Технологічні аспекти взаємодії суспільства та природи

Лабораторна робота №15

Науково-технічна революція, вносячи корінні зміни в розвиток науки і техніки, в сам характер людської діяльності, створює передумови для подолання сучасної кризи у взаємовідносинах суспільства та природи. На попередніх етапах розвитку суспільства екологічні кризи та катастрофи мали локальний характер і деструкція локальних екосистем ставила під загрозу існування лише локальних соціальних систем. На етапі ж глобальної екологічної кризи під загрозу ставиться існування самого людства як природної системи.

Головною причиною екологічних криз є розвиток освоєння природного простору «по частинах», що призводить до порушення існуючих в природі циклів колообігу речовини та енергії. З посиленням продуктивної сили людства в індустріальну епоху виникає реальна загроза підірвати умови існування біологічної структури людини. З розвитком глобальної екологічної кризи стає очевидною історична обмеженість частковості в теоретичному та практичному освоєнні природи. Як зазначає визначний російський математик і соціальний еколог М.М.Моісеєв, «основна задача... якщо мова йде про екологічні проблеми загального масштабу, полягає в створенні уявлення про гомеостатичну цілісність людства як єдиного цілого, стабільності, яка визначає цілі, об'єктивно притаманні людству як цілісному організму... На сучасному етапі цивілізації вже неможливо, небезпечно нехтувати тісним зв'язком еволюції біосфери і людського суспільства».

 

Виникнення глобальної екологічної кризи робить корінну зміну взаємовідносин в системі «суспільство-природа» необхідною, розвиток знань до рівня розуміння єдності суспільства та природи - можливою, а зміна способу організації людської діяльності дозволяє перевести вирішення цього завдання з області можливого в область реального. Зміна характеру взаємовідносин у системі «суспільство-природа» повинна відбуватись в напрямку зняття критичних напружень як у самій системі, так і всередині суспільства. Іншими словами, необхідно віднайти такі форми адаптації людини до умов її життя, які гарантують стабільний розвиток одночасно як їй самій, так і суспільству в цілому і глобальній соціоекосистемі.

Термін технологія (наука про техніку) був введений в широкий науковий обіг 1772 р. І.Бекманом, початок же систематичної розробки науки технології поклали роботи Р.Реомюра і С.Шоу, що побачили світ в першій половині XVIII ст. Необхідність виникнення такої галузі наукового знання була зумовлена промисловою революцією, що почалась у найбільш економічно розвинутих країнах тогочасного світу, потребою наукового аналізу проблеми технічного і організації технічних систем. Техніка (в перекладі з грецької - мистецтво, вміння) - це система штучних органів діяльності суспільства, що розвивається в історичному процесі опредмечування в природному матеріалі трудових функцій, навиків, досвіду шляхом пізнання та використання сил природи.

Визначаючи сутність технології, польський письменник-фантаст та футуролог С.Лем зазначав, що технології - це обумовлені станом знань та суспільною ефективністю способи досягнення цілей, що поставлені суспільством, підкреслюючи їх організуючу роль щодо діяльності. К.Маркс в першому томі «Капіталу» акцентував увагу на тому, що технологія виявляє активне ставлення людини до природи, безпосередній процес виробництва її життя, а, разом з тим, і її сутнісних умов життя та духовних уявлень, що виникають з них.

Говорячи про глибинний зміст технології, М.Ф.Тарасенко відзначав, що «в найбільш узагальненому вигляді філософсько-світоглядний зміст технології полягає в тому, що вона як певна форма суспільної практики є своєрідним предметним способом самоствердження людини в світі природи і соціальної дійсності, специфічним засобом перетворення природи на основі праці та пізнання і, одночасно, розгортанням в цьому процесі людських здатностей і дарувань».

Технологія формується в процесі людської природо-перетворюючої діяльності, вона є одночасно і продуктом людської діяльності, і її передумовою. В найбільш вузькому розумінні вона є знанням про те «як» організувати дії, щоб найкращим чином досягти поставленої мети. Задача технологічних знань взагалі полягає у визначенні найбільш ефективних шляхів та засобів досягнення будь-яких цілей діяльності. Технологія є обумовленим об'єктивними причинами процесом суспільної взаємодії. Як об'єктивний процес вона є перш за все природним процесом, перетвореним на промисловий, оскільки свою діяльність людина може будувати лише на пізнаних властивостях предметів природи, що виступають і як предмети праці, і як засоби праці. Як зазначав К.Маркс, саме принцип будь-якої крупної промисловості - розкладати будь-який процес виробництва, взятий сам по собі і перш за все безвідносно до руки людини, на його складові елементи, створив цілком сучасну науку технології.

Розглядаючи проблему сутності технології, В.М.Князев відзначає, що її можна аналізувати з трьох основних позицій. З точки зору онтологічного підходу сутність технології, технічного взагалі, полягає в засобі, виступає ним чи знаряддя праці, чи виробничий процес, сама доцільна діяльність чи технічна реальність в цілому (техносфера). Гносеологічний підхід розглядає технологію з боку відповідного знання - технічного чи технологічного в цілому, тобто як знання про техніку в її різноманітних формах, способи перетворення оточуючого світу. Управлінський підхід у трактуванні технології полягає в розумінні її як цілеспрямованого застосування технічних (а також і будь-яких інших видів) знань для вирішення практичних задач у різноманітних сферах суспільного виробництва і життєдіяльності.

Спосіб організації людської діяльності - технологія - пройшов у своєму розвитку ряд етапів: природоподібна технологія первісних мисливців та збирачів, період безпосереднього засвоєння готових продуктів природи, природоузгоджена технологія землеробства та ремесла і «неприродна» технологія індустріального промислового виробництва.

Ці етапи розділяються технологічними революціями -корінними, якісними змінами в способах організації людської діяльності та техніці. Першою була неолітична революція, що розтягнулась на кілька тисячоліть і характеризувалась освоєнням вогню, виплавкою металів та переходом до відтворюючого типу господарства. Друга - промислова революція XVIII ст. найважливішою віхою якої є винайдення парової машини і автономних джерел енергії для виробництва промислової продукції, заміна знаряддя праці машиною і зміна ролі робітника у виробничому процесі.

Сьогодні людство вступило в етап третьої технологічної революції, яка співпадає в часі і знаходить своє вираження в науково-технічній революції. Говорячи про її сутність, В.М.Князев зазначає, що третя технологічна революція пов'язана з формуванням універсального технологічного способу виробництва, що долає односторонності як землеробського, так і індустріального способів виробництва та здійснює начебто повернення до вихідного історичного пункту - до природної технології, але вже на якіснішій, науковій основі.

В ході розгортання третьої технологічної революції виділяють три основних етапи:

1) виникнення та масове розповсюдження якісного нового, технологічного типу наукового знання, що пристосоване до цілей управління як виробничими, соціальними, так і соціо-природними процесами;

2) виникнення та розвиток принципово нових типів технічних систем: мікроелектроніка, що забезпечує якісно нові можливості накопичення інформації, комп'ютерна техніка, яка забезпечує можливість «машинізації» певних нетворчих функцій людського мозку по обробці інформації, телекомунікації, що дозволяють практично миттєво передавати інформацію у рамках планети, біотехнології, генна інженерія і т.п.;

3) етап, пов'язаний з формуванням якісно нового типу організації всього суспільного виробництва, корінною зміною його структури і характеру праці, в основі якого лежить перехід від індустріально-машинного виробництва до комплексно-автоматизованого. *

Виникнення і розповсюдження якісно нового типу знання, що виражається у формуванні кібернетики як науки та мистецтва управління, в розвитку інформатики, робить можливим мінімізувати недостатньо підготовлене втручання в природні процеси, отримувати нову інформацію шляхом синтезу наявних знань, формувати цілі, які будуть більш адекватними отримуваним результатам. Мінімізація можливості прийняття хибних управлінських рішень повинна зробити практично неможливими виникнення таких явищ, як постановка експериментів на 4 енергоблоці Чорнобильської АЕС у квітні 1986 р. з сумнозвісними наслідками чи втілення ідеї перекидання вод рік півночі Росії в Середню Азію, побудови хімічних гігантів в районі найбільшого в світі резерву питної води озера Байкал і т.п.

Поява мікроелектроніки, біотехнології, генної інженерії, виробництво матеріалів з наперед визначеними властивостями тощо свідчать про достатньо глибоке проникнення в механізми функціонування живої та неживої природи з діяльністю самої природи. Таке проникнення дозволяє більш точно прогнозувати наслідки природоперетворюючої діяльності та мінімізувати чи

й повністю нейтралізувати їх негативний вплив на оточуюче середовище.

Поява та розвиток інформатики як нового типу організації знання приводить до того, що поступово збільшується частина суспільства, що зайнята в процесах отримання та обробки знання. Цей процес розвивається в напрямку поступового охоплення всіх членів суспільства. Завдяки цьому стає можливим присвоєння у все більшій мірі кожним членом суспільства функції цілепокладання, перекладаючи на плечі систем машин цілевиконання. Тим самим поступово долається історичний соціальний розподіл людської діяльності, односторонність матеріального та духовного виробництва, розумової та фізичної праці.

 

Діяльність природи, внаслідок еволюції життя на Землі, організована таким чином, що рух речовини та енергії відбувається за принципом колообігу. Механізми саморегуляції природи як системи складались стихійно, в міру того, як виникали й вступали у взаємодію її різноманітні компоненти. Розвиток природної системи супроводжувався розвитком та ускладненням системи противаг, що дозволяють підтримувати баланс між її частинами, забезпечувати її стабільність. Людина ж в силу специфіки своєї діяльності та рівня і обсягу знань, втручаючись в природні колообіги речовини та енергії, призводила до постійного порушення функціонування цих механізмів.

Природа не знає проблеми відходів. У єдності процесів синтезу та розкладення речовини поява кожного нового продукту є основою для нового процесу. Життєдіяльність організмів є, по суті, безперервним процесом перетворення речовини з неорганічної в органічну і навпаки. Цей процес є основним і найбільш суттєвим для системи живої природи. Поки він здійснюється, тобто зберігається певна динамічна рівновага між окремими компонентами природи, система перебуває в нормальному стані. При кожному порушенні цієї рівноваги система прагне до її відновлення. Вся система природи є своєрідним «замкненим виробництвом» по створенню та перетворенню різноманітних форм речовини, а жива природа її органічної форми. І чим вищий рівень розвитку природи, тим досконаліша форма цього «виробництва», тим стійкішою стає вся система. Кожна підсистема займає своє певне і, як правило, незамінне місце в природному конвеєрі перетворення матерії. Кожна природна підсистема підкоряється як загальним законам функціонування всієї природи, так і своїм специфічним, внутрішнім законам, які, будучи відносно самостійними, в той же час, в кінцевому рахунку, не можуть суперечити загальним законам, а є лише їх специфічними проявами.

 

 

Говорячи про основну особливість сучасної технологічної революції, В.М.Князев акцентує увагу на формуванні нового, технологічного способу виробництва, який має універсальний характер. При цьому він зазначає, що універсальність технологічного способу виробництва визначається тим, що:

• універсальним засобом управління стає саме знання, його науково-практична, орієнтована на технологію в широкому смислі слова, форма;

• практичне освоєння форм руху матерії, включно з соціальною (соціальна технологія), забезпечує свідоме, розумно регульоване відтворення матеріальної основи життя;

• долається односторонність матеріального та духовного виробництва, розумової та фізичної праці, встановлюється гармонійний характер взаємозв'язків різноманітних видів виробництва;

• завершується формування цілісної системи світових організаційно-технічних, господарсько-економічних та науково-технічних зв'язків між регіонами, різноманітними видами та формами організації суспільного життя.

Виникнення нових, наукоємннх галузей виробництва свідчить про наростання процесу подолання соціального розподілу праці. Крім того, розвиток генної інженерії, термоядерної та альтернативної енергетики свідчить, що людство проникло достатньо глибоко в таємниці природи, щоб перейти до якісно нового способу організації людської діяльності в масштабах всієї планети. Цей процес включає в себе два моменти. На основі знань про гранично допустимі навантаження на природні системи, пристосування вже існуючих індустріальних технологій (які неможливо замінити одномоментно). Цей процес надання природо-погодженості існуючим формам організації перетворюючої діяльності знаходить своє вираження в природоохоронних заходах, у будівництві очисних споруд, газо- та пилевловлюючих установок і т.п. Ці дії, при всій їх безумовній корисності, все ж є боротьбою з наслідками, а не з причинами. Корінні ж причини негативного впливу суспільства на природу ліквідуються лише в ході заміни неприродних індустріальних людських технологій на природно-людські або природоподібні технології.

Внаслідок появи та розвитку людського суспільства, поряд з основними потоками речовини та енергії, геологічним та біологічним, виникає і стає все більш потужним третій, викликаний людською діяльністю - антропогенний. Цей досить важливий і швидко наростаючий потік, на відміну від тих, що виникли раніше, характеризується значно більшою швидкістю, а також тим, що підкоряючись в своїх окремих частинах частковим цілям, є, в цілому, невпорядкованим, неузгодженим з іншими і не має колоподібного характеру. Однак організований людиною потік речовини та енергії не існує окремо від природних, а є включеним в них. Втручаючись у природні процеси, викликані людиною потоки порушують їх рівновагу, викривлюють і ламають природні взаємозв'язки. Механізми саморегуляції природи складались стихійно в процесі її розвитку. Людська ж діяльність має доцільний характер і організується свідомо. Саме тому загальна регуляція людської діяльності не може складатись стихійно і її узгодження з природною повинно відбуватись свідомо.

При всій специфіці організованих людиною процесів руху речовини та енергії вони мають спільне з природними процесами: їх змістом є перетворення різноманітних форм речовини та енергії. Ця принципова спільність сутності діяльності природи та суспільства передбачає і спільність основних принципів організації цих процесів, особливо щодо забезпечення циклічності в руху речовини та енергії. Такими спільними принципами є наявність моментів створення речовини і розкладення її до вихідного стану та еквівалентність кількості речовини й енергії в обміні з іншими природними підсистемами та природою в цілому.

У процесі свого розвитку людство було зацікавлене, в першу чергу, в створювальному моменті своєї діяльності, оскільки саме в ньому творяться продукти, що споживаються людиною і забезпечують неперервність життя. Саме на створювальному моменті акцентувалась увага як у практиці, так і в теорії. Деструктивний же момент зводився лише до споживання наперед передбачених продуктів діяльності, залишаючи природі «на переробку» значну частину включеної в дані процеси речовини.

Однак для людини однаково важливими є обидва моменти - і створення, і деструкція форм речовини та енергії в процесі діяльності та забезпечення основ її життя. Неможливо забезпечити еквівалентний обмін речовиною з природою, не розглядаючи деструктивну сторону людської діяльності як однаково необхідною поряд з створенням. Людська діяльність повинна бути організована за схемою, характерною для будь-якого циклічного процесу, де кінець процесу за формою співпадає з його початком. Вона повинна рухатись за формою «сировина - виробництво - продукт праці - споживання - нова сировина». В мету кожного окремого акту діяльності має включатись вимога еквівалентності обміну з оточуючим середовищем, а момент деструкції продукту праці повинен зводитися до отримання такої форми речовини та енергії, в який вони можуть бути новою сировиною для виробництва і включатись в природні колообіги речовини та енергії, не порушуючи її органічної цілісності.

Подібний процес організації людської діяльності є, по суті, природоподібною технологією, що забезпечує суспільству стабільність в його взаємовідносинах з природою в цілому. Організована подібними чином людська діяльність включає в себе не лише утилізацію та переробку відходів, а й свідоме відновлення порушеного в ході розвитку людства балансу окремих екосистем, цілеспрямоване відновлення природних ресурсів та ландшафтів. Ліквідація негативних наслідків людської діяльності є одночасно процесом відтворення природних колообігів.

Вступ людства в епоху науково-технічної революції робить можливим, а загроза глобальної екологічної катастрофи необхідним свідоме регулювання обміну речовиною та енергією між суспільством та природою. Передумови, що викликали сучасну технологічну революцію - виникнення нового технологічного типу знання, пристосованого для цілей управління, розвиток мікроелектроніки, біотехнологій та генної інженерії, альтернативних джерел енергії - створюють можливість організації виробництва в глобальних масштабах за принципом циклічності.

Протягом тривалого часу розвиток використовуваної людством техніки йшов по шляху все більшої стандартизації та спеціалізації. Підприємства орієнтувались на випуск одного типу продукції: металургійної, цементної, нафтопереробної і т.д. Інші речовини, що не відповідають профілю виробництва, йшли у відходи. Це був шлях досягнення максимальної ефективності при реалізації в даному процесі цілей.

Але, при всій позірній ефективності даного способу реалізації цілей, він є далеко не завжди оптимальним з точки зору взаємовідносин суспільства та природи. Адже більшість так званих «відходів» виробництва могли б стати цінною сировиною для інших. Уловлення сполук сірки, що викидаються в атмосферу при спалення багатьох видів кам'яного вугілля і є однією з головних причин виникнення кислотних дощів, які завдають величезних збитків сільському й лісовому господарству, всій екосистемі планети, могло не лише усунути причини цих негативних наслідків, а й зменшити видобуток сірки, наприклад в Яворові, який перетворює значні території сільськогосподарських угідь в «місячний» пейзаж.

Розвиток інформатики, комп'ютерної обробки інформації дозволяє розглядати процеси людської діяльності у все більш складних взаємозв'язках, враховувати все більшу кількість факторів, що впливають на ці процеси, більш точно передбачати можливі наслідки і, тим самим, оптимальніше організовувати саму людську діяльність. Розвиток нових галузей знання дозволяє, в свою чергу, розширяти уявлення про діяльність механізмів природи і включати ці знання в загальний потік вже отриманої інформації.

Однак сам по собі розвиток техніки не вирішує проблему кризового характеру у взаємовідносинах суспільства та природи. Техніка може бути найсучаснішою, автоматизованою та комп'ютеризованою, але технологія як тип організації технічної сторони виробництва може бути застарілою і принципово непридатною для вирішення екологічних питань. Саме тому шлях, коли до вже існуючих виробництв приєднують різного роду очисні споруди, не веде до виходу з наявної критичної ситуації у взаємовідносинах суспільства та природи, хоча, безперечно, й дає певний виграш у часі. Необхідна зміна всієї глобальної технології людства, її організації на принципах природоподібності. Людська діяльність не складається стихійно, а організується свідомо, у відповідності з поставленими цілями. Усвідомлення глобальності сучасної екологічної кризи є основою для вияснення її фундаментальних причин та необхідності подолання існуючої дисгармонії у відносинах суспільства та природи.

Для формування якісно нового способу організації людської діяльності необхідно формування якісно нових цілей. Крім того, для подолання глобальної екологічної кризи необхідно, щоб людська діяльність носила не лише доцільний характер, а й цілісноподібний, тобто, щоб в кожному окремому акті діяльності часткова мета співвідносилась з цілим, із спільною метою, і вся діяльність суспільства підкорялась необхідності зберегти цілісність системи «суспільство-природа» і тим самим зберегти кожну з її частин.

Формування нових ціннісних орієнтацій, яке диктується необхідністю подолання глобальної екологічної кризи та запобігання глобальній екологічній катастрофі, є основою для зміни характеру функції цілепокладання, а матеріальні основи сучасної технологічної революції - для зміни характеру цілереалізації.

Третя технологічна революція і необхідність ліквідації глобальної екологічної кризи створюють також умови для подолання соціального розподілу діяльності. Формування нових, екологічно орієнтованих цінностей, надання доцільній діяльності цілісного характеру в комплексі з забезпеченою розвитком інформатики можливістю отримання всіх наявних у людства знань дозволяє все більш широким масам населення Землі присвоювати функцію цілепокладання.

 

 

Для забезпечення стабільності людського суспільства необхідне прийняття ряду цілеспрямованих рішень щодо фундаментальної зміни характеру ставлення до природи, способу її освоєння. Екологічно позитивні рішення виявляються позитивними і соціально тому, що існує тісний зв'язок між ставленням до природи і ставленням суспільства до його членів.

Основний закон соціальної екології твердить - характер пануючого в суспільстві ставлення до природи є таким же, як і характер пануючих взаємовідносин між людьми, визначальним для характеру цих взаємовідносин є пануючий спосіб організації діяльності цього суспільства.

Ключовим питанням для вирішення проблеми ліквідації сучасної екологічної кризи є подолання частковості, обмеженості, односторонності

індустріального способу організації людської діяльності – індустріальної технології.

Організація ж промислового виробництва на основі інформатики та автоматизації промислових процесів на принципах природоподібності, тобто циклічності руху речовини та енергії, безвідхідності та максимальної екологічної оптимальності, дозволяє все більше перекладати функцію виконання на системи машин. Тим самим у ході розвитку третьої технологічної революції розгортається, все більш набираючи силу, процес подолання суспільного розподілу діяльності, надання праці творчого, людського характеру, повернення людині її сутності і подолання суперечності між людиною та природою.