Технологія нанесення лакофарбових покрить на вироби з різних матеріалів

Мета роботи: навчитись розробляти технологію нанесення лакофарбових покрить (ЛФП) на вироби з різних матеріалів і для різних умов експлуатації та набути практичні навики нанесення ЛКП.

 

Необхідні відомості

Лакофарбові покриття – найпоширеніший спосіб захисту металевих і не металевих поверхонь від впливу зовнішнього середовища, отримання хороших декоративних властивостей виробів, а також для отримання особливих властивостей (підвищення теплостійкості чи електричного опору, здатності до флюоресценції). Нанесення ЛФМ не змінює фізичних властивостей матеріалу виробів.

Класифікація лакофарбових покрить за їхніми експлуатаційними властивостями приведена в таблиці 13.1

 

Таблиця 13.1 – Групи лакофарбових покрить

Ф

Група	Властивості ЛФП і умови експлуатації
1. Атмосферостійкі	Стійкі до атмосферних впливів у різних кліматичних умовах, використовувані на відкритих майданчиках
2. Обмежено атмосферостійкі	Використовувані під навісами й усередині приміщень
3. Консерваційні	Для тимчасового захисту поверхонь, що фарбуються, у процесі виробництва, транспортування й зберігання
4. Водостійкі	Стійкі до прісної води і її пари, а також до морської води
5. Спеціальні	Стійкі до рентгенівських і інших випромінювань, проти обростання та ін.
6. Масло- бензостійкі	Стійкі до впливу мінеральних масел, бензину, гасу й інших нафтопродуктів, що містять не більш 20 % ароматичних сполук
7. Хімічно стійкі	Стійкі до впливу кислот, лугів і інших рідких хімічних реагентів і їх пар
8. Термостійкі	Стійкі до впливу підвищених температур
9. Єлектро- ізоляційні	Стійкі до впливу електричного напруги, струму, електричної дуги й поверхневих розрядів

 

Кожному ЛФМ відповідає літерно-цифрове позначення; для лаків – із чотирьох елементів; для фарб і емалей – із п’яти елементів.

Перший елемент – вид ЛФМ, який позначається словом: лак-фарба, емаль, грунт. Для олійних: алкідних фарб з одним пігментомвказується назва пігмента, наприклад, білила цинкові.

Другий елемент – тип плівкоутворюючої речовини, що позначається буквами: ПФ, ГФ – алкідні; МС – алкідностирольні; ФЛ, ФА – фенолформальдегідні; МЧ – мочевино-алкідні; МЛ – меламіноалкідні; ЭП(ЕП) – епоксидні; УР – поліуретанові; КО – кремній-органічні.

В деяких випадках між першим і другим елементом ставиться літерний індекс: Б – для лаку без швидко випаровуваного розчинника, В – для водорозчинних матеріалів, П – для порошкових фарб, Э(Е) – для водоемульсійних, ОД – для органічно розчинних.

Третій елемент – група умов експлуатації, яка позначається цифрою від 1 до 9 згідно табл. 13.1. Для ґрунтовок і для напівфабрикатних лаків на місці третього елемента ставиться 0, а для шпаклівок – 00.

Четвертий елемент – порядковий номер ЛФМ, який позначається однією, двома або трьома цифрами. Для алкідних і олійних фарб четвертий елемент у вигляді цифри означає тип оліфи, на якій зроблена фарба:

1 – натуральна; 2 – околь; 3 – гліфталева; 4 – пентафталева; 5 – комбінована.

П’ятий елемент (може бути відсутній) – букви, що вказують клас зовнішнього виду ЛФМ або особливості покриття (К – пензлем, Н – з наповнювачем).

Шостий елемент – колір покриття, який вказують словом.

Наприклад, ЛФМ

«Емаль МЛ-165 ПМ зелена» розшифровується наступним чином: емаль метало мінова (МЛ), атмосферостійка (1), порядковий (заводський) номер 65, на пів матова, зеленого кольору;

«Фарба П-ЭП-177 М сіра» - фарба порошкова, епоксидна, атмосферостійка електроізоляційна в різних кліматичних умовах, порядковий номер 77, матова, сірого кольору.

За зовнішнім виглядом ЛФМ ділять на 7 класів, кожний з якого характеризується певним ступенем блиску поверхні і її якістю:

ВГ – високо глянцеві, що характеризуються коефіцієнтом відбивання k >60%;

Г – глянцеві (к=50-59%);

ПГ – напівглянцеві (к=37-49%);

ПМ – напівматові (к=20-36%);

М – матові (к=4-19%);

ГМ – глибоко матові (к<3%).

Обладнання: набір фарб, розпилювач, пензлики, валики, розчинники, засоби очищення, зразки виробів.

Хід роботи.

1. Встановити умови експлуатації, в яких буде використовуватись виріб.

2. Встановити матеріал виробу.

3. встановити необхідний декоративний клас покриття і колір ЛФП, виходячи з дизайнерських і ергономічних міркувань.

4. Вибрати тип ЛФП (фарби, грунту і т. п.).

5. Провести механічне очищення поверхні виробу із встановлення оптимальної технології чищення. При необхідності для грубих виробів провести термічне очищення від старих ЛКП за допомогою обдування гарячим повітрям чи обпалювання газовою грілкою.

6. Провести хімічне обезжирення поверхні виробу відповідними розчинами чи гарячими лужними розчинами або розчинами ПАР.

7. Видалити залишки іржі перетворювачами іржі.

8. Провести промивання і просушування виробу.

9. Вибрати спосіб нанесення ЛФП на поверхню виробу (пульверизатором, валиком, пензлем) в залежності від розмірів, конфігурацій впробу та від масштабності виробництва.

10. Провести операцію ґрунтування поверхні виробу, враховуючи що шар грунту повинен бути товщиною 15-20мкм.

11. Провести операцію шпатлювання для вирівнювання поверхні виробу. Наносити треба не більше трьох шарів шпаклівки з максимальною товщиною 0,5 мм для кожного шару. Після висихання кожного шару його шліфують дрібнозернистим наждачним папером.

12. Здійснити операцію нанесення ЛФП вибраним способом.

13. Провести сушіння покритого ЛФМ виробу. В залежності від вибраного ЛФМ використовують холодне сушіння (12-20^°С) і гаряче. Для гарячого сушіння використовують різні способи нагрівання: конвекційний, терморадіоаційний, індукційний, ІФВ та ін.

Контрольні питання

1. З якою метою використовують ЛФП?

2. Які є види ЛФМ за призначенням і умовами експлуатації?

3. Які є класи ЛФМ за якістю отриманої поверхні?

4. Які операції проводяться при нанесенні ЛФП?

5. Які є способи нанесення ЛФП?

 

Лабораторна робота № 14