нових емісій радзнаків. намагалися свої кошти перевести у червінці. Це привело до зростання попиту і курсу червінця, вираженого в карбованцях. Призначення ж грошових одиниць було різним. Радзнаки випускалися для покриття бюджетного дефіциту, а червінці мали забезпечити нормальний господарський обіг. 3 15 лютого 1924 р. емісія старих грошових знаків — радзнаків — була завершена, і по­чинається поступовий обмін тих, що були в обігу, на червінці. Операції по викупу рол знаків в Україні розпочалися 10 травня 1924 р. Дефіцит червінців відчувався у Запоріжжі, на Поділлі. Волині. Харківщині та в інших великих містах України, де й до реформи в обігу в основному знаходилася золота і срібна монета старого карбу. Нестача червінців при­звела до підвищення цін на золото і срібло, що свідчило про недовіру на­селення до радянської валюти. Для ліквідації кризи було заборонено при­ймати золоту і срібну монету старого карбу як платіжний засіб по єдиному сільськогосподарському податку та як засіб платежу за облігації селянсь­кого займу, заборонено хлібозаготовчу скупку таких монет. Такі заходи стабілізували становище грошового ринку.

Оскільки до 1924 р. в обігу була лише валюта у великих купюрах, то відразу ж виник розмінний голод, який внаслідок зростання випуску чер­вінців загострювався. До того ж обмін проводився у великих торговельних центрах. Політбюро UK КП(б)У констатувало, що валюта залишається в губернських містах, не доходячи до округів {45}.

В селі ж, навіть, у 1924 р. розміняти гроші було важко. Не викликало у селян незадоволення. Дефіцит розмінної валюти позначився на торгівлі й роботі транспорт). Тому вживалися заходи по збільшенню випуску дріб­них купюр. їх нагромадженню дія забезпечення нормальної роботи вели­ких ярмарків, в першу чергу Контрактового.

М. Глейзер розповідає, що коли в селі Григоріополі Одеської губернії у березні 1924 р. з'явився перший радянський гривеник, то його щасливий власній: став показувати цю монету в базарний день на торговельному майдані села. За власником гривеника ходили ватагою більшою, ніж за ве­дмедем. якого незадовго до цього водили селом {46}.

Наркомфін СРСР шукав шляхи подолання розмінної кризи. На три­змінну роботу було переведено Ленінградський Монетний двір, запропо­новано карбувати срібну і мідну монету в Одесі на штампувальних підпри­ємствах, що входили до об’єднання електромеханічних заводів. Однак брак коштів, фахівців, досвіду зробили цю справу нереальною. Тоді ж. за посередництвом колишнього глави уряду УСРР, а тепер повноважного представника СРСР у Великій Британії X. Раковського, було вирішено розмістити замовлення на карбування радянських монет у Лондонському Монетному дворі, на заводі "Кінгс Нортон Метал Корпорейшн Лімітед" та Бірмінгемському Монетному дворі. Проте дія виконання цих замов­лень потрібен був час, а проблему розмінного голоду вимагалося розв’язання негайно. Тож влада терміново випустила в обіг розмінні паперові бони вартістю 1, 2, 3, 5 та 50 копійок.

З квітня по серпень 1924 р. в Україну надходила у потрібних кількос­тях срібна і мідна монета. Нормалізувався товарообіг. Розмінний голод бу­ло подолано. Подолання розмінної кризи, стабільність червінця в середи­ні 1924 р. позитивно вплинули на стан внутрішнього ринку. В усіх губер­ніях УСРР було зареєстровано оживлення дрібної торгівлі, збільшення обігу біржової торгівлі, посилення приток грошей в ощадні каси.

Внаслідок грошової реформи 1922—1924 рр. склалася грошова систе­ма. характерною рисою якої була взаємодія двох нерозмінних видів гро­шей: банкнот і казначейських білетів. Банкноти забезпечувалися золотом, але золотий грошовий обіг був відсутній. Червінець, як основа валютної системи СРСР мав, з одного боку, взаємозв'язок, з іншого, — автономію свого валютного курсу і внутрішньої купівельної спроможності.

Грошова політика партії першої половини 20-х років була важливою складовою загальної економічної політики більшовиків. Вона визначалася станом ринкових відносин, зокрема, проблемами внутрішнього товаро­обігу. В 1921 р., коли найгостріше відчувалися наслідки неврожаю, брак промислових товарів, а бюджет був дефіцитним, держава вдається до емісії розрахункових знаків, і грошова маса різко зростає. Влада шукає за­соби стабілізації грошової системи. У 1922 р. внаслідок позитивних зру­шень у господарстві (переведення частіші промислових підприємств на госпрозрахунок, виникнення синдикатів, поява бірж і ярмарків) проблема реформування грошової системи набуває особливої актуальності. В інших умовах приймається рішення про запровадження стійкої радянської валю­ти — червінця. Поступовий, "безстресовий" перехід до нової грошової одиниці повинно було забезпечити паралельне використання радянських розрахункових знаків і червінців. Економічна ситуація 1923 р. характери­зувалася швидким розвитком промислового виробництва внаслідок залу­чення у виробництво законсервованих раніше основних фондів. У січні того ж року курс червінця на вільному ринку становив 4,36 дол. Купівель­на спроможність радзнаку падає. Піші на промтовари різко зростають, що призводить аж до підвищення "кризи збуту". Остання була подолана ад­міністративним шляхом.

 

 

Висновок

Отже, розвиток ринкових відносин покликав до життя грошову ре­форму 1922—1924 рр. Стан ринку, коливання ринкової кон'юнктури ко­регували її проведення. Разом з тим стан грошового господарства впливав на розвиток ринку. Очевидні взаємозв’язок і взаємообумовленість стану ринкових відносин і грошової системи першої половини 20-х років.

Таким чином, грошова політика правлячої партії визначалася, вихо­дячи з основної проблемі більшовиків початку 20-х рр. — зняття соціаль­ної напруги та збереження влади в своїх руках. Допускаючи в країні рин­кові відносини, партія встановлювала жорстокий контроль за їх розвит­ком, застосовуючи для цього, як правило, засоби адміністративного впливу. Більшовикам вдалося запровадити власну конвертовану валюту. Однак зберегти престиж червінця вони не змогли. З початком індустріа­лізації державна партія знову повертається до практики емісій.

 

 

Список використаної літератури

1922 Ю р о в с к и й Л. Н. Денежная политика Советской власти (1917—1927 гг.). — М.,

1928.

1923 Сокольников Г. Денежная реформа и пути ее закрепления. — М., 1924. ’Дмитріенко М., Юшенко В., Литвин В., Яковлева Л. Гроші в Украї­ні. - К., 1998.

⁴ Д е р е в'я н к і н Т. Ь. толстое Р. Д. З історії введення стійкої валюти в країні на початку 20-х рр. 11 Історія народного господарства та економічної думки України. — К., 1995. - Вип. 28. - С. 13-20.

⁵ Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика. - К., 1996.

⁶ Ч е р н я к В. 3. Деньпі. — М., 1997.

⁷ Б е р е з и н И. Краткая история экономического развития. — М.. 1998.

*Лойберг М.Я. История экономики. — М., 1997. — С. 93.

⁹ ІІДАВОВУ. ф. 30. оп. 1, спр. 252. арк. 80.

¹⁰ Лукашевич Л. М. Україна: історико-економічний огляд. — К., 1997. — С. 157.

¹¹ Тхоржевсъкий Р. Й. Паперові грошові знаки і бони як історико-економічні джерела і об'єкт боністики (1917—1925 рр.). Автореф. дис... докг. іст. наук. — К.., 1995. — С. 2.

¹² Див.: Экономическая жизнь. — 1922. — 25 авг.

¹⁵ЦДАВОВУ. ф. ЗО. оп. 1. спр. 372, арк. 48.

¹⁴ Там же. арк. 50.

¹⁵ Собрание узаконений и распоряжений Рабоче-Крестьянского правительства Украи­ны (далі — СУ). — 1921. — № 14. — Ст. 447.

¹⁶ЦД.АГО України, ф. 1, оп. 6. спр. 13, арк. 1а.

¹⁷ Пит. за: Е ф и м к и н А. П. Дважды реабилитированные. — М., 1991. — С. 88.

¹⁶ На початку 20-х рр. курс державної партії на створення безгрошового нетоварного господарства почав уже обгрунтовуватися теоретично. Див., наприклад: С т р у м и - л и н С. Г. Проблемы трудового учета // Вестник труда. — 1921. — № 1—2; Чаянов А. В. Методы безденежного учета хозяйственных предприятий. — М., 1921.

1924 Собрание узаконений РСФСР. - 1921. - № 69. - С. 550.

1925 Сборник постановлений и распоряжений ВУЦИК Советов VI созыва. — Харьков, 1923. - С. 138.

1926 Дмитріенко М., Юшенко В., Литвин В., Яковлева Л. Назв. праця. — С. 638.

"Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. — Т. 1. — М.. 1967. — С. 261.

²⁵ Там же. - С. 303, 304.

²⁴ЦДАВОВУ, ф. 30. оп. 1, спр. 218. арк. 124.

²⁵ СУ. - 1921. - № 25. - Ст. 733.

²⁶ЦДАВОВУ, ф. 30. оп. 1, спр. 218. арк. 125.

²⁷ СУ. - 1922. - № 29. - Ст. 447.

^:уЦДАВОВУ. ф. 30. оп. 1, спр. 218. арк. 125 зв.

^{2 9} Д м и т р і е н к о М., Юшенко В. та ін. Назв. праця. — С. 102.

СУ. - 1921. - № 19. - Ст. 533.

⁸ Там же. - № 23. - Ст. 664.

⁹ Там же. -№21.-Ст. 615.

¹⁰ Там же. - № 26. - Ст. 776.

¹¹ Там же. - 1922. - № 44. - Ст. 652.

¹² Там же. - № 19. - Ст. 533.

⁷⁶ Див.: Березин И. Указ. соч. — С. 1Э7.

М а н е в и ч В. Е. Развитие теорші денежного обращения в советской экономичес­кой литературе. — М., 1986. — С. 15.

Тхоржевський Р. Й. Назв. праця. — С. 34.

³⁹ Коммунист. - 1991. - № 3. - С. 54.

⁴⁰ІІДАВОВУ, ф. 30. оп. 1. спр. 218, арк. 34.

⁴¹ Коммунист. - 1991. - № 3. - С. 54.

⁴²Дерев’янкін Т. І., Толстов Р. Д. Назв. праця. — С. 15.

⁴⁵ СУ. - 1922. - № 47. - Ст. 703.

⁴⁴ Цнт. за: Никитин М. И. Г. Я. Сокольников // Истоки. Вопросы истории народ­ного хозяйства и экономической мысли. — М., 1990. — Вып. 2. - С. 311.

⁴⁵ЦДАГО України, ф. 1. оп. 6, спр. 52. арк. 32.

^{17 4 6} Г л е й з е р М. Проект чеканки советских медных монет в 1924 г. в Украине // Ну­мизматика и фалеристика. — 1997. — № 8. — С. 7.