Тема 7. Державний кредит і державний борг

План

1. Відмінність державного кредиту від банківського.

2. Міжгалузеві позики і міжбанківські кредити, їх значення у фінансовій підтримці України.

3. Резервні та страхові фонди.

Питання 1. Відмінність державного кредиту від банківського

Державний кредит - одна із важливих форм державних фінансів. Із допомогою державного кредиту залучаються фінансові ресурси з метою фінансування дефіциту державного бюджету та платіжного балансу країни, програм розвитку окремих галузей та підприємств, стабілізації валютної системи тощо.

Державний кредит - це залучення державними органами управління грошових коштів на умовах позики. З боку держави суб’єктами державного кредиту виступає Уряд, а також центральний банк. Державний кредит має місце і за умови залучення грошових коштів Урядом АРКрим та місцевими органами виконавчої влади.

До джерел фінансування кредиту відносяться: грошові кошти фізичних та юридичних осіб (резидентів та нерезидентів), іноземних держав, міжнародних фінансових організацій. Фінансові ресурси, залучені шляхом використання державного кредиту, спрямовуються до відповідного державного бюджету, центрального банку або до відповідного Фонду для фінансування визначених програм. Залучені кошти використовуються на умовах позики (платності, повернення, забезпечення тощо).

Банківський кредит - основна форма кредиту, наданого комерційними банками в грошовій формі підприємствам і населенню у тимчасове користування, за плату на умовах зворотності та цільового використання.

Основною формою видачі банківських позичок є пряме банківське кредитування, тобто видача установами банків позичок безпосередньо суб’єктам господарювання у порядку оплати розрахунково-платіжних документів за купівлю товарно-матеріальних цінностей, устаткування, конструкції, отримані послуги та на інші цілі, передбачені договором.

Таким чином, основне призначення державного кредиту - задоволення потреб державних органів влади та управління, покриття дефіциту бюджету, а банківського кредиту - задоволення виробничих, потреб суб’єктів господарювання та населення.

Відмінності державного кредиту від банківського полягають у нижчезазначеному,

· По-перше, погашення позик за банківського кредитування здійснюють за рахунок продуктивного використання позичених коштів. При цьому погашення процентів ведеться за рахунок додаткового прибутку від прокредитованого заходу.

За кредитування держави утворюється дещо інша картина. Мета позики коштів державою (в особі державних органів управління) - залучити додаткові фінансові джерела для покриття дефіциту, спричиненого, ж правило, великими витратами державного бюджету. Здебільшого, це непродуктивні витрати, спрямовані на соціальні, військові та подібні цілі, а також на фінансування діяльності адміністративної надбудови у суспільстві. При цьому погашення та виплата процентів по позиках буде вестись із наступного бюджету. Фактично це перекладає вирішення низки економіко-політичних проблем на наступне покоління. У зв’язку з цим борг держави розглядають як антиципацію податків, тобто податок випереджений: через деякий час урядові країни доведеться все одно підвищити податки, щоб сплатити проценти по позиках й саму позику.

· По-друге, істотною відмінною ознакою державного кредиту від банківського є принцип забезпеченості позик.

Якщо для банківського кредиту передбачено цілу систему матеріального забезпечення (у вигляді застави, страхування, гарантій тощо), то для державних позик безпосереднього забезпечення немає. У даному випадку головним стає його бажання позичати кошти урядові. Непопулярний уряд має набагато менші шанси залучити кошти населення та підприємців. У цивілізованих країнах такий стан об’єктивно підштовхує уряд вносити зміни щодо сутності економічних програм, щоб зробити їх більш привабливими для населення.

· По-третє, потреба підприємств та організацій у кредиті виникає у зв’язку з нерівномірним рухом вартості у виробництві та обміні. Потреба у державному кредиті виникає через фінансові труднощі країни, диспропорції між рухом грошей в обігу і товарними ресурсами на їх покриття.

· По-четверте, за банківського кредиту економічні інтереси позичальника та кредитора збігаються, не змінюється форма власності на кошти, надані у кредит. За державного кредиту економічні інтереси учасників є відносно відокремлені. Для того, щоб виникли кредитні відносини, потрібно створити економічну зацікавленість підприємств, банків, населення у добровільному наданні коштів для тимчасового користування державі. Із цією метою держава гарантує не лише повернення позичених коштів, а й сплату кредиторові певної суми доходу, наприклад, відсотка за позику. Отже, банківський відсоток за кредит слугує засобом економічного впливу на комерційну діяльність позичальника, а за державного кредиту відсоток за позику стимулює кредитора передати власні гроші у розпорядження держави.

· По-п’яте, банківський кредит пов’язаний з тією частиною грошового обігу, де гроші виконують функцію засобу платежу, тобто із допомогою кредиту здійснюється більша частина товарних платежів. За державного кредиту гроші використовуються не лише у функції платіжного засобу, а й засобу обігу (наприклад, за готівку населення вільно купує та продає державні цінні папери).

· По-шосте, банківський кредит має суворо цільове призначення. Його застосовують для своєчасного грошового обігу. Державний кредит використовують, як правило, глобально, він опосередковує платежі як товарного, так і нетоварного призначення. Поряд із бюджетними коштами державний кредит застосовують для фінансування капіталовкладень та витрат, пов’язаних із вирішенням соціальних проблем.

· По-сьоме, за банківського кредитування строки повернення коштів суворо регламентовано. Якщо вони порушуються, банк застосовує до позичальника економічні санкції (підвищує процентні ставки, достроково вилучає заборгованість по позиках, припиняє видавати нові кредити тощо). У державному кредитуванні взаємовідносини між кредитором та позичальником складаються, як правило, на добровільних засадах. До позичальника не передбачено і не застосовують економічних санкцій. При цьому власник цінних паперів (наприклад, облігацій) має право реалізувати їх за готівку будь-якій особі, передати у спадщину та подарувати державі. Готівку має бути повернено позичальником кредитору після закінчення строку дії позики.

· По-восьме, банківський кредит є пов’язаний, як правило, із безготівковим грошовим обігом: залучення та надання коштів здійснюють перерахуванням їх із одного рахунка на інший. Із розширенням виробництва товарів та послуг платіжний обіг збільшується, зростає потреба у банківському кредиті. Державний кредит розповсюджений більшою мірою у сфері готівкового обігу. Саме з даною сферою пов’язана не лише можливість, а й економічна доцільність використання державного кредиту. Це дієвий важіль державного управління готівково-грошовим обігом у країні. Акумулювання тимчасово вільних коштів сприяє збалансуванню платоспроможного попиту населення та підприємств із поточною пропозицією товарів та платних послуг, тобто запобігає інфляції.

· По-дев’яте, за банківського коротко і довгострокового кредитування підприємств та організацій утворюються джерела коштів не лише для безготівкового платіжного обігу, а й для готівкових платежів. Зарахування кредиту на розрахунковий рахунок підприємства створює можливість отримати готівку для сплати заробітної плати, премій, на відрядження та інших витрат. Наприклад, за кредитування капіталовкладень частина коштів спрямовується на поточну виплату заробітної плати. Іноді платіжні кошти готівкою отримують за рахунок цільових банківських кредитів. Так, підприємства сезонних галузей виробництва отримують у банках кредити на заробітну плату. Отже, банківський кредит стає, певним чином, джерелом зростання готівкових грошей в обігу. На противагу цьому, державний кредит сприяє скороченню готівкових грошей в обігу, зниженню додаткового випуску грошей і цим самим - економії витрат на управління грошовим господарством.

Запитання для самоперевірки

1. Що таке державний кредит?

2. Що таке банківський кредит?

3. У чому полягає відмінність державного кредиту від банківського?

Питання 2. Міжгалузеві позики і міжбанківські кредити, їх значення у фінансовій підтримці України

Міжгалузеві позики в системі споживчої кооперації надаються споживчим товариствам, споживспілкам та їх статут ним підприємствам за рахунок резервного фонду, який утворюється в обласних споживспілках, крім споживспілки, Укоопспілки та на їх спільних підприємствах.

Кошти резервного фонду утворюються за рахунок щорічних відрахувань від чистого прибутку, що спрямовується на виробничий розвиток. Мінімальний розмір резервного фонду - не менше 25 % статутного капіталу.

Кошти резервного фонду використовуються для надання позики на поповнення власних оборотних коштів та надання тимчасової фінансової допомоги споживспілкам, організаціям і статутним підприємствам споживчої кооперації. Спільні підприємства використовують свій резервний фонд на погашення збитків від господарської діяльності та на поповнення статутного фонду.

Для отримання позики на поповнення власних оборотних коштів або для надання тимчасової фінансової допомоги організації та підприємства повинні подати обгрунтоване письмове клопотання із переліком заходів, які забезпечують усунення причин, що спричинили недостатність власних оборотних коштів або фінансові труднощі. Кошти з резервного фонду видаються на підставі рішення правління споживспілки, у якому визначається спрямування наданих коштів та строк їх повернення.

Позика на поповнення власних оборотних коштів видається на строк до п’яти років, а тимчасова фінансова допомога - на шість місяців.

Строк повернення позики на поповнення власних оборотних коштів може бути продовжено за рішенням правління споживспілки, що видала її, за наявності економічно обґрунтованих причин.

За користування позиками на поповнення власних оборотних коштів та для надання фінансової допомоги стягується плата, розмір якої передбачається кредитним договором. Із простроченої та пролонгованої заборгованості за користування позиками стягуються відсотки за подвоєними ставками.

Надання позики на поповнення власних оборотних коштів і надання тимчасової фінансової допомоги оформлюється строковими зобов’язаннями.

Перерахування коштів із резервного фонду здійснюється через установи банків за платіжним дорученням споживспілки.

Сума нарахованих відсотків за користування позиками на поповнення власних оборотних коштів та надання тимчасової фінансової допомоги відноситься на збільшення резервного фонду та зменшує розподілюваний прибуток організації чи підприємства-позичальника.

Одним із джерел поповнення ресурсів комерційного банку є міжбанківський кредит. Кредитними ресурсами торгують фінансово стійкі комерційні банки, у яких завжди є надлишок ресурсів. Ці банки для отримання прибутку прагнуть розмістити вільні ресурси в інших банках. Крім фінансової вигоди, банки-кредитори отримують можливість установлення ділових партнерських стосунків.

У принципі, банкам вигідно розміщувати кредитні ресурси в інших банках, порівняно з кредитуванням суб’єктів господарської діяльності, оскільки перші вирізняються, як правило, більш високою надійністю.

Строки міжбанківських кредитів можуть бути різними - від одного дня до трьох - шести місяців. Процентна ставка за міжбанківськими кредитами, як правило, нижча, ніж за кредитами, наданими господарникам, і пов’язана з обліковою ставкою Національного банку України (НБУ).

Банки-позичальники залучають міжбанківський кредит для розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами, а також у зв’язку з необхідністю регулювання банківської ліквідності. В Україні, у зв’язку з упровадженням електронних розрахунків, міжбанківське кредитування здійснюється шляхом прямих контактів між банком-кредитором і банком-позичальником. Кредитування здійснюється на договірних умовах на чітко визначений строк. Досить активно використовуються міжбанківські кредити строком на один день, мета яких полягає у підтримці поточної ліквідності банку. У договорі на міжбанківське кредитування, крім строку, обумовлюються сума кредиту, рівень процентної ставки, порядок погашення. Зазвичай, при порушенні строку погашення міжбанківського кредиту банк-кредитор передбачає своє право на беззаперечне списання боргу. Якщо банк, що позичив кредитні ресурси, не може їх повернути в установлений термін, то він купує гроші в іншому банку.

При укладанні договору на міжбанківський кредит банк-позичальник повинен повідомити банку-кредитору значення своїх економічних нормативів (платоспроможності, ліквідності).

Купувати і продавати кредитні ресурси можуть не тільки комерційні банки, а й їх відділення та філії. Проте це право реалізується тільки в системі одного банку, що має філійну мережу.

Запитання для самоперевірки

1. Що є джерелом надання міжгалузевих позик у системі споживчої кооперації?

2. Що є джерелом утворення резервного фонду?

3. У чому полягає значення міжгалузевих позик?

4. На який строк надається тимчасова фінансова допомога?

5. У чому полягає необхідність укладення договору на міжбанківський кредит?

6. Який порядок отримання міжбанківського кредиту?

7. Який строк дії міжбанківських кредитів?

Питання 3. Резервні та страхові фонди

У сучасних умовах, у зв’язку із наявністю великої кількості випадковостей щодо процесу загального виробництва, збільшення вартості матеріальних цінностей, які піддаються впливу негативних подій, суспільство змушене для подолання наслідків ризиків створювати страховий фонд.

Страховий фонд є обов’язковим елементом суспільного відтворення; адже він створюється для покриття надзвичайного збитку, що спричиняється суспільству стихійними лихами, техногенними аваріями та різного характеру випадковостями.

Суспільна практика виробила три основні форми організації страхового фонду, в яких суб’єктами власності його ресурсів виступають:

· держава;

· окремий товаровиробник;

· страховик.

У зв’язку з цим виділяють такі фонди:

· централізований страховий (резервний) фонд;

· фонди самострахування;

· страховий фонд страховика.

Слід розглянути кожний із вищезазначених фондів детальніше.

Централізований страховий (резервний) фонд формується за рахунок загальнодержавних ресурсів як у натуральній, так і в грошовій формах, його призначенням є: відшкодування збитків та усунення наслідків стихійних лих і великих аварій, що призвели до значних руйнувань і великих людських жертв. Розпоряджається даним фондом Уряд.

У різних країнах, з урахуванням рівня розвитку економіки, співвідношення між формами власності, існуючих традицій, міжнародних відносин, мають місце інші види фондів цільового призначення.

Фонди самострахування формуються шляхом щорічних відрахувань до досягнення фондом розміру, зазначеного у статутних документах суб’єкта господарювання, а порядок використання коштів передбачається самими учасниками, які формують дані фонди.

В умовах ринкових відносин підприємства функціонують у такому економічному середовищі, що постійно змінюється: зростають ціни на продукцію, що виготовляється, матеріальні ресурси, які придбаваються; переглядаються умови отримання банківських позик; коливається співвідношення попиту та пропозиції; мають місце інші фактори господарської діяльності. Разом із тим підприємства прагнуть забезпечити собі стабільний

стан, можливість працювати без фінансових і виробничих коливань. Досягненню таких цілей і сприяє страховий фонд.

Слід особливо підкреслити, що з допомогою самострахування досягається оперативне переборення тимчасових ускладнень у процесі виробництва.

При переході до ринкової економіки значно розширюються межі самострахування. Його нова модель трансформується у фонд ризику, що створюється підприємствами, фірмами, акціонерними товариствами для забезпечення їх діяльності за несприятливої економічної кон’юнктури, затримки замовниками платежів за поставлену продукцію, за нестачі коштів для погашення отриманої позики.

Однак самострахування вимагає відволікання до резервів значних ресурсів, до того ж вони перебувають у господарському обігу, оскільки не зосереджуються на окремому рахунку в банку. Отож, у момент настання ризику, а тим більш значного, у підприємства, наприклад, може не бути фінансових можливостей на покриття збитків. Таким чином, це джерело фінансування ризику не може відіграти суттєву роль у забезпеченні страхового захисту.

Страховий фонд страховика має грошову форму й створюється за рахунок внесків великої кількості страхувальників. Деякою мірою джерелом формування страхового фонду є доходи від інвестиційної діяльності страховика, в оперативному управлінні якого знаходяться фінансові ресурси, передані страхувальниками.

В організації страхового фонду страховик враховує взаємозв’язок і взаємозалежність між випадковістю та необхідністю. Із метою дослідження випадкових подій використовуються статистичні дані, що ґрунтуються на дії закону великих чисел (загальний принцип, у силу якого кількісні закономірності, притаманні масовим суспільним явищам, виразно виявляються лише у досить великій кількості спостережень) і на систему актуальних розрахунків.

Потрібно зазначити, що організаційно-технічний аспект функціонування страхового фонду на всіх етапах історичного розвитку виступав і продовжує виступати у вигляді перерозподілу його ресурсів між учасниками, спричиненого необхідністю задоволення суспільних потреб у покритті збитку, що виникає.

Напрями використання даного фонду мають цільовий характер: на відшкодування збитків і виплату страхових сум або страхових відшкодувань відповідно до встановлених правил та умов страхування. Збитки у межах страхового фонду розподіляються на всіх страхувальників, виникає значний перерозподіл коштів, що в результаті спричиняє значне маневрування та прискорення обігу коштів. Завдання страховика полягає у тому, щоб бути готовим протягом усього періоду дії договору страхування надати кошти зі створеного страхового фонду для відшкодування збитку у разі настання страхового випадку.

Соціальна природа страхового фонду страховика висвітлює його реальне матеріальне наповнення. У страховому фонді страховика реалізуються колективні та особисті інтереси його учасників, відображаються взаємозв’язки між соціальними позиціями учасників економічної діяльності.

Практичний аспект функціонування страхового фонду страховика позначається на страхових правовідносинах, що складаються між страховиками та страхувальниками.

Запитання для самоперевірки

1. У чому полягає необхідність створення страхового фонду?

2. Перелічіть види страхових фондів.

3. За рахунок чого формується резервний (централізований) страховий фонд?

4. Хто розпоряджається централізованим страховим фондом?

5. Що є джерелом формування фондів самострахування?

6. За рахунок чого створюється страховий фонд страховика?

7. Із якою метою використовується страховий фонд страховика?

Індивідуальні завдання

1. Банківський кредит.

2. Резервні та страхові фонди.

Тема 8. Місцеві фінанси

План

1. Фінансові методи регулювання розвитку комунальної власності.

2. Фінансові аспекти житлово-комунального господарства.

Питання 1. Фінансові методи регулювання розвитку комунальної власності

Невід’ємним атрибутом місцевого самоврядування є особлива, самостійна форма власності, суб’єктом права якої є низовий територіальний колектив. У зарубіжних країнах її названо муніципальною формою власності.

Комунальна власність - це самостійна форма власності, яка, за Конституцією України, є власністю територіальної громади.

Муніципальна власність - одна з форм корпоративної (колективної) власності, що перебуває в користуванні, володінні й розпорядженні територіальних колективів та їхніх виборних органів самоврядування.

Суб’єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад народних депутатів.

Об’єктами права комунальної власності є:

· майно, що забезпечує діяльність відповідних рад і утворюваних ними органів;

· кошти місцевих бюджетів;

· державний житловий фонд;

· об’єкти житлово-комунального господарства;

· майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров’я, торгівлі, побутового обслуговування;

· майно комунальних підприємств;

· місцеві енергетичні системи;

· транспорт;

· системи зв’язку й інформації;

· інше майно, необхідне для забезпечення економічного та соціального розвитку відповідної території.

Формування комунальної власності в Україні ще не завершено; цей процес характеризується такими особливостями:

Ø По-перше, на відміну від практики більшості зарубіжних розвинутих країн, в Україні майно комунальної власності сформовано шляхом його безоплатної передачі із загальнодержавної до комунальної власності. У зарубіжних країнах майно муніципальної (комунальної) власності сформовано, як правило, шляхом викупу об’єктів приватної власності до власності територіальних колективів, а також шляхом створення об’єктів комунальної власності за рахунок коштів органів місцевого самоврядування.

Ø По-друге, у зарубіжних країнах, включаючи і Російську Федерацію, на відміну від України до 1996 року майно комунальної (муніципальної) власності не зараховується до складу державної власності і є самостійною формою власності - власністю територіальних колективів.

Ø По-третє, у зарубіжних країнах суб’єктом права комунальної (муніципальної) власності є не адміністративно-територіальна одиниця, а територіальний колектив як носій місцевого самоврядування, і, відповідно, там немає різновидів комунальної власності. На відміну від України, де було запроваджено обласну, районну, міську, районну в містах, сільську та селищну різновиди комунальної власності, у зарубіжних країнах право комунальної (муніципальної) власності реалізується лише на рівні первинної (низової).

Запитання для самоперевірки

1. Що таке комунальна власність?

2. Хто є суб’єктами права комунальної власності?

3. Що є об’єктами права комунальної власності?

Питання 2. Фінансові аспекти житлово-комунального господарства

Інститут фінансів комунальних підприємств відіграє важливу роль у забезпеченні стабільного функціонування комунального сектора економіки, наданні цим сектором громадських послуг.

Становлення інституту фінансів комунальних підприємств в Україні розпочалося із запровадженням у 1990 році комунальної форми власності.

Особливості функціонування фінансів комунальних підприємств в Україні такі:

1. Частина комунальних закладів не має самостійних банківських рахунків, а лише субрахунки, наприклад, школи, дитячі садки тощо. Ще частина комунальних установ і закладів має змішану систему фінансування - як кошторисну, так і госпрозрахункову.

2. Фінанси підприємств комунальної власності функціонують на основі законодавства, що регламентує діяльність усіх господарських структур в економіці України,

3. Використання фінансових ресурсів підприємств комунальної власності має свої особливості, їх прибуток розподіляється в порядку, визначеному відповідними місцевими радами, згідно із статутами даних підприємств. Статути затверджуються місцевими радами, яким належать зазначені підприємства.

4. Прибуток підприємств комунальної власності підлягає оподаткуванню; 100 % податку на прибуток комунальних підприємств зараховується до бюджету місцевої ради того рівня, якому належать дані підприємства.

5. Місцеві ради можуть надавати пільги або повністю звільняти від оподаткування підприємства комунальної форми власності в тій частині, у якій ці податки зараховуються до відповідних місцевих бюджетів.

6. Комунальні підприємства в Україні мають самостійні фінансові баланси, їхні рахунки не об’єднуються з бюджетними рахунками органів місцевого самоврядування.

7. Більшість установ і закладів, що перебувають у комунальній власності, є самостійними юридичними особами та фінансуються за рахунок місцевих бюджетів на основі кошторисів.

8. Фінанси комунальних підприємств обліковуються в складі фінансів державного сектора економіки.

Комунальні платежі - це платежі, що стягуються місцевими органами влади як плата за надані послуги фізичним та юридичним особам.

В Україні система комунальних платежів є одержавленою. Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад отримали право на встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів з оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, що надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади.

Запитання для самоперевірки

1. У чому полягають особливості функціонування фінансів комунальних підприємств?

2. Який порядок оподаткування прибутку підприємств комунальної власності?

3. Що таке комунальні платежі?