Загальна характеристика договору надання послуг

Загальна характеристика договору надання послуг

Поняття, правове регулювання, правова природа договору оплатного надання послуг.

3.Елементи та зміст договору надання послуг.

4. Окремі види договорів оплатного надання послуг

Завдання 1.

Дайте порівняльну характеристику договорів про надання послуг та договорів про виконання робіт; договорів про надання послуг та договорів про передачу майна в користування.

Завдання 2.

Проаналізуйте характер послуги, що надається за договором:

доручення (ст.1000 ЦК);

комісії (ст.1011 ЦК);

управління майном (ст.1029 ЦК).

Охарактеризуйте юридичну та фактичну послугу як предмет договору про надання послуг.

Завдання 3.

Порівняти адміністративні послуги,соціальні послуги,цивільно-правові послуги

 

Загальна характеристика договору надання послуг

ЦК України вперше закріплює норми (статті 901-907), які визна­чають загальні положення щодо договорів про надання послуг. У ци­вільному праві послуги розглядаються як окремий вид об'єктів ци­вільних прав (ст. 177 ЦК), що відрізняються від інших об'єктів (речей, результатів робіт, нематеріальних об'єктів тощо). У зв'язку з особливостями послуг як об'єктів усі договори, предметом яких вони виступають, поєднуються в єдиний тип цивільно-правових догово­рів, а саме - договори про надання послуг.

Послугам притаманна своєрідна природа і спільні характерні озна­ки. Для усіх послуг характерним є те, що вони:

1) мають нематеріальний характер, а їх результат не набуває уре­чевлюваного вигляду;

2) тісно пов'язані з особою виконавця та процесом вчинення ним певних дій (здійснення певної діяльності);

3) не збігаються із самими діями (здійсненням діяльності) вико­навця, а існують як окреме явище - певне нематеріальне благо.

Перш за все, послуги характеризуються тим, що мають немате­ріальний характер. Цим вони відрізняються від такого виду об'єктів, як речі, бо згідно із ст.179 ЦК річчю є предмет матеріального світу. Разом з тим нематеріальність послуг не зменшує їх значення у цивіль­ному обороті. Навпаки, останнім часом спостерігається розширення кола договорів, предметом яких є саме нематеріальні об'єкти - по­слуги. Для послуг характерним також є те, що вони тісно пов'язані з особою виконавця та процесом виконання ним певних дій або здійс­нення певної діяльності. Це означає, що послуга існує тільки тоді, ко­ли вона надається. У цьому полягає різниця між послугами та резуль­татами робіт, стосовно яких виникають договори підрядного типу. Для останніх важливим є не процес, а саме результат дії - спорудже­ний будинок, відремонтована річ тощо. Послуги, навпаки, не мають результату, який мав би окремий уречевлюваний вигляд, матеріальне втілення.

У ч. 1 ст. 901 ЦК йдеться, що послуга споживається у процесі вчи­нення певної дії або здійснення певної діяльності. Отже, відповідно до закону послуга не зводиться до самої дії або діяльності, а розгляда­ється як окреме явище. Характерні ознаки послуги можна продемон-

 

струвати на такому прикладі. Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК за догово­ром зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її останньому у схоронності. На виконання цього договору зберігач бу­де виконувати певні дії, спрямовані на зберігання майна (наприклад, тримати річ у відведеному для цього і спеціально обладнаному приміщенні, забезпечувати необхідні технічні засоби зберігання, охорону речі тощо). У виконанні таких дій знаходитиме прояв процес надання послуги, сама ж послуга полягатиме у збереженні речі. Тоб­то збереження, схоронність речі - це послуга, а дії зберігача - це спо­сіб її надання. Причому для поклажодавця самі дії (діяльність) збе­рігача не мають вирішального значення. Зберігач може, навіть, не надавати поклажодавцеві усієї інформації щодо здійснення процесу зберігання. Наприклад, якщо банк надає поклажодавцеві індівідуаль-ний банківський сейф, що ним охороняється (ст. 970 ЦК), банк не по­винен інформувати його про усі особливості своєї охоронної системи та здійснення охоронної діяльності. Хоча для поклажодавця спосіб надання йому послуги є важливим, у першу чергу його турбує корис­ний ефект дій зберігача - збереження речі, тобто сама послуга. Хоча послуга та процес її надання за ЦК - різні речі, вони між собою не­від'ємно пов'язані. З наведеного прикладу вбачається, що послуга (збереження речі) споживається саме у процесі виконання зберігачем відповідних дій щодо зберігання. Як тільки зберігач поверне річ по­клажодавцеві, тобто припинить дії із зберігання, припиниться і сама послуга.

На цьому прикладі можна також спостерігати нематеріальний ха­рактер послуги. Якщо річ, яка передається зберігачу, має матеріальну природу, то її схоронність (послуга), що досягається внаслідок дій зберігача у процесі зберігання (надання послуги) - це вже явище не­матеріальне. Поки річ знаходиться у зберігача, вона не змінюється, не перетворюється, а зберігається. Саме заради зберігання, схоронності речі укладається між сторонами договір, а не для внесення змін до цієї речі або вчинення інших дій, результат яких мав би окремий, уре­чевлюваний вигляд.

Для замовника за договором послуга, незважаючи на її немате­ріальну сутність, виступає як певне благо, заради якого він і вступає у договірні відносини. Якби послуга не мала такої якості, то вона не ви­ступала б предметом багатьох видів договорів. Саме для отримання нематеріального корисного ефекту дій (діяльності) виконавця до ньо­го і звертається замовник.

Таким чином, послуга - це певне нематеріальне благо, яке на­дається однією особою (виконавцем) і споживається іншою осо­бою (замовником) у процесі вчинення виконавцем певних дій або здійснення певної діяльності.

Існує багато різноманітних видів договорів про надання послуг. Деякі з них безпосередньо закріплені у ЦК (поіменовані договори). До них, зокрема, належать договори: перевезення, транспортного експедування, зберігання, страхування, доручення, комісії тощо. Однак vci види договорів про надання послуг неможливо передбачити у ЦК, оскільки їх існує багато. Наприклад, тільки відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р.¹ до фінансових належать такі послуги: обслуговування платіжних документів, платіжних карток та дорожніх чеків; довірче управління фінансовими активами; діяльність з обміну валют; залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення; фінансовий лізинг; надання коштів у пози­ку, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; переказ грошей; по­слуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпе­чення; торгівля цінними паперами; факторинг тощо.

Це зумовило необхідність закріплення у законі норм, які мали б за­гальний характер і стосувалися усіх видів договорів про надання по­слуг - медичних, юридичних, туристичних, освітніх, комунальних та інших, що не знайшли безпосереднього визначення у законі (непоіме-новані договори). Таким чином, якщо певний договір про надання по­слуг не має спеціальної правової регламентації у ЦК, тобто є непоіме-нованим договором, то слід застосовувати загальні положення гла­ви 63 ЦК та, у разі його наявності, спеціальне законодавство, норми якого регулюють певний вид договорів про надання послуг. У свою чергу, акти законодавства, які стосуються окремих видів договорів про надання послуг (аудиторських, туристичних, комунальних то­що), мають базуватися на загальних положеннях гл. 63 ЦК і не мо­жуть містити норми, які їм протирічили б.

У зв'язку з цим виникає питання щодо поширення правил глави 63 ЦК на окремі види договрів про надання послуг, які, навпаки, спе­ціально закріплені у ЦК. Відповідно до ч. 2 ст. 901 ЦК положення гла­ви 63 можуть застосовуватися до всіх видів договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання. З вказаного можна зробити висновок, що норми глави 63 ЦК можуть застосовуватися і до окремих видів договорів, які спеціально врегульовані ЦК (переве­зення, зберігання, страхування тощо), коли у цьому є потреба і якщо дані норми відповідають суті конкретного зобов'язання.

Договори про надання послуг можуть належати до так званих пуб­лічних договорів (ст. 633 ЦК). Серед договорів про надання послуг до цієї групи належать договори про перевезення транспортом загально­го користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське об­слуговування тощо. З урахуванням значення певних послуг для задо­волення інтересів широкого кола споживачів деякі види договорів можуть визначатися тільки як публічні договори. У зв'язку з цим, якщо підприємець хоче здійснювати певну діяльність, він має взяти на себе обов'язок надавати послуги кожному, хто до нього звернеться. В деяких нормах ЦК, які регулюють відносини щодо надання по­слуг, містяться спеціальні правила, котрі свідчать, що даний договір за своєю природою є публічним. Наприклад, у ч. 1 ст. 940 ЦК прямо вказано, що професійний зберігач, який зберігає речі на складах (у ка­мерах, приміщеннях) загального користування, не має права відмови­тися від укладення договору зберігання за наявності у нього такої можливості (ч. 1 ст. 940 ЦК). Відповідно до ч. 2 ст. 957 ЦК договір складського зберігання, укладений складом загального користуван­ня, є публічним.

Важливою ознакою публічних договорів і, зокрема, договорів про надання послуг, є те, що їх умови встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (ч. 2 ст. 633 ЦК). Наприклад, перевезення пасажирів може здійснюва­тися як за загальними правилами, так і з певними винятками. Відпо­відно до п. З ч. 1 ст. 911 ЦК пасажири мають право провозити із со­бою безоплатно одну дитину віком до шести років і купувати для дітей віком від шести до чотирнадцяти років дитячі квитки за пільго­вою ціною.

Договори про надання послуг можуть також бути охарактеризова­ні як договори приєднання (ст. 634 ЦК). Останнім часом спосте­рігається розширення кола вказаного типу договорів. Це пов'язано з необхідністю спрощення та прискорення процедури укладення дого­вору, коли замовнику пропонується готовий «пакет» послуг або де­кілька «пакетів» за його вибором. Якщо замовник згоден на укладення договору, йому залишається лише приєднатися до умов остан­нього. Прикладом договорів такого типу може бути договір про на­дання доступу до мережі Інтернет, який укладається між провайде­ром та абонентом. Провайдери пропонують потенційним замовникам умови договору, вміщують у ньому вичерпну інформацію щодо по­слуги, яка пропонується, та умов її надання. Як правило, провайдери пропонують окремі пакети послуг. Потенційному абоненту достат­ньо вибрати найбільш сприйнятні для себе умови та підписати дого­вір. Внесення будь-яких інших умов, ніж ті, що пропонуються про­вайдером, договором не передбачається. Практично усі проекти договорів, які пропонуються провайдерами, вміщують вказівку нате, що акцептування (підписання) договору означає: абонент згоден з усіма його положеннями.