Процес історичного розвитку грецького суспільства протікав в рамках дрібних, внутрішньо згуртованих республік, що спираються на цивільний колектив середньо заможних землеробів.

Соціальна структура полісів передбачало існування трьох основних класів: класу рабовласників, вільних дрібних виробників і рабів самих різних категорій. Загалом сільське господарство Греції V - IV вв. до н.е. мало наступні особливості: багатогалузевий характер, переважання трудомістких інтенсивних культур (виноградарство, маслиноводство), впровадження рабської праці як основи землеробства, товарна спрямованість рабовласницького маєтка як нового типу організації сільськогосподарського виробництва.

Найяскравішим прикладом рабовласницької держави була Спарта — наймогутніший у військовому відношенні поліс Стародавньої Греції. Він сформувався завоюванням дорійськими (спартанськими) племенами ахейських ілотів, яких вони перетворили на рабів. Згодом Спарта заволоділа всім Пелопоннесом. Фізична праця була для спартанців принизливим заняттям, їхня справа — війна. Спарта була військовим табором, готовим у кожну мить рушити на ворога або на ілотів. Її господарство було відсталим, свідченням чого можуть бути гроші — залізні пластини, які ніде, крім Пелопоннесу, ніхто не приймав. Грошовий обмін не набув розвитку.

 

 

Інакше формувалися рабовласницькі держави в Аттиці, у прибережних районах Греції та в острівній частині Еллади. Високого розвитку досягли тут ремесло і торгівля. Землеробство відігравало другорядну роль. Особливо виявили себе ті рабовласники, які були тісно пов'язані з торгівлею і ремеслом (власники майстерень, купці). Вони схилили на свій бік сільське населення, яке гнобили аристократи. У нелегкій боротьбі з родовою аристократією в ряді міст перемогло демократичне управління. Найяскравішим прикладом такого полісу стала Афінська рабовласницька держава.

Територія Аттики була мало придатна для ведення сільського господарства. Тут здавна розвивалися ремесло і торгівля. Розроблялися поклади срібла, глини, мармуру. До VIII ст. до н. е. в Афінах правила земельна аристократія, яка жорстоко гнобила вільних землеробів. За позичене зерно чи худобу брали величезний процент. За несплату його селяни потрапляли в боргове рабство. Від сваволі аристократів страждали купці та ремісники — багаті, але зовсім безправні греки. В Афінах точилася важка боротьба, яка закінчилася певним компромісом для всіх вільних греків.

Передусім різко зросло власне міське населення, що втратило зв'язок з сільським господарством, а отже, збільшилася і потреба в сільськогосподарській продукції. З іншого боку, зміцнення майнового і соціального положення середніх і дрібних землевласників в державі повинне було позбавити великих землевласників джерел робочої сили, необхідної для обробки їх ділянок.

У Афінах в V в. до н.е. в сільськогосподарському секторі економіки виникла і розвинулась потреба в товарній продукції і в додатковій робочій силі, яка в тих умовах могла бути тільки рабською.

Загальна економічна ситуація в Греції загалом і в Афінах зокрема (розвиток міського життя, підвищення потреби міського населення в сільськогосподарській продукції, збільшення чисельності рабів, скорочення зевгітського прошарку і інші ознаки кризи поліса)створювала більш сприятливі умови для появи і поширення таких господарств.

Ремесла і торгівля не могли розвиватися без залучення додаткової робочої сили. Цю додаткову робочу силу давало сільське населення, яке в зв'язку з розвитком міст і поширенням рабовласницьких маєтків витіснялося з сільської місцевості і скупчувалося в межах міських стін.

 

Висновки

Тобто ми можемо казати про досить високий рівень політичної організації суспільства в Стародавній Греції та стабільно розвинуту економіку,яка грунтувалася на торгівлі, землеробстві, використанні рабської праці. Важливим фактором економічного життя Стародавньої Греції була колонізація. Найінтенсивніше вона здійснювалась у VIII—VI ст. до н. е. Головна причина — гонитва за новими землями, за здобиччю, хлібом, а також зменшення чисельності населення полісів. Колонії стали центрами торгівлі греків з варварами. З колоній надходили ремісничі вироби, з варварських країн — хліб, худоба, раби. Зовнішня, морська торгівля, на відміну від внутрішньої, набула значного розвитку. Товари у паках на ослах і мулах доставлялися з великими труднощами. Відсутність доріг, пересічена місцевість звели міжгрецьку сухопутну торгівлю нанівець. Набули поширення ярмарки, які влаштовували на ринкових площах міст. Зовнішня торгівля перебувала в руках купців, які були одночасно власниками кораблів та їхніми капітанами. Держава намагалася регулювати ціни, але торгівля здебільшого була вільною.

Почалося поступове становлення та розвиток товарно-грошових відносин. Широкого розвитку набули в грецьких містах грошовий обіг і товарне виробництво. Утворилася обмінна торгівля - первісна форма грошової. На цьому рівні за гроші виступали злитки міді, заліза, домашня худоба, шкури. Золото потрапляло в обіг у вигляді злитків або готових виробів, проте на цьому рівні його було ще мало. Єдиним шляхом здобування золота для держави була війна.

Що стосується політичного устрою держави, то можна знову ж таки навести приклади рабовласницького полісу Афін та олігархічного полісу Спарти, в яких склався усталений політичний устрій та певна ієрархія населення. Державний устрій як в метрополії, так і в колоніях, був різний. В одних — влада зосереджувалась в руках однієї особи (тирана), в інших — правили виборні посадові особи (демократія), в третіх — влада належала представникам знаті (аристократія) або закріплялася за представниками багатих громадян (олігархія). Для стародавнього полісу було характерним те, що панування рабовласників перебувало в центрі уваги політичних діячів і письменників античності.

У працях та політико-правових поглядах грецьких філософів і мислителейтакож знаходимо дуже багато інформації про суспільно-політичний устрій реальний та ідеальний, відстоювання тези Платона про чотири типи держав є тому прикладом. Тобто в політичній думці того часу зявляються вже ґрунтовні теорії походження держав, їх типів, а також функції та соціально-політичної ролі правителя в ній.

 

 

 

Література

1. Україна — Греція: історія та сучасність. Київ, 1995, с.50-51.

2. Історія Стародавньої Греції. – К., 1998.

3. Грецька міфологія. – К., 1986.

4. Бордмен Дж. Матеріальна культура архаїчної Греції, в книзі: Кембриджська історія стародавнього світу. Т. 3: Розширення грецького світу. М.: Ладомир, 2007.

5. Куманецкий К. Історія культури Давньої Греції та Риму / Пер. з пол. В.К. Роніна - М.: Вища школа, 1990. - 456 с.

6. А.Є. Савельєв Культура Стародавньої Греції: Навчальний посібник - М.: Вища школа, 2008. - 464 с.

7. Левчук Л.Т. та ін. “Історія світової культури”, Київ, “Либідь”,1999, 368 с.

8. «Історія світової економіки», А. М. Маркова (Москва, 1996 рік).

9. «Економічна історія зарубіжних країн», Голубович (Москва, 1995 рік).

10. «Всесвітня історія», О. М. Маркова, Г. О. Поляков (Москва, 1997 рік).

11. Алпатов М. Художественные проблемы искусства Древней Греции/ Михаил Алпатов,. -М.: Искусство, 1987. -221 с.

12. Вощинина А.И. Античное искусство: Исторический очерк/ А.И.Вощинина. -М.: Изд-во Академии Художеств СССР, 1962. -392 с.

13. Дружинина А. Греция далекая и близкая/ А. А. Дружинина,; Отв. ред. [и авт. предисл.] И. М. Нахов;; АН СССР. -М.: Наука, 1989. -169 с.

14. Колпинский Ю. Искусство Древней Греции/ Юрий Дмитриевич Колпинский,; Акад. художеств СССР. -М.: Изд-во Академии художеств СССР, 1961. -76 с.

15. Нестуля Л. Мистецтво Древньої Греції // Зарубіжна література в навчальних закладах. -2000. -№ 8. - С. 2-5

16. Павлуцкий Г. О жанровых сюжетах в греческом искусстве до эпохи эллинизма: Григорий Павлуцкий,. -К., 1997. -266 с.

17. Полевой В. Искусство Греции: Древний мир. Средние века. Новое время: [В 2 т.]/ Вадим Михайлович Полевой; Вадим Полевой. -М.: Сов. художник. -1984. - Т.1. -1984. -533 с.

18. Уманцев Ф. Искусство древнего мира: Исследование форм пространственно-временной разработки образа/ Федор Уманцев,. -К.: "Спалах" ЛТД, 1996. -215 с.