Закони як джерела повітряного права

Основними джерелами повітряного права є різні за юридичною силою нормативно-правові акти, що регулюють відносини, пов’язані як з безпосереднім використанням повітряного простору за допомогою повітряних суден (здійснення перевезень пасажірів, багажу, пошти, виконання авіаційних робіт та ін.), так і опосередкованим щодо використання такого природного утворення (напрклад розробка та виробництво авіаційної техніки, будівництво та розміщення об’єктів та ліній електропередач у секторі зльоту (посадки) повітряних суден та ін.). Норми повітряного права містяться в різних юридичних актах, до яких відносяться міжнародні договори та угоди щодо діяльності цивільної авіації, кодекси, закони, укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, накази органів державного регулювання діяльності цивільної авіації.

Відповідно до ст. 9 Конституції України[1] чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Конвенцію про міжнародну цивільну авіацію (1944р.) можна назвати „конституцією” міжнародної цивільної авіаації, а Україна як держава з потужною авіаційною галуззю приєдналася до цієї конвенції у 1992 р., що мало наслідком отримання статусу держави-члена Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО) та світового авіаційного співтовариства. Конвенція складається з Преамбули та чотирьох частин: Аеронавігація (1); Міжнародна організація цивільної авіації (2); Міжнародний повітряний транспорт (3); Прикінцеві положення (4), в яких закріплені Загальні принципи і застосування Конвенції; Політ над територією Договірних держав; Національність повітряних суден; Заходи сприяння аеронавігації; Умови, які підлягають дотриманню щодо повітряних суден; Міжнародні стандарти і рекомендована практика; Організація діяльності ІКАО та компетенція її робочих органів; зобов'язання кожної Договірної держави, що її авіапідприємства, зайняті в міжнародному повітряному сполученні, згідно з вимогами, встановлюваними Радою, будуть подавати в Раду звіти про перевезення, статистику по видатках і фінансові дані; Аеропорти та інші аеронавігаційні засоби; Організація спільної експлуатації і пульні сполучення; Вирішення спорів і невиконання зобов'язань.

Серед нормативно-правових актів міжнародного характеру, спрямованих на правове регулювання міжнародних повітряних перевезень чільне місце належить так званій Варшавській системі договорів, а саме: Конвенція з уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень (Варшавска конвенція 1929р.) зі змінами відповідно до глави I Гаагського протоколу щодо поправок до Варшавської Конвенції для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень (1955 р.) та Конвенція, додаткова до Варшавської Конвенції для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень, що здійснюються особами, які не є перевізниками по договору (підписана у Гвадалахарі в 1961р.). Остання відокремила поняття „перевізник за договором” і „фактичного перевізника”, їх відповідальність та її розмір при здійсненні повітряних перевезень пасажирів, багажу, вантажів та пошти.

Ієрархічна структура, за якою побудована система джерел повітряного права перш за все зумовлена їх юридичною силою. Одним із видів джерел повітряного права є закон, „который представляет собой акт верховной государственной власти, обладающий высшей юридической силой”[2]. Особливе місце серед законів посідають основні закони – конституції. Конституцією нашої держави закріплено ряд норм щодо повітряного простору, а саме:

- суверенітет України поширюється на всю її територію (ст.2),

- атмосферне повітря, що знаходяться в межах території України є об'єктом права власності Українського народу і від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією (ст.13),

- виключно законами України визначаються засади використання природних ресурсів,... організації та експлуатації в тому числі й транспорту (ст. 92).

Основоположним юридично оформленим джерелом повітряного права виступає такий конституційний закон як Закон України „Про транспорт”[3], що визначає правові, економічні, організаційні та соціальні основи діяльності в тому числі транспорту загального користування, до якого відноситься й авіаційний транспорт. У ст.32 цього закону закріплено: „До складу авіаційного транспорту входять підприємства повітряного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, аерофотозйомки, сільськогосподарські роботи, а також аеропорти, аеродроми, аероклуби, транспортні засоби, системи управління повітряним рухом, навчальні заклади, ремонтні заводи цивільної авіації та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу авіаційного транспорту”.

Враховуючи те, що відносини, пов’язані з діяльністю транспорту, регулюються не тільки ЗУ ”Про транспорт”, а й кодексами щодо діяльності окремих видів транспорту, то основною матеріально-закріпленою сукупністю юридичних норм, що регулює діяльність цивільної авіації України є „Повітряний кодекс України” – „систематизований акт законодавства, що регулює діяльність користавачів повітряного простору України з метою задоволення інтересів України та її громадян і забезпечення безпеки авіації”[4].

Цим кодифікованим актом (Повітряним кодексом України[5]) закріплено ряд принципів щодо використання повітряного простору, серед яких:

- Україні належить повний і виключний суверенітет над повітряним простором України, що є частиною території України (ст.1),

- дія Повітряного кодексу України поширюється на всіх користувачів повітряного простору України в частині, що їх стосується, як на території України, так і за її межами, якщо закони країни перебування користувача не передбачають іншого (ст.2),

- обов'язковості виконання всіма користувачами повітряного простору України та іншими юридичними чи фізичними особами в частині, що їх стосується Авіаційних правил, що вводяться в дію відповідними державними органами і визначають та регулюють порядок діяльності авіації України з метою забезпечення безпеки польотів і екологічної безпеки (ст.7).

Враховуючи те, що авіація як галузь - це усі види підприємств, організацій та установ, діяльність яких спрямована на створення умов та використання повітряного простору людиною за допомогою повітряних суден то і відносини, пов’язані з такою діяльністю є численними. В поняття „створення умов та використання повітряного простору людиною за допомогою повітряних суден” закладена різноплановість та багатоаспектність. Підпорядкування відносин щодо розробки та виробництва повітряних суден та їх компонентів, обов’язковості реєстрації цивільних повітряних суден в державному реєстрі цивільних повітряних суден, сертифікації експлуатантів та авіаційного пересоналу щодо його допуску до авіаційної діяльності приписам норм Повітряного кодексу України обумовлено перш за все тим, що відповідно до ст.1187 Цивільного кодексу України[6] джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням, серед інших, транспортних засобів, є такий високотехнологічний та наукоємкий літальний апарат як повітряне судно.

Важливими джерелами повітряного права є Цивільний та Господарський кодекси України[7]. Нормами цих кодексів врегульовано відносини щодо укладання та виконання договорів з перевезення пасажирів та багажу, вантажу, пошти, відповідальність сторін договору перевезення та ін.

До джерел повітряного права можна віднести й програмні документи, що схвалюються Верховною Радою України. Пріоритетним напрямом у політиці розвинутих країн стали інтеграційні процеси, що передбачає створення умов для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів, робочої сили. Вигідне географічне положення України на шляху основних транзитних потоків між Європою та Азією створює всі необхідні передумови для збільшення обсягів транзиту вантажів. Це обумовлює постійне зростання транснаціональних потоків і міжнародного транзиту вантажів. З метою збільшення обсягів транзитних перевезень пасажирів і вантажів через територію України та залучення додаткових надходжень до бюджетів усіх рівнів Законом України від 07.02.2002р. №3022-III[8] затверджено Комплексну програму утвердження України як транзитної держави у 2002-2010 роках. Удосконалення організації транзитних перевезень передбачається за рахунок розвитку змішаних (комбінованих) перевезень за участю повітряного транспорту. Розроблення та впровадження на основних напрямках транзитних перевезень комплексних транспортно-технологічних систем пропуску вантажопотоків із забезпеченням взаємодії всіх видів транспорту, терміналів, пунктів пропуску вантажів через державний кордон України на основі погоджених графіків руху, режимів роботи, технологій перевезень, переробки та контролю вантажів. Транзит за участю повітряного транспорту також врегульовано Законом України „Про транзит вантажів”[9] від 20.10.99р. №1172-XIV. Відповідно до ст.6 цього закону транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, а такою накладною, серед інших, може бути авіаційна вантажна накладна (Air Waybill). Декларування транзиту вантажів, що переміщуються авіаційним транспортом, здійснюється за авіаційною вантажною накладною (Air Waybill) та/або вантажною відомістю (Cargo Manifest) з поданням митним органам вантажної митної декларації.