Экзистенциалистская інтерпретація техніки

Філософія екзистенціалізму, як і філософія життя, належить доиррационалистическому типу некласичної філософії. Особливістю рішеннятеоретико-мировоз-зренческих проблем тут є намагання розкриття змісту предмета філософії методом апеляції до деякою ірраціональною підоснові універсуму, що дається взнаки тільки у індивідуальному емоційно пережитому людському існуванні, як екзистенція. Все суще бачиться прибічниками такого способу філософствування в аспекті остаточно невербализуемого особистісного існування; самою цією існуванням забороняється мислити в нормативномуессенциалистски-философском ключі; осмислення сущого ведеться через переживання феноменів занедбаності і стурбованого перебування між народженням і смертю. Отже, всяке властиве буття суще, наприклад техніка, осмислюється в просвіті екзистенції, т. е. її осмислення носитьхудожественно-поетический, а чи неаналитически-формальний характер.

Так було в філософії Хайдеггера проблеми техніки даються через постановку і екзистенціальне рішення більшої буття. Він критикує метафізичне розуміння буття. Підставою з цією критики є переконання у цьому, що казати про буття можна лише зв'язки й з досвідом сущого, і той досвід може бути як гранично відкритим (екзистенціальним), і щодозауженним (>ессенциальним). Справжній досвід сущого настільки багатий, що завжди конкретний, завжди стосується людини. Такий сущого був, вважає Хайдеггер, біля підніжжя у філософській думці (передусім, удосократиков). У цьому вся досвіді все суще кваліфікується як «лежаче поперед очі» (очевидне). Саме з такої досвіду пояснюється ключова, по Хайдеггеру, ідея древньої західної філософії – феномен, вона жалетейя – істина у її давньогрецькому розумінні.Алетейя сприймається як «>откривающееся внепотаенности», т. е. то, чомупотаенность відмовляє у собі. Феномен – це «те, що показує себе звісно ж». Не всяке лежаче поперед очі є істинним очевидне (феномен,алетейя). Те, що поперед очі присутній звісно ж від. Якщо це феномен, це таке лежаче поперед очі, яка є про що ж говоримо, воно опосередковано розумом і його логікою.Алетейя – справжня річ сама собі (над кантівському значенні). Розуміння сущого пов'язані з досвідом іменування – це особливий розумовий процес скромного розуміння сущого, коли іменує хіба що ставить себе позаду сущого, відступає на задній план і це суще є йому саме собою. Якщо суще перестав бути феноменом, то має місце досвід висловлювання, й у разі річ не просто є, а є мені (комусь).Висказивающий включає себе у досвід сущого, він би нахиляється над справжнім, заважаючи побачити річ такий, якою вона є своєї тінню.

Отже, з погляду Хайдеггера в давніх речі не протистоять людині як суб'єкта. Мати досвід сущого – отже бути присутнім на розкриттіпотаенности. Універсум розуміється неподільним суб'єкта і той, а діленим напотаенное інепотаенное. Процес розкриттяпотаенного внепотаенном не заданий суб'єктом, універсум –самоявляющаяся система. Розкриттяпотаенного можна сформулюватиименованием заподіяння. У цьому вся заподіянні є двіконстеляционносочетающихся шляху, методу. З одного боку, цепоезиса, з іншого – постав (уражаєзауженного досвіду сущого). Дорогоюпоезиса древні греки могли адекватно висловити істину сущого, вони були такі люди, які жили, в відкритості феномена через особливу екстатичну здатність чути те, що кажуть їм феномени.Новоевропейский людина говорить тільки з собою.

Хайдеггер стверджував, що тепер після Аристотеля суще як причетна істині стало підмінятися сутністю як абстракцією. Досвід сущого стає досвідом абстрактних міркувань. Логіка формального мислення стала підміняти колишньої досвід теоретизування. Такий сущого дав підгледіти природу як що обчислюється в співвідношеннях її елементів потреб людини. З'являється постав –експериментальне математичне природознавство ісоотвествующая йому техніка – інший шлях розкриттяпотаенного.Постав – те, що пояснює сутність саме сучасної техніки. Стара ж техніка – це техніка себто «>техне» (>техника-искусство) – реміснича техніка,художественно-поетическая техніка споглядання (питаюча). Упоставе природний матеріал перетворюється на джерело видобутку, захоплення, перетворення, накопичення татранслирования те, що почуттєво просто немає – енергії.Техника-постав – не є технікавписанности вприродно-космические процеси, саму себе включає у собі техніку як знарядь злочину і людини, який ці гармати застосовує. Людина,вовлеченний в постав, сам поставлений на службу процесу поставляння. Сучасна техніка не є техніка в людини, від чоловіка не може бути пояснена антропологічно.

Отже, техніка виводиться межі людської роботи і оголошується чимось самостійноукорененним в буття. Хайдеггер у тому бачить небезпека, однак вважає, що її уникнути. Уобостренной формі небезпеки людина наближається до порятунку, але врятуватися – отже по-новому переглянути своє ставлення до сущого, повернутися на новий рівень допоезису за наявності поставу. Поєднанняпоезиса зпоставом означає виникнення принципово нових можливостей в людини. Якщо людина не усвідомлює небезпеки, і не повернеться до старого розумінню буття, він саму себе сприйматиме чимось просто яке у готівки, й у стані людині властивораскорячить себе до постаті пана землі.
У стані людина сприймає все майбутнє як поставленого їм, тоді починає здаватися, що постає всюди тільки він сам. Але така речі, як людина, поставлений саме по собі (>самовоспроизводящийся), немає. У стані поставу людина або сама з собою вже ніде не зустрічається.

Оптимізм і песимізм «технічного світогляду»

Розвиток філософії технікиcо другої половини ХХ століття був із глобальними проблемами людства. У світоглядному плані глобальні проблеми є знаковий сигнал те, що людство може зникнути з буття як такий, а цю можливість нездійсненна без техніки. У філософії техніки у тих глобальних проблем помітні протилежні методологічні установки, основними серед яких є технологічний детермінізм і детермінізмсоциально-антропологический. При аналізі цих установок бачимо, що що є теоретичне слідство прийняття дослідниками або метафори світу у ролі механізму (технічне світогляд), або світу у ролі живого організованого цілого (>органицистское світогляд). Особливу увагу варто приділити першої, оскільки її соціальні прояви провокують самі глобальні проблеми.

У технічному світогляді (>техницизме) лише на рівні аксіом потрібно було, що робимо громадський людина є породженням універсуму – світового механізму; отже, людство повністю зумовлено таким механізмом, тому кризові явища у взаєминах системи людина – суспільство – природа є результатом незнання чи невиконання законів функціонування цього механізму. Техніка у такому разі вбудовується між механізмом світу і людини як чинник, тотальнодетерминирующего людську життєдіяльність, т. е. мислиться первинної стосовно культурі. Такі міркування в зародковому варіанті з'являлися протягом усього доіндустріальної історії цивілізації, але стали теоретично оформлятися наприкінці XVIII століття, тісно переплітаючись з технічними утопіями. Наприклад, на роботах Анрі До. Сен-Симона (>Saint-Simon) (1760–1825), саме: «Промислова система» (1823), «Нове християнство» (1825), відстоювалося уявлення про промисловому, чи індустріальному суспільстві як штучному освіті, результаті соціальної фізики. Власне, наметатеоретическом рівні це означало, що у гонитві за позитивним знанням, що єотвлеченним від цілісної життєдіяльності, представникитехницистской філософії все глибше оголювали технічний джерело такого знання, дійшовши до виведення, що ні наука визначає розвиток техніки, а навпаки. А позаяк лише позитивне знання планували джерелом сприятливих сценаріїв розвитку суспільства, дотримувався висновок: розвиток людства успішно, як його задовольняє запитам технічної еволюції. Відносини людина – Природа і людина – суспільство аналізувалися з допомогою відносини техніка – природа, і оголошувалася джерелом правдивого розуміння будь-яких відносин. Це вже був несвідома містифікація техніки. Технічний детермінізм – методологія такий містифікації, виходить з наступній системі принципів:

– техніка автономна у своєму виникненні, сутності, розвитку. Отже, техніка причина самої себе (causa sui), вона підпорядковується контролю із боку соціальних систем, які представляє людина (Альтернативна думка стверджує, що технікагетерономна, тобто, інспірована розвитком сутності родового людини);

– техніка має виключно прогресивний тип розвитку; якщо є факти прогресу у житті людей, всі вони обумовлені виключно прогресом техніки. Отже, зарплату стосовно технічному є закономірно запізнілим. Культура – лише фон у розвиток техніки;

– розвиток технікиемерджентно: нові вищі щаблі у її розвитку пов'язані про те, щокодировано технікою попереднього рівня.

Визнаючи цих принципів явно або явно, будь-який суб'єкт технічного світогляду у своєму ціннісному ставлення до техніці змушений зайняти жодну з дві протилежні позицій: технологічний оптимізм (технократизм) чи технічний песимізм, крайнім вираженням якого є >технофобия.

Біля джерел теорії технологічного оптимізму (межіXIX–XX ст.) стоять представники англо-американської філософії. Наприклад,Торстейн БундомВеблен (>Veblen) (1857–1929) на роботах «Теорія дозвільного класу», «Інстинкт кваліфікації, і станремесел», «Інженери і системи цін» зробив аналіз суб'єктній складової технічного, отже, і охорони культурної процесу; обгрунтовував ідею опосередкування взаємодії природи й суспільства суспільні інститути, частина серед яких є суб'єктами технічного розвитку, інші, у разі, нейтральні. Суб'єкти технічного розвитку – люди, які надалі почали йменуватися технократами. Це представники суспільства, які у виробництві громадських благ належать «боці праці» у його опозиції «ледарства» і наділені відмітними ознаками: інстинктом майстерності, інстинктом дослідження та інстинктом самопожертви. Ці ознаки протилежні цікавості, інстинкту самоствердження, реалізація яких відповідальна за чистогану на противагу світу індустрії.Веблен критикує проведенеСен-Симоном підрозділ соціальних структур на обивателів і промисловців, бо під ознаки світу індустрії не підпадають такіхарактеризуемие як промисловців, суб'єкти, як торговці, ремісники, фабриканти.

Використовуючи деякі теоретичні становищамарксизму, теорію інстинктів, психоаналіз,Веблен намагався обгрунтувати заклик дотехницистски витлумаченої революції, перетворенню структури суспільства. Перетворення це потрібно, оскільки соціальний прогрес здійснюється технічними фахівцями, а владні рішення приймає особами світу бізнесу (чистогану). Засобом революції мала б бути загальний страйк технічних працівників. При зміні структури суспільства технічні працівники, знають, які умови сприятливі у розвиток техніки, вміють організувати управління суспільством, спроможні й мусимо створити досконалий соціальний механізм.

ІдеїВеблена підхопили Джоном КеннетомГелбрейтом (>Galbraith) (р. 1908). У працях «Нове індустріальне суспільство», «Економічні теорії та мети суспільства», «Анатомія влади», «Суспільство достатку» він дав свою модель перетворення суспільства на дусі технічного детермінізму. У передовому суспільстві влада має належати суб'єктам використання факторів виробництва (землі, капіталу, праці, підприємницького таланту), але це чинники не рівноцінні. Гелбрейт вважає, що визначального чинника є підприємницький талант. Саме його носії можуть виробляти й розвивати знання, необхідних управління виробництвом (менеджменту). Суб'єкти, є носіями інших чинників, характеризуються нижчими іранжированними статусами. У найбільш передовому індустріальному суспільстві вищий статус, в такий спосіб, мають не ті, хто здійснюють діяльність, а менеджери. Гелбрейт називаєнадстроенную над трудящими, промисловцями,обивателями-паразитами і що складається з менеджерів еліту нового індустріального суспільства >техноструктурой. Техноструктура наділяється колективний розум, який у своїй еволюції випереджає розум індивідуальний. Отже, функцій контролю над розвитком суспільства від носіїв особистого розуму (суб'єктів власності) переходять, відповідно доГелбрейту, до колективному суб'єкту технічної раціональності (>техноструктуре). Це зміна відбувається спонтанно, стихійно (без революції), тому перехід до нового індустріального суспільству отримав назву «мовчазної революції», «революції менеджерів».

Залишаючись у межах технічного світогляду, але дотримуючись абстрактних гуманістичних установок, можна отримати й песимістичний варіант технологічного детермінізму. У разі вважається, хоча техніка це і є визначальний чинник розвитку суспільства, повинна бути соціально адаптована, надавати найменше деструктивне вплив на суспільство так і природу. Джерелом ж це впливу є носії «інструментального розуму», т. е. ті, хто намагається зводити розум доформально-структурним програмамоперационального на природу.Технократия критикується, а ролі прогресивної провідною соціальної структури заявляється >експертократия. Поняття техніки у своїй розширюється до те, що техніка – це уявлення людей про мир, основі яких вони здійснюють життєдіяльність. А позаяк можуть і реально мають місце вкрай песимістичні уявлення людей про мир, то помірний песимізм сусідить з явною >технофобией.

Наметатеоретическом рівнітехнофобию можна трактувати як неявний чи усвідомлене переконання у цьому, що ууниверсуме у принципі існують процеси, незрівнянно перевищують зі своєї детермінуючою функції процеси саморозвитку потенціалу родової людської сутності, ворожі до неї, які мають неминучу загибель. У цьому техніка сприймається як прояв процесів такого «фатального» типу. На рівні буденної свідомості елементитехнофобии виявлялися вже у епоху панування міфологічного світогляду. На рівні критичного усвідомлення, зокрема й у філософської формі, сплеск інтересу дотехнофобии мала місце під час переходу від індустріальної цивілізації до цивілізації постіндустріальної. Більшою мірою інтерес проявився у екзистенційно орієнтованих філософів (Хайдеггера,Ясперса, Бердяєва та інших.). Побічно філософський варіанттехнофобии виявляється пов'язані зантикосмизмом. Це пов'язано з про те, під космізмом (у йогозауженном значенні) зазвичай розуміється деяке спочатку гармонійне включення людини у систему природи (космос); природно, що космос виступає не лише чинником,детерминирующим поява та сутність родового людини, а й чинником неминуче що призводить загибель всього людського роду.

У міркуваннях названих вище авторів техніка приймає статус космогонічного явища (термін Бердяєва) – це явище космосу у його вузькому розумінні. Однак упонимаемом в такий спосіб космосі людина є істотою, явно страждає, а страждання є жертва, принесена природі. Тоді універсум у йоговиявлениях (природі, космосі) розпадається на дві нерівноправні частини: об'єктивно детерміновану (пов'язану зі стражданнями) ісубъектную, яка оголошується деякого роду ілюзією, зводиться до суб'єктивності. Розвиток техніки у тому космосі виглядає як ілюзорні спроби усунення страждань, об'єктивно ж техніка може змінювати форми страждань, звільненням яких є лише смерть. Отже, створюється уявлення, що у людський рід діють якісь об'єктивні кісткові (неживі) чи живі сили, які через еволюцію земної техніки дійдуть своєму могутності, що означає загибель людського роду. Виходить, що техніка є міць, яка зраджує світ, засіб виконання чужих цілей; своєрідна «мавпяча лапа» (згідно з поетичним чином, з однойменного оповідання Віннера), виступає предметом запуску таких способів виконання бажань, у яких неминучі згубні наслідки самих котрий побажав істоти. У Бердяєва що така міркування вилилися в припущення те, що у принципі можлива така створена технікою «нова дійсність», яка залишається у космічній життя, але не матимуть людства. Іншийтехнофобический сценарій, розглянутийЯсперсом у роки створення перших ракетних носіїв ядерних зарядів, глобальна катастрофа людства внаслідок «навмисного вибуху земної кулі».

Список літератури

1. Асмус У. Ф. Антична філософія. – М.: Вищу школу, 1999.

2. Чумаков А. М.Глобалистика // Нова філософська енциклопедія: У 4 т. – Т. 1. – М.: Думка, 2000.

3. Алексєєв П. У. Соціальна філософія: Навчальний посібник. – М.: ТОВ «ТКВелби», 2003