Катерина IIпрагнула утвердити присутність Російської імперії на Балканах і прогнати турків із Європи. В Південно-Східній Європі мала виникнути буферна держава, що чимось нагадувала б Візантійську Імперію, з онуком Катерини II на престолі. Цей проект підтримала Австрія, але, як виявилось, австрійці хотіли утвердити на Балканах своє панування, а не Росії.
Північне Причорномор'я мало стати основним плацдармом для здійснення російської експансії. Крім того, вихід до Чорного моря був необхідний для розвитку торгівлі, особливо експорту зерна. Експорт нечувано збагачував російських поміщиків і купців, що господарювали в Україні після ліквідації Гетьманщини і Запорозької Січі.
Російсько-турецька війна 1768-1774 рр. показала слабкість Османської імперії, котра раніше була грозою Європи. Російська армія на чолі генералом Румянцевим, у складі якої були й українські полки, розгромила турецькі війська в 1770 р. на річках Ларга та Кагул. Одночасно запорозький полковник Третяк розгромив у гирлі Дунаю турецьку флотилію і знищив 11 кораблів ворога. У 1771 р. полковник Колпак на чолі сильного козацького загону оволодів Кафою.
Для того, щоб заручитись у війні підтримкою з боку Австрії, Росія в 1772 р. здійснила за участю Пруссії та Австрії перший поділ земель Речі Посполитої, конвенцією, яка була ухвалена учасниками поділу, до Австрії відходила Галичина, до Пруссії Північна Польща, до Росії - частина Східної Білорусі. Таким чином, більша частина західноукраїнських земель за першим поділом потрапила під австрійську владу. Львів був проголошений столицею "коронного краю Галщії і Льодомерії", до якого у 1774 р. Австрія приєднала ще й Буковину, відірвавши її від Молдавського князівства.
Незабаром російсько-турецька війна була завершена. В 1774 р. О.Суворов завдав ще однієї поразки турецькій армії під Козлуджею, після чого Туреччина змушена була укласти Кючук-Кайнарджийський мирний договір (1774). За цим договором до Росії відходила територія між Дніпром і Південним Бугом, фортеця Кінбурн, східна частина Керченського півострова. І Туреччина, і Росія мали вивести війська з Криму, і Кримське ханство проголошувалось незалежним. Росія одержала право вільного торгового судноплавства по Чорному морю.
Але й після війни суперництво між Росією і Туреччиною за Крим продовжувалось. Щоб випередити противника, Катерина ІІ у квітні 1783р. підписала рескрипт про включення Криму до складу Російської імперії. Таким чином, Кримське ханство, яке декілька століть приносило на українські землі горе, страждання і біди, було ліквідоване.
Туреччина не могла примиритися з втратою Криму і в 1787 р. розпочала нову війну. В цій війні разом з російськими військами активну участь брало так зване Бузьке козацьке військо, створене у 1784 р. з колишніх запорожців. Козаки на чолі з полковником Головатим оволоділи турецькою фортецею Березань у гирлі Дніпра, чим допомогли Потьомкіну здобути Очаків. За великі успіхи і хоробрість у боях козацьке з'єднання отримало назву "Військо вірних чорноморських козаків". Потьомкін навіть прийняв титул "великого гетьмана".
Найбільших поразок турецька армія зазнала в 1789 р., коли Суворов розгромив османське військо в битвах під Фокшанами і на річці Римнік. 1790р. штурмом була взята могутня турецька фортеця Ізмаїл. А 1791 р. Туреччина уклала з Росією Ясський мирний договір, за яким до Росії відійшла територія між Південним Бугом і Дністром. Крим був остаточно визнаний російським.
Таким чином, в результаті двох російсько-турецьких війн Північне Причорномор'я увійшло до складу Російської імперії. Хоч далекосяжні стратегічні плани Катерини ІІ не були реалізовані, поразка Туреччини і вихід до Чорного моря Російської імперії мали важливі наслідки. Почалося активне господарське освоєння степових просторів Причорномор'я. На берегах Чорного і Азовського морів були засновані великі портові міста Херсон(1778),Маріуполь (1784), Миколаїв (1789),0деса (1794) та інші. На родючих чорноземних ґрунтах півдня поширилось землеробство. Досліджувались родовища залізної руди біля Кривого Рогу. В Миколаєві та Херсоні були засновані корабельні верфі для будівництва військових і торговельних суден.
Після завершення російсько-турецької війни 1787-1791 рр. Росія і Пруссія в 1793 р. уклали договір про новий, другий поділ Речі Посполитої. До Пруссії за цим поділом відходили корінні польські території, а Росія приєднувала Правобережну Україну (воєводства Київське, Брацлавське, Подільське, східну частину Волині). Проти відвертого поділу країни у Польщі вибухло повстання на чолі з Тадеушом Костюшком.. 1794 р. повстання було придушене походом російської армії на чолі з Суворовим до Варшави.
У1795 р. відбувся третій і останній поділ Речі Посполитої, що поклав край її існуванню. За цим поділом Росія приєднала Західну Волинь і східну частину Холмщини, а також решту Білорусі та Литви. Більша частина Холмщини відійшла до Австрії.
Отже, в результаті трьох поділів Речі Посполитої українські землі, що входили до її складу, стали знову розірваними між двома сусідніми державами. Водночас відбулось їх внутрішнє сполучення під владою обох імперій: в Російській імперії були сполучені Лівобережна і Правобережна України, в Австрійській - Галичина, Буковина й Закарпаття.
