Національний природний парк Подільські Товтри

Я хотів би звернути нашу увагу на Подільські Товтри, через те що за своєю площею 261316 га, з них у власності парку перебуває 1300 га, за площею є найбільшим парком України.

Націона́льний приро́дний парк «Поді́льські То́втри» (НПП «Подільські Товтри») — національний парк, розташований в Україні на території Городоцького, Чемеровецького та Кам'янець-Подільського районів Хмельницької області.

НПП створено Указом Президента України від 27 червня 1996 року для збереження, відтворення та раціонального використання природних ландшафтів Поділля з унікальними історико-культурними комплексами, які мають високе природоохоронне, естетичне, наукове, рекреаційне та оздоровче значення.

«Подільські Товтри» є природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою загальнодержавного значення. Парк підпорядковано Міністерству охорони навколишнього природного середовища України.

 

Наявні на території НПП унікальні рукотворні об'єкти та неповторні природні комплекси створили виняткові умови для розвитку туризму — не тільки оздоровчого, але й пізнавального. На території парку перебуває під охороною 129 об'єктів природозаповідного фонду. Серед яких є парки і садиби різного ступеня збереження і культурно-історичної цінності. Є також 19 археологічних пам'яток, понад 300 історико-архітектурних пам'яток (зокрема, в Кам’янці-Подільському — понад 200 об'єктів).

Фізико-географічні особливості території парку. Територія НПП розміщена в межах двох фізико-географічних зон: Західно-Подільської області (фізико-географічні райони — Товтровий кряж і Західно-Подільське Придністров'я) та Придністровсько-Подільська лісостепова область (Могилівське підняття).

Товтровий кряж (або Медобори) — це колишній бар'єрний риф, який утворився колоніальними організмами (літотамнієвими водоростями, мшанками, устрицями, коралами), які жили в морях тортонської і сарматської епох. Простягається він по східній околиці Подільської височини на 200 км у вигляді яскраво вираженого валу з множиною бокових відгалужень. Починається він біля смт Підкамінь у Львівській області і простежується в напрямку Скалата, Кам'янця-Подільського і далі, за Дністер, у Молдову.

Гряда чітко виражена в рельєфі і виступає ланцюжком горбів з абсолютними відмітками 400—486 м (перевищення над довколишньою місцевістю становить 40—60 м, а на ділянці Збруч — Кам'янець-Подільський — до 100 м). Вершини горбів і гряд — це хаотичне нагромадження вапнякових брил різних розмірів.

Західно-Подільське Придністров'я займає південний схил Подільської височини від широти Бучач — Чортків — Смотрич до долини Дністра і від гирла Стрипи на заході до Товтрової гряди на сході. Розміщення району на південному схилі височини значно збільшує його цінність.

Рельєф Придністров'я має характерні риси ступінчастої рівнини, яка розчленована глибокими долинами допливів Дністра. Ступінчастість поверхні обумовлена терасами р. Дністер. Територія району представлена хвилястими межиріччями і каньйоноподібними долинами меридіонального напрямку. Придністров'я — чудовий район для туризму і відпочинку, який зачаровує своїми мальовничими панорамами, здоровим кліматом, ранніми овочами тощо.

Придністровсько-Подільська лісостепова область займає частину південного схилу Подільської височини. Північна межа фізико-географічної області проходить по лінії розвитку каньйоноподібних долин лівих допливів Дністра, південною межею є Дністер. У геологічному відношенні — це південний край Побузького антиклінорія Українського кристалічного щита.

В рельєфі області чітко спостерігається ступінчастість, що обумовлена наявністю широких терас Дністра. Це область великого різноманіття мікрокліматичних умов, зумовлених глибоким розчленуванням поверхні, наявністю схилів різних експозицій і крутизни.

Територія мало заліснена.

До Червоної книги України занесено 60 видів та 85 тварин.

Росте 2977 видів, форм і сортів рослин з різних кліматичних зон, зокрема 521 вид дерев і кущів, з деревно-чагарникової та трав'янистої флори — 395 видів плодових рослин, 620 видів тропічних, 111 видів корисних трав'янистих рослин місцевої та дикоростучої флори.

Фауна хребетних тварин національного природного парку «Подільські Товтри» представлена близько 366 видами. З них ссавців — 71 вид, птахів — 223 види, плазунів — 10 видів, земноводних — 11 видів, риб — 51 вид. Детальна інформація щодо видового складу, поширення та відносної чисельності представників фауни відображена у щорічних Літописах природи національного природного парку. Характерними представниками фауни парку, що включені до Червоної книги України, є підковоніс малий, вечірниця руда, нічниця велика, вухань звичайний, широковух європейський, нічниця ставкова, хом’як звичайний, видра річкова, пугач, гоголь, сорокопуд сірий, жовна зелена, ящірка зелена, кумка жовточерева, вирезуб та інші. До Європейського червоного списку включені: нічниця ставкова, вухань бурий, вовчок ліщиновий, видра річкова, вовк, деркач; до списків Бернської конвенції: підковоніс малий, нічниця велика, пірникоза мала, боривітер звичайний, сова вухата, бджолоїдка звичайна, одуд, дятел великий, квакша звичайна, тритон гребінчастий та ряд інших.

Ґрунти Лісостепу

Ґрунт формується у верхньому шарі земної кори під впливом багатьох чинників: материнських порід (підґрунтя), води, повітря, тепла, живих організмів. Важливе значення має бережливе ставлення до ґрунтів. Це особливо стосується чорноземів України, дуже вразливих до різних негативних впливів.

Важливо зазначити, що ґрунти повільно змінюють свої властивості. Наприклад, у багатьох місцях широколисті ліси на лесоподібних породах ще в незапам'ятні часи були знищені, і тепер на їх місці знаходяться розорані поля. Однак ґрунти залишаються сірими лісовими, тобто типовими для широколистих лісів.

Ґрунти змінюються залежно від географічної широти і абсолютної висоти місцевості. Кожній природно-географічній зоні чи висотному поясу властивий певний тип ґрунту. Адже кожна зона чи кожен пояс мали більш-менш однакові природні передумови ґрунтоутворення.

Однак в Україні помітні територіальні відмінності клімату — одного з важливих чинників ґрунтоутворення. На схід посилюється його континентальність, відповідно зменшується вологість ґрунту, а, отже, і змінюється природна рослинність. На ґрунтоутворення великою мірою впливає характер рослинного покриву. Упродовж тисячоліть рослини перетворюють материнську породу, збагачують її органічними речовинами. Мікроорганізми та інші живі організми продовжують цю «роботу», перетворюючи рештки рослин на гумус — перегній.

Поширеними ґрунтами в Лісостепу є мало- і середньогумусні типові чорноземи, опідзолені чорноземи і темно-сірі ґрунти, сірі та ясно-сірі лісові ґрунти. На терасах Дніпра трапляються солонцюваті ґрунти, солонці та солончаки, в річкових долинах — лучні, дернові та болотні ґрунти.

Чорноземи сформувались на вододільних поверхнях центральної і південної частин Придніпровської височини, на лівобережній терасовій низовинній рівнині. В умовах оптимального співвідношення тепла і вологи в Лісостепу сформувались різні типи ландшафтів: 1) широколисто-лісові з сірими і темно-сірими лісовими ґрунтами; 2) лісостепові з опідзоленими чорноземами; 3) лукостепові з типовими чорноземами, лучно-чорноземними ґрунтами, суцільно перетвореними в сільськогосподарські угіддя. Для річкових долин, улоговин характерні мішано-лісові та болотні ландшафти, площі яких порівняно невеликі. У Лісостепу ландшафти сформувались на лесових породах, що легко розмиваються дощовими та сніговими водами.

У різних природно-географічних регіонах ґрунтоутворення має свої особливості, що призводить до формування різних за властивостями типів ґрунтів. Водночас кожен тип ґрунту має подібні характеристики: близький хімічний склад, той чи інший вміст гумусу тощо. Родючість ґрунту залежить від вмісту в ньому гумусу.

Якість ґрунтів значною мірою залежить від хімічного складу і фізичних властивостей материнської породи. Підґрунтям українських чорноземів є леси — пухкі, насичені кальцієм материнські породи палевого кольору.

Вивчення ґрунтів починається в полі. Тут досліджують такі їхні властивості, як забарвлення, структуру, наявність солей та ін. Саме за забарвленням дістали назви багато з них (сіроземи, буроземи, чорноземи, каштанові, коричневі тощо).

Структура ґрунтів — здатність їх розпадатися на окремі грудочки різноманітної форми і розміру. Наприклад, чорноземи мають грудкувато-зернисту структуру, солонці — горіхувату, дерново-підзолисті ґрунти майже завжди безструктурні. Від структури залежить родючість ґрунтів.

Найпотужнішими є чорноземи; гумусовий горизонт у них досягає 40-80 см. У дерново-підзолистих ґрунтів він не перевищує 20 см.

Найбільш поширені, чорноземи і каштанові ґрунти. Найродючішими є чорноземи. Вони займають найбільшу площу, мають велику потужність, зернисту структуру. Чорноземи багаті на гумус, помірно зволожені, мають темно-сіре забарвлення.

Формування різних підтипів чорноземів підпорядковане широтній зональності. В Лісостепу формуються чорноземи опідзолені та типові, в Північному Степу — чорноземи звичайні, в центральній степовій частині і на південному заході — чорноземи південні. Звичайні, типові й опідзолені чорноземи України належать до найродючіших ґрунтів світу.

Лучні і болотні ґрунти не повною мірою підпадають під зональне розміщення, хоча найкращі природнокліматичні умови для їх формування створюються саме в зонах достатнього зволоження, тобто в західних і північних (поліських) районах України. У степових районах лучні і болотні ґрунти засолені. Лучні ґрунти формуються в умовах значного зволоження, болотні — перезволоження.

Усі лучні і болотні ґрунти потребують осушувально-зрошувальної водної меліорації. Однак великі масштаби осушувальної меліорації, яка інтенсивно проводилася в Україні, особливо на Поліссі, не завжди давали позитивні результати. Спостерігалося пересушення земель, а в період інтенсивних опадів вода затоплювала великі площі. Дотримання науково обґрунтованих підходів щодо водної меліорації має дуже важливе значення.

У південних посушливих районах поширені солончаки, солонці і солоді. Площа цих типів ґрунтів за останні роки поступово збільшується, що призводить до зменшення площі продуктивних ґрунтів. Особливо інтенсивно цей процес відбувається поблизу великих дніпровських водойм у південній і центральній частинах України, а також на поливних землях.

Солончаки утворюються в результаті випаровування мінералізованих ґрунтових вод, що залягають близько від поверхні. Вони поширені в південній частині України. Загалом території, зайняті солончаками, порівняно невеликі. Значну площу займають в Україні солонці, які менше засолені, ніж солончаки.

На пониззях, краще зволожених землях Причорномор'я і Приазов'я, поширені солоді, що сформувалися внаслідок вилуження засолених ґрунтів.

Ландшафти Лісостепу

Лісостепові ландшафти сформувалися за оптимального співвідношення тепла й вологи. Своєрідність лісостепової зони виражається в тому, що в таких умовах утворилися різні типи ландшафтів: 1) широколистяно-лісові з сірими й темно-сірими лісовими ґрунтами; 2) лісостепові з опідзоленими чорноземами, представленими фрагментарно широколистяними лісами; 3) лучно-степові з типовими чорноземами, лучно-чорноземними ґрунтами, суцільно трансформованими в сільськогосподарські угіддя. В річкових долинах, давніх улоговинах стоку сформувалися мішано-лісові та болотні ландшафти, площі яких порівняно невеликі. Лісостепові ландшафти сформувалися на лесових породах, що легко розмиваються дощовими та сніговими водами. Тому характерною рисою таких ландшафтів є широкий розвиток балок, ярів на схилах височин і крутих берегах річок. Прив'язаність сучасних ерозійних процесів до давніх від'ємних форм поверхні сприяє процесам площинного змиву, глибинній яружній ерозії. Ландшафтна структура схилових ПТК ускладнюється зсувами, ерозійно-зсувними процесами (долина Дніпра та його приток, великі балки). На Придніпровській височині характерним є складне поєднання плоских останцевих плато з яружно-балковими місцевостями, які охоплюють 12—15 % території. Характерне для лісостепових ландшафтів чергування розчленованих схилових низовинних і долинних природних комплексів, орних земель і лісових масивів зумовлює помітні контрасти їх тепло- й вологозабезпеченості. Низовинні ландшафти менше дренуються, для них характерні процеси соленакопичення, а в давніх долинах — і заболочування. Заболочуються ландшафти у смузі впливу Канівського та Кременчуцького водосховищ. На плоских вододільних і терасових рівнинах проявляються сліди давніх суфозійних процесів. На загальному тлі вирізняються північно-лісостепові та південно- лісостепові ландшафти. Один із основних природних, несприятливих для господарства, процесів у Лісостепу — ерозія. Для збереження високого рівня сільськогосподарської освоє- ності є необхідними регулювання стоку, дотримання рівноваги в межах височинних еродованих і схилових ерозійно небезпечних природних комплексів зі збереженням існуючих видів їх використання, протиерозійні лісомеліоративні заходи, контурне землеробство.

За походженням і поширенням височинних і низовинних ландшафтів лісостепова зона України поділяється на чотири провінції (краї), в межах яких вирізняються фізико-географічні області.

Західноукраїнська лісостепова провінція (край) є найбільш підвищеною частиною Лісостепу, а за гідротермічними показниками, переважними за площею ґрунтами має риси ландшафтів широколистяно-лісового типу, серед яких поширені мішано-лісові та лучно-степові ландшафти. Волинська височинна область характеризується переважанням опільських рівнинно-горбистих ландшафтів. Мале Полісся є акумулятивно-денудаційною рівниною з ландшафтами мішано-лісового та лісостепового типів. Ростоцько-Опільська горбогірна область вирізняється поєднанням контрастних типів ландшафтів: розчленованих лісостепових, лісових горбогірних, поліських суборових. За- хідноподільська височинна область характеризується поширенням вододільних, останцево- горбистих і яружно-балкових ландшафтів. Середньоподільська височинна область вирізняється горбо-гірними ландшафтами (Кременецький кряж), вододільними рівнинними, хвилястими, яружно-балковими комплексами (Авратинська височина) та ін. Пруг-Дністровській височинній області властиві складні поєднання рівнинно-хвилястих і горбисто-грядо- вихландшафтів із долинно-терасовими та яружно-балковими комплексами, поширення дубово-букових лісів, розвиток карстових процесів.

Дністровсько-Дніпровська лісостепова провінція (край) охоплює центральну частину зони в межах Подільської та Придніпровської височин із позначками 200—300 м, прив'язаних до Українського щита і його схилів. Внут- рішньозональні відмінності провінції взято до уваги під час вирізнення в її межах фізико-географічних областей: Північно-західної Придніпровської, Північно-західної Київської височинної, які характеризуються ландшафтами лесових рівнин із чорноземами типовими й опідзоленими, сірими лісовими ґрунтами, острівними дубовими та грабово-дубовими лісами.

Придніпровсько-Східноподільська, Середньобузька, Центрально-придніпровська височинні області охоплюють середню, найбільш підвищену, частину провінції, де значні площі в минулому були під широколистяно-лісови- ми ландшафтами. Південноподільська й Південнопридніпровська височинні області характеризуються переважанням південно-лісостепових ландшафтів із чорноземами типовими, мало- й середньогумусними, відведеними під орні угіддя.

Лівобережно-Дніпровська лісостепова провінція (край) охоплює Придніпровську низовину з позначками 100—175 м. Характерною є значна остепненість і засоленість сучасних ландшафтів. Області Північнодніпровської та Південнодніпровської терасових низовинних рівнин мають тлом лучно-степові ландшафти тут поширені терасові опільські, борові та заплавні місцевості, помітно значну для Лісостепу заболоченість і засоленість ґрунтів. Області Північнополтавськоїта Східнополтавської рівнин характеризуються наявністю височинних, малорозчленованих лучно-степовихмежиріч із чорноземами мало- й середньогумусними, яружно-балкових і заплавних місцевостей, западин із болотами й солончаками.

Східноукраїнська лісостепова провінція (край) своєю більшою частиною виходить за межі України. У Харківській та Сумській схилово-височинних фізико-географічних областях переважають полого-хвилясті розчленовані лісостепові межиріччя з чорноземами типовими малогумусними (північ) і середньогумусними (південь), ділянками дубових і дубово-липових лісів, різноманітними проявами ерозії.

В лісостеповій зоні розвинуто сільськогосподарські виробництва, урбанізація, великі територіально-виробничі комплекси, літні види оздоровчої та пізнавальної рекреації. Значна господарська перетвореність ландшафтів потребує регульованого їх господарського використання з природоохоронними й лісомеліоративними заходами, в тому числі ґрунтозахисною технологією землеробства, регулюванням водного режиму і стоку, що підвищить стійкість ландшафтів проти антропогенних навантажень.