Теоретичні засади організації ігрової діяльності дітей

Ігрова діяльність розвиває дитячий організм, оздоровче впливає на нього і сприяє формуванню позитивного ставлення дітей до фізичної культури.

У педагогічній практиці існує така класифікація рухливих ігор. Класифікація рухливих ігор за характером рухової діяльності, що враховує інтерес учнів, анатомо – фізіологічні можливості дитячого організму: Ігри з елементами загально розвиваючих вправ; Ігри з бігом; Ігри зі стрибками; Ігри з метанням; Ігри з елементами прикладних вправ; Ігри на рівновагу; Ігри з елементами акробатики; Ігри з елементами боротьби; Ігри з елементами танцю; Ігри з ходьбою; Ігри на воді; Ігри на лижах.

Також рухливі ігри поділяються на:

• індивідуальні («Квач», «Вудочка», «Карлики і велетні») і командні («Абетка», «Гопак», «Всі до своїх прапорців»);

• із предметами («М'яч середньому», «Квач зі стрічками») і без предметів («Квач», «Гопак»);

• з ведучими («Вудочка», «їжак», «Ми веселі діти») і без ведучих («Передай далі», «Хто де живе?»);

• за переважаючим розвитком фізичних якостей (ігри для розвитку швидкості: «День і ніч», «Захисники фортеці», «Останній вибуває»; ігри для розвитку сили: «Гопак», «Човник», «Силачі»; ігри для розвитку спритності: «Квач зі стрічками», «Море хвилюється» тощо);

• за інтенсивністю фізичного навантаження (ігри малої інтенсивності: «Карлики і велетні», «Тиша», ігри середньої інтенсивності: «Вище землі», «Пошта йде у всі міста», ігри великої інтенсивності: «Вудочка», «Потяг»);

• за місцем проведення (на свіжому повітрі: «Фізкультура», «Класи», «Другий зайвий», в залі: «Ласування волейболістів», «Уважні сусіди», «Коники», на воді: «Перекинь швидше», на снігу: «Швидкі санки»);

• за спрямованістю рухових дій (ігри з бігом: «Ворота», «Всі до своїх прапорців»; ігри з ходьбою: «Зайчик», «Котики», ігри зі стрибками: «У річку, гоп», «Довга лоза», ігри з передачею м'яча: «Злови м'яч», «Передай далі»), ігри з метанням «Снайпери», «Влуч у ціль», «Спритний м'яч»).

Окрім того, ігри поділяються на сюжетні і несюжетні. Сюжетні ігри мають готовий сценарій і чітко визначені правила. Ці ігри дають можливість дітям відобразити свої уявлення про навколишні світ. Дії гравців залежать від ролі, яку вони виконують. Правила гри спрямовані на уточнення ходу самої гри та регулюють поведінку дітей, визначають, що можна робити, а що ні.

За мірою фізичного навантаження розрізняють: ігри великої, середньої і малої інтенсивності. До ігор великої інтенсивності належать ігри, у яких одночасно бере участь уся група дітей і які побудовані в основному на таких рухах, як біг і стрибки.

До ігор середньої інтенсивності належать ігри, у яких одночасно бере участь уся група дітей, але характер рухів відносно спокійний (ходьба, передача предметів), а також ігри, де рухи виконуй невелика кількість дітей.

Найважливіша умова успішного керівництва грою - уміння за­воювати довіру дітей, встановити з ними контакт. Це досягається тільки в тому випадку, якщо педагог-організатор ставиться до гри серйозно, із щирим інтересом, розуміє запити дітей, їх почуття. Та­кому вчителю учні з радістю розповідають свої плани, зверта­ються до нього за порадою і допомогою. Справжній педагог завжди пам'ятає, що він - учнівський лідер. Як він поведе себе в тій чи іншій ситуації, так поведуть себе і діти. І тільки тоді вони приймуть запропоновану гру, коли педагог і сам буде в неї грати щиро і захоплено.

Високий ступінь керівництва грою - коли учні проводять ігрову діяльність у тому напрямку, який потрібен учителеві, причому не порушені запити дітей. Спостерігаючи за ними, педагог отримує багатий матеріал для вивчення своїх учнів, який допомагає знайти правильний підхід до організації життя шкільного колективу. При цьому завдання вчителя - допомогти дитині вибрати з маси життєвих вражень найяскравіші, такі, які ста­нуть сюжетом хорошої гри.

Існує ряд вимог для організацій ігор:

1. Перед початком гри треба зацікавити дітей її змістом, визна­чити умови проведення гри, познайомити з правилами, розділити завдання.

2. Кожна гра повинна бути забезпечена необхідними для її про­ведення обладнанням та інвентарем.

3. Необхідно привчати дітей контролювати і регулювати свої дії та сили в грі. Тому доцільним є аналіз успіхів і помилок її учасників.

4. Необхідно широко залучити дітей до проведення різних ігор суддями, членами журі. Треба пам'ятати, що дітей середнього та старшого віку в більшості приваблюють ігри з поділом на команди.

5. Треба прагнути вносити в гру елементи романтики, загадково­сті, використовуючи для цього розвідку справ, пакети з завданнями.

6. Кілька хвилин вільного часу, які з'явилися між справами, по­винні бути використані для рухливих ігор, ігор-забав, ігор-тренувань.

7. Самоконтроль, стриманість, впевненість у своїх силах, спокій­ний і зацікавлений стан - ці якості допоможуть вихователю вчасно вирішити конфліктну ситуацію, яка виникла, встановити психологі­чну рівновагу.

Рухливих ігор багато, вони різноманітні. Їх перевага у тому, що дитина самостійно може регулювати навантаження залежно від своїх можливостей. Відсутність в рухливих іграх чітко регламентованих правил, складної техніки, тактики не потребує спеціальної підготовки.

Особлива цінність рухливих ігор полягає у можливості одночасно впливати на моторну і психічну сферу особистості. Відповідний характер рухової реакції і вибір правильної поведінки в умовах гри, які постійно змінюються, передбачає широке включення механізмів свідомості в процесі контролю та регуляції.

Розвиток основних видів рухів учнів молодшого шкільного віку має свої особливості. Нам цьому етапі навчання, у зв’язку зі збільшенням діапазону рухових навичок та умінь, розвитком фізичних якостей (швидкості, спритності, гнучкості тощо) з’являється можливість більш вдалого оволодіння як вправами загалом, так і окремими елементами техніки рухів. В молодших школярів відбувається ще окостеніння скелету, розвиток опорно-рухового апарату ще не завершений, тому важливо вчителю враховувати вірогідність травм.

Зміст і основу рухливих ігор складають активні творчі рухові дії у формі різних видів бігу, стрибків, метань, наслідування, імітації та інших рухів, вмотивованих сюжетом(темою, ідеєю) та частково обмеженими правилами. Рухливі ігри використовують для загальної фізичної підготовки. Такі ігри проводять у різних умовах, на майданчиках різних розмірів тощо.

Ігри потрібно проводити з метою закріплен­ня таких умінь і навичок, яких учні набувають процесі занять. Вибір гри залежить від педа­гогічних завдань. Рухлива гра може були ефективною тільки тоді, якщо вправи, які закріплюються в ній, добре розучені. Тому спочатку треба дати ігри із завданнями на правильність і точність виконання вправ, на меншу кількість помилок і тільки пізніше – хто швидше і хто більше виконає вправ.

На думку видатного педагога України В.Б. Кащей кожен урок – це сюжет із життя, гра. І це не випадково, адже діти постійно вимагають гри. Саме тому педагог зробила гру невід’ємним компонентом уроку. Знання народних ігор («Третій зайвий», «Чаклунчики», «Гуси-гуси», «Весела карусель», «У космосі») допомагають розвивати у дітей кмітливість, наполегливість, спритність, координацію рухів.

У педагогічній практиці всю різноманітність рухливих ігор розподіляють за характером організації на:

− Некомандні-побудовані на основі найпростіших взаємовідносин між учасниками гри;

− У перехідних до командних іграх ускладнюються правила і взаємозв’язки між учасниками, внаслідок чого створюються сприятливі умови для поступового переходу до командних ігор.

− Командні ігри основані на почутті дружби і товариської згуртованості.

Рухливі ігри застосовуються в різних частинах і видах уроків фізичної культури. Під час підготовчої частини уроку доцільно за­стосовувати ігри, що сприяють організації та підготовці дітей до виконання завдань уроку: в основній частині — ігри, спрямовані на закріплення та удосконалення складних рухових дій; у заключ­ній частині — ігри малої інтенсивності, що сприяють зниженню фізіологічного навантаження учнів.

Рухливі ігри можуть проводитись, як частина уроку фізичної культури, та входити в зміст інших форм фізичного виховання (вечорів, свят, днів здоров’я) або як самостійна форма на подовжених перервах, таборах відпочинку, за місцем проживання, в сім’ї і ін.

Під час підбору рухливих ігор слід звернути увагу на деякі моменти. Важливо щоб гра на уроці поєднувалася з іншими вправами. У підготовчій частині уроку доцільно використовувати ігри, спрямовані на розвиток уваги, швидкої реакції, орієнтування. Вони не повинні бути тривалими, щоб не було негативного впливу на засвоєння основного матеріалу.

Для основної частини уроку добираються ігри, які сприяють закріпленню і вдосконаленню програмового матеріалу. Використання ігор – як правило, наприкінці основної частини – допомагає поступово знизити навантаження, зберегти і посилити позитивні емоції, підготувати дітей до наступних занять.

Рухливі ігри в позакласних заняттях сприяють загальному фізичному розвиткові дітей, закріпленню і вдосконаленню набутих знань з фізичної культури, а також вихованню навичок, умінь і розвитку якостей необхідних для складання нормативів з фізичної підготовленості.

Під час перерви можна використовувати рухливі ігри з якими учні ознайомилися на уроках фізичної культури. Це викликає у дітей позитивні емоції, стимулює рухову активність. Такий перерозподіл енергії дає змогу краще відпочити і значно полегшує сприймання навчального матеріалу на наступних заняттях. Організоване проведення рухливих ігор на великих перервах є важливим фізкультурно-оздоровчим засобом в режимі шкільного дня.

Особливої уваги потребують рухливі ігри на свіжому повітрі: добираючи їх, варто враховувати індивідуальні особливості дітей, залучати малоактивних і млявих, стежити за позою дітей, частіше змінювати її, чергувати інтенсивні рухи зі спокійними тощо, не допускати, щоб діти тривалий час спиралися на одну ногу, наприклад, при катанні на самокаті. Рухливі ігри проводять на свіжому повітрі, а якщо погода несприятлива, то в добре провітреному приміщенні. Вони мають задовольняти природну потребу дітей у руховій активності. Узимку дітям потрібно пропонувати кататися на лижах, санках. Широко використовувати вправи з рівноваги, метання в ціль, стрибки в глибину і довжину з місця. Тут треба чіткіше продумувати організацію дітей під час виконання основних рухів, уникати тривалих пауз, щоб запобігти переохолодженню організму. У теплу пору року необхідно використовувати практично всі основні рухи, які раніше розучувалися дітьми на заняттях. Окрім того, обов’язково проводити рухливу гру. Кількість повторень залежить від її змісту та віку.

З метою урізноманітнення місць проведення ігор, варто проводити спеціальні ігри – вправи на розучування рухів, як на спортивному майданчику, так і за його межами, а саме: на галявині біля річки, в лісі, парку.

Вважаємо за доцільне окрім ігор-вправ організувати й спеціальні сюжетні заняття з фізкультури: “Смуга перешкод”, “Стій”, “А, ну, спіймай”, “Хто швидше до прапорця”, “Естафета з м’ячем” та ін., проводити комплекси загально розвиваючих вправ з використанням різних снарядів тощо. Рухові навички вдосконалюються не лише в іграх-вправах та іграх-змаганнях, а й у таких творчих іграх, як “Моряки”, “Водій і пішоходи”, “Жаба і їжак” та ін., де за сюжетом гри підвищується не лише рухова активність дітей, а й формується цілеспрямованість, відповідальність, настирливість, розвивається фантазія, ініціатива, вміння здійснювати задумане[мундрик].

Під час підбору рухливих ігор слід звернути увагу на деякі моменти. Важливо щоб гра на уроці поєднувалася з іншими вправами. У підготовчій частині уроку доцільно використовувати ігри, спрямовані на розвиток уваги, швидкої реакції, орієнтування. Вони не повинні бути тривалими, щоб не було негативного впливу на засвоєння основного матеріалу.

Для основної частини уроку добираються ігри, які сприяють закріпленню і вдосконаленню програмового матеріалу. Використання ігор – як правило, наприкінці основної частини – допомагає поступово знизити навантаження, зберегти і посилити позитивні емоції, підготувати дітей до наступних занять.

Рухливі ігри в позакласних заняттях сприяють загальному фізичному розвиткові дітей, закріпленню і вдосконаленню набутих знань з фізичної культури, а також вихованню навичок, умінь і розвитку якостей необхідних для складання нормативів з фізичної підготовленості.

Під час перерви можна використовувати рухливі ігри з якими учні ознайомилися на уроках фізичної культури. Це викликає у дітей позитивні емоції, стимулює рухову активність. Такий перерозподіл енергії дає змогу краще відпочити і значно полегшує сприймання навчального матеріалу на наступних заняттях. Організоване проведення рухливих ігор на великих перервах є важливим фізкультурно-оздоровчим засобом в режимі шкільного дня.

Особливої уваги потребують рухливі ігри на свіжому повітрі: добираючи їх, варто враховувати індивідуальні особливості дітей, залучати малоактивних і млявих, стежити за позою дітей, частіше змінювати її, чергувати інтенсивні рухи зі спокійними тощо, не допускати, щоб діти тривалий час спиралися на одну ногу, наприклад, при катанні на самокаті. Рухливі ігри проводять на свіжому повітрі, а якщо погода несприятлива, то в добре провітреному приміщенні. Вони мають задовольняти природну потребу дітей у руховій активності. Узимку дітям потрібно пропонувати кататися на лижах, санках. Широко використовувати вправи з рівноваги, метання в ціль, стрибки в глибину і довжину з місця. Тут треба чіткіше продумувати організацію дітей під час виконання основних рухів, уникати тривалих пауз, щоб запобігти переохолодженню організму. У теплу пору року необхідно використовувати практично всі основні рухи, які раніше розучувалися дітьми на заняттях. Окрім того, обов’язково проводити рухливу гру. Кількість повторень залежить від її змісту та віку.

З метою урізноманітнення місць проведення ігор, варто проводити спеціальні ігри – вправи на розучування рухів, як на спортивному майданчику, так і за його межами, а саме: на галявині біля річки, в лісі, парку.

Вважаємо за доцільне окрім ігор-вправ організувати й спеціальні сюжетні заняття з фізкультури: “Смуга перешкод”, “Стій”, “А, ну, спіймай”, “Хто швидше до прапорця”, “Естафета з м’ячем” та ін., проводити комплекси загально розвиваючих вправ з використанням різних снарядів тощо. Рухові навички вдосконалюються не лише в іграх-вправах та іграх-змаганнях, а й у таких творчих іграх, як “Моряки”, “Водій і пішоходи”, “Жаба і їжак” та ін., де за сюжетом гри підвищується не лише рухова активність дітей, а й формується цілеспрямованість, відповідальність, настирливість, розвивається фантазія, ініціатива, вміння здійснювати задумане[мундрик].

Аналіз науково-методичних робіт дозволив виокремити завдання, які педагог повинен вирішувати у процесі організації ігрової діяльності учнів, зокрема: керувати грою; подавати команди, розпорядження, звукові та зорові сигнали; робити вказівки по ходу; самому брати участь у грі, виконувати головну або другорядну роль; • спостерігати за загальним станом і самопочуттям кожного учня.[]
Вказівки слід робити у позитивній формі, підтримуючи радісний настрій дітей:

Отже, які якості матимуть сьогодні діти, такі матиме і майбутній світ, у якому жити всім нам. Щоб ігрова діяльність на уроці проходила ефективно і давала бажані результати, необхідно нею ке­рувати, забезпечивши виконання певних вимог.

1. Необхідно забезпечити готовність учнів до участі в грі (кожен учень має засвоїти правила гри, чітко усвідомити її мету, кінцевий результат, послідовність дій, набути потрібний запасі знань для участі у грі).

2. Кожного учня потрібно забезпечити необхідним приладдям.

3. Чітка постановка завдань гри — обов'язкова (пояснення має бути зрозумілим, чітким).

4. Складну гру слід проводити поетапно, поки учні не засвоять окремі дії. А потім можна пропонувати всю гру і різні її варіанти.

5. Дії учнів слід контролювати, своєчасно виправляти, спрямову­вати, оцінювати.

6. Не можна допускати приниження гідності дитини (образливі порівняння, оцінки за поразку в грі, глузування тощо).

7. Гра на уроці не повинна проходити стихійно, вона має бути чіт­ко організованою і цілеспрямованою.

Надзвичайно важливу роль відіграють правила. Якщо вони не продумані заздалегідь, чітко не сформульовані, то це ускладнює по­яснення гри, осмислення учнями її змісту викликає втому і байду­жість учнів. Правила гри виконують функцію організовуючого еле­мента і є засобом керування грою. Вони визначають способи дій та їх послідовність, вимоги до поведінки гравців, регулюють взаємини учасників, сприяючи вихованню наполегливості, чесності, кмітли­вості тощо. Жодне порушення правил не повинно залишатися поза увагою вчителя. Залежно від обставин він має досить вимогливо та справедливо вказати учневі на його помилки під час гри, пояснити, до чого призводять подібні вчинки у повсякденному житті. Проте під час гри не треба робити довгих зауважень, повчань, оскільки це погіршує настрій учнів, послаблює їхній інтерес, гальмує увагу.

3. Особливості організації рухливих ігор

Організація рухливих ігор має свою методику:

1. Підготовка до гри

Вибір гри. Успіх ігрової діяльності, а також позитивний фізіологічний і емоцій­ний вплив на гравців залежить насамперед від правильного вибору гри. При виборі гри потрібно враховувати форму проведення занять: урок, фізкультурно-оздоровчий захід у режимі навчального дня (перерва, спортивна година в ГПД), позакласний за­хід, в сім'ї тощо.

Вибір гри залежить від місця проведення. На свіжому повітрі можна прово­дити майже всі народні та рухливі ігри з великою інтенсивністю та обсягом; у невели­кому, вузькому залі можна проводити ігри з шикуванням команд у шеренги і колони, а також ігри, в яких гравці беруть участь по черзі. Звертаємо увагу, що ігри, естафети повинні проводитись у чистому, провітреному спортзалі або пристосованому примі­щенні. Вибір гри залежить від наявності у школі інвентарю та обладнання, а також від поставлених на уроці оздоровчих, освітніх і виховних завдань.

Підготовка місця для гри. Для проведення ігор, естафет на свіжому повітрі не­обхідно підготувати майданчик з рівною поверхнею. Велике значення мають зелені насадження, які захищають його від вітру й куряви, освіжають повітря, дають тінь.

Якщо гра проводиться в залі, необхідно його провітрити, помити підлогу, спор­тивні прилади розмістити так, щоб під час гри вони не заважали. Для відпочинку гра­вців, що виходять з гри, потрібно поставити кілька гімнастичних лав.

Підготовка інвентарю та обладнання. Для проведення ігор, естафет викорис­товують такий інвентар та обладнання: м'ячі малі, великі, набивні; естафетні палички, кубики, обручі, скакалки, стійки (заввишки 1,5 м), кеглі (пластмасові пляшки із само­робними малими м'ячами на закрутках), різнокольорові прапорці, лави, палиці, міше­чки з піском. Для вчителя: свисток, секундомір, крейда, магнітофон та інше облад­нання. Бажано, щоб інвентар був яскравим, кольоровим, добре помітним у грі, відпо­відав за вагою та розмірами віку гравців. Інвентар можна виготовляти на уроках тру­дового навчання.

Учитель завжди повинен пам'ятати про правила техніки безпеки учнів під час проведення ігор та естафет. Наш досвід підказує, що для проведення естафет не мож­на використовувати малі прапорці на тоненькій палиці (прапорцем можна влучити в око, на нього під час бігу можна впасти і т.д.). Слід використовувати такий інвентар, який при падіннях дітей, необережній передачі не зашкодить їхньому здоров'ю. У сюжетних іграх використовують маски, костюми «героїв» («Вовк», «Зайчик», «Рибак», «Козак» та ін.).

Учи­тель спочатку оголошує назву гри чи естафети. Потім ділить учнів на команди різни­ми способами:

• на розсуд вчителя;

• шляхом розрахунку;

• фігурного марширування;

• за призначенням капітанів команд тощо.

Вибирати команди, ведучих можна за допомогою лічилок.

Важливе значення мають назви команд, які беруть участь у грі. Наводимо при­клади назв: «Сонечко» і «Місяць», «Ромашки» і «Тюльпани», «Вовки» і «Тигри», «Збірна Львова» і «Збірна Києва», «Збірна України» і «Збірна Польщі», «Динамо» Ки­їв і «Карпати» Львів тощо. Назви команд під час естафет повинні відповідати тим останнім спортивним подіям, які відбуваються в країні, світі.

У зв'язку зі збільшенням кількості учнів у класах учитель може поділити їх на чотири команди. Наприклад, спочатку беруть участь в естафеті команди «Збірна України» і «Збірна Польщі», потім «Збірна Канади» і «Збірна Австралії». Команди, які програли, змагаються за 3-4 місця, а які виграли, — за 1-2.

2. Пояснення гри

Успішне проведення гри залежить від педагогічного таланту, артистичної майс­терності, організаторських здібностей вчителя, його вміння дохідливо, коротко, цікаво пояснити гру, вміло керувати її процесом, бути об'єктивним та уважним в оцінці ігро­вих дій учнів.

При поясненні гри вчитель повідомляє ще раз назву гри, розповідає про роль кожного гравця, мету і хід гри, завдання ведучих і гравців, правила гри. Коли вчитель проводить гру з шикуванням учнів у коло, то сам стоїть у колі. Якщо гравці розподілені на дві команди і розміщені одна проти другої, то вчитель стоїть між ними.

Для кращого засвоєння гри учнями рекомендуємо супроводжувати пояснення гри показом окремих рухів гравців. Правила гри пояснюють докладно лише у випад­ку, коли гру проводять уперше.

Перед поясненням гри, наприклад, «Вудочка», вчитель проводить вступну бесі­ду:

• яких ви знаєте рибок?

• чи любите ви ловити рибу?

• як варять юшку в туристському поході?, тобто вчитель здійснює міжпредметні зв'язки.

Для гри вчитель використовує великий солом'яний бриль, «вудочку» — скакал­ку або мотузку, на кінці якої прив'язаний мішечок з піском.

Після пояснення гри вчитель перевіряє, чи всі гравці розуміють її правила.

3. Проведення гри

Після розміщення гравців на майданчику, пояснення гри і її правил гра почина­ється за умовним сигналом вчителя (свисток, сплеск у долоні).

Ігри сюжетного характеру («Кіт і мишка», «Гривеньки»), де немає змагального моменту, не потребують особливо чітких команд. Такі ігри можна розпочинати за вказівкою, висловленою спокійним голосом: «Раз, два, три — гру почали!» Під час гри вчитель уважно стежить за її ходом і поведінкою гравців.

Завдання вчителя:

• керувати грою;

• подавати команди, розпорядження, звукові та зорові сигнали;

• робити вказівки по ходу;

• самому брати участь у грі, виконувати головну або другорядну роль;

• спостерігати за загальним станом і самопочуттям кожного учня.
Вказівки слід робити у позитивній формі, підтримуючи радісний настрій дітей.

Вчитель може робити підказки про доцільність виконання того чи іншого руху. У грі, естафетах учням дозволяється голосно кричати, стрибати, радіти. Фізичне наванта­ження у грі рекомендуємо регулювати такими прийомами: зменшенням або збільшен­ням часу, відведеного на гру, кількістю повторень гри, розмірами майданчика і дов­жиною дистанції, яку пробігають гравці, масою предметів, що використовуються уч­нями, введенням короткочасних пауз-бесід для відпочинку.

Отже, дозування фізичного навантаження у грі визначається методикою прове­дення її, місцем та умовами, в яких перебувають гравці. Навантаження визначають за зовнішніми ознаками гравців та пульсом.

4. Підведення підсумків гри

Гру потрібно закінчити своєчасно, коли гравці отримали достатнє емоційне і фі­зичне навантаження. Закінчують гру за сигналом вчителя організовано: зупиняють гравців, підраховують результати, оголошують переможців.

Пам'ятаючи про педагогічне значення гри, вчитель відзначає тих, хто правильно виконував рухи, виявляв спритність, рішучість, кмітливість, дотримувався правил, виручав товаришів по команді навчальних програм, де освітній процес буде орієнтований на розвивально продуктивні міжпредметні зв'язки.

Однією із головних умов, які ставляться до сучасного уроку фізичної культури відповідно до програми для загальноосвітніх навчальних закладів (1—12 класи) пред­мета «Фізична культура», є реалізація міжпредметних зв'язків.

Одним із основних засобів для реалізації цих зв'язків є рухливі ігри та естафети. Саме проведення рухливих ігор та естафет у поєднанні з проблемними і творчими за­вданнями інших шкільних предметів (основ здоров'я, математики, музики, природо­знавства, іноземної мови) — це шлях цілісного взаємозв'язку фізичної та інтелектуа­льної підготовки учнів до життя.

Нормаль­ними умовами прояву та розвитку здібностей під час навчання є спільна ігрова діяль­ність з іншими дітьми, під час якої дитина не тільки рухається, а й легко запам'ятовує все почуте в даний період».

Такі уроки фізичної культури стають цікавими, веселими і пізнавальними. До них належать уроки різних видів і типів, у т.ч. уроки-ігри, уроки-змагання, уроки-конкурси, уроки-казки, уроки-концерти тощо, на яких успішно вирішуються оздоров­чі, освітні, виховні та розвивальні завдання, комплексно здійснюється фізичне, мора­льне, інтелектуальне, трудове, естетичне, екологічне, валеологічне, правове та еконо­мічне виховання.

Під час занять слід систематично проводити різноманітні варіанти ігрових вправ з м’ячем. Важливо також до певного часу не збільшувати відстань між дітьми. Розміри м’ячів мають відповідати віковим особливостями оволодіння руховими діями.

Отже, рухливі ігри відіграють надзвичайно велику роль у фізичному вихованні молодших школярів. Методика організації рухливих ігор має свої особливості. Ефективним застосуванням рухливих ігор буде лише за умов використання не лише ігрового методу, а й його використання в поєднанні з іншими методами, правильного поєднання основних рухів з рухливими іграми, раціонального використання фізкультурного обладнання.

4. Рухливі ігри на уроках фізичної культури в школі.