(2 год.)
1. Визвольна війна середини ХVІІ ст. та формування Української козацької держави.
2. Громадянська війна на українських землях у др. пол. ХVІІ ст.
3. Україна у ХVІІІ ст.
1. З 1648 р. до 1657 р. тривала Визвольна війна українського народу проти влади Речі Посполитої. Причинами війни став політичний, національно-релігійний та соціальний гніт Речі Посполитої. Рушійними силами війни були: козаки, селяни, міщани, купці, православне духовенство, українська шляхта. Очолив боротьбу українського народу видатний полководець і державний діяч Б.Хмельницький (≈1595–1657).
У 1648 р. козацьке військо перемогло у битвах під Жовтими Водами (6 травня), Корсунем (16 травня) і Пилявцями (11-13 вересня 1648). На звільнених територіях почався процес формування органів козацької державності.
На початку 1649 р. гетьман переходить до розробки ідеї незалежності України: війна перетворюється на національно-визвольну.
8 серпня 1649 р. Хмельницький підписує з Польщею Зборівський договір: козацький реєстр становить 40 тис. осіб, а козацька територія – Київське, Чернігівське та Брацлавське воєводства.
18 вересня 1651 р. – Білоцерківсьий договір з Польщею: козацький реєстр обмежувався до 20 тис., влада гетьмана поширювалася лише на Київське воєводство.
У 1654 р. для продовження боротьби з Польщею Б.Хмельницький уклав союз з Росією(8 січня 1654 р. Переяславська рада). Умови союзу з Росією закріпили т. зв. “Березневі статті”. Вони гарантували Україні широкі автономні права: укр. землі (Київське, Чернігівське і Брацлавське воєводства) перейшли під протекторат Російської держави; влада в автономії належала гетьману, який обирається військом і затверджується царем (Б.Хмельницький – пожиттєва влада); самоуправління, місцеву адміністрацію та суд; права і привілеї окремих станів; власну армію (60 тис. козаків); самостійну зовнішню політику (за винятком Польщі і Туреччини). З весни 1654 р. Московська держава вступила у війну проти Польщі.
У роки Визвольної війни (з 1649 р.) формується Українська Козацька держава. Будується вона за зразком Запорозької Січі (сувора військова централізація і народовладдя). Територія держави Б.Хмельницького складалась з трьох воєводств: Київське, Брацлавське та Чернігівське воєводства. Населення становило понад 3 млн. чол.
Верховна влада в Україні належала гетьману (законодавча, виконавча і судова).Керівні посади займала генеральна (військова) старшина: наказний гетьман (командував окремими з’єднаннями під час бойових дій), обозний (керував постачанням армії, суч. мовою – міністр оборони), два судді, два осавули (відповідали за організацію і боєздатність військових частин), писар.
Адміністративний устрій держави – полково-сотенний. Полків (у 1649 р.) – 16 (пізніше ще кілька), полк ділився на 10-20 сотень. Полковники і сотники здійснювали військову і адміністративну владу (містами й селами управляли отамани, відновлювалось магдебурзьке право).
Військо у 1654 р. становило 60 тис. чол. Запорозька Січ отримала автономію і підпорядковувалася безпосередньо гетьману (не входила до жодного з полків).
У ході війни козацтво стало основним класом у суспільстві; повернули свої привілеї православне духовенство і міщани, селяни добилися ліквідації панщини.
2. У др. пол. ХVІІ ст. на українських землях розпочалася громадянська війна. Тривала вона декілька десятиріч, тому в історичній літературі період 50-80-х рр. дістав назву “Руїни” (гостра внутрішньополітична боротьба козацької старшини за гетьманську булаву супроводжувалася втручанням іноземних держав – Польщі, Туреччини, Російської держави і Кримського ханства).
Вересень 1657 – червень 1663 рр. – початок громадянської війни та розкол України на два гетьманства.
У 1657 – 1659 р. гетьманом України був Іван Виговський – у 1658 р. підписав Гадяцьку угоду з Польщею. За її умовами Річ Посполита мала перетворитися на федерацію трьох держав: Польщі, Литви та України.Однак Гадяцька угода передбачала відновлення феодально-кріпосницьких порядків (усі права і вольності отримали лише козаки).
У 1659 – 1663 рр. за гетьманування Юрія Хмельницького (у 1659 р. він уклав союз з Росією, а у 1660 р. з Польщею) відбувся розкол України на два гетьманства. Лівобережну Україну контролювала Росія, Правобережну – Польща.
Липень 1663 – червень 1668 рр. – боротьба між Правобережним та Лівобережним гетьманствами. Гетьманом Правобережної України у 1663 – 1665 рр. був Павло Тетеря.
Гетьманом Лівобережної України у 1663 – 1668 рр. був Іван Брюховецький.За його гетьманування Україна все більше втрачає свої автономні права. На початку 1668 р. він почав війну проти Росії і Польщі. Його вбили колишні прихильники під час наступу військ П.Дорошенка.
Гетьманом Правобережної України у 1665 – 1676 рр. був Петро Дорошенко. З 1666 р. він воював проти Польщі, у травні 1668 р. – проти Росії: полки Дорошенка переправились на Лівобережжя, яке було охоплене антимосковським повстанням.
Червень 1668 – вересень 1676 рр. – спроби відновлення Української державності, поразка Національної революції (відмова П.Дорошенка від гетьманства).
У червні 1668 р. П.Дорошенко об’єднав на деякий час українські землі у одну державу. Однак через наступ польських військ на Правобережжі Дорошенко залишив Лівобережну Україну. Призначений ним наказний гетьман Дем’ян Многогрішний почав переговори з російським урядом та підписав з ним угоду (Глухівські статті 1669 р.).
У 1669 р. П.Дорошенко уклав союз з Туреччиною. З її допомогою у 1672 р. він розпочав війну з Польщею. Турецькі і українські війська оволоділи Поділлям, Волинню і частково Галичиною до Львова. Турки стали руйнувати фортеці, роззброювати населення, збирати данину, влаштовувати мечеті замість церков та костьолів. Гетьман втрачав підтримку народних мас.
У 1674 р. війну проти Дорошенка розпочали російські війська та полки новобраного гетьмана Лівобережної України Іван Самойловича. У вересні 1676 р. П.Дорошенко складає гетьманські повноваження і здається Росії. Правобережна Україна ввійшла до складу Української держави І.Самойловича. Тут був запроваджений і протримався два роки той же устрій, що і на Лівобережжі. Свої війська російський уряд з цієї території не вивів. Тому з 1677 р. почалася нова війна – російсько-турецька.
На поч. 80-х рр. ХVІІ ст. українські землі були поділені між Росією (контролювала Лівобережну Україну та Запорозьку Січ), Польщею (Правобережну Україну) та Туреччиною (південь Київщини, Брацлавщина, Поділля).
