Гражданский процесс Тема 8
Понятие и виды гражданской юрисдикции. Соотношение гражданской юрисдикции с гражданской подсудностью
В перекладі з латинської мови юрисдикція (зигізйісііо) означає «суд, судочинство», тобто розгляд і вирішення правових питань судом. В сучасних умовах поняття юрисдикції має декілька значень. По-перше, юрисдикція розуміється як повноваження (право) на здійснення діяльності з владного вирішення компетентними органами різних питань, що виникають у сфері застосування права, наприклад, влада цивільного суду1. По-друге, юрисдикцією називають також ту сферу (те коло питань), на яку розповсюджуються юрисдикційні повноваження тих або інших органів2.1, по-третє, під юрисдикцією розуміється діяльність всіх правозастосовчих органів з розгляду і вирішення цивільних, кримінальних і адміністративних справ.
Перші два з вказаних визначень юрисдикції навряд чи можна назвати вдалими і такими, що отримали самостійне значення в правовій доктрині. Якщо визначати юрисдикцію як право якого-небудь органу на вирішення юридичних справ, то вона виступатиме лише як складова частина компетенції цього органу, оскільки, як правило, компетенція будь-кого, навіть судового органу, не вичерпується рішенням вказаних питань. Аналогічно розв'язується питання, якщо визначати юрисдикцію через те коло матеріально- і процесуально-правових питань, по відношенню до яких відповідний орган може здійснювати правозастосовчу функцію. В цьому випадку юрисдикція буде більш вузьким поняттям, ніж підвідомчість, оскільки остання у своєму широкому значенні позначає коло будь-яких об'єктів, по відношенню до яких певний орган може здійснювати не тільки правозастосовчу, але і будь-які покладені на нього функції. Якщо розглядати підвідомчість у вузькому (процесуальному) значенні, то підвідомчість буде частиною юрисдикції, оскільки в цьому значенні, на відміну від юрисдикції, вона являє собою коло лише матеріально-правових питань, по відношенню до яких той або інший орган має право здійснювати функцію застосування права. Тому найзначущишим для правової науки виглядає визначення юрисдикції через діяльність компетентних органів з вирішення питань, що виникають у сфері застосування права. В цьому значенні юрисдикція і підвідомчість (рівно як і компетенція) є тісно пов'язаними категоріями, але виражають різні площини правового явища одного порядку.
Отже, юрисдикція — це предметна компетенція судового або іншого юрисдикційного органу, що наділяється повноваженнями з вирішення юридичних справ.
В даний час поняттям цивільної юрисдикції правильніше охоплювати діяльність всіх органів, включаючи органи судової влади, з вирішення цивільних (в широкому понятті) справ. В систему органів цивільної юрисдикції, на наш погляд, необхідно включати всі органи, які наділяються повноваженнями з вирішення юридичних справ (спірного або безспірного характеру) у сфері цивільного обороту (в широкому значенні), діяльність яких відбувається в рамках процесуально-процедурних форм різного ступеня складності: органів судової влади, третейських судів, нотаріату, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і інших. При цьому юрис-дикційна діяльність включає в себе як оперативно-виконавчу діяльність, так і правоустановчу, а також і діяльність з вирішення конфліктів і примусового здійснення судових і інших актів.
Цивільна судова юрисдикція — це нормативно визначена компетенція суду щодо розгляду справ про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Критеріями, що визначають цивільну судову юрисдикцію, є:
1) характер спірного правовідношення і зміст спору визна чає компетенцію розгляду спорів різними органами судової влади.
Під «характером спірних правовідносин» розуміється положення суб'єктів у матеріальних правовідносинах по відношенню один до одного. Якщо в цивільних правовідносинах це положення характеризується рівністю, то в адміністративних і кримінальних — владою і підпорядкуванням. Цей критерій дозволяє розмежувати юрисдикцію цивільну, адміністративну і кримінальну, але абсолютно не розмежовує юрисдикцію цивільно-правових форм захисту права, оскільки, по-перше, при захисті інтересу, що охороняється законом, спірного матеріального правовідношення взагалі немає, оскільки немає зобов'язаного суб'єкта, і, по-друге, до судової юрисдикції' відносяться спірні правовідносини, що характеризуються владою і підпорядкуванням (адміністративно-правові відносини). Більш того, цей критерій не розмежовує юрисдикцію суду загальної юрисдикції і господарського, громадських органів, оскільки у всіх цих органах захисту права спірні матеріальні правовідносини характеризуються рівністю суб'єктів;
суб'єктний склад учасників спору розмежовує компетенцію між судами загальної юрисдикції і спеціалізованими судами;
спірність або безспірність права розмежовує компетенцію юридичних справ між судами і органами виконавчої влади, що здійснюють реєстрацію фактів бе.зспірного характеру, а також нотаріусами. Разом з тим у ряді випадків суди також здійснюють без-спірну юрисдикцію, наприклад, при встановленні юридичних фактів судами загальної юрисдикції, коли відсутні правові можливості для встановлення даної фактичної обставини в позасудово-му порядку;
4) наявність договору між сторонами спору розмежовує компетенцію між державними органами судової влади і третейськими судами.
Слід мати на увазі, що в науці цивільного процесу застосовуються і інші критерії розмежування цивільної юрисдикції: юридичний інтерес (особистий, державний), характер цивільного правопорушення.
Цивільна судова юрисдикція носить універсальний характер: суди мають право розглядати і вирішувати спори про захист прав, свобод і охоронюваних законом інтересів, які виникають з будь-яких правовідносин.
