Поняття та типологія світогляду. Світогляд і філософія

На основі розглянутої вище специфіки людського буття в суспільній історії виникають особливі напрями духовного життя, спрямовані на вироблення засад людського життєвого самоутвердження. Ці напрями формують те, що за усталеною термінологією (з подачи німецького філософа І.Канта) називається світоглядом.

У загальному плані появу світогляду можна пояснити так: людина, усвідомлюючи дійсність, рано чи пізно починає усвідомлювати і свою унікальність, свою відмінність від усього іншого в світі. В результаті у неї формуються певні уявлення як про основні засади та особливості світу, так і про свої власні риси та особливості.

Отже, світогляд постає формою загального людського самовизначення в світі. Світогляд — це сукупність узагальнених уявлень людини про себе, світ, свої взаємини із світом, про своє місце в світі та своє життєве призначення.

Світогляд - не просто знання, а деяке інтегральне духовне утворення, оскільки:

а) він повинен надавати людині не стільки поглиблені знання про закони тих чи інших сфер реальності, а знання разом із оцінкою, відношенням, людським ставленням до явищ дійсності;

б) предмет світогляду — відношення "людина — світ " постає майже неозорим, безмежним і тому до певної міри невизначеним. Звідси і випливає те, що світогляд ніби синтезує цілу низку інтелектуальних утворень, таких як знання, бажання, інтуїцію, віру, надію, життєві мотиви, мету та ін. Через нескладовими світогляду постають: погляди, переконання, принципи, ідеали, цінності, вірування, життєві норми та стереотипи.

ОСНОВНІ СВІТОГЛЯДНІ ПИТАННЯ

Світогляду цілому постає загальнолюдським явищем, тобто він є притаманним кожній людині в її нормальному, самоусвідомленому стані; зрозуміло, що ми не можемо вести розмову про світогляд новонароджених дітей, а також душевнохворих людей чи людей із серйозними психічними відхиленнями від норми. Але саме загальнолюдський характер світогляду зумовлює його надзвичайно велику різноманітність, адже люди дуже по-різному уявляли та уявляють собі і світ, і себе самих. Якщо б ми поставили собі завданням перерахувати основні види світогляду, нам, напевне, знадобилося б багато часу, тому й виникає потреба у типологізації світогляду.

Типологія світогляду - це не просте перерахування його можливих видів, а, перш за все, виділення типових ознак, за якими та на основі яких пізніше здійснюється класифікація основних видів світогляду. Тобто, типологія постає у порівнянні із простим переліком більш містким та логічно виправданим способом ознайомлення із світоглядом з метою його подальшого докладнішого вивчення.

Світогляд прийнято класифікувати на основі різних спільних ознак

За будовою розрізняють світогляд: цілісний, фрагментарний, внутрішньо злагоджений, суперечливий; за ступенем адекватності сприйняття дійсності: реалістичний, фантастичний, викривлений, адекватний дійсності; за ставленням до визнання існування вищих сутностей: релігійний, скептичний, агностичний, атеїстичний. Дуже поширеною є також типізація світогляду за ознакою соціальних станів та верств суспільства, за культурно-історичними регіонами та ін. Кожна людина, що вивчає філософію та цікавиться світоглядними питаннями, може додати до наведеної типології світогляду свої додаткові ознаки та вивести на їх основі інші види світогляду. Корисним заняттям було б спробувати охарактеризувати власний світогляд хоча б тому, що це дасть можливість зрозуміти, що це зробити не просто і не легко.

За своїми функціями світогляд постає такою формою духовного засвоєння світу, яка покликана:

♦ інтегрувати людину у світ;

♦ надати їй найперших життєвих орієнтирів та цінностей;

♦ подати дійсність у її людських вимірах та виявленнях.

♦ прилучити людину до історичного досвіду людства Досить часто формування світогляду відбувається стихійно: людина народжується, входить у життя і засвоює через батьків оточення, соціальні зв'язки, світоглядні уявлення і світоглядні переконання. Більше того, людина інколи навіть не знає про існування світогляду, проте у деяких ситуаціях життя уникнути зустрічі з ним просто неможливо. Загалом подібні ситуації називають екстремальними, тобто крайніми, такими, що вимагають від людини кардинальних невідкладних рішень. Це може бути ситуація, коли людину ставлять на межу життя та смерті, коли вона змушена брати на себе відповідальність за життя інших людей та ін. Але світоглядні питання можуть поставати перед людиною і у більш простих та буденних ситуаціях, наприклад, коли йдеться про виховання дітей, неодмінно постають питання, чому вчити дитину, які якості прищеплювати їй насамперед; інколи, коли заходить мова про оцінку дій якоїсь людини, часто звучать слова: "Людина не повинна так робити", тобто при цьому керуються загальними уявленнями проте, якою повинна бути людина, що гідно її, а що не гідно.

Розглянуті характеристики та різновиди світогляду дозволяють помітити, що філософія постає певним видом світогляду: у наведених вище класифікаціях філософія фігурує як світогляд певного рівня, а це значить, що, хоча всі люди мають світогляд, проте далеко не кожна людина прилучена до філософії і, відповідно, не кожна людина виходить на її рівень у своїх світоглядних орієнтуваннях.

Цей рівень, на якому розгортається філософське осмислення світу і людини, називається теоретичним. Звідси випливає, що у найпершому визначенні філософія постає як теоретична форма світогляду.

Теорія відрізняється від практики та простого міркування тим, що вона аналізує певні явища через поняття, чітко визначені терміни, на засадах певних законів чи їх необхідних внутрішніх зв'язків, тобто теорія постає перш за все аналітико-синтетичною інтелектуальною діяльністю. Значить, філософствувати - це не просто думати про світоглядні проблеми, а усвідомлювати їх необхідність, їх зв'язки, їх сторони, характеристики та складові, виражені через певну термінологію.

Отже філософія: 1) це теоретична форма світогляду, спрямована на критичне дослідження та вирішення світоглядних проблем з метою підвищення ступеню достовірності та надійності таких вирішень: 2) це усвідомлений світогляд: 3) вона повинна прагнути бути аргументованою, внутрішньо стрункою, логічно послідовною.

Звідси випливають основні аспекти взаємозв'язку філософії та світогляду: філософія є різновидом світогляду, тобто вона є частиною світогляду, проте частиною особливою; як теорія світогляду, філософія концентрує світогляд, зосереджується на найважливішому у ньому; це позначається в літературі у такий спосіб - "філософія є теоретичним ядром світогляду". З іншого боку можна висловити і прямо протилежне твердження - світогляд є частиною філософії, і це у тому сенсі, що за широтою постановки та вирішення питань, за ступенем їх розробленості філософія є безумовно ширшою за світогляд.

Світогляд в цілому постає духовним ґрунтом для виникнення та розвитку філософії, і філософія не вигадує свої проблеми, вона бере їх із життя, із живого функціонування світоглядних уявлень людини, проте підносить їх на вищий рівень осмислення, вираження та розв'язання.

Походження філософії

 

Міфологія і релігія в історії філософії і науки мають попереднє, готуюче інтелектуальний грунт, передфілософське, значення. Коли розглядають історію філософії, то починають її саме з періоду панування міфу, в якому знаходить собі вираження наполегливої духовна потреба пояснити світ і розібратися в явищах природи. Думка первісної людини і спрямувалася до досягнення тих, що визначають буття природи і людини сил. Саме завдяки цьому етапу пізніше виникне філософія і наука. І формула "від міфу до логосу" (від образу до поняття, від віри до розуму), що пояснює процес походження філософії, якраз розкриває значення міфологічного періоду в інтелектуальному розвитку людства.

Міфологія є історично першою формою світогляду. Вона виникає на самій ранній стадії громадського розвитку. Тоді людство у формі міфів, тобто оповідей, віддань, намагалося дати відповідь на такі глобальні питання, як походження і пристрій всесвіту (космосу) в цілому, виникнення найбільш важливих явищ природи, тварин і людей. Цей процес йшов через персонифицирование, уособлення сил в образах богів, перед якими людина випробовувала почуття здивування, безсилля і преклоніння. Значну частину міфології складали космологічні міфи, присвячені пристрою, еволюції природи (космогонія). В той же час, велика увага в міфах приділялася різним стадіям життя людей, таємницям народження і смерті, всіляким випробуванням, які підстерігають людину на його життєвому шляху. Особливе місце займають міфи про досягнення людей: добуванні вогню, винаході ремесел, розвитку землеробства, прирученні диких тварин (службовці об'єктами для наслідування, ритуальними зразками поведінки).

Міф - це не первинна форма знання, а особливий вид світогляду, специфічне образне синкретичне уявлення про явища природи і колективного життя. Якщо застосовно міфу можна говорити про пізнання, то слово "пізнання" тут має сенс не традиційного добування знання, а світовідчутті, чуттєвого співпереживання. Для первісної людини знання не існувало як щось об'єктивне, не залежне від його внутрішнього світу. У первісній свідомості мислиме повинне співпадати з переживаним, діюче з тим, що діє. У міфології людина розчиняється в природі, зливається з нею як її невід'ємна частка.

Основним принципом вирішення світоглядних питань в міфології був генетичний (генезис - становлення). Пояснення з приводу першооснови світу, походження природних і громадських явищ зводилися до розповіді про того, хто кого породив. Так, в "Теогонии" Гесиода і в "Іліаді" і "Одіссеї" Гомера - зборах старогрецьких міфів - процес творіння світу представлявся, наприклад, таким чином. На початку існував лише вічний, безмежний, темний Хаос. У нім полягало джерело життя світу. Усе виникло з Хаосу - весь світ і безсмертні боги. З Хаосу сталася і богиня Земля - Гея. З Хаосу, джерела життя, піднялася і могутня, усе оживляюча любов - Ерос. Безмежний Хаос породив Морок - Эреба і темну Ніч - Нюкту. А від Ночі і Мороку сталися вічне Світло - Ефір і радісний світлі День - Гемера. Світло розлилося по світу, і стали змінювати один одного ніч і день.

На ранній стадії історії міфологічний образ мислення почав наповнюватися раціональним змістом і відповідними формами мислення: зростала сила узагальнювального і аналітичного мислення, зароджувалися наука і філософія, виникали поняття і категорії власне філософського розуму, відбувався процес переходу від міфу до логосу, що свідчить про розкладання традиційної картини світу, незадовільність пояснення для нової людини (цей процес відбувається приблизно в 1-му тис. до н.е. в усіх відомих культурах того часу - Індії, Китаї, Близькому Сході, Греції).

Міфологія не була єдиною дофилософской світоглядною формою. У цей же період існувала і релігія. На самих ранніх стадіях розвитку суспільства міфологія і релігія складали єдине ціле. Із змістовного боку, тобто з точки зору світоглядних конструкцій, міфологія і релігія нероздільні. Не можна сказати, що одні міфи є "релігійними", а інші - "міфологічними". Проте релігія має свою специфіку. І ця специфіка полягає не в особливого типу світоглядних конструкціях (наприклад, таких, в яких переважає розподіл світу на природний і надприродний) і не в особливому відношенні до цих світоглядних конструкцій (відношення віри). Розподіл світу на два рівні властиво міфології на досить високій стадії розвитку, а відношення віри також невід'ємна частина міфологічної свідомості. Специфіка релігії обумовлюється тим, що основним елементом релігії є культова система, тобто система обрядових дій, спрямованих на встановлення певних стосунків з надприродним. І тому всякий міф стає релігійним в тій мірі, в якій він включається в культову систему, виступає її змістовною стороною.

Світоглядні конструкції, включаючись в культову систему, набувають характеру віровчення. Основна функція релігії полягає в тому, щоб допомогти людині долати історично мінливі, скороминущі, відносні аспекти його буття і прославити людину до чогось абсолютного, вічного. Виражаючись філософською мовою, релігія покликана "укоренити" людину в трансцендентному (у тому, що виходить за його межі, в позамежному).

Таким чином, філософія з'являється на тому ступені історії, коли у зв'язку з розвитком громадських стосунків починається розкладання миологического свідомості. Перші філософські системи виникають більш менш одночасно в культурах Індії, Китаю та ін. Греції (7-6 віків до н. э). У нових умовах "місце" людини визначається значною мірою не традицією і пов'язаними з нею нормами життя, а власною активністю людини, при чому успіх його цілеспрямованої діяльності залежить від того, чи зуміє людина охопити існуючі незалежно від нього і такі, що не укладаються в рамки буденної свідомості реальні зв'язки що оточує його динамічної соціальної обстановки. Усе це і створює передумови для появи свідомого теоретичного відношення до світу, протиставлення суб'єкта і об'єкту, при чому суб'єкт відрізняє себе від світу і виступає діячем. Звідси витікало основне питання філософії про співвідношення матерії і духу, буття і свідомості.

Античність створила термін "філософія", сформулювала її проблематику, намітила шляхи її рішення, виділила основні філософські напрями (матеріалізм і ідеалізм). Термін "філософія" в перекладі з грецького означав "любов до мудрості". Філософія стала формою суспільної свідомості, спрямованою на вироблення цілісного погляду на світ і на місце в нім людини. На відміну від попередніх їй форм світогляди (міфологічною і релігійною) - філософія прагнула реалізувати світоглядну функцію на основі теоретичного відношення до дійсності, протиставляючи антропоморфізму міфології уявлення про світ як про поле дії об'єктивних безособових сил (категорій, сутей - буття, небуття, становлення, руху і спокою, простору, часу), а традиційності міфу - - свідомий пошук і вибір усвідомлених представлень на основі логічних і гносеологічних (теоретико-познавательных) критеріїв (обгрунтованість, довідність, істинність, зрозумілість).