До останньої думки
Герої:
Філософ – головний герой
Аскет – співбесідник
Порожня темрява – утаємничений голос
Ява І
Філософ та Аскет сидять один до одного спинами. В них зав’язані очі. Між ними нічого зайвого, крім мовчання та відваги.
Порожня темрява:
Слова є зайві, коли суть близька,
Лиш темрява невимушена поруч,
Коли у світі правда так слизька,
То пересвідчись, чи нема ліворуч.
Нема праворуч, чи позаду там
Хоч малої душі, хай не святої,
Бо в тиші кожен відбудує храм,
А серед шуму не живуть герої.
Філософ:
Чому ми тут, на цій брудній підлозі?
Розправить крила, в вирій відлетіть
З тобою, друже мовчазний, не в змозі?
Або не вірим у польоти мить?
Ми граєм у житті чужії ролі,
Ридаючи в зневірені думки
Ми плескаєм в долоні та без волі,
Ми хочемо назад, але роки…
Вони минають, нас і позабувши,
А ми пірнаєм тихо поміж скель
Та як тебе пізнать, тебе не чувши?
Як душам грішним відшукать купель?
Аскет (ледве схиливши голову під тиском аргументів):
Мабуть, праві твої слова…
Філософ:
Це все, чим ти допитливість зігрів
Мою... Тут забагато негативу
Твоя померла різнокутність слів
Лякає більш за паузу через зливу.
(збільшує гучність своєї промови)
Чому? Скажи чому ти замовчав?
Твоя ремарка – вітру ідентична
Чому раніше ти злегка навчав,
А зараз крига так тобі дотична?
(Падіння монети десь у темряві)
Аскет (ледь подавши ознаки безтурботності):
От простогнала і ціна моїм не сповненим дням…
Порожня темрява:
Серед самотніх діалогів, тут
Я чашку чаю ніжно притримаю
Поки дощами золотіє люд,
Що сам собі не чує і не мріє.
Розплющіть очі, кахля чи паркет
Або сузір’я там, над головами,
Лише рабам згори дають сюжет
Ніхто вже не приходить тут до тями.
Аскет:
Як жаль...
Ява ІІ
В непримиренній далечині запалав промінь. Суть існування його не відома.
Аскет: (дзвонить в голові):
Голова втрачає зрадливу надію...
Філософ:
Ти ще живеш за спиною моєю?
Я прирікнув себе на тиху біль
Коли зрубили руки Прометею,
Бажаючи йому зробити сіль.
Дурні... І вбогі... Не вбачають душ,
Що в полум’ї зростаючим літають,
Як тільки віриш – зразу ані руш,
Вони від того лиш своє і мають.
В повітрі відчуваю змову вірну
Ти знов затих, лиш граючи на нотах,
Комусь так зручно рухать планомірну
Свою дорогу у пітьму та страх.
(сидячи спиною, нащупує пальцями співбесідника)
Сплати за струни, що в подиху твоїм,
Ти лічиш, беззмістовно лічиш кару
Усе так поруч… Тільки слово «крім»
Тобі не дасть заснути, захопивши хмару.
Аскет:
Я відчуваю світло...там воно живе, (вказує у темряву з відблиском надії)
Вважаєш хибно ти, що то мовчання,
То несказанне сльозами пливе,
Що плата нам за ліки і страждання.
Порожня темрява:
Чи Вам багато ще пізнати,
Допоки буде царювать туман
Агов! Безсилих час вітати,
Лишаючи на них сади із ран.
Філософ:
Він близько, чуєш? (тихо, ледь чутно)
Аскет:
Звичайно, поруч він завжди
Ми тягнемось до нього, як до мани,
А він нам полишає лиш сліди,
Заповнені до берегів омани.
Ти бачиш горизонт в малому кроці?
Філософ:
Воно лякає за незмінним темпом,
Коли від нас не вимагає й слів,
Так звично – потім вільним синім небом
Шукаєш крик, що не перевів.
Аскет:
Май на увазі.
Філософ:
Я знаю, що не встиг…
Аскет:
Ми в перевазі!
Філософ: Лиш в думках твоїх...
Порожня темрява:
Яка ж забава неповторна,
Коли для бджол зробити рів
Вони почують, що валторна
Для них солодша сотень дів.
Ява ІІІ
Формується дружня лінія... Вона і зв’язала героїв мотузкою.
Філософ:
Ми чули і побачили без зору,
Незграбну сплату і надію,
Коли ж ми нівелюєм серед мору
Нову, хай ненароджену, та мрію?
Між наших спин невизнані кордони,
Що відбудують і поразки тишу,
А ти тоді згадай про ці мільйони
Відомих лиш мені вогнів, що лишу.
Аскет:
Ти чуєш тиху вранішню зорю,
Чому вона вітає шуми вітру?
Ти бачиш перепалену землю,
Не маючи одну убиту гідру?
Порожня темрява:
Як спопелилось чисте, зникло все,
Сконала міць, лишалась правда з лиха
Можливо, час усе перенесе
І відійде від нас, молившись стиха.
Філософ:
Нам булави ніхто не зміг лишити,
Хай це в сумлінні, все на самоті,
Не легка суть – тобі мене судити
Та й я не вартий мантії в житті.
Однак... Ми поруч, з’єднані з тобою,
Тому усе лишаєм так, як є,
Нам не піти пліч-о-пліч, що не скою,
Але і ти з брехнею, це твоє.
Аскет:
Нам скаже більше аромат колосся,
Ми там вродились, там і помирать,
Тому пробач, якщо нам не вдалося
З тобою спинами мости розбудувать.
Ява IV
Так близько до кожного з героїв відкрито хліб. Його спекотний смак занурився у життєвий діалог.
Порожня темрява:
Коли повітрям сповниш ти легені,
То віриш, що це правда на сезон,
А потім раптом уникають кревні
І чужоземці ближче, мов озон.
Філософ:
Ми уві сні і зраджуєм коханих,
Себе лишаєм ми моральних меж
У небо зазираєм для жаданих
Для будівництва стін, зневір та веж.
Тож що втрачати нам з тобою, брате?
Хіба що тиху незбагненну смерть.
Нам вже нема про що собі мовчати,
Бо знищить нас життєва круговерть.
Аскет:
Я все сказав...
Філософ:
Ти знову за старе схопився словом,
Чи ти не того роду, що й я тут?
Хіба нам міст не стане за основу?
До віру у такий правдивий люд.
Аскет:
Коли обойма стихне в цьому кадрі,
Втомлюся я від талої води,
Зачиним ми завісу у театрі
І в ґрунті все побачим, як кроти.
Тоді я крикну так, що навіть тиша
Не чутиме про біль моїх страждань,
А поки дай можливість сісти ліпше,
Ніж підлетіть в повітря сподівань.
Порожня темрява:
Невдовзі Ви покинете цю гру,
І душі віднайдуть апартаменти,
Чекайте символ власний на вітру,
Збирайте недостатні аргументи.
Філософ:
Дихай ще раз, тебе благаю,
Хай ти мовчати будеш, та лишись
Сльозами вмиєм ми шляхи до раю,
Що там близькі для нас були колись.
Аскет:
Нам в спину так кидали квіти,
А у обличчя погляди із брил
Лишилися своєї ми орбіти,
Тому й від себе ми залишим пил.
Філософ:
Ти відаєш минуле без конспектів, але майбутнє пишемо не ми…
Порожня темрява:
Ми одягаємо пов’язки,
Щоб очі затулить від слів,
Але не мають сенсу маски,
Коли тікаєш від гріхів.
Філософ:
Час...
(світло різко вимикається)
(Порожня сцена, посередині лише вішак з пов’язками.)
Порожня темрява:
Він має рацію, звільнившись від кайданів,
Хай не почув і відповідь у такт,
Але буває, кожен між туманів
Знаходить двері... Дивовижний факт.
Завіса
Хай римування змінне, та не в тому річ…
Сергій Біленький.
