Можно и отнести 30 вопросс про материю)

Єдність матерії, руху, простору, часу
Спочатку поняття "матерія" ототожнювалось із конкретним матеріалом, з якого складаються тіла і

предмети.Більшість перших філософів вважали початком усього лише матеріальні начала, а саме, те,

з чого складаються всі речі,із чого, вони виникають і на що, перетворюються. Якщо для філософів стар

давнього світу матерія — це матеріал, з якого складаються тіла, предмети, то для Р.Декарта матерія —

це складова частинка предмета, а саме: тіло разом з формою. Декарт визначає матерію як субстанцію

самоіснуючого буття, атрибутом якої є протяжність із ЇЇ властивостями: займати певне місце, мати об'єм,

бути тривимірною. І.Ньютон додає до Декартового визначення матерії як субстанції ще три атрибути:

протяжність, непроникність, інертність; вага. Причому інертність та вага потім об'єднуються ним у поняття

маси, яка виступає основним атрибутом матерії і одночасно мірою її кількості. На думку Г.Гельмгольца,

матерія— це все, що існує незалежно від свідомості людини. Матерія як філософська категорія визначає

найбільш суттєві властивостіреального буття світу — пізнаного і ще не пізнаного. До таких суттєвих ознак

належать: цілісність, невичерпність, мінливість тощо. Узагальнене визначення категорії "матерія"

має базуватися на тому, що це — об'єктивно реальне буття світу в часі,просторі, русі, детерміноване і

пізнаванне людиною. Рух — це найважливіший атрибут матерії, спосіб ЇЇ існування. Рух включає в себе всі

процеси у природі і суспільстві. У світі немає матерії без руху, як нема і руху без матерії. Рух виявляється у

багатьох формах. Саме особливості форм руху зумовлюють властивості предметів і явищ матеріального світу,

його структурну організацію. Кількість форм руху безкінечна, рух невичерпний за своєю багатоманітністю,

як і матерія.Джерело руху — сама матерія. Матерії притаманна здатність до саморуху. Рух матерії — це

процес взає-модії різних протилежностей, які є причиною зміни конкретних якісних станів. Простір і час —

це філософські категорії, за допомогою яких позначаються основні форми існування матерії. Філософію цікавить

насамперед питання про відношення простору і часу до матерії. Такі філософи як Берклі і Юм розглядали

простір і час як формиіндивідуальної свідомості, І.Кант—як апріорні форми чуттєвого споглядання, Г.Гегель—як

категорії абсолютного духа (це —ідеалістичні концепції), Ньютон — як вмістилища. Простір і час мисляться

Ньютоном як реальності, але вони ніяким чином не"взаємодіють" із матерією, існують самі по собі. Це —

метафізичне розуміння простору і часу. Сучасна наука розглядає простір ічас як форми існування матерії. Кожна

частинка світу має власні просторово-часові характеристики. Розрізняють соціальний, історичний, астрономічний,

біологічний, психологічний, художній, філософський зміст простору і часу. Розглядаючи історико-філософський

досвід осягнення категорій простору і часу, слід вказати на велику кількість їхніх визначень. Значна частина

дослідників простору і часу солідарна в тому, що простір — це така форма існування матерії, її атрибут,

яка характеризується співіснуванням об'єктів, їхньою взаємодією, протяжністю, структурністю та іншими

ознаками. Час — це вну-трішньо пов'язана з простором і рухом об'єктивна форма існування матерії,

яка характеризується послідовністю, тривалістю, ритмами і темпами.Матеріалізм підкреслює об'єктивний

характер простору і часу, невіддільність від руху матерії: матерія рухається у просторі і часі.

Простір і час, матерія і рух невіддільні. Ця ідея отримала підтвердження у сучасній фізиці.
_________

 

 

22.Філософія XIX- поч..XXст. відходить від принципів класичної

філософії. Головний принцип класичної філософії: раціоналізм

(це визначення розуму основою пізнання та поведінки людини,

яка сама впорядковує власне життя). Особливістю клас..філос..є те,

що розглядаючи людину та історію вона сконцентрувала свою увагу

навколо проблеми свободи та інших гуманістичних цінностей. Проте

вже в момент найвищого розквіту класичної філософії, почали діяти

тенденції спрямовані на заперечення її основних принципів. Перша

тенденція заперечення виражається в позитивійській концепції Огюста

Конта(це фр..філос.). Розпочинає з розкриття змісту закону 3х стадій.

Цей закон був описан у працях: «Курс позитивної філософії» та «Дух

позитивної філософії». Закон трьох стадій визначає ті етапи, що проходить

людство у своєму розумовому розвитку, тобто у своєму прагненні пізнати

навколишній світ. Закон мав такий зміст: Кожна з наших ідей, кожна з галузей

нашого знання, проходить послідовно три різні теоретичні стадії: 1. Теологічна

або фективна. 2.метафізчна або абстрактна. 3.наказова або позитивна. Іншими

словами люд..розум послідовно трьома методами мислення, характер яких

суттєво відмінний і навіть прямо протилежний. Спочатку методом

теологічним, потім метафізичним і на кінець позитивним. Теологічний стан

людського розуму характ..пануванням реліг..світогляду і ділиться на 3

етапи: фетишизм, політеїзм(багатьом Богам), монотаїзм(одному Богу поклоніння).

Метафізичний стан люд..розуму характер.. прагненням до абсолютного

знання про світ. Позитивний стан характ., що він визнавши неможливість

досягненням до абсолютного знання відмовляється від досліджень

походження і призначення всесвіту пізнання абсолютних начал та сутності

усіх явищ. Отже ише на позитивній стадії люд..розум не питає про походження

і долю всесвіту, про внут..причини явищ, а шукає і відкриває їх діючі закони.

Поз..філос.. стає реальною, корисною, достовірною. Позитивізм, як філ…напрямок,

заснований на принципі: справжнє знання досягається як результат окремих

конкретних наук. Тобто пізнання має бути звільнене від філ..інтропретації.

Виходячи з цього філ..має бути замінена конкретними науками.
Ідея Канта виявилась співзвучною з ідеями Джона Стюарта Мілля та Герберта

Спенсера. Її погляди стали початковою формою позитивійської філософії,

яку називали «першим позитивізмом». Друга історична форма позитивізму,

яка прагнула здійснити перетворення філ… у науку шляхом максим. Зближення

її з конкретними науками, була представлена у вченнях Авенаріуса та Мака.

На межі XIX-XXст. Стає зрозумілим, що вся картина світу далека від остаточності.

Побудована на основі клас..механіки, вона руйнувалася під напором нових

наук..відкр.. Звідси виникає дуже важливий висновок,що перша форма

позитивізму була визнане метафізичною. Це даж можливість розвитку

емпіріо-критицизму Авенаріуса. Саме він продовжує перетвор.. філос…

у філос…науку. Основні його твори: «Критика чистого досвіду», «Людське

поняття про світ», тощо. Авенаріус проголошує повернення до досвіду.

Емперіо-критицизм прагне виробити філ…позицію, яка б критично оцінювала

усе здобуте знання. Авенаріус дає визначення досвіду, якщо середовище є

передумовою висловлювання, то висловлювання покладається як досвід.

Критика досвіду, то очищення досвіду від різноманітної фантазії, міфологічних

уявлень, традиційні філ…категорій т.як матерія, дух, необхідність вони не

містяться у досвіді і внаслідок цього виникає хибне уявлення про світ. У

результаті критики досвіду Авенаріус розробляє універсальне вчення про світ.

Концепція первісного поняття про світ є центральною у Авенаріуса. Ця

концепція складається з 3х основних положень: 1.існую я-індивід.2.існує

навкол..серед.3.окрім я-існують інші індивіди та множинність зв’язків між

ними. Ця філ…позиція Авенаріуса класифікована в історії філос..,як матеріалізм.

Виходячи з первісного поняття про світ, Авенаріус будує філ…систему, яка склад.

З закону жит..ряду та теорії інтроекції.

 

20. Українська філософія ХХ ст На початку ХХ ст. українська культура,

перебувала у стані бурхливого розвитку та оновлення. В Україні

поширювались ідеї найновітніших західних філософських концепцій

(неокантіанства, феноменології), виникали нові напрями розвитку

гуманітарної думки. Проте цей процес був перерваний жовтневим

переворотом у Росії. Проголошення Української народної республіки

(1918) створило небачені раніше можливості для розвитку української

науки. Протягом 1918 р. одна по одній засновувались вітчизняні наукові

інституції: Державний архів, Археологічний інститут, Археологічна

комісія, Академія наук. У навчальних закладах були утворені кафедри

української мови, історії, права. Усе це дозволило започаткувати на

систематичних засадах гуманітарні дослідження, у тому числі – й

філософського спрямування. Серед мислителів, думки яких істотно

вплинули на стан філософської думки в Україні перш за все слід назвати

В.Зеньковського (1891-1962 рр.), який читав у Київському університеті

курси психології та логіки та зробив суттєвий внесок у вивчення історії

руської філософії, у розуміння співвідношення філософії та релігії

(у 1919 р. виїхав у Югославію); Г.Флоровського (1893-1979 рр.),

відомого історика Церкви та релігійного світогляду (також виїхав за кордон).

Відомого філософа київського походження Л.Шестова (1866-1938 рр.),

надзвичайно цікавого творця власної релігійної версії філософії

екзистенціалізму; О.Гілярова (1855-1938 рр.) – у певний час професора

Київського університету, видатного історика античної філософії, історика

західної філософії. О.Гіляров вважав дух виявленням внутрішніх можливостей

та потенцій природного універсуму, тому саме через осмислення суті

духовного ми можемо наблизитись до розуміння дійсності. Фундаментальне

дослідження О.Гілярова «Источники и софисты. Платон как исторический

свидетель» по-сьогодні залишається одним із кращих досліджень на цю

тему у світовій філософії.Всесвітнього значення набули ідеї Володимира

Вернадського (1863-1945) – видатного українського природознавця, академіка,

першого президента Української академії наук в 1919 – 1921рр. В.Вернадський

створив принципово нове вчення про біосферу, яку він визначав як «організовану

оболонку земної кори, нерозривно пов’язану із життям». Завдяки живій речовині

стало можливим ефективним засвоєнням енергії Сонця, а це, у свою чергу,

прискорило еволюційні процеси на Землі. У ХІХ – ХХ ст. людство перетворилось у

загальнопланетну силу, дія якої співмірна із дією геологічних планетних сил.

Діяльність суспільно організованих розумних істот привела до утворення

надскладної системи – «ноосфери» (від грецького слова «ноос»- розум),

центральною ланкою якої є наділена розумом людина.Особливого значення

за сучасних умов набуло питання про моральну відповідальність вченого за

наслідки своєї наукової діяльності. «Питання про моральний бік науки»

самим життям поставлене на порядок денний. На думку В.Вернадського,

усвідомлення цієї обставини, розуміння того, що наука може служити «для

блага людства», а може стати і засобом у руках соціально небезпечних сил,

«повільно й неухильно змінює наукове середовище».Наприкінці 90-х рр.

багато філософів взяли активну участь в демократичному рухові, виступили

ініціаторами утворення обласних організацій національно-демократичних партій.

Після здобуття Україною незалежності (1991) переважна частина професійних

філософів долучалася до теоретичного опрацювання процесів українського

державотворення. Щоправда, за умов певного економічного занепаду,

викликаного необхідністю глибинних перетворень у самих засадах

економічного життя українського суспільства даються взнаки і певні, негативні

для розвитку філософської думки тенденції; так, наука взагалі, а гуманітарні

науки особливо, фінансуються за так званим «залишковим принципом».

За умов, коли на перший план в суспільних процесах виходять проблеми

міжіндивідуальних стосунків, коли людський чинник життя набуває небувалої

ваги, роль філософії в житті суспільства недооцінюється, а це загрожує нам

певною духовною деградацією. До того ж у питаннях до формування наукових

кадрів запанував чиновницький підхід, коли в ситуації економічної скрути

науковцям не полегшують, а, навпаки, ускладнюють шлях до наукових надбань,

підвищення професійного рівня, тощо. Проте, будемо сподіватися, що ці труднощі

є тимчасовими; українська філософія тільки виходить на шлях власних надбань;

перед нею – історична перспектива, і хочеться вірити в те, що вона зможе її

використати і поповнити вітчизняну духовну культуру, здобутками, гідними

історії світової філософії.