Теорія додаткової вартості

Виробництво додаткової вартості — ключова проблема першого тому "Капіталу", фундаментальне положення теоретичного аналізу взаємовідносин двох основних класів: найманих робітників і капіталістів — власників засобів виробництва.

1. За Марксом, товар, по-перше, спроможний задовольняти потреби людей, тобто має споживну вартість; по-друге, виробляється для обміну, може обмінюватись на інші товари, тобто має вартість. В основі цієї двоєдиної якості лежить висунуте Марксом положення про двоїстий характер праці. В умовах товарного виробництва праця виробників є, з одного боку, конкретною працею, яка створює споживну вартість, а з іншого — абстрактною, яка створює вартість. Праця — творець вартості — є праця не для себе, а для інших, для обміну, для продажу на ринку.

2. В основі вартості товару лежить тільки одне джерело, один виробничий фактор — праця найманого робітника. Всі товари є продуктами людської праці. Вимірником вартості товарів служать витрати робочого часу, причому не індивідуальні, а суспільно необхідні, усереднені витрати.

3. Найманий робітник отримує за свою роботу заробітну плату. Заробітна плата оплачує не працю, а специфічний товар — "робочу силу". Особливість робочої сили полягає в тому, що вона має властивість створювати продукт (товар), вартість якого вище вартості самої робочої сили, тобто того, що необхідно для підтримки життя робітника і його сім´ї.

4. Отже, капіталіст, наймаючи робочу силу, оплачує її здатність до праці і набуває права примусити робітника працювати понад той час, який необхідний робітникові для забезпечення деякого мінімуму життєвих засобів. У результаті створюється різниця між вартістю, створеною працею виробника товару, і вартістю робочої сили — заробітною платою, яку оплачує капіталіст як "ціну" товару "робоча сила". Ця різниця і являє собою додаткову вартість — частину матеріалізованої у товарі праці робітника, яка безплатно присвоєються власником підприємства.

5. Додаткова вартість лежить в основі доходів власників капіталів — підприємницького прибутку, торговельного прибутку, відсотка.

"Таємниця" експлуатації, за Марксом, криється в тому, що робоча сила, як будь-який товар, має дві якості: вартість і споживну вартість. Додаткова вартість є не "відрахування із праці робітника", а результат еквівалентного обміну. Робоча сила продається і купується за вартістю, але її вартість, або "ціна", нижча, ніж вартість створеного нею продукту.

Тому висновок автора "Капіталу" такий — джерелом додаткової вартості є тільки "неоплачена праця" продуктивних робітників, які продають свою робочу силу. Причому механізм добування додаткової вартості у розумінні К. Маркса — це данність, яка також проста і очевидна: протягом "необхідного часу", який завжди менший від фактично відпрацьованого часу, робітник відпрацьовує свою "необхідну працю", вартість своєї робочої сили, щоб одержати її у формі заробітної плати, а протягом "додаткового часу" має місце вже "додаткова праця", яка і створює бажану капіталістам "додаткову вартість". І оскільки експлуатація очевидна, то серед інших пропонується і "формула", за допомогою якої слід виміряти рівень (а за Марксом — "норму") цієї експлуатації, а саме: "норма експлуатації" — це співвідношення між розміром додаткової вартості і розміром оплати робочої сили — змінного капіталу, виражене у відсотках. (Постійний капітал, який виражається в машинах і сировині, може лише переносити свою цінність на продукт, але не створює додаткової вартості.)

Теорія додаткової вартості є у К. Маркса вихідною позицією для визначення введеного ще фізіократами поняття "продуктивна праця". Праця є продуктивною, по-перше, якщо виробляє додаткову вартість, яка зростає у формі не "абсолютної", а "відносної додаткової вартості", що дозволяє здешевлювати вартість життєвих засобів; а по-друге, якщо визнати, що продуктивна праця може створювати додаткову вартість тільки у сфері виробництва, а не обігу.

За Марксом природним є зумовлений конкуренцією механізм переливання капіталу із одного заняття в інше, що сприяє тенденції норми прибутку до зниження, утворенню середньої норми прибутку. К. Маркс розглядає розподіл між галузями економіки загальної маси додаткової вартості.

За Марксом, тенденція норми прибутку до зниження — це історичний феномен механізму саморуйнування капіталізму через неминучу в погоні за стійкою "нормою прибутку" зміну органічної будови капіталу на користь збільшення в його загальному обсязі частини постійного і відповідно зменшення частини змінного капіталу, який є джерелом додаткової вартості, а остання — "спонукальним мотивом, межею і кінцевою метою капіталістичного виробництва".